Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №127/22403/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 07 липня 2026 р.

Справа: №127/22403/25

Суддя: Вохмінова О. С.

Справа № 127/22403/25

Провадження 2/127/4696/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.

розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/2240/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в:

17.07.2025 року судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів, яку мотивовано тим, що в 2022 році ОСОБА_2 запропонувала позивачеві придбати у власність цілісний майновий комплекс (ЦМК) за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана пропозиція зацікавила позивача, вони домовились про вартість нерухомого майна і про сплату авансу в сумі 50 000 доларів США. Оскільки ОСОБА_2 не мала можливості приїхати на зустріч особисто, вона попросила передати суму брату - ОСОБА_3

30.11.2022 року позивач зустрівся із ОСОБА_3 і передав йому аванс в сумі 50 000 доларів США, про що він видав розписку.

В подальшому ОСОБА_2 повідомила позивачеві про можливість укласти договір купівлі-продажу

08.12.2022 року під час підписання та нотаріального посвідчення договору у нотаріуса Бєлої О.М. виявилось, що власником цілісного майнового комплексу є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 , яка пояснила, що ОСОБА_4 – її син і продаж здійснюється з його відома та за його згодою, всі умови продажу йому відомі.

Згідно п. 4 договору, продаж вчинено за 500 000 грн., які покупець зобов`язується сплатити до 31.12.2023 року.

На запитання позивача про те, на підставі чого він сплачував аванс, ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_4 обізнаний про проведені розрахунки, вони здійснювались з його відома та згоди.

Згідно п. 11 договору, на майновий комплекс було накладено заборону до виконання п. 4 договору про розрахунок, що мало бути підтверджено нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4 .

Будучи переконаним про повне виконання зобов`язань по оплаті, позивач звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з проханням скласти заяву про повний розрахунок задля можливості скасувати заборону на відчуження цілісного майнового комплексу, однак, вони відмовились це зробити, мотивуючи тим, що ЦМК коштує більше і тому позивачеві потрібно ще доплатити.

Позивач був вимушений погодитись, оскільки вже поніс певні витрати, пов`язані із придбанням нерухомого майна.

19.01.2023 року позивач передав ОСОБА_2 1 000 000 грн. в рахунок оплати по договору, про що вона надала розписку.

Проте, і після цього ОСОБА_4 не надав заяву про проведення повного розрахунку.

Зважаючи на відсутність підтвердження належного виконання своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу, 21.12.2023 року позивач надіслав ОСОБА_4 повідомлення про надання банківських реквізитів для здійснення оплати за договором.

25.12.2023 року ОСОБА_2 зустрілась з позивачем та повідомила, що є законним представником ОСОБА_4 і запропонувала передати їй 500 000 грн. для подальшої передачі ОСОБА_4 . Вона надала розписку про отримання коштів і переконала позивача, що наступного дня ОСОБА_4 обов`язково надасть нотаріально посвідчену заяву про розрахунок.

Оскільки позивач тривалий час був знайомий із ОСОБА_2 , повністю довіряв їй, у нього не було сумнівів, що вона діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 .

Проте, в липні 2025 року з інформації на сайті «Судова влада» позивач дізнався про наявність в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області справи за позовом ОСОБА_4 до нього про розірвання договору купівлі-продажу від 08.12.2022 року, скасування державної реєстрації прав та зобов`язання повернути нерухоме майно.

Після отримання цієї інформації позивач зрозумів, що відповідачі жодних грошових коштів продавцю ОСОБА_4 за придбаний ним об`єкт нерухомості не передали і привласнили грошові кошти. Вони не були власниками зазначеного об`єкта нерухомості і не були уповноваженими представниками ОСОБА_4 на отримання грошових коштів.

