Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №635/2997/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №635/2997/26 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/1343/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч. 1 ст. 125 КК України

ВИРОК

Іменем України

21 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Харківського районного суду Харківської області від 31 березня 2026 року стосовно ОСОБА_8 ,-

встановила:

Вказаним вироком:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець сел. Жолобки Шумського району Тернопільської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, розлучений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

- 19 лютого 2026 року Харківським районним судом Харківської області за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік,

- 26 березня 2026 року Харківським районним судом Харківської області за ч.1 ст. 382, ч.4 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

визнаний винним за ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим за вироком Харківського районного суду Харківської області від 26 березня 2026 року остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного за даним вироком покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 в період іспитового строку: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Згідно вироку, ОСОБА_8 19 березня 2026 року приблизно о 11 год. 00 хв., точний час не встановлений, перебував біля буд. № 59 по вул. Зміївська в сел. Безлюдівка Харківського району Харківської області разом із своїм знайомим ОСОБА_9 . Надалі, на ґрунті раптово виниклої сварки, у ОСОБА_8 раптово виник протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень будь – якого ступеню тяжкості ОСОБА_9 .

В подальшому ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та, бажаючи діяти таким чином, перебуваючи біля буд. № 59 по вул. Зміївська в сел. Безлюдівка Харківського району Харківської області, стоячи у безпосередній близькості до ОСОБА_9 , який перебував у стоячому положенні, діючи умисно та користуючись відсутністю перешкод для вчинення протиправних дій, зі значною силою наніс один удар правою рукою в ділянку лівої скроні обличчя ОСОБА_9 .

В результаті протиправних дій ОСОБА_8 , пов`язаних із нанесенням тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , останньому спричинено синець в ділянці лівої скроні, який за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для реалізації свого протиправного умислу, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень будь – якого ступеню тяжкості ОСОБА_9 , після чого припинив свої протиправні дії, вважаючи свій протиправний умисел реалізованим.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 суд кваліфікував за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме ч. 4 ст. 70 КК України та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді 200 годин громадських робіт.

Вирок Харківського районного суду Харківської області, яким ОСОБА_8 призначено покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді 1 року позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень до 5 років позбавлення волі, відповідно до ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, виконувати самостійно.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, думку обвинуваченого, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, захисника, яка покладалася на розсуд суду, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно вироку, кримінальне провадження розглянуто в порядку, передбаченому ст. 381, 382 КПК України.

Так як висновки суду про доведеність вини обвинуваченого, правильність встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення та їх правова кваліфікація ніким з учасників судового розгляду не оскаржуються, обвинуваченим надано письмову заяву щодо беззаперечного визнання своєї винуватості та згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, то апеляційний суд не перевіряє вказаних обставин.

В апеляційних вимогах прокурор вказує, що вважає вирок незаконним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Що стосується тверджень прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, викладеному у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17, провадження № 51-3600кмо20, якщо до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок – попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_8 був засуджений вироком Харківського районного суду Харківської області від 26.03.2026 за ч.1 ст. 382, ч.4 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, за який ОСОБА_8 засуджений вироком у цьому провадженні до покарання, яке належить відбувати реально, він учинив 19.03.2026, тобто до засудження за указаним вище попереднім вироком.

За таких обставин у цьому разі положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок, зокрема попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, й новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.

Стосовно доводів прокурора про безпідставне призначення покарання ОСОБА_8 у виді штрафу, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком; дані про особу обвинуваченого, а саме: те, що він має середню освіту, не працює, розлучений, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем мешкання негативно не характеризується, та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі враховані роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно абз. 4 п. 2 якої, призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи розмір та строки відповідного покарання, суди мають враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо.

Зважаючи на те, що обвинувачений не працює, колегія суддів вважає, що покарання у виді штрафу, яке призначене ОСОБА_8 судом першої інстанції, у такому випадку не є доцільним.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 125 КК України, а саме – у виді громадських робіт.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.125 КК України слід скасувати, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, виключивши з вироку посилання про призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, та визначивши останньому покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт.

Таке рішення, на думку колегії суддів, буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 615 КПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 31 березня 2026 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК України – скасувати та ухвалити новий вирок.

ОСОБА_8 вважати засудженим за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 26 березня 2026 року, за яким ОСОБА_8 засуджено за ч.1 ст. 382, ч.4 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, – виконувати самостійно.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий –

Судді: