Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №908/1708/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1708/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі)

суддів: Фещенко Ю.В., Золотарьової Я.С.

у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.04.2026 (повне судове рішення складено та підписано 05.05.2026), суддя Науменко А.О.

у справі №908/1708/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання”, ідентифікаційний код юридичної особи 42093239 (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69063)

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства “Приазовський центр первинної медико-санітарної допомоги”, ідентифікаційний код юридичної особи 38732974 (вул. Покровська, буд. 33, смт. Приазовське, Мелітопольський район, Запорізька область, 72401)

про стягнення 12 313 грн 80 коп.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

До Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд” звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” з позовом про стягнення з Комунального некомерційного підприємства “Приазовський центр первинної медико-санітарної допомоги” заборгованості за договором № 13 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2022 у розмірі 12313,80 грн за лютий 2022 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ» (Постачальник) та КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ПРИАЗОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» (Боржник) укладено Договір № 13 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2022 шляхом приєднання Споживача до договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції “Фактична” за 2022, - Додаток 3 до Договору, для чого Споживач подав електропостачальнику заяву-приєднання - Додаток 1 до Договору. У Боржника виник борг за спожиту електричну енергію, обсяг якої підтверджується повідомленням ПАТ “Запоріжжяобленерго” від 14.06.23 № 007 66/3312, додатком №1 до якого є “Інформація щодо споживання електричної енергії КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПРИАЗОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ" в сумі 12 313 (дванадцять тисяч триста тринадцять) грн. 80 коп. - заборгованість за спожиту електроенергію за лютий 2022 року.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.04.2026 у позові відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що з 24 лютого 2022 року позивач не мав права постачати електричну енергію відповідачеві до електроустановок відповідача, розташованих у смт. Приазовське Мелітопольського району Запорізької області, а відповідач оплачувати її.

Окремо суд першої інстанції зазначив, що умовами договору № 13 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2022 не передбачено щоденного нарахування плати за електроенергію (навпаки визначено розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії - один місяць), щоденної передачі або зняття показів засобів комерційного обліку.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” через систему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 29.04.2026 по справі №908/1708/24, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ПРИАЗОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ" 12 313, 80 грн боргу за поставлену електричну енергію і ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі Скаржник посилається на те, що доказів того, що споживання здійснено у менших обсягах або взагалі не здійснено Відповідач зі свого боку не надав.

Постачання електроенергії не є безоплатним, її споживання покладає обов`язок оплати. Підстав які б звільняли Відповідача від оплати вказаної заборгованості за вказаний період останнім не доведено, що також не враховано Господарським судом Запорізької області при винесені оскаржуваного рішення

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Комунальне некомерційне підприємство "Приазовський центр первинної медико-санітарної допомоги" не скористалось своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надало суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Мартинюка С.В. (доповідач), судді – Фещенко Ю.В., Золотарьова Я.С.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.04.2026 у справі №908/1708/24. Постановлено розглядати апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” є суб`єктом господарювання, який утворився під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу від постачання електричної енергії згідно п. 13 Розділу XVII Прикінцеві та перехідні Положення Закону України “Про ринок електричної енергії” та починаючи з 01.01.2019 ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області.

Відповідно до п. 8 Постанови від 14.03.2018 № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, (редакція станом на 01.01.2019), Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі — ПРРЕЕ) Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Між ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ» (Постачальник) та КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ПРИАЗОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» (Боржник) укладено Договір № 13 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2022 шляхом приєднання Споживача до договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції “Фактична” за 2022, - Додаток 3 до Договору, для чого Споживач подав електропостачальнику заяву-приєднання - Додаток 1 до Договору (далі Договір № 13).

Відповідно до п. 2.1. Договору № 13 за цим Договором Постачальник продає Електричну енергію за ДК 021:2015 09310000-5-Електрична енергія Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

У відповідності з пунктом 3.3 розділу 3 “Умови постачання” Договору № 13, 3.1. Початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в Заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору.

У відповідності до п. 6. Комерційної пропозиції “Оплата послуг з розподілу електричної енергії”, оплата послуг з розподілу електричної енергії. Оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється Споживачем Оператору системи розподілу самостійно.

Пунктом 7 Комерційної пропозиції “Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та термін його оплати”, рахунок на проведення остаточного розрахунку самостійно отримується Споживачем до 10 числа місяця (включно), наступного за розрахунковим. Рахунки, виставлені Постачальником відповідно до умов Договору (попередня оплата, остаточний розрахунок, тощо) надаються уповноваженому представнику Споживача під його підпис на екземплярі рахунка, що залишається у Постачальника. У разі не отримання представником Споживача рахунків для здійснення, передбачених умовами Договору платежів, відповідні рахунки направляються Споживачу поштовим зв`язком, кур`єром, або направляються Постачальником за допомогою інтернет-сервісу на електронну адресу Споживача, вказану у заяві-приєднанні. У разі неотримання Споживачем рахунку у визначені цією комерційною пропозицією строки не з вини Постачальника, рахунок за фактично спожиту електричну енергію вважається отриманим споживачем 10 числа місяця, наступного за звітним. Оплата рахунка Постачальника за Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше ніж протягом 5 робочих днів від дати його отримання Споживачем.

В порушення умов Договору в частині оплати вартості електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ у Боржника виник борг за спожиту електричну енергію, обсяг якої підтверджується повідомленням ПАТ “Запоріжжяобленерго” від 14.06.23 № 007 66/3312, додатком №1 до якого є “Інформація щодо споживання електричної енергії КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ПРИАЗОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» в сумі 12 313 (дванадцять тисяч триста тринадцять) грн. 80 коп. - заборгованість за спожиту електроенергію за лютий 2022 року.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Закону України "Про ринок електричної енергії".

У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу. Постачання електричної енергії електропостачальником здійснюється з дотримання Правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу, який затверджує Регулятор (ч. 6, 7, 11 ст. 56 Закону "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до п. 4.12, 4.13 розділу IV Правил роздрібного ринку електричної - затверджених Постановою НКРЕКП N 312 від 14.03.2018 (ПРРЕЕ) розрахунок між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Згідно з п. 10 постанови НКРЕКП N 312 від 14.03.2018 до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу. Функції адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) з врахуванням положень п. 9, п. 10 постанови НКРЕКП N 312 від 14.03.2018 та відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України "Про ринок електричної енергії" покладаються на оператора системи передачі/оператора системи розподілу (далі - ОСП/ОСР).

На території Запорізької області функції АКО щодо відповідача здійснює ПАТ “Запоріжжяобленерго".

За вимогами п. 9.1.1 розділу IX Кодексу комерційного обліку електричної енергії обмін даними між адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обміну Датахаб, що розробляються адміністратором комерційного обліку (третя особа) та затверджуються Регулятором.

Позивач вказує, що на підставі договору № 13 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2022, умовах комерційної пропозиції “Фактична”, у відповідача виникла заборгованість внаслідок споживання електричної енергії в обсязі 3852 кВт*год за лютий 2022 року на суму 12313,80 грн.

Згідно із п. 2.1.18 ПРРЕЕ за укладеними договорами електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) оператор системи формує особові рахунки, на яких обліковує стан розрахунків за послуги з передачі (розподілу) електричної енергії, із зазначенням відповідальних за розрахунки сторін, зазначає інформацію відповідно до реєстрів точок комерційного обліку споживачів відповідних електропостачальників та вносить відповідні зміни протягом одного робочого дня, наступного за днем настання таких змін.

За реєстром особових рахунків окремо ведеться реєстр електропостачальників, з якими укладено договори електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Крім цього, відповідно до підпункту 5 пункту 5.1.2 ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний формувати і вести реєстр електропостачальників, які мають доступ до мереж оператора системи, реєстр особових рахунків та особові рахунки споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності оператора системи, реєстр власників мереж, які підпадають під визначені критерії малої системи розподілу, інформувати електропостачальників та власників мереж, занесених до цих реєстрів, про необхідність укладення передбачених цими Правилами договорів та врегулювання відносин з користувачами малих систем розподілу.

Зазначені вище вимоги ПРРЕЕ кореспондуються з умовами Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пункт 4.1 якого закріплює обов`язок оператора системи відображати інформацію, передбачену главою 3 цього Договору, та суми, що підлягають сплаті за надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії Постачальником, на особовому рахунку споживача Постачальника.

За умовами п. 4.3. ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

АТ «Запоріжжяобленерго» надано лист № 007-66/3312 від 14.06.2023 із зазначеними обсягами споживання електричної енергії у розрахункових періодах з 01.01.22 до 04.10.22 з додатком № 1 Інофрмація щодо споживання електричної енергії КНП «ПРИАЗОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ». На підставі зазначених обсягів позивачем сформовано рахунок № 70000013220219 на оплату від 28.02.22 в сумі 12313,80 грн (а.с. 8).

Згідно із п. 4 Комерційної пропозиції “Спосіб оплати”, розрахунковим періодом є календарний місяць який встановлюється з 1 числа розрахункового місяця до останнього числа розрахункового місяця. Оплата за фактично відпущену електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється один раз за фактичними показниками комерційного обліку.

В свою чергу, апеляційний суд вважає за необхідне визначити, що обставини даної справи підпадають під ознаки, наведені у частині другій статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в даній справі йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 “Положення про закони і звичаї війни на суходолі”, що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх та потреб правозастосовної практики.

За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.

Тобто, колегія суддів зазначає, що як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.

Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:

- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;

- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;

- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Законом № 2138-IX від 15.03.2022; в редакції Законів № 2764-IX від 16.11.2022, № 3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку

Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII), а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України”, який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.

Враховуючи відсильний характер наведених вище положень законодавства, Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 по справі №908/1162/23 було наведено аналіз розвитку та зміни в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону №1207-VII та зазначено наступне.

Так діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ редакція Закону № 1207-VII містила таке:

- статті 13 та 13-1 Закону № 1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина перша статті 1 Закону № 1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ) станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статтю першу Закону № 1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

У частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:

“І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями”.

З наведеного вище аналізу регулювання у сукупності колегія суддів вбачає, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).

Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України” (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:

- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:

“Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України”;

- Закон був доповнений статтею 1-1 “Визначення термінів”, пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття “тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації”;.

- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: “сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях”.

Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті З, а так само частини перші статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Апеляційний суд бере до уваги, що ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, смт. Приазовське Мелітопольського району Запорізької області є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України з 24.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України”) правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", з огляду на загальновідомий факт окупації смт. Кирилівка Мелітопольського району Запорізької області, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації Кирилівської селищної громади з 24.02.2022.

Частиною другою статті 13 Закону передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 131 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Враховуючи наведене суддівська колегія виснує про те, що Позивач за лютий 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з постачання електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 03.10.2025 по справі №908/1162/23 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи Скаржника та вважає, що суд першої інстанції правильно виснував про те, що умовами договору № 13 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2022 не передбачено щоденного нарахування плати за електроенергію (навпаки визначено розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії - один місяць), щоденної передачі або зняття показів засобів комерційного обліку, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за лютий 2022 року слід відмовити в повному обсязі.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.04.2026 у справі №908/1708/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.04.2026 у справі №908/1708/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Ю.В. Фещенко

Суддя Я.С. Золотарьова