Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №916/2294/24(916/3348/25) — Південно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Дата: 15 липня 2026 р.

Справа: №916/2294/24(916/3348/25)

Суддя: Аленін О.Ю.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2294/24(916/3348/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюк І.Г.

при секретарі судового засідання: Чеголі Є.О.

За участю представників учасників справи:

Арбітражний керуючий Дудкін Роман Анатолійович – особисто

від ТОВ "ЧАСОПИС ПЛЮС" – адвокат Желізняк Ксенія Олександрівна

від ТОВ "Дакорт" – адвокат Ляшко Олександр Віталійович

від АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" – адвокат Купенко Максим Сергійович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС"

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2025 (повний текст складено та підписано 29.12.2025, суддя Грабован Л.І.)

у справі №916/2294/24(916/3348/25)

за позовом керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС"

2) Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАКОРТ"

про визнання договорів недійсними

в межах справи №916/2294/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел"

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" та Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" про визнання недійсним договору іпотеки №429CL_M4 від 22.06.2021 р., договору іпотеки №429CL/M9 від 13.09.2021 р., договору про зміну №1 від 16.11.2021 р. до договору іпотеки №429CL/M9 від 13.09.2021 р. та договору про зміну №2 від 24.12.2021 р. до договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори є недійсними на підставі ст. 42 КУзПБ, а саме боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог, а також боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2025 по справі №916/2294/24(916/3348/25) позовні вимоги заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" задоволено, визнано недійсним Договір іпотеки № 429CL_M4 від 22.06.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 21.06.2021 за реєстровим № 4594, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Корабел» та Акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», визнано недійсним Договір іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 13.09.2021 за реєстровим № 7394, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Корабел» та Акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОПИС ПЛЮС»), визнано недійсним Договір про зміну № 1 від 16.11.2021 до Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 16.11.2021 за реєстровим № 9407, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Корабел» та Акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОПИС ПЛЮС»), визнано недійсним Договір про зміну № 2 від 24.12.2021 до Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 24.12.2021 за реєстровим № 10558, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Корабел» та Акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОПИС ПЛЮС»), у задоволенні позовних вимог керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича до Акціонерного товариства «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» - відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку оскаржувані правочини є безоплатними та жодного розумного пояснення господарської мети таких договорів, якою керувалось ТОВ Фірма “Корабел” при вступі у ці правовідносини, не доведено.

До того ж, як відзначено місцевим господарським судом, оспорювані правочини укладено в межах сумнівного (підозрілого) періоду, та станом на час їх укладання у боржника вже існувала заборгованість перед ТОВ “Дакорт”.

За висновками суду першої інстанції, засновник ТОВ Фірма “Корабел”, будучи одночасно засновником позичальників за основним зобов`язанням - Договором про надання банківських послуг (договором про надання кредиту), маючи юридичну та фактичну можливість здійснювати вплив на діяльність підконтрольних йому товариств, вийшов за межі майнових інтересів та мети господарської діяльності ТОВ Фірма “Корабел”, порушуючи обов`язки добросовісної та розумної поведінки діяв в інтересах інших підконтрольних йому юридичних осіб, що можна розцінювати як зловживання корпоративними правами, недбале управління та нанесення шкоди майновому становищу товариства, що, як наслідок, порушило його права як юридичної особи, зокрема, спричинило стан неплатоспроможності та відкриття провадження у справі про банкрутство.

В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”, оскільки позов в цій частині заявлено до неналежного відповідача.

Також, місцевим господарським судом зазначено, що він не застосовує наслідки визнання правочинів недійсними, оскільки такими наслідками у даному випадку може бути припинення іпотеки та реєстраційних записів, тоді як вказані дії вже вчинені за ухвалою суду.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись Акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" з апеляційними скаргами в яких просять скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2025 у справі № 916/2294/24(916/3348/25) повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, без врахування практики Верховного Суду в аналогічних спорах.

Узагальнюючі доводи апеляційної скарги Акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" є наступними:

- при аналізі всієї структури кредитування за Договором, вбачається відсутність неправомірної поведінки чи зловмисного умислу учасників/засновників, на погіршення майнового стану Боржника чи покладення на нього зобов`язань без відповідних дій позичальників при укладені оспорюваних правочинів;

- одним з позичальників вчинялись дії щодо погашення існуючої заборгованості, що на думку апелянта, є свідченням вжиття заінтересованою особою реальних заходів для зменшення заборгованості Боржника за Договором, добросовісну поведінку позичальника, як сторони оспорюваних правочинів;

- в даному випадку оспорювані договори не були укладені на шкоду Боржнику, не порушують його права;

- оскаржуване рішення прийнято з порушення положень ч. 4 ст. 236 ГПК України, оскільки судом не було враховано практику Верховного Суду в аналогічних спорах;

- зокрема, судом першої інстанції не взято до уваги висновки Верхнього Суду у відповідності до яких не може бути визнаним недійсним укладений боржником договір іпотеки з підстав визначених абзацом другим частини другої статті 42 КУзПБ - прийняття (взяття) боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, оскільки його укладення не зумовлює виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину, а лише має наслідком виникнення у майнового поручителя акцесорного (додаткового) зобов`язання стосовно основного зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором).

Узагальнюючі доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" є наступними:

- Закон України «Про іпотеку» фактично встановив гарантії для майнового поручителя, які полягають в тому, що майновий поручитель, віддаючи майно в іпотеку, в обмін на потенційний ризик отримує гарантоване законом право вимоги до боржника у разі виконання зобов`язання за нього. Це чітко визначений законодавцем баланс ризику і потенційної непрямої вигоди, який визначає економічну і правову суть інституту забезпечувальних зобов`язань, оскільки укладення оспорюваних Договорів іпотеки, як виснує Верховний Суд, - не зумовлює виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину, а лише має наслідком виникнення у майнового поручителя акцесорного (додаткового) зобов`язання стосовно основного зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором);

- суд постановив оскаржуване рішення за недоведеність обставини впливу оспорюваних Договорів іпотеки на неплатоспроможність Боржника та на можливість виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково;

- щодо посилання місцевого господарського суду на те, що станом на час укладення оспорюваних правочинів у боржника було наявне невиконане грошове зобов`язання перед кредитором, апелянт зазначає, що вартість майна Боржника, як встановлено судом в Оскаржуваному рішенні, яке було вільним від іпотечних зобов`язань перед Банком складало суму, що була достатньо для задоволення вимог ТОВ «Дакорт» за Договором позики;

- позивачем не було доведено того, що укладенням оспорюваних договорів була завдана шкода інтересам ініціюючого кредитора у справі ТОВ «Дакорт»;

- у даному спорі, поведінка Боржника повною мірою укладається в розуміння «дружнього кредитора», сформоване Верховним Судом, якому були створені преференції, як у задоволенні вимог ТОВ «Дакорт», так і у повному контролі цим єдиним кредитором процедури банкрутства Боржника;

- поза увагою суду першої інстанції залишено те, що Банк та ТОВ «ЧАСОПИС ПЛЮС», як його правонаступник, є добросовісними іпотекодержателями в розумінні правозастосовної практики Верховного Суду;

- судом в оскаржуваному рішенні при встановленні підстав недійсності оспорюваних Договорів іпотеки неправильно застосована ст. 1 КУЗПБ, адже суд замість встановлення заінтересованості Боржника зі сторонами оспорюваних Договорів іпотеки вдався до встановлення заінтересованості Боржника щодо сторін іншого правочину – Кредитного договору (стороною якого він не є), дійшовши при цьому до неправильного висновку про зловживання корпоративними правами одним з учасників Боржника під час укладення Договорів іпотеки, як підставу їх недійсності.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 та 24.02.2026 відкрито апеляційні провадження у цій справи та призначено апеляційні скарги до сумісного розгляду на 06.04.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшли відзиви на апеляційну скаргу в яких позивач просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що укладання оскаржуваних договорів іпотеки, за якими ТОВ Фірма «Корабел» передало власне нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язань інших підконтрольних засновнику юридичних осіб, свідчить про явне зловживання зі сторони засновника товариства, недбале управління та нанесення шкоди майновому становищу товариства, що, як наслідок, порушило його права як юридичної особи, зокрема, спричинило стан неплатоспроможності та відкриття провадження у справі про банкрутство.

На переконання позивача, є необґрунтованими посилання апелянтів на те, що виконання зобов`язання позичальників гарантувалося не тільки боржником, а й іншими юридичними особами із цієї ж групи компаній, оскільки наразі єдиним на кого фактично покладено обов`язок по сплаті боргу є саме ТОВ Фірма «Корабел», що виключає можливість залишити хоча б частину іпотечного майна у власності товариства, з метою задоволення вимог інших кредиторів у справі про банкрутство.

Щодо посилання апелянтів на судову практику, позивач вважає, що правовідносини, на які посилаються апелянти у наведених ними справах, не є аналогічними з даною справою.

Наголошує позивач й на тому, що наявними матеріалами справи, підтверджується те, що станом на час укладення оспорюваних договорів іпотеки товариство вже мало заборгованість перед ТОВ «Дакорт», та на час коли строк виконання зобов`язань боржника перед ініціюючим кредитором сплив, останній не мав змоги задовольнити свої вимоги у повному обсязі, з підстав перебування майна ТОВ Фірма «Корабел» в забезпеченні виконання зобов`язань третіх осіб.

Позивач вважає необґрунтованими посилання апелянтів на встановленні чинним законодавством гарантії для майнового поручителя, оскільки позичальники не мають активів за рахунок яких мають бути компенсовані матеріальні втрати ТОВ Фірма «Корабел» у вигляді переданих в іпотеку об`єктів нерухомого майна. А тому, як вважає позивач, право вимоги ТОВ Фірма «Корабел» до позичальників, у випадку виконання їх зобов`язань за рахунок іпотечного майна, залишиться не реалізованим.

З приводу посилання ТОВ «ЧАСОПИС ПЛЮС» на те, що шкода інтересам ТОВ «Дакорт», як кредитора Боржника могла була завдана, діями самого кредитора, які полягали у недоцільному наданні Боржнику фінансової допомоги (позики), позивач вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки отримані від кредитора кошти використані ТОВ Фірма «Корабел» для забезпечення здійснення своєї статутної діяльності, тобто договори позики укладено в інтересах товариства, маючи економічну доцільність та з метою отримання товариством прибутку.

Натомість, як вважає позивач, укладаючи в подальшому оскаржувані договори іпотеки, за якими ТОВ Фірма «Корабел» передало 2/3 власного нерухомого майна в забезпечення виконання зобов`язань інших юридичних осіб, без будь-яких відповідних майнових дій з їхньої сторони, здійснено всупереч меті здійснення підприємницької діяльності, економічної доцільності та розумності.

У зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі №916/2294/24(916/3348/25) призначене на 29.04.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 29.04.2026 повідомлено учасників справи, що наступне судове засідання у справі№916/2294/24(916/3348/25), з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2025 відбудеться – 27.05.2026.

З огляду на перебування судді член-колегії Принцевської Н.М. з 27.05.2026 по 30.05.2026 у відрядженні, судове засідання у цій справі призначене на 27.05.2026 не відбулось.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 у справі №916/2294/24(916/3348/25) оголошено перерву до 16.07.2026.

Під час судового засідання від 16.07.2026 представники апелянтів підтримали доводи та вимоги за апеляційними скаргами та наполягали на їх задоволенні.

ТОВ "Дакорт" та арбітражний керуючий надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апеляційних скарг, просять залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 26.03.2021 між Акціонерним товариством “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” (Банк) та ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” (Клієнт) було укладено Договір про надання банківських послуг № 429CL (додаток № 1). Відповідно до умов Договору, Банк надає на вимогу Клієнта Банківську послугу, а Клієнт приймає Банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені Договором відносно такої Банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг Банку, генеральний строк – до 24.03.2024 включно. За умовами Договору про надання банківських послуг № 429 CL генеральний ліміт складав 70 000 000,00 гривень, генеральний строк – до 24.03.2024 включно.

З метою забезпечення виконання ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” зобов`язань за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021, між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ Фірма “Корабел” (Іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки № 429CL_M4 від 22.06.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О.

21.06.2021 за реєстровим № 4594 13.09.2021 між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”, ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+” (Клієнт) було укладено Договір про зміну № 2 до Договору про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021, в якому сторони погодили внести до складу клієнтів ТОВ “АВІОН+”, як співпозичальника (додаток № 2). За умовами Договору генеральний ліміт складав 195 000 000,00 гривень, генеральний строк – до 25.03.2024 включно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+” за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021, між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ Фірма “Корабел” було укладено Договір іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 13.09.2021 за реєстровим № 7394.

Відповідно до положень п. 3 Договору іпотеки № 429CL_M4 від 22.06.2021 та Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, які мають ідентичний зміст, в силу іпотеки, що виникає на підставі Договору іпотеки, Іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, опис якого міститься в пункті 14 Договору іпотеки. В силу іпотеки, що виникає на підставі Договору іпотеки, Банк має право у разі порушення Клієнтом та/або Іпотекодавцем Боргових зобов`язань, одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця / особами, права та/або вимоги яких на Предмет іпотеки зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за Договором іпотеки. За рахунок Предмета іпотеки Банк має право задовольнити свої вимоги, що випливають з Договору (основне зобов`язання), а саме: відносно Боргових зобов`язань в повному обсязі, включаючи сплату основної суми боргу, процентів, неустойки (штрафів пені), тощо та будь-якого збільшення цієї суми, відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за Борговими зобов`язаннями і зверненням стягнення на Предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження Предмета іпотеки, витрат на страхування Предмета іпотеки, збитків, завданих Банку внаслідок порушення Боргових зобов`язань, тощо.

У відповідності до п. 14 Договору іпотеки № 429CL_M4 від 22.06.2021, укладеного АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ Фірма “Корабел” в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН”, було визначено наступний предмет іпотеки (опис предмету іпотеки): підпункт 14.1.

Договір іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, укладений між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ Фірма “Корабел” в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+” за Договором про надання банківських послуг № 429CL від 26.03.2021, містить ідентичний зміст та аналогічний перелік майна ТОВ Фірма “Корабел”, що забезпечено іпотекою.

Договором іпотеки № 429CL_M4 від 22.06.2021 та Договором іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 визначено, що загальна вартість предмету іпотеки за згодою між Іпотекодавцем і Банком складає 6 265 600,00 гривень (без ПДВ).

16.11.2021 між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ Фірма “Корабел” було укладено Договір про зміну № 1 до Договору іпотеки № 429CL/M9 (посвідченого 13.09.2021 за реєстровим № 7394), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 16.11.2021 за реєстровим № 9407.

Відповідно до п. 2 Договору про зміну № 1 від 16.11.2021 було доповнено пункт 14 Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 підпунктами 14.7, 14.8, 14.9, 14.10, у зв`язку з чим до предмету іпотеки, що забезпечує основне зобов`язання за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021 було доповнено наступними об`єктами нерухомості, що належали ТОВ Фірма “Корабел”: підпункт 14.7.

Договором про зміну № 1 від 16.11.2021 до Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 визначено, що загальна вартість предметів іпотеки 7-10 за згодою між Іпотекодавцем і Банком складає 5 778 700,00 гривень (без ПДВ). Крім того, Договором про зміну № 1 від 16.11.2021 до Договору іпотеки № 429CL/M9 було визначено, що загальна вартість предметів іпотеки 1-10 за згодою між Іпотекодавцем і Банком складає 12 044 300,00 гривень (без ПДВ).

24.12.2021 між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ Фірма “Корабел” було укладено Договір про зміну № 2 до Договору іпотеки № 429CL/M9 (посвідченого 13.09.2021 за реєстровим № 7394), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 24.12.2021 за реєстровим № 10558.

Відповідно до п. 2 Договору про зміну № 2 від 24.12.2021 було доповнено пункт 14 Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 підпунктами 14.11, 14.12, 14.13, 14.14, 14.15, 14.16, 14.17, 14.18, 14.19, 14.20 у зв`язку з чим до предмету іпотеки, що забезпечує основне зобов`язання за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021 було доповнено наступними об`єктами нерухомості, що належали ТОВ Фірма “Корабел”: підпункт 14.11.

Договором про зміну № 2 від 24.12.2021 до Договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 визначено, що загальна вартість предметів іпотеки 1-20 за згодою між Іпотекодавцем і Банком складає 29 302 800,00 гривень (без ПДВ).

У зв`язку з неналежним виконанням співпозичальниками ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+” зобов`язань за Договором про надання банківських послуг № 429CL від 26.03.2021, заборгованість ТОВ Фірма “Корабел” як майнового поручителя склала 43 846 584,80 гривень, з яких: 43 400 000,00 гривень - строкової заборгованості та 446 584,79 гривень нараховані відсотки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2025, в межах справи №916/2294/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел", визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" в сумі 43 846 584,80 грн., як вимоги забезпечені іпотекою майна боржника; визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів та окремо внесено вимоги кредиторів, забезпечених заставою майна боржника - АТ "Креді Агріколь Банк" в сумі 43 846 584,80 грн.

Також, ухвалою підготовчого засідання Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел"; визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" в сумі 11 629 250,00 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" строком на 170 календарних днів до 27 листопада 2024; призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" арбітражного керуючого Пирожка Євгенія Віталійовича.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 припинено повноваження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" Стефуришина Ростислава Володимировича та виконання відповідних обов`язків тимчасово покласти на розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" арбітражного керуючого Пирожка Євгенія Віталійовича до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів, а саме: вимоги першої черги: Товариство з обмеженою відповідальністю “Дакорт” – 96 224,00 грн.; Акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" – 4 844,40 грн. Вимоги четвертої черги: Товариство з обмеженою відповідальністю “Дакорт”– 11 629 250,00 грн.

Окремо внесені вимоги кредиторів, забезпечених заставою майна боржника:Акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" – 43 846 584,80 грн. Майно, яке перебуває в іпотеці, визначено договорами, укладеними між Акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел", а саме: договір іпотеки № 429 CL/M4 від 22.06.2021 р. та договором іпотеки № 429 CL/M9 від 13.09.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 затверджено план санації Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" схвалений зборами кредиторів від 06.03.2025, що оформлене протоколом №1 від 06.03.2025; введено процедуру санації Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел"; припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел"; припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" арбітражного керуючого Пирожка Євгенія Віталійовича; призначено керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича, визначено наслідки введення процедури санації.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.08.2025 задоволено заяву керуючого санацією арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича про скасування обтяжень речових прав на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел"; скасовано та припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" реєстрацію іпотек та обтяжень, які були внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Бориско Ольгою Олексіївною із вказівкою об`єктів.

08.06.2025 АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” в межах справи № 916/2294/24 про банкрутство ТОВ Фірма “Корабел” до Господарського суду Одеської області було подано повідомлення про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021.

Відповідно до змісту повідомлення від 08.06.2025 АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” зазначило, що 05.06.2025 між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” був укладений Договір відступлення прав вимоги № 1, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021, з усіма змінами та доповненнями, укладеним між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН”, ТОВ “АВІОН+” (Позичальники).

У повідомленні АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” відзначено, що одночасно відступлено право вимоги за договорами застави, які були укладені із фінансовими та майновими поручителями позичальників. АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” пояснює, що починаючи з 05.06.2025 АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” не є кредитором ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+” та, як наслідок, не має право вимоги до фінансових та майнових поручителів Позичальників. АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” повідомлено господарський суд, що його процесуальним правонаступником є ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС”.

Разом з тим, 05.08.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю “ЧАСОПИС ПЛЮС” в межах справи № 916/2294/24 про банкрутство ТОВ Фірма “Корабел” до Господарського суду Одеської області було подано клопотання про заміну учасника справи його правонаступником, з огляду на таке. 20.06.2025 між АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” та ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. 20.06.2025 за реєстровим № 334.

В подальшому, 05.06.2025 між ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” та ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС” було укладено Договір про відступлення права вимоги № 26/05-25-1, згідно пункту 1.1. якого ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” відступила право вимоги до ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+”, що належать ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” на підставі Договору про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021 та Договору відступлення прав вимоги № 1 від 05.06.2025, укладений між ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” та АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”.

Згідно з визначенням, наведеним в розділі “Тлумачення термінів” Договір про відступлення права вимоги № 26/05-25-1 від 05.06.2025, під правом вимоги розуміється право грошової вимоги ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” до ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+”, строк платежу за якими настав, а також за якими виникне в майбутньому, щодо погашення (сплати) Заборгованості, а також сплати інших платежів, які виникли на підставі Кредитного договору; усі права Фінансової компанії за договорами забезпечення; інші права Фінансової компанії, що виникають з Кредитного договору. Згідно зі змістом пункту 1.2 Договору про відступлення права вимоги № 26/05-25-1, права ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” за Договором стор. 15 з 29 про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021 (Кредитним договором), Договорами забезпечення переходять до ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС” (Нового кредитора) у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги. При цьому Новий кредитор набуває статус кредитора за Кредитними договорами та кредитора/заставодержателя/іпотекодержателя за всіма зобов`язаннями, що виникають із Договорів забезпечення та забезпечують виконання Боржниками їх зобов`язань за Кредитним договором та Договорами забезпечення. Відповідно до пункту 4.1. Договору про відступлення права вимоги № 26/05-25-1, Право вимоги до Боржників від ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” до ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС” переходить з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі Права вимоги. Акт прийому-передачі права вимоги до Договору про відступлення права вимоги № 26/05-25-1 від 05.06.2025 між ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” та ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС” було підписано 05.06.2025 (додатки №№ 14, 15). 30.07.2025 між ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФАКТОР ПЛЮС” та ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС” було укладено Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. 30.07.2025 за реєстровим № 485. 30.07.2025 в Державному реєстрі речових прав було здійснено державну реєстрацію змін до обтяження нерухомого майна іпотекою, внесено відомості щодо іпотекодержателя нерухомого майна ТОВ Фірма “Корабел” – ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС”.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2023 у справі №916/2294/24 замінено кредитора Акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" у справі №916/2294/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел".

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Корабел" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" та Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" про визнання недійсним договору іпотеки №429CL_M4 від 22.06.2021 р., договору іпотеки №429CL/M9 від 13.09.2021 р., договору про зміну №1 від 16.11.2021 р. до договору іпотеки №429CL/M9 від 13.09.2021 р. та договору про зміну №2 від 24.12.2021 р. до договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 р.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" та задовольнив їх, а той же час суд відмовив у задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”, оскільки позов в цій частині заявлено до неналежного відповідача.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18).

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

Так, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.

В частині першій статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що, зокрема, підтверджується висновками, сформульованими в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).

Водночас інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20)). Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють таке провадження від позовного. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності – максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Законодавство про банкрутство містить спеціальні та додаткові, порівняно з нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і вони застосовуються, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

До специфічних способів захисту суб`єктів у справах про банкрутство віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Частини перша статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначає, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам. Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/6179/17.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Строк, встановлений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (пункт 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №906/43/22 (906/366/22)).

На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду, протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними (зокрема, постанови Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №908/3549/16, від 04.04.2023 у справі №906/43/22 (906/343/22), від 22.02.2024 у справі №909/69/22 (909/118/23)).

В контексті розгляду спору у даній справі, Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) висловила наступні висновки.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 Цивільного кодексу України вимагає, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Отже, кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника та розпорядник майна боржника, мають право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №904/1907/15).

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного кодексу України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

Категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами. Тому можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

Південно-західний апеляційний господарський суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Слід наголосити, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена в постанові від 30.01.2019 у справі №910/6179/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі (постанова від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21):

- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину;

- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору;

- визначення поняття фраудаторних правочинів в Цивільному кодексі України відсутнє, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах;

- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом;

- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства;

- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16;

- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів;

- укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів. Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі;

- Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до визначення, наведеного у ст.1 Закону України “Про іпотеку”: іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель – кредитор за основним зобов`язанням; боржник – іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання; майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ч.1 ст. 4 Закону України “Про іпотеку” обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Згідно ст. 18 Закону України “Про іпотеку”, яка визначає вимоги щодо іпотечного договору, передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (ч.1 ст. 19 Закону України “Про іпотеку”).

Згідно з ст. 13 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації, а саме державної реєстрації обтяжень нерухомого майна, врегульовано Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, відповідно до п.4, ч.1 статті 4 якого іпотека, як обтяження речових прав на нерухоме майно, підлягає державній реєстрації прав. Окрім того, порядок та умови відступлення прав за іпотечним договором визначено й Законом України “Про іпотеку”.

Так ст. 24 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Ч. 3 ст. 24 Закону України “Про іпотеку” визначено, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У даному випадку, як вбачається з наявних матеріалів справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, ТОВ Фірма “Корабел” виступило майновим поручителем юридичних осіб ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+” у їх зобов`язаннях як співпозичальників перед АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” за договором про надання банківських послуг № 429CL.

При цьому, ТОВ Фірма “Корабел” взяло на себе зобов`язання без будь-яких відповідних майнових дій, а ні ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН”, а ні ТОВ “АВІОН+”, а ні АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”.

Виходячи із змісту договорів іпотеки та договорів про зміну, у АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” (як надавачем кредиту) та ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” і ТОВ “АВІОН+” (як набувачами кредитних коштів) не виникло жодних зустрічних зобов`язань, які могли бути вигідними іпотекодавцю ТОВ Фірма “Корабел”.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Верховний Суд у постанові від 25.10.2023 у справі № 910/20146/20 (910/9531/22) зазначив, що у силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов`язань боржника перед третіми особами-кредиторами.

За загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину. (див. пункти 86, 87 постанови Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15).

Верховний Суд звернув увагу, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бути спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21), від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21), від 18.05.2023 № 908/3468/13, від 04.10.2023 910/15232/20 (910/18162/21)).

Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.

У відповідності до п. 2.1 Статуту ТОВ Фірма “Корабел”, затвердженого протоколом №5 загальних зборів учасників від 09.02.2021, товариство діє з метою здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах учасників. Тому, створюючи товариство, засновники ТОВ Фірма “Корабел” передбачали, що його господарська діяльність має на меті отримання прибутку, оскільки цій меті повинна бути підпорядкована будь-яка підприємницька діяльність.

В той же час, на переконання колегії суддів, уклавши оскаржувані договори іпотеки, за якими ТОВ Фірма “Корабел” передало власне нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+”, без будь-яких відповідних майнових дій з їхньої сторони, боржник діяв всупереч меті здійснення підприємницької діяльності товариства, без отримання прибутку, на шкоду власним фінансовим та майновим інтересам.

Результатом вчинення таких дій стало набуття зобов`язання сплатити заборгованість за третіх осіб, що в результаті призвело до обставин погашення боргу перед АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” (в подальшому - ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС”) за рахунок майна ТОВ Фірма “Корабел”.

Отже, оскаржувані правочини є безоплатними та жодного розумного пояснення господарської мети таких договорів, якою керувалось ТОВ Фірма “Корабел” при вступі у ці правовідносини, не доведено.

Колегія суддів також наголошує на тому, що оспорювані правочині укладено у так званий «підозрілий» період, а саме у межах трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма “Корабел”.

Так, оспорювані у цій справі правочини було укладено: 22.06.2021 – Договір іпотеки № 429CL_M4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 21.06.2021 за реєстровим № 4594; 13.09.2021 – Договір іпотеки № 429CL/M9, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 13.09.2021 за реєстровим № 7394; 16.11.2021 – Договір про зміну № 1 до Договору іпотеки № 429CL/M9, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 16.11.2021 за реєстровим № 9407 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. 24.12.2021 за реєстровим № 10558.

В той же час, ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 було відкрито провадження у справі № 916/2294/24 про банкрутство ТОВ Фірма “Корабел”.

При цьому, як свідчать матеріали справи № 916/2294/24 про банкрутство ТОВ Фірма “Корабел”, станом на час укладення оспорюваних договорів іпотеки боржник вже мав заборгованість перед ТОВ “Дакорт”, що виникла на підставі: - договору № 1ФД-122020 поворотної фінансової допомоги (позики) від 01.12.2020, відповідно до умов якого ТОВ Фірма “Корабел” було надано грошові кошти в розмірі 1 120 000,00 гривень, зі строком повернення не пізніше одного року з дня її отримання; - договору №1 ФД-032021 поворотної фінансової допомоги (позики) від 12.03.2021, відповідно до умов якого ТОВ Фірма “Корабел” було надано грошові кошти в розмірі 9 350 000,00 гривень, зі строком повернення не пізніше одного року з дня її отримання.

Зазначені обставини також встановлено ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2024, зокрема визнано вимоги кредитора ТОВ “Дакорт” до боржника в сумі 11 629 250,00 грн.

Також, з наявних матеріалів справи №916/2294/24, зокрема відомостей про проведення інвентаризації майна ТОВ Фірма “Корабел”, вбачається, що станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство товариства загальна вартість нерухомого майна ТОВ Фірма “Корабел”, яке було вільним від іпотечних зобов`язань перед АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” складає лише 3 872 605,00 грн.

Таким чином, внаслідок укладання оскаржуваних правочинів збільшилась поточна неплатоспроможність ТОВ Фірма “Корабел” та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань товариства збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншим кредитором стало неможливим, так як майно за рахунок якого можливо було б виконати зобов`язання було передано в іпотеку АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” з метою забезпечення виконання зобов`язань інших юридичних осіб - ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+”.

Судова колегія також відзначає, що абз. 6 ст. 1 КУзПБ визначено, що заінтересованими стосовно боржника особами є:

- юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником,

- юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник,

- юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство;

- особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним;

- а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства (підданства), а в разі, якщо кінцевий бенефіціарний власник-іноземець є громадянином (підданим) декількох країн, - усі країни його громадянства (підданства), серія (за наявності) та номер документа (документів), що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство), зокрема, але не виключно, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), а також повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу).

У даному випадку, згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником позичальника АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021, а саме засновником ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” є ОСОБА_1 , який має прямий вирішальний вплив та частка якого у статутному капіталі цього товариства складає 100%.

У відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату укладання оскаржуваних правочинів (13.09.2021-24.12.2021) засновником другого позичальника АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” за Договором про надання банківських послуг № 429 CL від 26.03.2021, а саме засновником ТОВ “АВІОН+” був також ОСОБА_1 , який мав прямий вирішальний вплив та частка якого у статутному капіталі товариства складала 100%.

В той же час, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань співзасновником ТОВ Фірма “Корабел”, яке виступило іпотекодавцем за оскаржуваними правочинами в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+”, також є ОСОБА_1 , частка якого у статутному капіталі ТОВ Фірма “Корабел” складає 15796,00 грн, що становить 55% частки у статутному капіталі товариства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" терміни "кінцевий бенефіціарний власник" та "структура власності" вживаються у значенні, наведеному у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". 141. Згідно з пунктом 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

- для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи;

- для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

У постанові від 05.02.2026 у справі № 924/232/22 Верховний Суд наголосив, з аналізу зазначеної норми можна зробити висновок про те, що кінцевим бенефіціарним власником є фізична особа, яка здійснює: як прямий вирішальний вплив на діяльність (через володіння не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи за винятком, коли вона не є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права), так і непрямий (коли фізична особа не володіє часткою безпосередньо, але здійснює контроль через інших осіб, трасти чи інші правові утворення, або шляхом реалізації прав контролю, користування, розпорядження активами, впливу на органи управління чи умови господарської діяльності).

У постанові від 24.02.2025 у справі № 911/266/22 Верховний Суд зазначив, що за законодавством України статус кінцевого бенефіціарного власника визначається не лише за відомостями із публічних реєстрів, а й насамперед тим, хто здійснює фактичне управління юридичною особою (має вирішальний вплив). Саме цим кінцевий бенефіціарний власник відрізняється від номінального власника, інформація про якого може бути внесена до публічних реєстрів.

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що контроль - це можливість однієї чи декількох юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання.

Цією ж статтею визначено, що пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами. Можливість однієї чи більше (декількох) пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив - спосіб відносин між суб`єктами господарювання, що характеризується відсутністю в особи, стосовно якої здійснюється вплив, здатності завжди незалежно (самостійно) визначати свою господарську поведінку на ринку.

Виходячи з вищенаведеного, у даному випадку, засновник ТОВ Фірма “Корабел” (Іпотекодавця), ОСОБА_1 , частка якого у статутному капіталі товариства, станом на час укладення спірних правочинів, становила 55%, тобто особа, яка має прямий вирішальний вплив на діяльність товариства, будучи одночасно засновником позичальників за основним зобов`язанням - Договором про надання банківських послуг (договором про надання кредиту), безумовно має юридичну та фактичну можливість здійснювати вплив на діяльність підконтрольних йому товариств.

Таким чином, засновник ТОВ Фірма “Корабел” (іпотекодавця), будучи одночасно засновником позичальників за основним зобов`язанням - договором про надання банківських послуг (договором про надання кредиту), маючи юридичну та фактичну можливість здійснювати вплив на діяльність підконтрольних йому товариств, вийшов за межі майнових інтересів та мети господарської діяльності ТОВ Фірма “Корабел”, порушуючи обов`язки добросовісної та розумної поведінки діяв в інтересах інших підконтрольних йому юридичних осіб, що можна розцінювати як зловживання корпоративними правами.

За приписами ч. 3 ст. 92 ЦК України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

Відтак, ТОВ Фірма “Корабел”, є учасником цивільних відносин та наділено цивільною право- і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які мають діяти відповідно до вимог закону та установчих документів товариства.

З огляду на таке, укладення оспорюваних договорів іпотеки, за якими ТОВ Фірма “Корабел” передало власне нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язань інших підконтрольних засновнику юридичних осіб ТОВ “ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” та ТОВ “АВІОН+”, за наявності власних не виконаних зобов`язань перед кредиторами, свідчить про явне зловживання зі сторони засновника ТОВ Фірма “Корабел”, недбале управління та нанесення шкоди майновому становищу товариства, що, як наслідок, порушило його права як юридичної особи, зокрема, спричинило стан неплатоспроможності та відкриття провадження у справі про банкрутство.

У цій справі варто звернути увагу на те, що добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в пункті 10.28. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20). Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Колегія суддів зазначає, що належними доказами не підтверджено та судом апеляційної інстанції не встановлено жодної економічної доцільності та очевидної економічної мети укладення оспорюваних правочинів з боку боржника. Боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, оскільки передав в іпотеку своє майно для забезпечення виконання зобов`язання третіх осіб. При цьому сам боржник жодних майнових благ чи зустрічного задоволення за цим правочином не отримав. Такі дії боржника не свідчать про добросовісність та розумність дій боржника під час укладення ним оспорюваних договорів.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявні матеріали справи свідчать про наявні ознаки фраудаторності оспорюваних договорів та наявності критеріїв, визначених у ч.2 ст. 42 КУзПБ, зокрема через те, що:

- оспорювані правочини укладені у так званий "підозрілий період" в межах 3 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Корабел”;

- на момент вчинення оспорюваних договорів у ТОВ “Корабел” існували невиконанні грошові зобов`язання перед ТОВ “Дакорт”;

- оспорювані правочини вчинено заінтересованою особою, яка діяла не в інтересах ТОВ Фірма “Корабел”, а інтересах позичальників за основним зобов`язанням;

- ТОВ “Корабел” взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

З огляду на таке, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог до ТОВ “ЧАСОПИС ПЛЮС” (як правонаступника Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”) та визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Щодо посилання апелянтів на відсутність неправомірної поведінки чи зловмисного умислу учасників/засновників, на погіршення майнового стану Боржника чи покладення на нього зобов`язань без відповідних дій позичальників при укладені оспорюваних правочинів, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина 2 статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Як вже було вказано вище, у даному випадку судом встановлено сукупність підстав, що вказують на наявність ознак фраудаторності правочину, а саме, спірний договір укладено у підозрілий період, правочини вчинено заінтересованою особою, яка діяла не в інтересах ТОВ Фірма “Корабел”, а інтересах позичальників за основним зобов`язанням, в той час коли існувала кредиторська заборгованість ТОВ “Дакорт” до боржника.

Посилання скаржника ТОВ "ЧАСОПИС ПЛЮС" на правові висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 29.07.2025 у справі №910/14968/22(910/5002/23), колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

За висновками викладеними Верховним Судом у вищевказаній постанові, зокрема не може бути визнаним недійсним укладений боржником договір іпотеки з підстав, визначених абз. 2 ч. 2 ст. 42 КУзПБ - прийняття (взяття) боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, оскільки його укладення не зумовлює виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину, а лише має наслідком виникнення у майнового поручителя акцесорного (додаткового) зобов`язання стосовно основного зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором).

В той же час, за приписами ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час вирішення тотожних (подібних) спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду. Подібний висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, від 16.08.2024 у справі № 925/80/23.

Так, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/466/23(914/2764/23) предметом спору у якій було визнання недійсними договорів іпотеки, які були укладені боржником в забезпечення виконання зобов`язань позичальників (третіх осіб) за кредитним договором.

За результатами розгляду таких вимог, судами прийнято рішення про задоволення заявлених позовних вимог та визнання недійсними укладених боржником договорів іпотеки.

Приймаючи рішення про задоволення заявлених позовних вимог, суди виснували, що уклавши оспорювані іпотечні договори боржник порушив права кредитора і взяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог, оспорювані договори укладено протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, що є підставою для визнання недійсними таких договорів на підставі абз.6 ч.1 ст.42 КУзПБ.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 914/466/23(914/2764/23) суд касаційної інстанції виснував, що відповідно до приписів ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з тієї підстави, що боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Крім того, у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/3697/24(916/28/25) предметом спору у якій також було визнання недійсними договору іпотеки, який булі укладений боржником в забезпечення виконання зобов`язань позичальника (третьої особи) за кредитним позики.

Верховний Суд й у постанові від 10.12.2025 по справі №916/3697/24(916/28/25), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою позовні вимоги задоволено та визнання недійсним укладений боржником договір іпотеки, виснував, що при ухваленні постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 916/3697/24(916/28/25) було правильно застосовано положення частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно, остання правова позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах, свідчить про те, що відповідно до приписів ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, зокрема договори іпотеки, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з тієї підстави, що боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

До того ж, судова колегія наголошує на тому, що у даному випадку те, що боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, не було єдиною підставою та обґрунтуванням заявлених позовних вимог. Натомість, як вже було вказано вище, заявлені позовні вимоги були обґрунтовані наявністю сукупності обставин, які вказували на його недійсність (фраудаторність), зокрема вчинення оспорюваних правочинів заінтересованою особою.

Крім того, позов було обґрунтовано також наявністю інших підстав, не передбачених ст.42 КУзПБ, а саме порушенням укладенням оскаржуваних правочинів загальних засад цивільного законодавства - добросовісності та розумності, зловживання правом на користь іншої особи, а саме укладення оскаржуваних правочинів всупереч інтересам юридичної особи - ТОВ Фірма «Корабел», що є порушенням ч.3 статті 92 ЦК України.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що даному випадку оспорювані договори не були укладені на шкоду Боржнику, не порушують його права, з огляду на таке.

З наявних матеріалів справи № 916/2294/24, зокрема відомостями про проведення інвентаризації майна ТОВ Фірма «Корабел», вбачається, що станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство товариства загальна вартість нерухомого майна ТОВ Фірма «Корабел», яке було вільним від іпотечних зобов`язань перед АТ «Креді Агріколь Банк» складало лише 3 872 605,00 гривень (загальна сума вимог ініціюючого кредитора ТОВ «Дакорт» становила 11 629 250,00 гривень).

Таким чином є очевидним, що внаслідок укладання оскаржуваних правочинів збільшилась поточна неплатоспроможність ТОВ Фірма «Корабел» та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань товариства збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншим кредитором стало неможливим, так як майно за рахунок якого можливо було б виконати зобов`язання було передано в іпотеку АТ «Креді Агріколь Банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань інших юридичних осіб - ТОВ «ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН» та ТОВ «АВІОН+».

Не можливість виконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором - ТОВ «Дакорт», зокрема за рахунок майна, яке було передано в іпотеку, стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство - ТОВ Фірма «Корабел».

До того ж, як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності ТОВ Фірма «Корабел» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).

Відповідно, колегія суддів вважає, що забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань інших осіб ТОВ «ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН» й ТОВ «АВІОН+», як позичальників АТ «Креді Агріколь Банк», за рахунок більшої частини власного майна (з 34 об`єктів нерухомості 23 було передано в іпотеку банку), та враховуючи потенційний ризик втрати таких об`єктів нерухомості, через невиконання позичальниками своїх зобов`язань, порушення прав ТОВ Фірма «Корабел» оскаржуваними договорами іпотеки є очевидним.

Як вже було вказано вище, загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину. (див. пункти 86, 87 постанови Верховного Суду від 22.09.2022)

Щодо посилання ТОВ "ЧАСОПИС ПЛЮС" на те, що Закон України «Про іпотеку» фактично встановив гарантії для майнового поручителя, які полягають в тому, що майновий поручитель, віддаючи майно в іпотеку, в обмін на потенційний ризик отримує гарантоване законом право вимоги до боржника у разі виконання зобов`язання за нього, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, на розгляді Господарського суду Волинської області перебуває справа № 903/534/23 про банкрутство ТОВ «АВІОН+», провадження в якій було відкрито відповідно до ухвали суду від 23.06.2023, а згідно постанови від 21.01.2025 ТОВ «Авіон+» було визнано банкрутом та щодо нього було відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до ухвали попереднього засідання Господарського суду Волинської області від 21.05.2024 по справі № 903/534/23, з врахуванням інших судових актів, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, визнані вимоги кредиторів до ТОВ «Авіон+» складають понад 300 000 000,00 гривень, з яких 4 991 500,00 грн гривень забезпечені заставою майна боржника.

При цьому, судова колегія наголошує на тому, що наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження того, що позичальниками ТОВ «ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН» й ТОВ «АВІОН+» сумлінно виконувались взяті на себе договірні зобов`язання та своєчасно погашалась існуюча заборгованість перед Банком, що могло б свідчити про відсутність ризиків втрати ТОВ Фірма «Корабел» переданого в іпотеку майна.

З огляду на наведене, у колегії суддів виникають обґрунтовані сумніви щодо дійсної можливості, у даному випадку, задоволення боржниками вимог ТОВ Фірма «Корабел», як іпотекодавця, у разі виконання зобов`язання за них.

Щодо посилання ТОВ "ЧАСОПИС ПЛЮС" на те, що станом на дату укладення договорів іпотеки у боржника не існувало жодних невиконаних зобов`язань перед його кредиторами, що свідчить про те, що укладення таких договорів не могло завдати шкоди будь-яким кредиторам боржника і єдиному кредитору в справі про банкрутство – ТОВ “Дакорт”, судова колегія зазначає таке.

Згідно з ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами укладеного боржником та ТОВ “Дакорт” договору позичальник зобов`язується повністю повернути позику не пізніше одного року з дня її отримання (п. 3.1. договору).

Згідно з п.п. 4.1., 4.2., 4.3. договору цей договір є укладеним з моменту надання позикодавцем позики (повністю або частково) позичальнику. До моменту надання позики в повній сумі, визначеній у п. 2.1. цього договору, цей договір є укладеним в сумі, фактично наданій в позику. Цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Відтак у договорах поворотної фінансової допомоги (позики), укладених ТОВ Фірма “Корабел” з ТОВ “Дакорт”, визначено наступний строк повернення позики: “не пізніше одного року з дня її отримання”.

Тобто строк повернення позики починає відлік від дня її отримання та спливає через один рік. Наведене свідчить, що в період укладення оскаржуваних договорів іпотеки ТОВ Фірма “Корабел” мало невиконані зобов`язання перед ТОВ “Дакорт”, строк виконання яких не сплив. Момент виникнення заборгованості за договорами в даному випадку не має правового значення, оскільки не впливає на існування зобов`язання.

Колегія суддів залишає поза увагою доводи ТОВ "ЧАСОПИС ПЛЮС", які ґрунтуються на наявності «дружнього кредитора», а саме ТОВ «Дакорт» у цій справі, заінтересованості даного кредитора щодо боржника, з огляду на таке.

Так, предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору іпотеки №429CL_M4 від 22.06.2021 р., договору іпотеки №429CL/M9 від 13.09.2021 р., договору про зміну №1 від 16.11.2021 р. до договору іпотеки №429CL/M9 від 13.09.2021 р. та договору про зміну №2 від 24.12.2021 р. до договору іпотеки № 429CL/M9 від 13.09.2021 р.

Відповідно, питання щодо заінтересованості кредитора щодо боржника не є предметом даного спору та не відноситься до предмету доказування по цій справі.

В той же час, судова колегія зауважує, що у межах справи про банкрутство ТОВ Фірма “Корабел”, ТОВ "ЧАСОПИС ПЛЮС" звернулось до Господарського суду Одеської області із клопотаннями про визнання кредитора ТОВ “ДАКОРТ” заінтересованою особою стосовно боржника.

За результати розгляду такого клопотання, ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2026 по справі №916/2294/24, відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСОПИС ПЛЮС" про визнання у справі №916/2294/24 кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю «Дакорт» заінтересованою особою стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Корабел».

Наразі ухвала Господарського суду Одеської області від 14.01.2026 по справі №916/2294/24 є предметом апеляційного оскарження та переглядається Південно-західним апеляційним господарським судом.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтами не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2025 по справі №916/2294/24(916/3348/25) залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.07.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua