Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №643/21131/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2026 року

м. Харків

справа № 643/21131/25

провадження № 22-ц/818/4260/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Маміної О.В.,

Суддів Яцини В.Б., Мальованого В.Б.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2026 року, постановлене суддею Семеновою Я.Ю.

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість в сумі 28 057,16 гривень, з яких: 15 260,07 гривень – прострочене тіло кредиту; 12 797,09 гривень – відсотки за користування кредитом. Також просить суд стягнути з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати: 2 422,40 гривень - суму сплаченого судового збору та 2 802,49 гривень – витрати на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2026 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 16.09.2021 року ОСОБА_1 (далі – Позичальник, Відповідач) через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank» звернувся до АТ «Альфа-Банк» (далі – Банк) із пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (який було розміщено на сайті Банку: www.alfabank.ua; архівна версія договору, яка була чинною на дату укладення сторонами угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною). Банк прийняв пропозицію Відповідача, про що зазначено в АКЦЕПТІ. Для Клієнта випущена міжнародна платіжна карта VISA Platinum строком дії 5 (п`ять) років з моменту випуску- Номер картки: Visa Platinum DENYS НОМЕР_1 , Ім`я на картці: DENYS ROZHYK. Із виписки убачається користування кредитними коштами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що як убачається з виписки по картковому рахунку, ОСОБА_1 було нараховано та списано проценти за користування кредитом, за овердрафт, та у рахунок погашення комісії, що, з урахуванням того, що сторонами не було погоджено відсоткову ставку та комісію за розрахунково-касове обслуговування, безпідставно списувалось з рахунку позичальника, свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед банком.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» посилалось на те, що 16.09.2021 ОСОБА_1 підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1971 Паспорт споживчого кредиту (а.с. 24).

Крім того, електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1971 підписано довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. 23).

Позивачем надано акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» приймає пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та встановив кредитну лінію в сумі 0,00 грн, максимальний ліміт кредиту (кредитної лінії) – 200 000 грн, процентна ставка за користування кредитною лінією для торгових операцій – 0,01% та/або операцій зняття готівки – 37% (фіксована) (а.с. 25-26).

Акцепт підписано представником АТ «Альфа-Банк», підпису ОСОБА_1 останній не містить.

Доказів заповнення відповідачем пропозиції (волевиявлення) - оферти на укладення договору про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії позивачем не надано.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, АТ «Сенс Банк» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 ідентифікований АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є «Сенс Банк»). Згідно з умовами публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» клієнт ініціював процес активації картки із використанням Системи «інтернет-сервісу «My Alfa-bank» та отримав від Банку ОТП-пароль – аналог ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора (комбінація цифр у вигляді смс-коду): дата відправки – 16.09.2021. Зазначено, що підписання угоди № 631799703 про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», позичальником здійснено ОТП-паролем – аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора (комбінація цифр у вигляді смс-коду) (а.с. 27).

На підтвердження факту отримання та користування відповідачем грошових коштів, Банком надано до позовної заяви виписку по рахунку за період з 16.09.2021 по 25.06.2025 (а.с. 28-33).

Позивачем на адресу відповідача 23.07.2025 було направлено вимогу про усунення порушень SBV18-20250721-339 за кредитним договором №631799703 від 16 вересня 2021 року, що підтверджується описом вкладень, списком згрупованих поштових відправлень Укрпошта, фіскальним чеком АТ «Укрпошта» (а.с. 34-39).

Як убачається зі змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №631799703 від 16 вересня 2021 року, станом на 25.06.2025 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 28 057,16 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 15 260,07 гривень; за відсотками – 12 797,09 гривень (а.с. 40).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з правочинів.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «Альфа Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів (ст. 67 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77-80 ЦПК України передбачено, що докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Статтею 89 ЦПК України визначається принцип оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи аналізує й оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, і ця оцінка повинна спрямовуватись на встановлення обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення.

Згідно зі ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або належно засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як передбачено ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як убачається із наданих позивачем матеріалів кредитної справи, ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором підписав довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, паспорт споживчого кредиту.

Акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії ОСОБА_1 не підписано.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між Банком та відповідачем досягнуто угоди, а також не надано копії кредитного договору, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти, а в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови договору.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Висновок суду про укладення договору та безпідставне стягнення відсотків, комісій та овердрафтів є передчасним, оскільки позивачем не надано доказів укладення кредитного договору, погодження сторонами усіх істотних умов та суми надання кредитних коштів.

Копії кредитного договору позивачем суду не надано.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки наявним у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність належними та допустимими доказами видачі відповідачу кредитних коштів та укладення між сторонами договору, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

З урахуванням вказаного рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частини мотивів відмови у задоволенні позову.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2026 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина