Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №565/1445/26 — Вараський міський суд Рівненської області

Справа № 565/1445/26

Провадження № 2/565/887/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м.Вараш

Вараський міський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бренчук Г.В., за участю секретаря судового засідання Гордійчук Г.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вараського міського суду Рівненської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зареєстрованого Вараським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про що складено відповідний актовий запис №55, та стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначає, що 16 червня 2020 року між сторонами зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У сторін відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння і взаємоповага, сторони втратили почуття любові та поваги один до одного. Кожен із сторін живе окремим життям та своїми інтересами, шлюбні стосунки припинились. Фактично сім`я припинила своє існування. Подальше перебування у шлюбі для позивача є недоречним, шлюб практично розпався, збереження шлюбу для позивача є неможливим.

Також позивач зазначає, що відповідач матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, угода про сплату аліментів між сторонами не укладалась, відповідач офіційно працевлаштований у філії Рівненська АЕС, має регулярний дохід, аліменти нікому не платить, спроможний сплачувати аліменти на неповнолітню дитину сторін.

Ухвалою суду від 22 червня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22 липня 2026 року.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, у заяві вказано, що позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, суд встановив наступне.

16 червня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_4 ) зареєстрували шлюб у Вараському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про що складено відповідний актовий запис №55, що підтверджується актовим записом про шлюб №55.

20 червня 2020 року видано свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 18 грудня 2020 року.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

У ч.1 ст.24 СК України зазначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 1, 4 ст.55 СК України передбачено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік зобов`язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім`ї.

Відповідно до частин 3, 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).

Згідно з ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Позивач у позовній заяві вказала, що після розірвання шлюбу бажає іменуватися прізвищем « ОСОБА_5 ».

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (ч.2 ст.114 СК України).

Встановивши, що розлад подружніх стосунків сторін носить стійкий характер, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, а відповідач заперечень проти позову не подав, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.

Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У відповідності до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями ч.3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Доказів на підтвердження матеріального стану сторін суду не надано.

У позовній заяві позивач вказала, що відповідач офіційно працевлаштований, має регулярний дохід та не здійснює утримання інших осіб за рішеннями судів (не сплачує аліменти).

Факт проживання дитини разом із позивачем відповідачем не спростовано. Доказів, які б свідчили про те, що стан здоров`я чи матеріальне становище відповідача не дозволяють йому утримувати дитину відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, обов`язок обох батьків утримувати дитину, аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 червня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі 1 331,20 грн, та в дохід держави у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 264, 265, 354, 355, ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 червня 2020 року Вараським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про що зроблено відповідний актовий запис №55.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_5 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 червня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331,20 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 331,20 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Суддя Г.В. Бренчук