Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №908/582/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 року м.Дніпро Справа № 908/582/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. доповідач,

судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

при секретарі судового засідання Солодовій І.М.

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

Представник позивача: Біленко О.А. (в залі суду) - представник Дніпропетровської обласної прокуратури, прокурор відділу , посвідчення № 070038 від 01.03.2023

Представник відповідача 2: Васільєв В.О. (в залі суду) - адвокат, довіреність

Представник відповідача 1: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 (повний текст рішення складено 17.07.2024, суддя Горохов І.С.) у справі № 908/582/24

за позовом: Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

до відповідачів:

1. Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя

про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання природного газу споживачу та стягнення безпідставно сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

08.03.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Запорізької обласної ради до відповідачів Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання природного газу споживачу та стягнення безпідставно сплачених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання природного газу споживачу була збільшена ціна газу та зменшено обсяг природного газу, який необхідно було поставити за умовами договору. Необґрунтоване збільшення ціни товару природного газу, є прямим порушенням вимог законодавства України та спробою уникнути наслідків публічного аукціону. Коливання ціни товару на ринку кожного разу при укладенні оскаржуваних додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та об`єктивно не підтверджено. Додаткова угода № 2 підлягає визнанню недійсною з підстав відсутності належного документального обґрунтування. Додаткові угоди №№ 3-16 укладені з порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10 % від ціни, визначеної в договорі) та без належного обґрунтування коливання ціни на ринку товару на певну дату, що є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024, у даній справі, позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 05.02.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 01.03.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 01.03.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 28.04.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 6 від 28.04.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 7 від 28.04.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 8 від 24.05.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 9 від 01.07.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 10 від 16.07.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 11 від 09.08.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 12 від 18.08.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 13 від 10.09.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 14 від 21.09.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 15 від 07.10.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Визнано недійсною додаткову угоду № 16 від 07.10.2021 до договору про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», м. Запоріжжя.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» (ідентифікаційний код юридичної сооби 39587271, вул. Волгоградська, буд. 26а, м. Запоріжжя, 69035) на користь Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 20507422, пр. Соборний, 164, м. Запоріжжя, 69107) кошти в сумі 366 735,43 грн (триста шістдесят шість тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 43 коп.). Видати наказ.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» (ідентифікаційний код юридичної особи 39587271, вул. Волгоградська, буд. 26а, м. Запоріжжя, 69035) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя (вул. Якова Новицького, 5, м. Запоріжжя, 69035, розрахунковий рахунок UА43820172034318000100000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 25 460,52 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят гривень 52 коп.). Видати наказ.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 02006707, вул. Перспективна, 2, м. Запоріжжя, 69106) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя (вул. Якова Новицького, 5, м. Запоріжжя, 69035, розрахунковий рахунок UА43820172034318000100000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код юридичної особи; 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 25 460,51 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят гривень 51 коп.).

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Місцевий господарський суд зауважив про те, що цінові довідки торгово-промислової палати, якими обґрунтовано укладання додаткових угод та внесення змін до договору, не є належними доказами коливання ціни на газ, оскільки вказані документи лише констатують рівень цін купівлі-продажу газу на певні проміжки часу та не доводять її коливання. У вказаних цінових довідках не зазначено, якою є середня ціна на території окремих регіонів України. Також, відсутній аналіз вартості ціни станом на дату підписання додаткових угод. У додаткових угодах не зазначено, на підставі яких саме документів, цінових довідок, тощо, їх укладено. Більш того, у самих цінових довідках зазначено, що вони містять довідковий характер. В свою чергу, коливання ціни товару на ринку кожного разу при укладенні оспорюваних додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та об`єктивно не підтверджено.

Також господарський суд встановив, що деякі додаткові угоди укладено в один день, а саме: 01.03.2021 укладено Додаткові угоди №№ 3, 4; 28.04.2021 укладено Додаткові угоди №№ 5 - 7; 07.10.2021 укладено Додаткові угоди №№ 15, 16. Додаткову угоду № 2 укладено 05.02.2021, але встановлено ціну на товар з 01.01.2021. Таким чином, ціна на поставлений газ була збільшена вже після його фактичної поставки. Аналогічно додатковими угодами №№ 3 - 16 змінено ціну за товар вже після його фактичної поставки.

Суд першої інстанції зазначив, що Додаткова угода № 2 укладена за відсутності належного документального обґрунтування, а Додаткові угоди № 3 - № 16 - за відсутності належного документального обґрунтування та перевищення максимально встановленого 10-відсоткового ліміту.

Враховуючи викладене, а також положення ч. 1 ст. 207 ГК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України суд дійшов висновку, що додаткові угоди №№ 3 - 16 укладені з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10% від ціни, визначеної в договорі), додаткові угоди №№ 2 - 16 укладені без належного обґрунтування коливання ціни на ринку товару на певну дату, що є підставою для визнання їх недійсними.

Разом з тим, суд зазначив, що недійсність додаткових угод №№ 2 - 16 означає, що зобов`язання сторін регулюються умовами Договору та Додаткової угоди № 1. За тарифом встановленим договором 4500,00 грн за 1000 м.куб. сума оплати мала становити: 147,069561 тис.м.куб. * 4500,00 грн = 661 813,02 грн. За поставлені 147,069561 тис.м.куб. мало бути сплачено 661 813,02 грн, тоді як було сплачено 1 028 548,45 грн, перевищення становить 366 735,43 грн. Таким чином, у разі визнання судом недійсними додаткових угод №№ 2 - 16, безпідставно сплачені кошти на загальну суму 366 735,43 грн на підставі ст.ст. 216, 1212 ЦК України підлягають стягненню з Відповідача 2.

Враховуючи ст. 57 БК України, п. 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372, ч. 2 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 17 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та те, що фінансування на оплату газу для КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради здійснювалось за рахунок коштів місцевого обласного бюджету, суд виснував, що безпідставно сплачені кошти підлягають стягненню до обласного бюджету на користь Запорізької обласної ради.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор, захищаючи порушені інтереси держави, обґрунтовано звернувся із позовом в особі Запорізької обласної ради, яка є належним державним органом у спірних правовідносинах, та довів, що вона не вживала своєчасні та належні заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Місцевий господарський суд зазначив, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заперечень щодо позову та спростування доказів, та аргументів наведених прокуратурою, викладених на підтвердження обставин справи.

Враховуючи вище наведене, суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», в якій просить: прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі № 908/582/24; скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 по справі № 908/582/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі; вирішити питання про розподіл судових витрат.

ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ» не погоджується з вказаним рішенням, вважає його прийнятим внаслідок порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи, тому рішення господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 р. у справі № 908/582/24 підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Апелянт зазначає, що 31.12.2020 року між ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ» (надалі - Постачальник, відповідач-2, ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ») та КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради (Споживач, відповідач - 1) укладено Договір на постачання природного газу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020р. (далі - Договір), відповідно до п.п. 1.1, 2.1 якого сторони обумовили, що Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу у 2021 році природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором. За змістом Договору, розрахунки за поставлений Споживачеві газ здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між Постачальником та Споживачем. Підписуючи цей договір, Споживач підтверджує що ознайомлений з тим, що протягом дії договору ціна на газ може змінюватись, про що Сторони укладатимуть відповідні додаткові угоди. Підписуючи цей договір, Споживач підтверджує що йому надане належне повідомлення про порядок зміни ціни газу протягом дії Договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціни газу не вимагається. У пункті 5.2. Сторони Договору взяли на себе обов`язок повідомляти одна одну про зміну ціни на товар, а також його складових на ринку як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення. Як встановлено п. 5.4 Сторони домовились, що Коригування ціни Газу визначається та узгоджується шляхом підписання додаткової угоди. Крім того, у п.13.3. Договору Сторони врегулювати випадки зміни істотних умов договору, та продублювали положення ч.5. статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (надалі - Закон), якою такі випадки дозволені Законом. Крім того, враховуючи положення ч.5. статті 41 Закону, Сторони у п.9.2. погодили чіткий механізм та документальне підтвердження коливання ціни товару на ринку, прописали умови та порядок внесення таких змін до договору про закупівлю, погодили яким документом постачальник має підтвердити коливання ціни, та визначили установу, яка надає відповідний підтверджуючий документ про коливання ціни на ринку природного газу. Визначений Договором порядок зміни ціни на природний газ повністю співпадає з Законом та висловленою позицією уповноваженого органу у сфері публічних закупівель, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, у листі від 24.11.2020 р. N 3304-04/69987-06 щодо зміни істотних умов договору про закупівлю відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону: «Законом встановлено імперативну норму, згідно з якою істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 41 Закону. Докладніше про випадки, у разі яких можуть змінюватися істотні умови договору про закупівлю, інформацію наведено у додатку 1. Зміна істотних умов договору про закупівлю у випадках, встановлених частиною п`ятою статті 41 Закону, може здійснюватися саме у разі та у спосіб, що передбачені договором про закупівлю. При цьому порядок зміни умов договору про закупівлю визначається замовником самостійно та з дотриманням законодавства в цілому. Внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має відбуватися шляхом укладення додаткової угоди, а також бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений у договорі. У зв`язку з тим, що зміни у передбачених випадках можуть відбуватися як в бік збільшення, так і в бік зменшення, ціна договору про закупівлю може змінюватися в залежності від таких змін без зміни обсягу закупівлі. У пункті 2 Додатку 1 до листа вказано наступне: «Норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків. У разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару. Розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби - від останньої зміни ціни та кількості. Інформацію щодо коливання ціни товару на ринку можуть надавати уповноважені на те згідно з законодавством органи, установи, організації. Перелік таких організацій не є вичерпним. Після підписання договору про закупівлю сторони можуть внести зміни до договору про закупівлю на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону за умови, що такі зміни відбуватимуться не частіше, ніж один раз на 90 днів. Це обмеження не розповсюджується на договори про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії». Пунктом 13.2. Договору Сторони передбачили, що усі зміни та доповнення до Договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюються їх печатками (за наявності). Так у п. 110. Постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 року у справі №927/491/19 Верховний Суд зауважив, що «...зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Скаржник вказує, що, відтак, зважаючи на погодженні сторонами умови Договору та відповідне збільшення ціни на природний газ, що під час виконання договору ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ» та КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради не порушили вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», останнє також підтверджено висновками Верховного Суду у справі №927/491/19.

Щодо порушення інтересу держави.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» посилається на частину першу статті 53 ГПК України, частину четверту статті 56 ГПК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», абзац перший - третій частини четвертої статті 23 Закону про прокуратуру, частину четверту, п`яту статті 53 ГПК України та зауважує, що з наведених норм права вбачається, що держава в разі порушення її інтересів має право звертатись до суду за їх захистом в особі органу державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист таких інтересів держави (абзац перший частини третьої статті 23 Закону N 1697-VII) та який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 53 ГПК України).

Щодо органу, уповноваженого державою діяти у спірних правовідносинах.

Апелянт відмічає, що законодавство у сфері публічних закупівель, а саме: Закон України «Про публічні закупівлі», Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та Положення про Державну аудиторську службу України, - чітко визначає Держаудитслужбу як орган державної влади, уповноважений здійснювати контроль за дотриманням процедури закупівлі, від укладання відповідного договору і до його повного виконання. Вказаному органу - Держаудитслужбі - надані повноваження здійснювати моніторинг державних закупівель і реагувати на виявлені порушення, у тому числі, пред`являти підконтрольним установам обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень та звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених порушень.

А тому посилання Прокурора на те, що у спірних правовідносинах Держаудитслужба не є органом, права та інтереси якого порушені, або оспорюються чи не визнаються, вона не наділена повноваженнями щодо звернення до суду з таким позовом, а відтак прокурор не може звернутися до суду в її інтересах, оскільки буде відсутньою її бездіяльність чи неналежне виконання своїх повноважень як необхідні умови для здійснення представництва прокурором у суді, є неправильним, таке твердження суперечить приписам наведених вище законодавчих положень.

Резюмуючи наведене, скаржник зазначає, що держава в разі порушення її інтересів у сфері публічних закупівель має право звертатись до суду за їх захистом через орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист таких інтересів держави.

Відповідач 2 вважає, що у спірних правовідносинах таким органом є Держаудитслужба.

Апелянт звертає увагу, що подібні висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі №918/1222/21 : « 5.35. Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. 5.36. З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель». Крім того, у Постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, суд залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі N 924/996/21 та вказав наступне: «У цій справі належним органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах є Державна аудиторська служба України та її територіальні органи, проте керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького при зверненні до Господарського суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в межах цієї справи не визначив Держаудитслужбу позивачем».

Скаржник звертає увагу суду на те, що керівник Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області при зверненні до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в межах цієї справи не визначив Держаудитслужбу позивачем, та попередньо не звертався до спеціально уповноваженого органу - Держаудитслужби.

Відповідач 2 вказує, що повноваження органів влади, в тому числі і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, і суд має розглядати повноваження конкретного органу у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в особі якого подано позов прокурором, повинен мати повноваження саме у тих суспільних відносинах, у яких порушений інтерес держави, на відновлення якого поданий позов.

Апелянт наголошує, що враховуючи, що у спірних правовідносинах порушений інтерес держави полягав не у законності використання коштів місцевого бюджету, а у додержанні законодавства в сфері публічних закупівель та недопущення спотворення результатів торгів, Прокурор у позовній заяві безпідставно визначив позивачем Раду, посилаючись на порушення суспільного інтересу територіальної громади у раціональному використанні коштів обласного бюджету.

Скаржник зауважує, що натомість за обставинами цієї справи йдеться про порушення інтересу держави щодо забезпечення ефективного та прозорого здійснення публічних закупівель в умовах добросовісної конкуренції, недискримінації учасників, відкритості, об`єктивності, неупередженої оцінки тендерних пропозицій та відсутності корупційних зловживань. З огляду на законодавчо визначені обсяги компетенцій державних органів зі здійснення контролю у цій сфері захист вказаних інтересів держави у спірних правовідносинах покладено на Держаудитслужбу. Таким чином, прокурор у своєму позові неправильно визначив позивачів.

Відповідач 2 відмічає, що установлення після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (подібна позиція викладена у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року N 912/2385/18).

Отже, на думку апелянта, держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади, які наділені відповідними повноваженнями у сфері публічних закупівель, а не через обласні ради, які відповідно до законодавства України такими повноваженнями не наділені.

Скаржник наголошує, що звертаючись з позовом у цій справі в особі Запорізької обласної ради, прокурор обмежився лише тим, що Запорізька обласна рада затверджує районні та області бюджети та контролює їх виконання та є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах. Проте, Запорізька обласна рада не є стороною Договору на постачання природного газу № 41АВ696-996-20 від 31.12.2020.

Відтак, як вважає відповідач 2, прокурор помилково визначив Запорізьку обласну раду позивачем у справі, оскільки обласна рада не є платником по Договору та головним розпорядником бюджетних коштів для КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради.

Апелянт вказує, що, так, відповідно до частини 4 статті 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті. А, тому Запорізька обласна рада не є головним розпорядником бюджетних коштів для згаданого комунального закладу.

З приводу укладених Додаткових угод до Договору на постачання природного газу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020 р. ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ» зазначає, що при укладанні спірних додаткових угод до договору, якими сторонами збільшено ціну природного газу на підставі Договору - було дотримано вимоги ч.5 ст.41 Закону, оскільки зазначену ціну збільшено в межах коливань ціни зазначеного товару на ринку. Внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має відбуватися шляхом укладення додаткової угоди, а також бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений у договорі.

Скаржник відмічає, що дійсно, в наведених документах порівнюються ціни станом лише на дві дати та визначено відсоток підняття ціни лише між цими датами, але з урахуванням кількості отриманих висновків - є можливість порівняти динаміку ринкових цін у відсотках та співвідносити її з відповідними розрахунковими періодами, за які сторонами було збільшено ціну за Договором. При цьому динаміка збільшення ринкової ціни природного газу є послідовною та очевидною.

Відповідач 2 зауважує, що при цьому єдиною умовою підтвердження наявності підстав до відповідного збільшення ціни норма ч.5 ст.41 Закону України «Про закупівлю» вимагає доведення обставин коливання ціни такого товару на ринку, а не доведення інших обставин. В даному випадку мова йде про визнання недійсними вже укладених сторонами правочинів, чітка невідповідність вимогам закону яких має бути доведеною.

На думку апелянта, за таких обставин відсутні підстави вважати укладені додаткові угоди недійсними, оскільки порушення вимог закону при їх укладенні не було.

На переконання Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», доводи прокурора про те, що відбулось так зване "каскадне" укладання додаткових угод є безпідставними, оскільки факт коливання ціни кожного разу був документально підтверджений, а пропорційне збільшення ціни в договорі здійснювалось у відповідності до динаміки коливання товару на ринку впродовж всього терміну дії договору, а не короткого періоду, безпосередньо після його укладення.

Скаржник вважає, що сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при цьому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі; в той час як законодавчо не передбачено обмеження в частині перегляду (зменшення) запланованих обсягів постачання товару, визначеного сторонами на момент укладення договору. Сторони належним чином виконали свої зобов`язання відповідно до такого договору.

Отже, як зауважує апелянт, враховуючи вищевикладене, між ТОВ "ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ" та КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради було правомірно укладено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару до Договору на постачання природного газу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020 р., оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України "Про публічні закупівлі".

Також скаржник зазначає, що ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ» на виконання положень Закону України «Про публічні закупівлі» відповідно належним чином повідомлено відповідача-1 про зміну ціни природного газу. Відповідачем-2 було направлено проекти Додаткових угод, які в свою чергу були підписані та узгоджені Споживачем без зауважень та за відсутності пропозицій щодо зміни умов Додаткових угод та/або їх окремих положень.

Крім того, відповідач 2 звертає увагу суду, що прокурор у позовній заяві заявляє вимогу про стягнення безпідставно сплачених коштів на підставі ч.1 ст. 670 глави 54 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. При цьому, кошти, стягнення яких вимагає прокурор, були сплачені Відповідачу на підставі Договору та додаткових угод до нього, які, як було зазначено вище, не визнані недійсними судом, а отже, не можуть вважатися безпідставно набутими коштами. Зважаючи на вищезазначене, позов у даній справі є безпідставним та таким, що поданий з перевищенням встановлених законодавством України повноважень.

Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що на момент укладення між сторонами договору та спірних додаткових угод (лютий 2021 року-грудень 2021 року), а також виконання сторонами умов договору, Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 не діяла, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами.

Разом з тим, апелянт звертає увагу суду на те, що Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М., було постановлено окрему думку щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 (провадження № 12-57гс23), ухваленої за результатами перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 7 березня 2023 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Північного офісу Державної аудиторської служби, 2) Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 02.08.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/582/24 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

20.08.2024 матеріали справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 залишено без руху. Апелянту надано строк, протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали, усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме: здійснити доплату судового збору в сумі 22 914,47 грн., докази чого надати суду.

16.09.2024 від ТОВ «Запоріжгаз Збут» до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, якою долучено платіжне доручення № 575 від 13.09.2024 про сплату судового збору на суму 22 914,47 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 15.01.2025 о 10:40 год.

02.10.2024 заступником керівника Запорізької обласної прокуратури з використанням системи «Електронний суд» подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 - без змін.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення сторонами вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладанні Додаткової угоди від 05.02.2021 № 2 за відсутності належного документального обґрунтування, а Додаткових угод від 01.03.2021 № 3, від 01.03.2021 № 4, від 28.04.2021 № 5, від 28.04.2021 № 6, від 28.04.2021 № 7, від 24.05.2021 № 8, від 01.07.2021 № 9, від 16.07.2021 № 10, від 09.08.2021 № 11, від 18.08.2021 № 12, від 10.09.2021 № 13, від 21.09.2021 № 14, від 07.10.2021 № 15, від 07.10.2021 № 16 - за відсутності належного документального обґрунтування та перевищенням максимально встановленого 10 % ліміту.

Також у відзиві на скаргу зазначено, що судом першої інстанції вірно встановлено, що прокурор дотримався вимог, встановлених у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; позивач належним чином не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Запорізької обласної ради за цим позовом.

При цьому прокурор не заперечує того факту, що Держаудитслужба також могла бути позивачем у цій справі. Водночас, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 24.05.2023 у справі № 916/2407/22).

Крім того, прокурор звертає увагу, що Східним офісом Держаудитслужби будь-які контрольні заходи щодо процедури закупівлі з ідентифікатором UA-2020-11-26-000766-c не проводились.

На думку прокурора, враховуючи вищевикладене, а також те, що позов містить вимогу про стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів в сумі 366 735,43 грн на користь Запорізької обласної ради, визначення прокурором цього органу позивачем є обґрунтованим.

Також прокурор зауважує, що доводи апелянта про застосування прокурором ч. 1 ст. 670 ЦК України при заявлені позовної вимоги про стягнення коштів взагалі є такими, що не відповідають дійсності.

У відзиві на скаргу зазначено, що при заявленні позовної вимоги про стягнення коштів, прокурор обґрунтував правові підстави для їх стягнення саме ст.ст. 216, 1212 ЦК України. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зроблено висновок, що додаткові угоди, укладені з порушенням вищезазначеного законодавства, підлягають визнанню судом недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами регулюються договором, а грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані постачальником електричної енергії, підстава їх набуття відпала, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на підставі ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Як вказано у відзиві на апеляційну скаргу, прокурором у суді першої інстанції доведено, що недійсність додаткових угод № 2 - № 16 означає, що зобов`язання сторін регулюються умовами Договору та Додаткової угоди № 1.

Відповідно до актів приймання-передачі природного газу, доданих до позову у якості доказів, поставлено 147,069561 тис. м. куб. Сума оплати за актами приймання-передачі природного газу становила 1 028 548,45 грн. За тарифом встановленим Договором 4500 грн за 1000 м. куб. сума оплати мала становити: 147,069561 тис .м. куб. * 4500 грн = 661813,02 грн. За поставлені 147,069561 тис. м. куб. мало бути сплачено 661 813,02 грн, а було сплачено 1 028 548,45 грн, тобто безпідставно сплачено 366 735,43 грн.

На переконання прокурора, на підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що безпідставно сплачені кошти на загальну суму 366 735,43 грн на підставі ст. ст. 216, 1212 ЦК України підлягають стягненню з Відповідача 2.

Прокурор вважає, що з огляду на наведене, позиція Відповідача 2, викладена у апеляційній скарзі, є непослідовною, суперечить вимогам законодавства та обставинам справи, аналіз норм права здійснено невірно та в сприятливій для себе формі. У зв`язку з цим наведені аргументи є такими, що підлягають відхиленню судом апеляційної інстанції.

Запорізькою обласною радою та Комунальним некомерційним підприємством “Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр” Запорізької обласної ради відзиву на апеляційну скаргу не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» у справі № 908/582/24 задоволено. Визначено провести судове засідання у справі № 908/582/24 в режимі відеоконференції. Доручено Господарському суду Запорізької області, що знаходиться за адресою: 69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4 забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» Заезжай А.Ю. з Центральним апеляційним господарським судом 15.01.2025 року о 10:40 год.

14.01.2025 від ТОВ «Запоріжгаз Збут» до ЦАГС надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яким просить зупинити провадження у справі № 908/582/24 до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення постанови по цій справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2025 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23. Зобов`язано учасників справи повідомити Центральний апеляційний господарський суд про результати розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.

23.01.2025 прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2025 скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 908/582/24 касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі № 908/582/24 скасовано. Справу передано до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

03.03.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2025 поновлено провадження у справі 908/582/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 призначено у судовому засіданні на 16.07.2025 року об 10:40 год.

09.07.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» до ЦАГС надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 908/582/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, оскільки предмет спірних правовідносин у справі №920/19/24 та у справі № 908/582/24 є подібними.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз Збут" задоволено. Зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз Збут" на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24. Зобов`язано учасників справи повідомити Центральний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

05.12.2025 від заступника керівника обласної прокуратури Черного П.А. до ЦАГС надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 908/582/24, оскільки відповідно до ЄДРСР постанова Великої палати Верховного Суду у справі № 920/19/24 винесена 21.11.2025 та оприлюднена 25.11.2025. Таким чином, нарізі відпали підстави для зупинення провадження у справі № 908/582/24.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 призначено у судовому засіданні на 15.04.2026 року об 11:00 год.

У зв`язку з перебуванням судді - члена колегії Кощеєва І.М. у відпустці, розгляд апеляційної скарги у справі № 908/582/24, призначений на 15 квітня 2026 року не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/582/24 призначено у судовому засіданні на 01.07.2026 об 11:20 год.

Однак, апеляційним господарським судом було допущено описку в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 щодо часу призначення судового засідання.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026 виправлено, допущену в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 описку, вказавши: «Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжгаз Збут на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 призначити у судовому засіданні на 01.07.2026 об 11:40 год.».

23.06.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» до ЦАГС надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №908/582/24 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зі змінами.

У даному клопотанні зазначено, що ТОВ "Запоріжгаз збут" повідомляє суд про те, що Відповідачу-2 стало відомо, що ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України частині 1 статті 8, частині 4 статті 13, частині 1, 4 статті 41 частині 1 статті 42, пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України (конституційність).

Відповідач 2 відмічає, що ухвалою першої колегії суддів другого сенату Конституційного Суду України від 06.05.2026 по справі №3-78/2026(178/26) відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зі змінами.

Предметом перевірки за конституційною скаргою є конституційність положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якого істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» вважає, що зазначені положення Закону застосовані в оскаржуваних судовому рішенні і у справі №908/582/24.

Скаржник посилається на п.5 ч.1 ст.227 ГПК України та зазначає, що на сьогодні виникла об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, що є підставою для зупинення провадження у даній справі оскільки рішення, що будуть ухвалені Конституційним Судом України за результатом розгляду справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» матимуть преюдиційне значення для справи 908/582/24.

На думку відповідача 2, за таких обставин ураховуючи наведене вище є об`єктивна неможливість і необхідність зупинення провадження у справі №908/582/24 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Розглянувши матеріали клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут», колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18.

При цьому пункт 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що встановлені у цій справі обставини та наявні у матеріалах справи докази дозволяють суду апеляційної інстанції належним чином оцінити доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому об`єктивна неможливість розгляду справи № 908/582/24 до вирішення Конституційним Судом України питання про конституційність пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" відсутня.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення закріплено у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України". Відтак, оспорювана норма на момент виникнення спірних правовідносин, на час звернення прокурора з позовом та ухвалення оскаржуваного рішення, була чинною (як і на даний час), а сам факт відкриття конституційного провадження за скаргою іншої особи не породжує презумпції неконституційності зазначеного положення та не є перешкодою для розгляду справи по суті.

До того ж, згідно з частиною 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Також апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що розгляд Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26) не передбачає встановлення фактичних обставин, які мають преюдиційне значення для даної справи, зокрема, не стосується факту укладення між сторонами спірних додаткових угод, їх змісту, розміру зміни ціни чи належності поданих доказів.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» не доведено наявності передбачених пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі № 908/582/24.

Аналогічний підхід щодо відсутності підстав для зупинення провадження до розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26) відображено у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 924/560/24.

З огляду на викладене, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

01.07.2026 відповідач 1/Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради наданим процесуальним правом не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників. Про день і час розгляду справи всі учасники провадження у справі повідомлені належним чином, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача 1.

У судовому засіданні 01.07.2026 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.

Згідно з відомостями, розміщеними в електронній системі публічних закупівель «Рrozorro» за посиланням http5://prozorro.gov.ua/tender/UA-2020-11-26-000766-c Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради (КНП «ЗРФКЛДЦ», Споживач) за процедурою відкритих торгів (UА-2020-11-26-000766-с) проведено закупівлю 232 тис.м.куб. природного газу з очікуваною вартістю 1 702 880,00 грн з ПДВ.

Учасниками вказаної закупівлі зареєструвалися наступні суб`єкти господарювання: 1. ТОВ «Запоріжгаз Збут» з остаточною пропозицією 1 044 000,00 грн; 2. ТОВ «Екотехносервіс» з остаточною пропозицією 1 343 976,00 грн; 3. ТОВ «Сервіс Групп ЛТД» з остаточною пропозицією 1 405 920,00 грн.

За результатами проведення відкритих торгів переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» (ТОВ «Запоріжгаз Збут», Постачальник), з яким 31.12.2020 укладено договір про постачання природного газу споживачу № 41АВ697-996-20 (Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору, обсяг споживання газу за цим Договором становить 232 тис.м.куб.

Згідно з п. 5.3 Договору загальна вартість цього Договору складає: 1 044 000,00 грн, у т.ч. ПДВ – 174 000 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна за одиницю товару становить 4500,00 грн.

Пунктом 14.1 Договору передбачено, що цей договір діє з 01.01.2021 до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

В подальшому сторони уклали 17 додаткових угод до даного договору:

- додатковою угодою № 1 від 20.01.2021 сторони змінили реквізити розрахункового рахунку;

- додатковою угодою № 2 від 05.02.2021 сторонами погоджено збільшення ціну за 1000 м.куб. газу з 4500,00 грн до 4944,00 грн;

- додатковою угодою № 3 від 01.03.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 4944,00 грн до 5436,00 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 232,0 тис.м.куб. до 195,60017 тис. м.куб.;

- додатковою угодою № 4 від 01.03.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 5436,00 грн до 5979,00 грн, та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 195,60017 тис.м.куб. до 184,12007 тис.м.куб.;

- додатковою угодою № 5 від 28.04.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 5979,00 грн до 6573,00 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 184,12007 тис.м.куб. до 159, 34914 тис.м.куб.;

- додатковою угодою № 6 від 28.04.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 6573,00 грн до 7224,00 грн;

- додатковою угодою № 7 від 28.04.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 7224,00 грн до 7938,00 грн;

- додатковою угодою № 8 від 24.05.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 7938,00 грн до 8723,85 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 159,34914 тис.м.куб. до 156,189514 тис.м.куб.;

- додатковою угодою № 9 від 01.07.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 8723,85 грн до 9587,52 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 156,189514 тис.м.куб. до 153,869658 тис.м.куб;

- додатковою угодою № 10 від 16.07.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 9587,52 грн до 10 536,66 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 153,869658 тис.м.куб до 152,149128 тис. м. куб;

- додатковою угодою № 11 від 09.08.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 10 536,66 грн до 11 579,79 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 152,149128 тис. м. куб до 150,770761 тис. м.куб.;

- додатковою угодою № 12 від 18.08.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 11 579,79 грн до 12 736,62 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 150,770761 тис. м. куб. до 149,662352 тис. м.куб;

- додатковою угодою № 13 від 10.09.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 12 736,62 грн до 13 991,16 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 149,662352 тис. м. куб до 148,860125 тис. м. куб;

- додатковою угодою № 14 від 21.09.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 13 991,16 грн до 15 388,86 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 148,860125 тис. м. куб до 148,290904 тис. м.куб.;

- додатковою угодою № 15 від 07.10.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 15 388,86 грн до 16 926,21 грн та зменшення обсягу закупівлі природного газу з 148,290904 тис. м. куб. до 147,773375 тис. м. куб.;

- додатковою угодою № 16 від 07.10.2021 сторонами погоджено збільшення ціни за 1000 м.куб. газу з 16926,21 грн до 18617,11 грн та збільшення обсягу закупівлі природного газу з 147,773375 тис. м. куб. до 147,899526 тис. м.куб.

- додатковою угодою № 17 від 26.10.2021 сторонами погоджено зменшити суму договору на 15 451,55 грн.

Додаткові угоди №№ 2 - 16 укладено на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно з пп. 2 п. 13.3 Договору, умови Договору можуть бути змінені за згодою Сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладання Сторонами додаткової угоди до цього Договору. Істотні умови цього Договору можуть змінюватися у випадках, передбачених діючим законодавством України, зокрема ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

В такому випадку Постачальник письмово звертається до Споживача щодо збільшення ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ами) (завіреними копіями довідок) компетентного органу, а саме Торгово-промислової палати України та/або її регіональних представництв або ДП «Держзовнішінформ» або ДП «Укрпромзовнішекспертиза» або органів статистики щодо коливань та розміру розрахункових середніх значень рівня цін на товар за розрахунковий та попередній періоди на ринку. Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію. Не є вичерпним.

Фактом «коливання ціни на ринку» є розбіжність в абсолютних даних за цінами, що зафіксовані у відповідних довідках торгово-промислової палати, а також даних за результатами аукціону торгів, першої редакції Договору та ініціативи встановити нову ціну за листом однієї із Сторін. Поряд з цим, абсолютні цінові показники за експертними висновками необхідно розуміти Сторонам ж орієнтир (індикатор) для укладання правочинів, але право узгодження нової ціни залишається за Сторонами.

Внаслідок укладення вказаних додаткових угод ціну за 1000 м.куб. збільшено з 4500,00 грн до 18 617,11 грн, тобто на 14 117,11 грн (на 313,71% від первинної ціни), відповідно кількість отриманого товару склала 147 069,561 м.куб. замість визначеної Договором 232 000 м.куб., що на 84 930,4439 м.куб. менше від обсягу, визначеного сторонами у договорі.

Відповідно до актів приймання-передачі природного газу поставлено 147,069561 тис.м.куб. газу, що підтверджується актами від 31.01.2021 № ЗЗП81001062 на 39,19214 тис.м.куб., від 28.02.2021 № ЗЗП81002178 на 4,44945 тис.м.куб., від 28.02.2021 № ЗЗП81002179 на 30,75635 тис.м.куб., від 31.03.2021 № ЗЗП81003366 на 14,87051 тис.м.куб., від 31.03.2021 № ЗЗП81003367 на 16,65223 тис.м.куб., від 30.04.2021 № ЗЗП81004038 на 18,352971 тис.м.куб., від 31.05.2021 № ЗЗП81004863 на 6,16336 тис.м.куб., від 30.06.2021 № ЗЗП81005423 на 4,33258 тис.м.куб., від 31.07.2021 № ЗЗП81006431 на 2,07828 тис.м.куб., від 31.07.2021 № ЗЗП81006432 на 1,71938 тис.м.куб., від 31.08.2021 № ЗЗП81007183 на 2,14833 тис.м.куб., від 31.08.2021 № ЗЗП81007184 на 1,87734 тис.м.куб., від 30.09.2021 № ЗЗП81008034 на 2,98759 тис.м.куб., від 30.09.2021 № ЗЗП81008035 на 0,86551 тис.м.куб., від 30.09.2021 № ЗЗП81008036 на 0,62354 тис.м.куб.

За договором КНП «ЗРФКЛДЦ» на користь постачальника було проведено оплату на загальну суму 1 028 548,45 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 19.02.2021 № 26 у сумі 193 765,94 грн, від 11.03.2021 № 53 у сумі 24 187,21 грн, від 17.03.2021 № 64 у сумі 183 892,21 грн, від 09.04.2021 № 96 у сумі 120 295,70 грн, від 27.04.2021 № 112 у сумі 97 743,86 грн, від 17.05.2021 № 130 у сумі 145 685,88 грн, від 08.06.2021 № 154 у сумі 53 768,23 грн, від 27.07.2021 № 192 у сумі 41 538,70 грн, від 08.09.2021 № 229 у сумі 19 910,06 грн, № 228 у сумі 21 898,13 грн, від 14.09.2021 № 250 у сумі 26 266,16 грн, № 249 у сумі 27 362,46 грн, від 08.10.2021 № 270 у сумі 11 606,51 грн, №69 у сумі 45 975,60 грн, № 268 у сумі 14 649,80 грн, інформацією наданою УДКСУ у Заводському районі м. Запоріжжя.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначені Законом України "Про публічні закупівлі".

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

За змістом частини 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Відповідно до приписів частини 1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Апеляційний суд зазначає, що основні вимоги до договору про закупівлю та порядок внесення змін до нього врегульовані статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Так, згідно із частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За частиною 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на час укладення договору) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

У постановах від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, які визначені у статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10 % та не збільшуючи загальну суму договору.

Місцевим господарським судом слушно зазначено, що укладання договорів, коли їх сумарна вартість за одиницю товару збільшується більш, ніж на 10% у порівнянні з тендерною пропозицією та основним договором, повністю нівелює саму процедуру закупівель та спричинює шкоду інтересам держави, оскільки учасником (переможцем) пропонується найнижча ціна, а потім після проведення торгів додатковими угодами вона необґрунтовано суттєво завищується. Як наслідок, заподіюється пряма шкода державі, оскільки кошти за поставлені продукти фінансуються виключно за рахунок видатків бюджетних асигнувань, а збільшення ціни за одиницю товару автоматично тягне за собою зменшення обсягів поставленої продукції.

Крім того, обов`язковою умовою при застосуванні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку.

Апеляційний суд зауважує, що при вирішенні спорів щодо правомірності внесення змін до договору, укладеного за результатами публічної закупівлі Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що кожна зміна до Договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то у бік зменшення, чи у бік збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринкового ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 05.02.2025 у справі № 902/202/24, тощо.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами укладено Додаткові угоди №№ 2 - 16, якими було змінено вартість товару.

Для укладення додаткових угод Відповідач 2 надавав на адресу Відповідача 1 цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, а саме: від 20.01.2021 № 109/21, від 04.02.2021 № 251/21, від 10.02.2021 № 402/21, від 15.03.2021 № 630/21, від 16.03.2021 № 658/21, від 19.03.2021 № 687/21, від 09.04.2021 № 865/21, від 16.04.2021 № 922/21, від 11.05.2021 № 1177/21, від 09.06.2021 № 1307/21, від 09.06.2021 № 1323/21, від 05.07.2021 № 1477/21, від 08.07.2021 № 1513/21, від 29.07.2021 № 1717/21, від 06.08.2021 № 1793/21, від 17.08.2021 № 1917/21, від 14.09.2021 № 2186/21, від 21.09.2021 № 2290-1/21, від 27.09.2021 № 2338/21.

Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що цінові довідки торгово-промислової палати, якими обґрунтовано укладення вищевказаних додаткових угод та внесення змін до договору, не є належними доказами коливання ціни на газ, оскільки вказані документи лише констатують рівень цін купівлі-продажу газу на певні проміжки часу та не доводять її коливання.

У вказаних цінових довідках не зазначено, якою є середня ціна на території окремих регіонів України. Також, відсутній аналіз вартості ціни станом на дату підписання додаткових угод.

У додаткових угодах не зазначено, на підставі яких саме документів, цінових довідок, тощо, їх укладено. Більш того, у самих цінових довідках зазначено, що вони містять довідковий характер.

В свою чергу, коливання ціни товару на ринку кожного разу при укладенні оспорюваних додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та об`єктивно не підтверджено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду.

Крім того, господарським судом правильно встановлено, що деякі додаткові угоди укладено в один день, а саме: 01.03.2021 укладено Додаткові угоди №№ 3, 4; 28.04.2021 укладено Додаткові угоди №№ 5 - 7; 07.10.2021 укладено Додаткові угоди №№ 15, 16.

Також встановлено, що Додаткову угоду № 2 укладено 05.02.2021, але встановлено ціну на товар з 01.01.2021. Таким чином, ціна на поставлений газ була збільшена вже після його фактичної поставки.

Аналогічно додатковими угодами №№ 3 - 16 змінено ціну за товар вже після його фактичної поставки.

Таким чином, як обґрунтовано виснував суд першої інстанції, Додаткова угода № 2 укладена за відсутності належного документального обґрунтування, а Додаткові угоди № 3 - № 16 - за відсутності належного документального обґрунтування та перевищення максимально встановленого 10-відсоткового ліміту.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додаткові угоди №№ 3 - 16 укладені з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10% від ціни, визначеної в договорі), додаткові угоди №№ 2 - 16 укладені без належного обґрунтування коливання ціни на ринку товару на певну дату, що є підставою для визнання їх недійсними.

Доводи апеляційної скарги про те, що зважаючи на погодженні сторонами умови Договору та відповідне збільшення ціни на природний газ під час виконання договору ТОВ «ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ» та КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради не порушили вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», а також про те, що між ТОВ "ЗАПОРІЖГАЗ ЗБУТ" та КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний центр» Запорізької обласної ради було правомірно укладено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару до Договору на постачання природного газу № 41АВ697-996-20 від 31.12.2020 р., оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України "Про публічні закупівлі", спростовуються вищенаведеним.

Щодо посилання скаржника на позицію уповноваженого органу у сфері публічних закупівель, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, у листі від 24.11.2020 р. N 3304-04/69987-06 щодо зміни істотних умов договору про закупівлю відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону, суд апеляційної інстанції зауважує, що позиція Мінекономіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації. Верховний Суд у постановах від 27.07.2021 у справі №922/2030/20, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 звернув увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду, а роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано і в самому листі Мінекономіки.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За змістом правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 додаткові угоди, укладені з порушенням вищезазначеного законодавства, підлягають визнанню судом недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами регулюються договором, а грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані постачальником електричної енергії, підстава їх набуття відпала, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на підставі ст.ст. 216, 1212 ЦК України.

Оскільки додаткові угоди №№ 2 – 16 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачем 1 і відповідачем 2 регулюються умовами Договору та Додаткової угоди № 1.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до актів приймання-передачі природного газу поставлено 147,069561 тис.м.куб. газу (акти від 31.01.2021 № ЗЗП81001062 на 39,19214 тис.м.куб., від 28.02.2021 № ЗЗП81002178 на 4,44945 тис.м.куб., від 28.02.2021 № 331781002179 на 30,75635 тис.м.куб., від 31.03.2021 № ЗЗП81003366 на 14,87051 тис.м.куб., від 31.03.2021 № ЗЗП81003367 на 16,65223 тис.м.куб., від 30.04.2021 № ЗЗП81004038 на 18,352971 тис.м.куб., від 31.05.2021 № ЗЗП81004863 на 6,16336 тис.м.куб., від 30.06.2021 № ЗЗП81005423 на 4,33258 тис.м.куб., від 31.07.2021 № ЗЗП81006431 на 2,07828 тис.м.куб., від 31.07.2021 № ЗЗП81006432 на 1,71938 тис.м.куб., від 31.08.2021 № ЗЗП81007183 на 2,14833 тис.м.куб., від 31.08.2021 № ЗЗП81007184 на 1,87734 тис.м.куб., від 30.09.2021 № ЗЗП81008034 на 2,98759 тис.м.куб., від 30.09.2021 № ЗЗП81008035 на 0,86551 тис.м.куб., від 30.09.2021 № ЗЗП81008036 на 0,62354 тис.м.куб).

Сума оплати за зазначеними актами приймання-передачі природного газу становить 1 028 548,45 грн (платіжні доручення від 19.02.2021 № 26 у сумі 193 765,94 грн, від 11.03.2021 № 53 у сумі 24 187,21 грн, від 17.03.2021 № 64 у сумі 183 892,21 грн, від 09.04.2021 № 96 у сумі 120 295,70 грн, від 27.04.2021 № 112 у сумі 97 743,86 грн, від 17.05.2021 № 130 у сумі 145 685,88 грн, від 08.06.2021 № 154 у сумі 53 768,23 грн, від 27.07.2021 № 192 у сумі 41 538,70 грн, від 08.09.2021 № 229 у сумі 19 910,06 грн, № 228 у сумі 21 898,13 грн, від 14.09.2021 № 250 у сумі 26 266,16 грн, № 249 у сумі 27 362,46 грн, від 08.10.2021 № 270 у сумі 11 606,51 грн, № 269 у сумі 45 975,60 грн, № 268 у сумі 14 649,80 грн).

За тарифом встановленим договором 4500,00 грн за 1000 м.куб. сума оплати мала становити: 147,069561 тис.м.куб. * 4500,00 грн = 661 813,02 грн. За поставлені 147,069561 тис.м.куб. мало бути сплачено 661 813,02 грн, тоді як було сплачено 1 028 548,45 грн, перевищення становить 366 735,43 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 366 735,43 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем 2, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач 2 зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 57 Бюджетного кодексу України право бюджетних установ на витрачання бюджетних асигнувань, передбачених у кошторисах поточного року, припиняється 31 грудня поточного року.

За приписами пункту 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

Відповідно до інформації наданою УДКСУ у Заводському районі м. Запоріжжя від 22.11.2023 № 02-45-06/987 реєстрація бюджетних зобов`язань та проведення оплати за Договором здійснені по коду програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів 0712020 (спеціалізована стаціонарна медична допомога населенню). Оплата за Договором проводилась з рахунку, відкритого по загальному фонду бюджету Запорізької області (місцевого). У випадку стягнення коштів за рішенням суду з ТОВ «Запоріжгаз Збут» обсяги незаконних і нецільових витрат за порушеннями, допущеними в попередніх бюджетних періодах, спрямовуються в дохід бюджету Запорізької області за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження».

Частина 2 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

Враховуючи зазначене та те, що фінансування на оплату газу для КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради здійснювалось за рахунок коштів місцевого обласного бюджету, суд першої інстанції правильно виснував, що безпідставно сплачені кошти підлягають стягненню до обласного бюджету на користь Запорізької обласної ради.

Стосовно доводів скаржника щодо порушення інтересу держави, а також щодо органу, уповноваженого державою діяти у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 державні Інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частина 1 якої визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор обґрунтував своє звернення необхідністю усунення порушень законодавства щодо публічних закупівель за бюджетні кошти, та дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час витрачання бюджетних коштів.

Частиною 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частинами 2 та 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, ст. 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, зокрема, що до повноважень обласної ради належить питання стосовно розгляду прогнозу обласного бюджету, затвердження такого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про його виконання.

Тобто, Запорізька обласна рада є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами обласного бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Запорізької обласної ради.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Рішенням Запорізької обласної ради від 27.02.2020 № 9 «Про створення комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради» був затверджений статут лікувального закладу.

Відповідно до Статуту Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом (п. 1.1 Статуту).

Центр створений на базі майна, яке є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області (п. 1.3 Статуту).

Засновником, Власником та органом управління майном Центру є Запорізька обласна рада (надалі - Засновник). Центр є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику та за галузевою спрямованістю підвідомчий Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації (п. 1.4 Статуту).

Джерелами формування майна Центру є, зокрема, кошти обласного бюджету (бюджетні кошти) (п. 5.3.11 Статуту).

Таким чином, Запорізька обласна рада є органом, уповноваженим здійснювати захист порушених інтересів держави у вказаних спірних правовідносинах.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачалися, такому суспільному інтересу не відповідає.

Верховним Судом зроблено висновок (постанова від 21.06.2023 № 905/1907/21), що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (пп. 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (п. 33).

В оскаржуваному рішенні правильно зазначено, що звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради дозволяє захистити в першу чергу публічні інтереси щодо розпорядження коштами відповідного бюджету у випадку їх нераціонального використання. І навпаки, відсутність можливості здійснення прокурором відповідних заходів нівелює можливість запобігати відповідним зловживанням щодо зміни ціни (зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі»), що можуть допускатись під час проведення публічних закупівель за рахунок коштів виділених з обласного бюджету.

На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про вказані порушення інтересів держави Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя повідомлялись Запорізька обласна рада листом від 08.11.2023 № 52-103-11210Вих-23, в тому числі з пропозиціями вжити заходів реагування.

Відповідно до листа Запорізької обласної ради від 06.12.2023 № 2895/01-11 надано інформацію, водночас інформації про заплановані та вжиті заходи до визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих коштів не надано.

Таким чином, місцевим господарським судом правильно встановлено, що прокурор дотримався вимог, встановлених у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Господарський суд виснував, що позивач належним чином не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Запорізької обласної ради за цим позовом.

Такі висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та скаржником не спростовані.

Крім того, як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, прокурор не заперечує того факту, що Держаудитслужба також могла бути позивачем у цій справі.

Варто зазначити, що чинне законодавство не зобов`язує Прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. До даного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 09.09.2021 р. у справі № 925/1276/19 (пункт 8.6). Аналогічні положення містяться в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 р. у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 р. у справі № 923/449/18, від 11.08.2021 р. у справі № 927/719/20, від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, від 05.08.2021 р. у справі № 911/1236/20.

Також у відзиві на апеляційну скаргу прокурор звертає увагу, що Східним офісом Держаудитслужби будь-які контрольні заходи щодо процедури закупівлі з ідентифікатором UA-2020-11-26-000766-c не проводились.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що прокурор у позовній заяві заявляє вимогу про стягнення безпідставно сплачених коштів на підставі ч. 1 ст. 670 глави 54 ЦК України.

Однак колегія суддів, дослідивши матеріали справи, зокрема зміст позовної заяви прокурора, встановила, що наведений довід апелянта не відповідає дійсному змісту позовної заяви та спростовується матеріалами справи.

Так, з тексту позовної заяви вбачається, що правовою підставою вимоги про стягнення безпідставно сплачених коштів прокурор визначив ст. 216 та ст. 1212 ЦК України. Посилання на ч. 1 ст. 670 ЦК України, яка регулює наслідки порушення продавцем умови договору купівлі-продажу щодо кількості товару та міститься у главі 54 «Купівля-продаж», у позовній заяві прокурора відсутнє.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що зазначений довід апеляційної скарги не підтверджується матеріалами справи, а тому відхиляється судом апеляційної інстанції як необґрунтований.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про те, що на момент укладення між сторонами договору та спірних додаткових угод (лютий 2021 року-грудень 2021 року), а також виконання сторонами умов договору, Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 не діяла, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами, з огляду на наступне.

По-перше, постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовується правило дії закону у часі, на яке посилається відповідач 2, по-друге, такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України містить імперативну вимогу до суду застосовувати актуальні правові висновки Верховного Суду. Процесуальний закон не містить винятків чи обмежень щодо застосування таких висновків залежно від року виникнення спірних правовідносин. Навпаки, висновки Верховного Суду мають ретроспективну дію на всі спори, що розглядаються судами, оскільки вони розкривають зміст законодавчої норми з моменту її прийняття.

Щодо доводів скаржника про те, що Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М., було постановлено окрему думку щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 (провадження № 12-57гс23), ухваленої за результатами перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 7 березня 2023 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Північного офісу Державної аудиторської служби, 2) Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн., колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, суддя, не згодний з рішенням, має право письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи та є відкритою для ознайомлення. При цьому, за своєю правовою природою, окрема думка не має обов`язкового юридичного характеру, не формує судову практику, не скасовує рішення більшості та не спростовує обов`язковості висновків, викладених безпосередньо у тексті ухваленої постанови Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов`язковою для суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що Відповідачами не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заперечень щодо позову та спростування доказів і аргументів, наведених прокуратурою на підтвердження обставин справи.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» були почуті, проте доводи, викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, наведеного вище не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За змістом статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 слід залишити без змін.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз Збут" на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/582/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі

№ 908/582/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена: 22.07.2026.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін