Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №132/2072/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2072/26

Провадження №1-кп/132/375/26

Вирок

Іменем України

16 липня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020220000175 від 23 травня 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Сальник Калинівського району Вінницької області, українки, громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, одруженої, непрацевлаштованої, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,

яка обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченої – ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 – 21 травня 2026 року у період часу з 12год.54хв. по 13год.31хв. перебуваючи в приміщенні кафе «ПАБ Гарден», що розташоване за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, місто Калинівка, вулиця Грушевського, 58, яке відповідно до договору суборенди за № 02-02/2025 від 12 лютого 2025 року, перебуває у тимчасовому користуванні ФОП ОСОБА_7 , увійшла до VIP-кімнати, де на дерев`яній підставці побачила жіночу шкіряну сумку, а біля неї жіночий шкіряний гаманець «Michael Kors» червоного кольору, та у неї виник раптовий умисел на таємне викрадення чужого майна. Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_6 будучи обізнаною у тому, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05год.30хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, востаннє - Указом Президента України від 27.04.2026 року № 342/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 28.04.2026 року № 4857-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05год.30хв. 04.05.2026 року строком на 90 діб, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, заволоділа зазначеним жіночим шкіряним гаманцем «Michael Kors» червоного кольору, який заховала під одягнутий на неї фартух. Вийшовши із VIP-кімнати, ОСОБА_6 перемістившись до вбиральні кафе, виявила у викраденому жіночому шкіряному гаманці грошові кошти в сумі 3810грн.00коп., які належали ОСОБА_8 . Заволодівши вказаними грошовими коштами, ОСОБА_6 заховала їх до своєї спідньої білизни, а пустий гаманець підкинула до бар-стійки в холі цього кафе. Вподальшому ОСОБА_6 викрадені грошові кошти заховала у шафі для персоналу в приміщенні кафе, де мала намір ними розпорядитися на власний розсуд. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_6 спричинила матеріального збитку ОСОБА_8 на загальну суму 3810грн.00коп.

Обвинувачена ОСОБА_6 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнала повністю, та пояснила, що дійсно 21.05.2026 року перебуваючи в приміщенні VIP-кімнати кафе «ПАБ Гарден», на дерев`яній підставці побачила жіночий шкіряний гаманець, який лежав біля жіночої шкіряної сумки, який взявши до своїх рук, заховала під одітий фартух. Перемістившись до вбиральні, у гаманці виявила грошові кошти в сумі 3810грн.00коп., які заховала у свій бюстгальтер, а пустий гаманець підкинула до бар-стійки в холі кафе. Вподальшому, викрадені кошти заховала у шафі для персоналу в приміщенні кафе, якими мала намір розпорядитися на власний розсуд.

Потерпіла особа – ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася, надавши заяву, згідно якої просила кримінальне провадження розглянути за її відсутності, цивільний позов заявляти не бажає, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченої не має.

Враховуючи те, що обвинувачена не оспорювала фактичні обставини справи і судом було встановлено, що вона правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності її позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз`яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а її дії за ч.4 ст.185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують і обтяжують її покарання.

Обвинувачена ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до тяжкого злочину.

З матеріалів кримінального провадження № 12026020220000175 від 23 травня 2026 року слідує, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Сальник Калинівського району Вінницької області, є громадянкою України, має середньо-спеціальну освіту, одружена, непрацевлаштована, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки про результати перевірки за відомостями інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» за № 000050948, сформованої 04.06.2026 року Департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справи України, ОСОБА_6 судимостей не має.

За характеристикою № 451, виданою 25.05.2025 року Сальницьким старостинським округом Калинівської міської ради Вінницької області, ОСОБА_6 за місцем свого проживання характеризується з позитивної сторони.

Згідно консультативних висновків спеціалістів, виданих 25.05.2026 року КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_6 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування визначено обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченої: щире каяття. Обставин, які обтяжують її покарання, не встановлено.

Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.

За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 : визнання вини особою, що вчинила злочин; щире каяття; позитивне характеризування за місцем проживання.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 , судом не встановлено.

Санкція частини 4 статті 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної та обставини, що пом`якшують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч.4 ст.185 КК України.

Абзацами 1, 2 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимоги статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

Частиною шостою статті 368 КПК України встановлено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За змістом статті 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За приписами статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вказані положення підлягають застосуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 КК України, за якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Системне тлумачення правових норм, визначених у статтях 50, 65 та 75 КК України, дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. За приписами статті 75 КК України, рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням приймається з урахуванням можливості досягнення цілей покарання.

Для застосування положень статті 75 КК України, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є відповідні умови і підстави.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

При цьому в аспекті застосування положень статті 75 КК України, законодавець підкреслює важливість досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженої особи, прямо вказавши, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи.

В аспекті досягнення мети покарання виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.

З урахуванням наведеного, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особи обвинуваченої ОСОБА_6 та способу її життя, беручи до уваги наявність декількох обставин, які пом`якшують її покарання, суд прийшов до висновку, що вищезазначені судом обставини у їх сукупності не свідчать про ОСОБА_6 , як про особу, яка схильна до продовження злочинної діяльності, та не свідчать про неможливість звільнення її від покарання з випробуванням.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, а тому приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 2 (два) роки, та покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.п.2, 4 ч.3 ст.76 КК України.

При визначенні даного покарання, судом враховано, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

З урахуванням вищенаведеного, визначене даним вироком покарання, відповідає принципам справедливості.

Відповідно до частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме грошові кошти в загальній сумі 3810грн.00коп., які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 від 23.05.2026 року, перебувають на зберіганні у відділенні № 220/01 АБ «Укргазбанк», після набуття вироком законної сили, необхідно повернути власнику (законному володільцю).

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме відеозаписи з камер відеоспостереження, розташованих в приміщенні кафе «ПАБ Гарден», які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 від 03.06.2026 року, визначено зберігати в матеріалах кримінального провадження, після набуття вироком законної сили, необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження.

Згідно частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно, а саме на грошові кошти в загальній сумі 3810грн.00коп., на підставі ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 27.05.2026 року у справі № 132/1736/26 (номер провадження 1-кс/132/237/26), накладено арешт.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 27.05.2026 року у справі № 132/1736/26 (номер провадження 1-кс/132/237/26).

Витрати на залучення експертів відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження (запобіжні заходи) не застосовувалися.

Цивільний позов потерпілою особою не заявлявся.

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення – місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 16 липня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Згідно вимог частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_11 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України, звільнити засуджену ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 2 (два) роки.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.п.2, 4 ч.3 ст.76 КК України, покласти обов`язки на ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду, тобто з 16 липня 2026 року.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме грошові кошти в загальній сумі 3810грн.00коп., які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 від 23.05.2026 року, перебувають на зберіганні у відділенні № 220/01 АБ «Укргазбанк», після набуття вироком законної сили, повернути власнику (законному володільцю).

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме відеозаписи з камер відеоспостереження, розташованих в приміщенні кафе «ПАБ Гарден», які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 від 03.06.2026 року, визначено зберігати в матеріалах кримінального провадження, після набуття вироком законної сили, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 27.05.2026 року у справі № 132/1736/26 (номер провадження 1-кс/132/237/26) на грошові кошти в загальній сумі 3810грн.00коп. – скасувати.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Роз`яснити засудженій, що вона має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженій та прокурору.

Суддя