Добровільно відповідачі безпідставно отримані кошти не повернули, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Зазначаючи правовою підставою позову ст.ст. 625, 628, 1212, 1214 ЦК України, позивач просив стягнути на його користь: з ОСОБА_2 – 1 936 749, 84 грн, з яких 1 500 000 грн. – основний борг, 338 960, 52 грн. – інфляційні, 97 684, 94 грн. – 3 % річних; з ОСОБА_3 – 2 259 959, 88 грн, що еквівалентно 53 936,99 доларам США, з яких 2 095 000 грн., що еквівалентно 50 000 доларам США - сума основного боргу, 164 959, 88 грн., що еквівалентно 3 936, 99 доларам США – 3 % річних.

19.08.2025 року від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Солов`я О.М. надійшов відзив на позов (а.с. 51-54), згідно якого відповідачі визнали, що в 2022 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 був укладений усний попередній договір, за яким вони зобов`язувались від імені ОСОБА_4 або ж він особисто як продавець укласти із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнового комплексу з відстрочкою платежу і на виконання вказаних домовленостей 30.11.2022 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 50 000 доларів США в якості завдатку, а 08.12.2022 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з відстрочкою платежу. Продаж об`єкта вчинено за 500 000 грн., які покупець ОСОБА_1 зобов`язувався сплатити до 31.12.2023 року. На виконання умов усного попереднього договору 19.01.2023 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 ще 1 000 000 грн. по курсу і залишок боргу ОСОБА_1 складав 175 280 доларів США, про що ОСОБА_2 надала письмову розписку.

25.12.2023 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 ще 500 000 грн. по курсу і залишок боргу становив 161 952 доларів США. Також ОСОБА_2 у письмовій розписці вказала, що повний розрахунок відбудеться до 31.12.2024 року.

Відтак, між сторонами у справі були усні домовленості щодо купівлі-продажу нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Відповідачі вважають, що ОСОБА_1 вводить суд в оману щодо намірів сплати коштів за договором купівлі-продажу саме ОСОБА_4 , оскільки він знав, що саме ОСОБА_2 супроводжувала весь процес підписання договору купівлі-продажу, домовлялась про ціну, отримувала завдаток в сумі 50 000 доларів США і в подальшому кошти в рахунок оплати цілісного майнового комплексу тощо. Ще до повного розрахунку за нерухоме майно ОСОБА_1 безпідставно звернувся до міської ради з приводу передачі у власність земельної ділянки під майновим комплексом, площею 1,6416 га і 15.09.2023 року відповідне рішення було прийняте міською радою. Протягом 2024 - 2025 року ОСОБА_1 не виявляв намір щодо сплати коштів по договору ОСОБА_4 , а після того, як ОСОБА_4 звернувся з позовом про розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу подав завідомо безпідставний позов про стягнення коштів з відповідачів. Просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

22.08.2025 року від представника ОСОБА_4 – адвоката Тиховського М.О. надійшли письмові пояснення, згідно яких за договором купівлі-продажу від 08.12.2022 року ОСОБА_1 набув у власність цілісний майновий комплекс, але своє зобов`язання з приводу розрахунку по договору до 31.12.2023 року не виконав. ОСОБА_5 довірив ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укласти попередній договір, обговорити умови основного договору, фінансові питання тощо (а.с. 65-66).

Ухвалою суду від 06.08.2025 року відкрито загальне позовне провадження.

24.11.2025 року закрите підготовче провадження і призначена справа до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Арустамян А.Е. позов та відповідь на відзив підтримала, просила вимоги ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі. Правовою підставою даного позову зазначила ст. 1212 ЦК України. Із відзивом на позовну заяву не погодилась. Суду пояснила, що згідно укладеного та 08.12.2022 року нотаріально посвідченого між позивачем та ОСОБА_4 договору, вартість майнового комплексу складає 500 000 грн., які позивач сплатив згідно квитанції від 18.05.2026 року. Інші грошові кошти, що позивач передавав відповідачам, а саме: ОСОБА_3 30.11.2022 року - 50 000 доларів США; ОСОБА_2 19.01.2023 року – 1 000 000 грн., 25.12.2023 року – 500 000 грн., є безпідставно набутими відповідачами, тому підлягають поверненню із застосуванням ст. 625 ЦК України. Ніякого попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна встановленої форми між сторонами не існувало. Про те, що ОСОБА_2 не є власником приміщення, ОСОБА_1 дізнався вже у нотаріуса, але не хотів втратити майно і продовжував безпідставно сплачувати кошти, сподіваючись на внесення змін до договору купівлі-продажу.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвокат Соловей О.М. позовні вимоги не визнав, підтримав відзив. Суду пояснив, що в 2022 році ОСОБА_2 усно домовилась із ОСОБА_1 про купівлю-продаж цілісного майнового комплексу за 250 000 доларів США, який належав її сину – ОСОБА_4 , уклавши таким чином усний попередній договір і саме на виконання цих домовленостей ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 (брату ОСОБА_2 ) завдаток в сумі 50 000 доларів США. 08.12.2022 року був нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу із відстрочкою платежу. Ціна об`єкту в договорі вказана 500 000 грн., яка не відповідає усній домовленості про вартість нерухомості. В подальшому ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 ще 1 000 000 грн. по курсу до долара США, і 25.12.2023 року ще 500 000 грн. по курсу до долара США. Станом на 25.12.2023 року залишок боргу ОСОБА_1 за придбаний комплекс складав 161 952 доларів США. ОСОБА_6 гроші ОСОБА_1 не передавав, знаючи, що фактично купівлею-продажем займалась його мати – ОСОБА_2 , до того ж, ОСОБА_4 має фізичні вади і не може самостійно писати. Оскільки повної вартості за домовленістю ОСОБА_1 не сплатив, в 2025 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про розірвання договору, проте в задоволенні позову було відмовлено. 18.05.2026 року ОСОБА_1 сплатив 500 000 грн. на рахунок ОСОБА_6 по договору, проте звернувся із надуманим позовом про стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безпідставно отриманих коштів. Просив відмовити в задоволенні позову, оскільки і ОСОБА_1 , і відповідачі, діяли за усною домовленістю про купівлю-продаж майнового комплексу і ці обставини добре відомі всім учасникам.

Представник третьої особи ОСОБА_4 – адвокат Тиховський М.О. просив відмовити в задоволенні позову, підтримав письмові пояснення. За договором від 08.12.2022 року ОСОБА_4 умови договору виконав, однак, ОСОБА_1 взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, до 31.12.2023 року не сплатив суму в розмірі 500 000 грн., проте безпідставно оформив земельну ділянку під майновим комплексом. В зв`язку з цим ОСОБА_4 звернувся з позовом про розірвання договору купівлі-продажу. Підтвердив, що з метою захисту його прав його мати ОСОБА_2 та його дядько ОСОБА_3 усно домовлялись із позивачем про реальну ціну майнового комплексу та супроводжували підготовку до укладення договору купівлі-продажу. В них була довіреність від ОСОБА_4 , яку вони знайшли лише в 2026 році.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

30.11.2022 року ОСОБА_3 склав розписку про те, що від ОСОБА_1 він отримав кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США – завдаток за нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

19.01.2023 року ОСОБА_2 склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_1 1 000 000 (один мільйон) грн. за курсом 1 долара – 40, 45 грн. за приміщення по АДРЕСА_1 . Залишок боргу – 175 280 доларів США (а.с. 17).

25.12.2023 року ОСОБА_2 склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_1 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. за курсом НБУ 1 долара – 37, 74 грн. Залишок боргу – 161 952 доларів США. Повне повернення боргу до 31.12.2024 року (а.с. 18).

Також судом встановлено, що 08.12.2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений та посвідчений приватним нотаріусом ВМНО Бєлою О.М за реєстр. № 1569 договір купівлі-продажу (з відстрочкою платежу) цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 1, 6416 га, кад.номер 0510100000:01:009:0037, яка надана для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка перебуває в комунальній власності, оскільки рішення про її приватизацію не приймалось та знаходиться в користуванні продавця на підставі чинного законодавства. ЦМК має загальну площу 1 805, 3 кв.м., складається з будівлі «А» площею 894, 8 кв.м., будівля «Б» площею 487, 9 кв.м., будівля «В» площею 16, 5 кв.м., будівля «Г» площею 406, 1 кв.м., навіс «Д», «Е», будівлі ГСМ «Ж», «З», естакада «К», убиральня «У», мостіння І, огорожа №1-№4 (а.с. 34-35).

В п.4 договору сторони погодили, що продаж вчинено за 500 000 (п`ятсот тисяч) грн., які покупець зобов`язується сплатити до 31.12.2023 року. Повний розрахунок має бути підтверджено заявою продавця або його представником, справжність підпису на якій має бути засвідчено нотаріально.

Згідно п. 5 договору, ринкова вартість об`єкта нерухомого майна без ПДВ станом на 06.12.2022 року складає 500 000 грн.

Нерухомість передана на день підписання договору (п.6).

Сторони договору домовились про накладення заборони відчуження на ЦМК до виконання п. 4 цього договору (п.11).

Право власності на об`єкт нерухомого майна, яке є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації права (п. 12).

Право власності на цілісний майновий комплекс за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2022 року зареєстроване приватним нотаріусом ВМНО Бєлою О.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.12.2022 року, обтяження зареєстроване 08.12.2022 року.

21.12.2023 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_4 повідомлення про надання банківських реквізитів для здійснення оплати за договором (а.с. 12).

На підставі нотаріально посвідченого за реєстр. № 752 договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.09.2023 року, ОСОБА_1 набув у власність придбану у Вінницької міської ради земельну ділянку загальною площею 1, 6416 га за адресою: АДРЕСА_1 (договір укладений із розстроченням платежу до 31.07.2024 року). Право власності позивача на вказану ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 15.09.2023 року.

Також в судовому засіданні встановлено, що 23.03.2026 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалене рішення у справі № 127/17923/25 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О.М. про розірвання договору купівлі-продажу від 08.12.2022 року, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання повернути майно, згідно якого в задоволенні позову відмовлено. Судом було встановлено, що договір купівлі-продажу був повністю виконаний з боку продавця ОСОБА_4 частково виконаний покупцем ОСОБА_1 (в частині прийняття і реєстрації права власності), а несплата вартості придбаного нерухомого майна не є підставою для розірвання договору.

Згідно квитанції від 18.05.2026 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ОСОБА_4 зазначену у договорі від 08.12.2022 року вартість нерухомого майна в розмірі 500 000 грн. В судовому засіданні сторони визнали даний розрахунок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що між ним і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не було жодних правовідносин, власником майна за договором купівлі-продажу від 08.12.2022 року був ОСОБА_4 , з яким він розрахувався 18.05.2026 року, тому сплата на корить відповідачів 50 000 доларів США, 1 000 000 грн. і 500 000 грн. є абсолютно безпідставною і в силу ст. 1212 ЦК України кошти підлягають поверненню позивачу із врахуванням ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вирішуючи питання про те, які між сторонами виникли правовідносини, суд враховує наступне.

Так, статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 07.06.2017 р. у справі № 923/1233/15.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі №6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року № 6-122цс14.

У постановах ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року № 320/5877/17, від 25.09.2024 року у справі № 201/9127/21 викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

В судовому засіданні було встановлено, що будь-якої правової підстави для передачі грошей ОСОБА_1 відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не було, тобто набувачі збагатились за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом або іншими правовими актами чи правочином.

Твердження представника відповідачів, що між відповідачами і ОСОБА_1 була усна домовленість і фактично відбулось укладення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, за яке ОСОБА_1 сплатив завдаток в сумі 50 000 доларів США, є необґрунтованим.

Такий попередній договір не відповідає вимогам ст.ст. 635, 657 ЦК Україні, не був укладений між сторонами основного правочину – ОСОБА_1 і ОСОБА_4 і не у формі основного договору (письмовій), тому не може бути прийнятий судом до уваги як правова підстава для отримання коштів відповідачами.

Такий правочин є нікчемний в силу закону і визнання його недійсним не потребує (ст. 215 ЦК України).

Сума 50 000 доларів США не є завдатком як способом забезпечення виконання зобов`язання, оскільки самого зобов`язання, тобто укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 договору, яким би визначались предмет та істотні умови, немає.

Враховуючи наведені обставини і норми закону, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу безпідставного набуття або збереження майна (кондикційні зобов`язання), тому при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ст.ст. 1212, 1214 ЦК України.

Кошти в сумі 1 000 000 грн., які були отримані 19.01.2023 року, кошти в сумі 500 000 грн., які були отримані 25.12.2023 року, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , як набуті без достатньої правової підстави.

Кошти в сумі 50 000 доларів США, які були отримані 30.11.2022 року і станом на 15.07.2025 року відповідають еквіваленту 2 091 500 грн. (за офіційним курсом НБУ 1 долару США відповідає 41,84 грн.) підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , як набуті без достатньої правової підстави.

ВП ВС в постанові від 07.02.2024 року у справі № 910/3831/22 зробила висновок, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.

З моменту безпідставного одержання відповідачами коштів позивача виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржників, які прострочили виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Отже, вирішуючи позовні вимоги в цій частині суд наводить власний розрахунок боргу з урахуванням 3% річних і інфляції.

За період з 19.01.2023 року до 10.07.2025 року (по позову) із суми прострочення 1 000 000 грн. за розпискою ОСОБА_2 від 19.01.2023 року інфляційне збільшення за 904 дні становить 242 862,36 грн., 3% річних 74 219,18 грн., тому загальна сума, що підлягає стягненню - 1 317 081,54 грн.

За період з 25.12.2023 року до 15.07.2025 року (по позову) із суми прострочення 500 000 грн. за розпискою ОСОБА_2 від 25.12.2023 року інфляційне збільшення за 569 днів становить 96 098,16 грн., 3% річних 23 342,47 грн. В силу ст. 12 ЦПК України і оскільки позовні вимоги в частині 3% річних заявлені на суму 23 301,37 грн., загальна сума, що підлягає стягненню становить 619 339,53 грн. (500 000 + 96098,16 + 23301,37 = 619 339,53 грн.)

За період з 30.11.2022 року до 15.07.2025 року (по позову) із суми прострочення 50 000 доларів США за розпискою ОСОБА_3 від 30.11.2022 року, що станом на 15.07.2015 року становить еквівалент 2 091 500 грн., 3% річних за 959 днів становить 164 684,14 грн. (еквівалент 3 936,99 доларів США), тому загальна сума, що підлягає стягненню, становить 2 256 184,14 грн.

Враховуючи наведені розрахунки позов підлягає частковому задоволенню.

При подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір: в розмірі 12 112 грн. згідно квитанції від 17.07.2025 року, в розмірі 12 112 грн. згідно платіжної інструкції від 25.07.2025 року.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір – по 12 112 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти за розпискою від 19.01.2023 року в сумі 1 000 000 (один мільйон) грн., а також втрати від інфляції в сумі 242 862 (двісті сорок дві тисячі вісімсот шістдесят дві) грн. 36 коп. і 3% річних в сумі 74 219 (сімдесят чотири тисячі двісті дев`ятнадцять) грн. 18 коп., а всього 1 317 081 (один мільйон триста сімнадцять тисяч вісімдесят одна) грн. 54 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти за розпискою від 25.12.2023 року в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн., а також втрати від інфляції в сумі 96 098 (дев`яносто шість тисяч дев`яносто вісім) грн. 16 коп. і 3% річних в сумі 23 301 (двадцять три тисячі триста одна) грн. 37 коп., а всього 619 339 (шістсот дев`ятнадцять тисяч триста тридцять дев`ять) грн. 53 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти за розпискою від 30.11.2022 року в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, що станом на 15.07.2025 року складає еквівалент 2 091 500 (два мільйони дев`яносто одна тисяча п`ятсот) грн., а також 3% річних в сумі 164 684 (сто шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 14 коп., що складає еквівалент 3 936 (три тисячі дев`ятсот тридцять шість) доларів США 99 центів.

В решті вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі по 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2

- відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3

- третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП

Повне судове рішення складене 17 липня 2026 року.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua