Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №127/23936/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23936/26

Провадження № 3/127/4784/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 01.07.2026 о 17.11 год по вул. Сабарівське шосе, 1-б в м. Вінниці ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом.

ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення визнав частково та суду пояснив, що відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, відповідають дійсності.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , думку його законного представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Зі змісту частини другої статті 126 КпАП випливає, що відповідальність за згаданою нормою настає у разі керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 221 КпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до статті 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 01.07.2026 о 17.11 год по вул. Сабарівське шосе, 1-б в м. Вінниці ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом.

На підтвердження зазначених обставин надані рапорт працівника поліції (далі – Рапорт) та фото особи чоловічої статі без посилання на джерело його походження (далі – Фото).

Суд враховує, що у протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання на те, яким саме транспортним засобом ОСОБА_1 здійснював керування.

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) ВС зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Тому Рапорти мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами, які надані суду.

У прецедентній практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у справі «Гайдашевський проти України» (заява № 11553/21, рішення від 06.02.2025) ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Отже, суд обмежений дослідженням тих обставин, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, та позбавлений процесуальних повноважень на редагування обставин, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Вище суд зазначив, що у протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання на те, яким саме транспортним засобом здійснював керування ОСОБА_1 .

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).

Як суд зазначив вище, Рапорт не може бути врахований в якості єдиного доказу винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Також суд зазначив вище, що у протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання на те, яким саме транспортним засобом здійснював керування ОСОБА_1 . Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення наявне посилання на те, що ОСОБА_1 не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом. Однак диспозицією частини другої статті 126 КпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Тобто відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не охоплюються складом правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КпАП. Тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 173, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в його діянні складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: