Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №916/2527/21(916/4739/25) — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2527/21(916/4739/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Чеголі Є.О.

за участю представників учасників справи:

від ТОВ "ПОБЕДА 1" - арбітражний керуючий Шмуйло А.Д.

від ОСОБА_1 - адвокат Мінус А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1"

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2026 (повний текст складено та підписано 27.04.2026, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/2527/21(916/4739/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1"

до 1) ОСОБА_2

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ"

3) ОСОБА_1

про визнання правочинів недійсними та витребування майна

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ", ОСОБА_1 в якій просило:

1. Визнати недійсними Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 150 та Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 151.

2. Визнати недійсними Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 152 та Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 153.

3. Визнати недійсними Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 154 та Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 155.

4. Визнати недійсними Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 148 та Акт-приймання передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", посвідченого 26.03.2025 Глаговською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за номером 149.

5. Витребувати у ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння на користь ТОВ “ПОБЕДА 1” наступні об`єкти нерухомого майна:

5.1. Земельну ділянку, кадастровий номер 5120885500:01:001:0358, площею 2 га, разом з будівлями і спорудами, розташованими на ній, за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р., тг Старокозацька, Комплекс будівель та споруд №4 (колишня Підгірненська с/р), будинок 1, а саме:

1) Будівля зерноскладу №3 літ. "К", загальною площею 578.1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229653851040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001579.4625902.20250725.32.0000.25;

2) Будівля зерноскладу №2 літ. "І", загальною площею 669.3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229650351040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001564.4625931.20250725.21.0000.93;

3) Будівля зерноскладу №1 літ. "И", загальною площею 497 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229646751040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001547.4625962.20250725.15.0000.50;

4) Будівля охорони літ. "З", загальною площею 6.1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229642051040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001597.4626022.20250725.39.0000.08;

5) Будівля щита керування літ. "Ж", критий ток літ. "Л", ЗАВ-25 №2, площадка току №7, загальною площа 4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229637451040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001664.4625970.20250725.23.0000.28;

6) Будівля КДУ літ. "Є", загальною площею 17.2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229626751040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001583.4626052.20250725.48.0000.96;

7) Будівля складу-магазину літ. "Д", ємність для зерна №3, загальною площею 83.5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229616451040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001636.4626043.20250725.36.0000.94;

8) Будівля вагової літ. "Г", ваги автомобільні №1, зерносушарка №4, загальною площею 183.5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229577051040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001663.4626053.20250725.86.0000.11.

5.2. Земельну ділянку, кадастровий номер 5120885500:01:001:0359, площею 1.9997 га, разом з будівлями і спорудами, розташованими на ній, за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р., тг Старокозацька, Комплекс будівель та споруд №4 (колишня Підгірненська с/р), будинок 2, а саме:

1) Будівля охорони АЗС літ. “П”, загальною площею 3.7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229706351040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001799.4625916.20250725.15.0000.81;

2) Будівля нафтозаправки літ. “О”, автозаправні колонки №5, ємність для пального №6, загальною площею 52.9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229704651040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001809.4625937.20250725.22.0000.74;

3) Будівля складу літ. “М”, загальною площею 648.8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229702551040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001747.4625980.20250725.65.0000.89;

4) Будівля зерноскладу літ. “Н”, загальною площею 416.5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229700651040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001752.4625929.20250725.00.0000.16;

5) Будівля зерноскладу літ. “Б”, загальною площею 1520 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229699751040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001876.4626060.20250725.63.0000.98.

5.3. Земельну ділянку, кадастровий номер, кадастровий номер 5120885500:01:001:0357, площею 1.8301 га, разом з будівлями і спорудами, розташованими на ній, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

1) Будівля цементного складу літ. “С”, загальною площею 31.4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229725051040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001884.4625869.20250725.25.0000.94;

2) Будівля КПП літ. “У”, навіс літ. “Ф”, загальною площею 9.4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229723551040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001913.4625910.20250725.23.0000.18;

3) Будівля пилорами літ. “Р”, загальною площею 193.6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229722751040, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001815.4625865.20250725.83.0000.86;

4) Будівля млина літ. “Т”, загальною площею 13.1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229721551040; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001877.4625903.20250725.91.0000.66;

5) Будівля майстерні літ. “А, загальною площею 1371.2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3229720451040; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001894.4625960.20250725.86.0000.97.

5.4. Земельну ділянку, кадастровий номер 5120885500:01:001:0360, площею 1.9996 га, разом з будівлями і спорудами, розташованими на ній, за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:

1) Будівля складу літ. “В”, навіси літ.літ. “Х,Ц,Ч,Ш,Щ”, загальною площею 555.5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого 2252957651208, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3001753.4626109.20250725.36.0000.12.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що спірне майно вибуло з його власності поза його волею та з порушенням передбаченого законом порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2026 по справі №916/2527/21(916/4739/25) у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд виснував, що внесення ОСОБА_2 спірного майна до статутного капіталу особисто заснованого ТОВ після прийняття судом рішення про витребування у нього спірного майна, та його подальше відчуження від імені ТОВ свідчить про те, що такі дії мали недобросовісну мету – не допустити витребування позивачем спірного нерухомого майна.

В той же час, суд першої інстанції зазначив, що відновлення права позивача, як власника незаконно втраченого майна можливе шляхом подання віндикаційного позову до останнього його набувача. У той же час оскарження позивачем актів приймання-передачі нерухомого майна як підстави для подальшого набуття майна незаконним власником є неефективним способом захисту.

Стосовно позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна із незаконного володіння ОСОБА_1 , місцевий господарський суд зазначив, що не встановив ознак недобросовісності у діях відповідача під час укладання Договорів купівлі-продажу щодо спірного нерухомого майна, а тому він, як добросовісний набувач користується захистом закону згідно положень ст. 388 ЦК України.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2026 у справі № 916/2527/21(916/4739/25) повністю та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ “ПОБЕДА 1” задовольнити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам, з огляду на наступне:

- суд неправильно застосував ст. 75 ГПК України щодо преюдиційності встановлених судовими рішеннями обставин;

- місцевий господарський суд помилково визнав обраний позивачем комплексний спосіб захисту неефективним, оскільки позивач не обмежився оспорюванням проміжної ланки, а одночасно заявив основну речово-правову вимогу до останнього зареєстрованого набувача. Суд першої інстанції мав оцінити фраудаторність актів приймання-передачі як юридично значиму обставину для вирішення вимоги про витребування майна та для оцінки добросовісності кінцевого набувача;

- суд безпідставно визнав ОСОБА_1 добросовісним набувачем, звівши стандарт добросовісності до відсутності обтяжень у ДРРП та до лише пояснень самого набувача;

- апелянт вважає, що добросовісність набувача не може оцінюватися формально лише через оплатність договору та відсутність запису про обтяження. Добросовісність передбачає реальну розумність і обачність поведінки, перевірку очевидних ризиків, аналіз історії набуття майна та обставин продажу;

- за сукупністю обставин, які об`єктивно мали викликати сумнів у будь-якого розумного набувача, відповідач мав перевірити не лише поточного зареєстрованого власника, а й історію набуття майна, особу ОСОБА_2 , який був на момент підготовки до продажу керівником, єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником набувача, судові спори щодо майна, причини термінового продажу майна після зміни контролю над продавцем, а також публічні судові рішення щодо нерухомого майна ОСОБА_2 у Єдиному державному реєстрі судових рішень;

- суд першої інстанції не врахував сукупність ознак узгодженої недобросовісної та фраудаторної поведінки відповідачів;

- місцевий господарський суд фактично переклав на позивача тягар доведення недобросовісності набувача, попри те, що у віндикаційному спорі саме набувач має доводити свою добросовісність;

- поза увагою суду першої інстанції залишено те, що відсутність обтяжень у ДРРП не є достатньою підставою для визнання набувача добросовісним. ОСОБА_1 набував не типовий об`єкт нерухомості у звичайному цивільному обороті, а великий майновий комплекс із земельними ділянками, який незадовго до продажу був переданий до статутного капіталу новоствореного товариства особою, від особи, яка вже програла спір про витребування цього самого майна. За таких умов перевірка лише поточного запису в ДРРП щодо продавця не є достатнім проявом добросовісності;

- суд першої інстанції порушив приписи ГПК України щодо змагальності, доказування, оцінки доказів, законності та обґрунтованості судового рішення, зокрема формально прийняв пояснення ОСОБА_1 про необізнаність, але не перевірив їх критично у контексті всього ланцюга подій;

- за обставинами цієї справи ОСОБА_1 не може розглядатися як особа, яка вжила всіх розумних та належних заходів перевірки. Навпаки, сукупність фактів свідчить про протилежне;

- скаржник вважає, що ОСОБА_1 міг і повинен був знати про ризиковий характер набуття, а тому не може користуватися презумпцією добросовісності;

- суд першої інстанції безпідставно поклав негативні наслідки невжиття забезпечення позову на позивача, оскільки забезпечення позову є процесуальним правом, а не обов`язком сторони, а невикористання такого процесуального права не припиняє права власності позивача, не позбавляє банкрута права на повернення майна до ліквідаційної маси та не легалізує подальше недобросовісне відчуження майна;

- поза увагою суду першої інстанції залишено той факт, що ТОВ “ПОБЕДА 1” перебуває у процедурі банкрутства, а спірне майно має бути повернуте до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів. Вибуття майна з власності банкрута, його подальше транзитне відчуження, поділ на окремі об`єкти та перепродаж порушують не лише права самого товариства, а й права його кредиторів;

- суд першої інстанції без належного мотивування відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з Єдиного реєстру довіреностей щодо ОСОБА_1 , хоча такі докази мали значення для перевірки доводів про його добросовісність, можливу пов`язаність з іншими учасниками ланцюга відчуження майна та обізнаність щодо походження спірного майна. Така відмова призвела до неповного з`ясування обставин справи та передчасного висновку суду про добросовісність ОСОБА_1 як набувача спірного майна.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 15.07.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що ОСОБА_1 у силу вимог ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем спірного майна, а тому втручання у його право на мирне володіння майном не буде виправданим, пропорційним та не матиме законного походження.

Як стверджує відповідач, він є добросовісним набувачем спірного майна, придбав його на підставі оплатних договорів купівлі-продажу, не зв`язаний жодним чином з колишніми власниками майна, у Державному реєстрі речових на нерухоме майно щодо спірної не було жодних записів, завантажених судових рішень (в тому числі скасованих ухвал суду про арешт майна та/або заборону його відчуження), з яких би вбачалось, що стосовно спірного майна були або можуть виникнути у майбутньому вимоги та права інших осіб на таке майно. Продавець, ТОВ “АГРОДАР ПРЕМІУМ”, не був учасником жодної судової справи, до нього не було заявлено жодних вимог в судовому порядку, в тому числі щодо витребування спірного майна, що давало підстави для висновку, що спірна нерухомість вільна від прав та претензій третіх осіб.

Наголошує відповідач й на тому, що у даному випадку має місце недбалість саме з боку ТОВ “ПОБЕДА 1” в особі ліквідатора, оскільки під час розгляду справи про витребування спірного майна від ОСОБА_2 , позивачем не вживалось достатніх та дієвих заходів для виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі, зокрема шляхом звернення з заявою про забезпечення позову.

Відповідач також вважає, що рішення суду на преюдиційності якого наголошує позивача, не може бути протиставлене ОСОБА_1 в межах даної справи, оскільки він не був учасником такої справи, та судове рішення за результатами її розгляду, не визначало дня нього жодних прав та обов`язків.

Під час судового засідання від 15.07.2026 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник ОСОБА_1 надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в березні 2024 року ТОВ "ПОБЕДА 1" в особі ліквідатора товариства Шмуйла А.Д. звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підгірненський агрокомплекс", ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватного підприємства "ЮТІС-2", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРУЖЕСТВО", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ГРЕЙН", з вимогою:

- Визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "ПОБЕДА 1", посвідченого 16 серпня 2019 року Дімітровою Т.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1296, 1297.

- Витребувати у ОСОБА_2 із чужого незаконного володіння на користь ТОВ "ПОБЕДА 1" наступні об`єкти нерухомого майна:

А) Комплекс будівель та споруд №4 за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 2 038, 7 кв.м. що в цілому складається з будівлі вагової літ. “Г”, складу-магазину літ. “Д”, будівлі КДУ літ. “Є”, будівлі щита керування літ. “Ж”, будівлі охорони літ. “З”, зерноскладу №1 літ. “И”, зерноскладу №2 літ. “І”, зерноскладу №3 літ. “К”, критого току літ. “Л”, вагів автомобільних №1, ЗАВ-25 №2, ємності для зерна №3, зерносушарки №4, площадки току №7, разом із земельною ділянкою площею 2,00 га з кадастровим номером 5120885500:01:001:0358, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд;

Б) Комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею загальною площею 2 641, 9 кв.м., що в цілому складається з зерноскладу літ. "Б" загальною площею 1 520 кв.м., складу літ. "М" загальною площею 648, 8 кв.м., зерноскладу літ. "Н" загальною площею 416, 5 кв.м., будівлі нафтозаправки літ. "О" загальною площею 52. 9 кв.м., будівлі охорони АЗС літ. “П” загальною площею 3. 7 кв.м., автозаправних колонок №5, ємностей для пального №6, разом із земельною ділянкою площею 1.9997 га з кадастровим номером 5120885500:01:001:0359, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд;

В) Комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 618, 7 кв.м., що в цілому складається з будівлі майстерні літ. "А" загальною площею 1 371, 2 кв.м, будівлі пилорами літ. "Р" загальною площею 193, 6 кв.м., цементного складу літ. "С" загальною площею 31, 4 кв.м., будівлі млина літ. "Т" загальною площею 13, 1 кв.м., КПП (приміщення охорони) літ. "У" загальною площею 9, 4 кв.м., навісу літ. "Ф". разом із земельною ділянкою площею 1.8301 га з кадастровим номером 5120885500:01:001:0357, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд;

Г) Комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 555, 5 кв.м., що в цілому складаються зі складу "В" загальною площею 555, 5 кв. м., навісу "Х", "Ц", "Ч", "Ш","Щ", разом із земельною ділянкою площею 1,9996 га 3 кадастровим номером 5120885500:01:001:0360, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд.

Позов обґрунтовано тим , що відчуження майна ТОВ "ПОБЕДА 1" на підставі Акту приймання-передачі у статутному капіталі ТОВ "ПОБЕДА 1" від 16.08.2019 в результаті прийнятого 15.08.2019 на зборах рішення має всі ознаки фраудаторного правочину.

Крім того, позивач зазначив, що обставини подальшого управління часткою у статуті новоствореного товариства та зміна власників відчуженого майна свідчить про спрямоване виведення майна з володіння Позивача на користь окремих його учасників без фінансової вигоди для ТОВ "ПОБЕДА 1".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2024 у справі №916/2527/21(916/1320/24), яке залишене у силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 та постановою Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.10.2025, визнано недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “Победа-1” (код ЄДРПОУ 43110259), посвідченого 16 серпня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1296, 1297; витребувано у ОСОБА_2 із чужого незаконного володіння на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1" наступні об`єкти нерухомого майна:

- Комплекс будівель та споруд №4 за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 2 038, 7 кв.м. що в цілому складається з будівлі вагової літ. “Г”, складу-магазину літ. “Д”, будівлі КДУ літ. “Є”, будівлі щита керування літ. “Ж”, будівлі охорони літ. “З”, зерноскладу №1 літ. “И”, зерноскладу №2 літ. “І”, зерноскладу №3 літ. “К”, критого току літ. “Л”, вагів автомобільних №1, ЗАВ-25 №2, ємності для зерна №3, зерносушарки №4, площадки току №7, разом із земельною ділянкою площею 2,00 га з кадастровим номером 5120885500:01:001:0358, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд;

- Комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею загальною площею 2 641, 9 кв.м., що в цілому складається з зерноскладу літ. "Б" загальною площею 1 520 кв.м., складу літ. "М" загальною площею 648, 8 кв.м., зерноскладу літ. "Н" загальною площею 416, 5 кв.м., будівлі нафтозаправки літ. "О" загальною площею 52. 9 кв.м., будівлі охорони АЗС літ. “П” загальною площею 3. 7 кв.м., автозаправних колонок №5, ємностей для пального №6, разом із земельною ділянкою площею 1.9997 га з кадастровим номером 5120885500:01:001:0359, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд;

- Комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 618,7 кв.м., що в цілому складається з будівлі майстерні літ. "А" загальною площею 1 371,2 кв.м, будівлі пилорами літ. "Р" загальною площею 193, 6 кв.м., цементного складу літ. "С" загальною площею 31, 4 кв.м., будівлі млина літ. "Т" загальною площею 13, 1 кв.м., КПП (приміщення охорони) літ. "У" загальною площею 9, 4 кв.м., навісу літ. "Ф". разом із земельною ділянкою площею 1.8301 га з кадастровим номером 5120885500:01:001:0357, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд;

- Комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 555,5 кв.м., що в цілому складаються зі складу "В" загальною площею 555,5 кв. м., навісу "Х", "Ц", "Ч", "Ш","Щ", разом із земельною ділянкою площею 1,9996 га 3 кадастровим номером 5120885500:01:001:0360, на якій розташований цей комплекс будівель і споруд.

Приймаючи таке рішення, суди виходили з того, що відчуження майна ТОВ "ПОБЕДА 1" на підставі Акту приймання-передачі в результаті прийнятого на зборах рішення має ознаки фраудаторного правочину, оскільки ухвалення рішення про відчуження нерухомого майна загальною площею 6 854,8 кв. м. відбулось за наявністю непогашених кредиторських вимог, у результаті чого ТОВ "ПОБЕДА 1" набуло ознак неплатоспроможності та не змогло вчасно погасити вимоги кредиторів.

Крім того, суди виснували, що відчуження спірного нерухомого майна на користь ТОВ "ПОБЕДА 1" відбулось поза волею власника майна, тобто Позивача. Таким чином, подальше відчуження спірного майна відбувалося на підставі правочинів, що укладалися між пов`язаними особами, що унеможливлює визнання набувачів майна добросовісними.

В той же час, під час перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2024р. у справі №916/2527/21(916/1320/24) у апеляційному порядку, а саме 28.03.2025, ОСОБА_2 спірне нерухоме майно на підставі Актів приймання-передачі від 26.03.2025 було відчужене шляхом внесення його до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ".

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки від 19.11.2025р. №№ 452815511, 452815535, 452815572, 452815557, 452815624, 452815643, 452815635, 452815616), на підставі вказаних Актів спірне нерухоме майно 28.03.2025 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ" на праві власності.

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (витяг №36454128 від 04.12.2025), станом на дату укладання вказаних правочинів ОСОБА_2 був керівником, засновником та кінцевим беніфіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ".

31.10.2025 проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ", згідно з якими керівником, засновником та кінцевим беніфіціарним власником Товариства став ОСОБА_6 (витяг №36370534 від 23.11.2025р.).

03.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ" та фізичною особою ОСОБА_1 укладено 4 Договори купівлі-продажу нерухомого майна, які посвідчені 03.11.2025 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Олексіною А.В. і зареєстровані в реєстрі за номерами 1522, 1523, 1524, 1525.

За вказаними Договорами Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ" продано, а ОСОБА_1 куплено спірне нерухоме майно.

Оплата за придбане нерухоме майно здійснена у сумі 4 000 000, 00 грн., згідно платіжних інструкцій №ПН91734 від 03.11.2025р., №ПН91732 від 03.11.2025р., №ПН91731 від 03.11.2025р., №230310007 від 03.11.2025р.

З інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки від 19.11.2025р. №№ 452815624, 452815643, 452815635, 452815616 та від 04.12.2025р.) вбачається, що 03.11.2025 спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 на праві власності на підставі вказаних Договорів купівлі-продажу.

Звертаючись із даним позовом до суду позивач зазначив, що внесення ОСОБА_2 спірного майна до статутного капіталу особисто заснованого ТОВ після прийняття господарським судом Одеської області рішення не на його користь; зміна ОСОБА_2 як учасника та директора ТОВ на іншу особу напередодні перепродажу майна від імені ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ" через 5 днів після прийняття постанови Касаційним господарським судом у справі №916/2527/21(916/1320/24); відсутність економічної логіки у внесенні спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ за вартістю 1 200 000,00 грн. та його подальше відчуження від імені ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ" ціною в 4 000 000,0 грн. свідчить про те, що вчинені відповідачем дії під час перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2024р. у справі №916/2527/21(916/1320/24) у суді апеляційної та касаційної інстанції, мали недобросовісну мету – не допустити витребування позивачем спірного нерухомого майна ОСОБА_2 та виконати рішення суду.

Позивач також наголошував на тому, що відчуження спірного майна відбулось поза волею дійсного власника – ТОВ“ПОБЕДА 1”, оскільки між позивачем, ТОВ “ПОБЕДА 1” та відповідачем, ОСОБА_1 , який є останнім набувачем спірного нерухомого майна, не існувало договірних відносин щодо спірного нерухомого майна.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.

Щодо заявлених позивачем вимог про визнання недійсними Акті приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", колегія суддів зазначає таке.

За усталеною практикою Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.11.2025 у справі № 916/3804/24, суд, розглядаючи справу, має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.

Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.10.2025 у справі № 911/3027/24, у випадку, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13 зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв`язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є неодмінним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168) та інших].

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, з огляду на предмет і підстави заявленого позову суд апеляційної інстанції зазначає, що належним способом захисту порушеного права у справі, що розглядається, є віндикаційний позов, а саме позов про витребування майна з власності останнього набувача.

За таких обставин у справі, що розглядається, заявлені позовні вимоги про визнання недійсними Акті приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", за якими спірне майно було відчужено, не є належним способом захисту прав позивача.

Зважаючи на таке, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові у цій частині.

З приводу заявлених позивачем вимог про витребування у ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння на користь ТОВ “ПОБЕДА 1” нерухомого майна, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

З огляду на обставини встановлені судами у справі №916/2527/21(916/1320/24), спірне нерухоме майно вибуло з власності позивача без достатньої правової підстави, поза волею власника - ТОВ "ПОБЕДА 1". Ці обставини є преюдиційно встановленими.

За змістом статей 317, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює стаття 388 Цивільного кодексу України, відповідно до норми якої:

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1 цієї статті);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2 цієї статті);

- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 цієї статті).

За змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово висновували, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 вказано, що: "Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))".

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як добросовісність, яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".

За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це (постанова Верховного Суду від 18.09.2025 у cправі № 922/82/20).

Особа, купуючи майно, має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи.

За правилами доказування, визначеними статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 916/3079/23, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 916/3079/23, від 08.07.2025 у справі № 917/504/23, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідно до положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даному випадку, як свідчать наявні матеріали справи, ані під час розгляду судами справи №916/2527/21(916/1320/24), де було встановлено, що спірне нерухоме майно вибули з позивача без достатньої правової підстави, поза волею власника - ТОВ "ПОБЕДА 1", ані станом на час придбання ОСОБА_1 такого майна, у Державних реєстрах не містилось жодних відомостей щодо обтяження такого майна, наявності арештів, заборон тощо. А також записи про їх належність на праві власності іншим особам, відмінним від продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ".

31.10.2025 проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ", згідно з якими керівником, засновником та кінцевим беніфіціарним власником Товариства став ОСОБА_6 (витяг №36370534 від 23.11.2025р.).

03.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ" та фізичною особою ОСОБА_1 укладено 4 Договори купівлі-продажу нерухомого майна, які посвідчені 03.11.2025 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Олексіною А.В. і зареєстровані в реєстрі за номерами 1522, 1523, 1524, 1525.

Відтак, станом на час придбання ОСОБА_1 спірного майна, ОСОБА_2 не був керівником, засновником чи кінцевим беніфіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ".

Судова колегія вважає необґрунтованими доводи позивача про обізнаність ОСОБА_1 , або необізнаність через допущену недбалість про хід процедури банкрутства ТОВ "ПОБЕДА 1" та судовий спір у справі №916/2527/21(916/1320/24), оскільки у даному спорі ані ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", який був продавцем спірного майна, ані ОСОБА_1 , який був покупцем спірного майна, не приймали участі та не були учасниками такої справи.

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач, навіть проявивши розумну обачність, не зміг би встановити наявність спору щодо спірного нерухомого майна, зокрема через те, що за пошуком у Єдиному державному реєстру судових рішень, були б відсутні відомості про судові спори за участю ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", зокрема й щодо спірного майна.

ОСОБА_1 набув право власності на спірне майна на підставі оплатних договорів купівлі-продажу, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ".

Зокрема, оплата за договорами здійснена у погодженій сторонами сумі 4 000 000, 00 грн., згідно платіжних інструкцій №ПН91734 від 03.11.2025р., №ПН91732 від 03.11.2025р., №ПН91731 від 03.11.2025р., №230310007 від 03.11.2025р., Вартість відчуженого майна в декілька разів перевищила оціночну вартість майна як внеску до статутного капіталі продавця. Довідки від 31.10.2025р. №31/10-1-бо, №31/10-2-бо, №31/10-3-бо, №31/10-4-бо про балансову вартість майна було надано при укладанні угод.

Судова колегія відзначає, що у заявах по суті справи ОСОБА_1 зазначив, що не є пов`язаною особою із ОСОБА_2 чи Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ", не має сімейних чи підприємницьких зав`язків.

В свою чергу, позивач, стверджуючи про те, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного майна, не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він є пов`язаною особою з продавцем, його засновником тощо.

Слід також наголосити на тому, що станом на дату укладання Договорів купівлі-продажу між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ" останнє було власником спірного нерухомого майна з 28.03.2025.

При цьому, щодо обставин відсутності записів про обтяження спірних об`єктів нерухомого майна та записів про їх належність на праві власності іншим, ніж ТОВ "АГРОДАР ПРЕМІУМ", особам, позивач не заперечував. Заходи для обтяження майна до відповідних реєстрів не вносились. Питання вжиття запобіжних заходів позивачем перед судом не ініціювалось, невиконані судові рішення з даного питання відсутні.

Колегія суддів також не вбачає жодних ознак недобросовісності з боку відповідача щодо посвідчення усіх договорів купівлі продажу у одного і того ж нотаріуса, про що зазначав позивач, оскільки як зазначив відповідач, він був зацікавлений у придбанні цілісного майнового комплексу із земельними ділянками, на яких він розташований, що і обумовило укладання 4 Договорів купівлі-продажу у один день та у одного нотаріуса.

При цьому, судова колегія зазначає, що чинне законодавство не містить жодних обмежень (заборон) на вчинення таких дій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності ознак недобросовісності у діях ОСОБА_1 під час укладання Договорів купівлі-продажу від 03.11.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОДАР ПРЕМІУМ" щодо спірного нерухомого майна.

Колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта про те, що місцевий господарський суд, визнаючи ОСОБА_1 добросовісним набувачем, обмежився посиланням на відсутність обтяжень та поясненнями самого відповідача, оскільки як вже було вказано вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, судом першої інстанції було також встановлено: оплатність договору купівлі-продажу, не обізнаність відповідача з обставинами наявності судового спору щодо спірного майна, не пов`язаність продавця з покупцем тощо.

На переконання судової колегії, у даному випадку, посилання позивача на недобросовісність останнього набувача зводяться до припущень та спростовуються встановленими судом обставинами справи. Водночас покладення на нього (останнього набувача) додаткового обов`язку, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння ТОВ "ПОБЕДА 1", як первісного власника (продавця), не відповідає висновкам, викладеним у пунктах 6.50, 6.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Не приймаються судом апеляційної інстанції й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував сукупність ознак узгодженої недобросовісної та фраудаторної поведінки відповідачів, оскільки наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів на підтвердження таких обставин, зокрема, але не виключно, придбання майна безоплатно, особами, які пов`язані між собою, що могло б свідчити про обізнаність останнього набувача про наявність судового збору з приводу спірного майна тощо.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно поклав негативні наслідки невжиття забезпечення позову на позивача, оскільки забезпечення позову є процесуальним правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, передбачене чинним процесуальним законодавством вжиття заходів забезпечення позову, є правом сторони, яким вона може скористатись на будь-якій стадії судового процесу, відповідно вчинення таких дій не є обов`язковим.

В той же час, не вчиняючи таких дій щодо спірного майна, зокрема шляхом накладення арешту, учасник процесу має усвідомлювати наслідки такої поведінки, а саме відсутність заборон щодо відчуження такого майна, ризик його продажу та купівлю, зокрема добросовісним набувачем, який за відсутності будь-яких заборон та плативши вартість такого майна, розраховує на володіння та користування ним.

З приводу посилання апелянта на те, що ТОВ “ПОБЕДА 1” перебуває у процедурі банкрутства, а спірне майно має бути повернуте до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів, судова колегія зазначає таке.

За приписами ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження.

Відповідно, саме ліквідатор боржника (у даному випадку позивач), є тією особою, яка відповідає за збереження майна боржника та повинна були зацікавлена у вжитті заходів щодо заборони його відчуження поза процедурою банкрутства.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції без належного мотивування відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з Єдиного реєстру довіреностей щодо ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Я свідчать наявні матеріали справи, 27.01.2026 позивач звернувся до суду першої інстанції із клопотання про витребування доказів в якому, серед іншого, просив витребувати від Державного підприємства Національні інформаційні системи інформацію з Єдиного реєстру довіреностей щодо: 1) Довіреностей, виданих ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 (як довірителем) з переліком усіх довіреностей, щодо яких у Реєстрі містяться записи, де довірителем виступає зазначена особа за весь період наявності записів; 2) Довіреностей, виданих на ім`я ОСОБА_1 дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 (як повіреного/ представника) з переліком усіх довіреностей, щодо яких у Реєстрі містяться записи, де зазначена особа є повіреним/представником за весь період наявності записів.

В обґрунтування такого клопотання позивач зазначив, що дані обставини можуть підтверджувати представництво, контроль/вплив, узгодженість дій та потенційну пов`язаність осіб.

Так, слід відзначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2025 № 972 затверджено “Положення про Єдиний реєстр довіреностей”.

У цьому Положенні терміни вживаються у такому значенні:

1) адміністратор Реєстру (далі - адміністратор) - державне підприємство, що належить до сфери управління Мін`юсту;

2) витяг з Реєстру - документ у паперовій або електронній формі, сформований програмними засобами Реєстру за зазначеними параметрами запиту, що містить відомості з Реєстру, які є актуальними на дату та час формування витягу, або інформацію про відсутність запитуваних відомостей у Реєстрі;

3) витяг про реєстрацію в Реєстрі - документ у паперовій формі, сформований програмними засобами Реєстру, який підтверджує факт внесення до Реєстру відомостей про реєстрацію довіреності, дубліката довіреності або припинення дії довіреності;

4) власник (держатель) Реєстру - держава в особі Мін`юсту;

5) користувач Реєстру (далі - користувач) - посадові та службові особи органів державної влади, фізичні та юридичні особи, які мають право отримувати інформацію з Реєстру у випадках, встановлених законодавством;

6) об`єкт Реєстру - відомості про довіреності та дублікати довіреностей;

7) публічний реєстратор та створювач реєстрової інформації (далі - реєстратор) - особа, яка відповідно до цього Положення реєструє довіреності, дублікати довіреностей та припинення дії довіреностей, а також надає інформацію з Реєстру;

8) Реєстр - інформаційно-комунікаційна система, що є складовою Єдиної державної електронної системи е-нотаріату (далі - Система е-нотаріату), програмне забезпечення якої призначене для обробки інформації про довіреності, дублікати довіреностей та припинення дії довіреностей.

Ведення Реєстру передбачає: 1) реєстрацію довіреностей, дублікатів довіреностей та припинення дії довіреностей; 2) формування витягів про реєстрацію в Реєстрі та витягів з Реєстру; 3) виправлення помилок у відомостях, внесених до Реєстру; 4) збереження сканованих копій довіреностей, дублікатів довіреностей; 5) надання реєстраторами інформації з Реєстру; 6) отримання користувачами інформації з Реєстру; 7) електронну інформаційну взаємодію між Реєстром та складовими Системи е-нотаріату.

Реєстраторами є: 1) державні нотаріуси державних нотаріальних контор (далі - нотаріальні контори), державних нотаріальних архівів (далі - нотаріальні архіви), приватні нотаріуси; 2) посадові особи консульських установ, дипломатичних представництв України; 3) уповноважені посадові особи органів місцевого самоврядування.

Реєстратори, крім уповноважених посадових осіб органів місцевого самоврядування: реєструють у Реєстрі довіреності, дублікати довіреностей та припинення дії довіреностей; завантажують скановані копії посвідчених довіреностей, дублікатів довіреностей; перевіряють дійсність довіреностей, дублікатів довіреностей за даними Реєстру з формуванням витягу з Реєстру за результатами перевірки; видають витяги про реєстрацію в Реєстрі та витяги з Реєстру; виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Втім, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття дій щодо самостійного отримання доказів, які він просив витребувати суду, зокрема звернення до уповноважених органів щодо отримання інформації про наявність Довіреностей, виданих ОСОБА_1 .

Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою, позивач не скористався своїм правом на подання клопотання про витребування вищевказаних доказів.

Слід також відзначити, що у клопотанні про витребування доказів мають бути вказані обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, однак, звертаючись до суду першої інстанції із вищеназваним клопотанням про витребування доказів, позивач обмежився посиланням на те, що дані обставини можуть підтверджувати представництво, контроль/вплив, узгодженість дій та потенційну пов`язаність осіб.

А тому, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.п.2 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір").

Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 163 ГПК України).

Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

У даному випадку позивачем заявлено чотири вимоги немайнового характеру, відповідно розмір судового збору, що підлягав сплаті за їх подання складає 12 112 грн.

За подання позову майнового характеру, з урахуванням вартості майна (4 000 000 грн), розмір судового збору складає 60 000 грн.

Відповідно, загальний судовий збір, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви складає – 72 112 грн.

Підпунктом 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір ставки за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на подання апелянтом скарги в електронному вигляді через систему “Електронний суд” застосовується понижений коефіцієнт розміру ставки судового збору.

Відповідно, судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі складає 86 534,40 грн (72 112 * 150% * 0,8).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Так, ухвалою суду апеляційної інстанції від 10.06.2026 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2026 по справі №916/2527/21(916/4739/25) та відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1" сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2026 по справі №916/2527/21(916/4739/25) до ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Пунктом 4 ст.129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2026 по справі №916/2527/21(916/4739/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБЕДА 1" в дохід Державного бюджету України 86 534,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.