Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №524/10165/25 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/10165/25

Провадження №2/524/70/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 року м.Кременчук

Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:

головуючого судді – Алексашиної Н.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Григор Д.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Ігнатенка І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В позові вказав, що з 02 жовтня 2015 року вони з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 01 липня 2025 року шлюб між ними розірвано.

Від шлюбу сторони мають дочку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина проживає разом з батьком.

Матір дитини з 16.03.2022 року перебуває в країні Ірландія. За час перебування за кордоном відповідачка самоусунулася від виховання дочки, спілкування з дитиною обмежене, відбувається виключно в телефонному режимі. Внаслідок тривалого перебування за кордоном матір не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, нехтує її потребами.

Позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В призначений час в судове засідання позивач не з`явився (слід відзначити, що впродовж судового розгляду позивач не з`явився в жодне судове засідання). Натомість, в судове засідання для опитування судом з`явилася дитина – ОСОБА_3 . На запитання суду чому відсутній законний представник дитини (позивач у справі) адвокат Ігнатенко І.М. пояснив, що дитина у супроводі бабусі. Втім, документи на підтвердження родинних зав`язків бабусі та дитини надані не були. На запитання суду про причини відсутності позивача у справі адвокат пояснив, що ОСОБА_1 зайнятий на роботі і не може з`явитися до суду. Під час обговорення питання щодо можливості проведення судового розгляду і подальшого виклику представника органу опіки та піклування для присутності під час опитування дитини, адвокат попросив коротку перерву, після завершення якої повідомив, що позивач з`явиться до суду впродовж 20 хвилин.

Після явки в судове засідання позивач ОСОБА_1 повідомив, що працює вдома, у віддаленому режимі, надає консультації у ІТ сфері. Повідомив, що відповідачка ОСОБА_2 виїхала з України приблизно через два місяці після початку повномасштабного вторгнення РФ. Спочатку відповідачка виїхала разом з дитиною, однак, приблизно через рік бабуся (матір позивача) поїхала та привезла дитину назад. Відповідачка близько двох з половиною років з дочкою не спілкується. Позивач сам виховує дитину. На запитання суду щодо стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини, позивач пояснив, що з відповідним позовом не звертався. Також вказав, що не спілкується з відповідачкою і не має з нею жодних домовленостей. Заявлені позовні вимоги позивач підтримав, просить позбавити відповідачку батьківських прав.

Представник позивача – адвокат Ігнатенко І.М. заявлені позовні вимоги підтримав, просить задовольнити позов.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. Засобами поштового зв`язку направила до суду відзив на позовну заяву, у якому повідомила, що проживає в Ірландії. З позовною заявою погоджується. Пояснила, що не має бажання повертатися до України, наразі у неї відсутня фінансова можливість допомагати дитині та можливість виховувати її. /а.с.95-97/

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району в судове засідання не з`явився. Орган опіки та піклування направив до суду заяву, у якій просив справу розглянути без участі свого представника, а також висновок щодо розв`язання спору. /а.с.79/

З`ясувавши обставини справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши надані докази, провівши опитування дитини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 . /а.с.14/

У шлюбі сторони перебували з 02.10.2015 року до 02.08.2025 року, що підтверджується копією рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука про розірвання шлюбу. /а.с.18-20/

Згідно характеристики з місця навчання малолітньої ОСОБА_4 від 07.04.2025 року дитина є старанною, працелюбною, дисциплінованою та уважною, гарно запам`ятовує учбовий матеріал, навчається в повну міру своїх сил, виявляє логічне та творче мислення, має здібності до вивчення математики. Батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню доньки, систематично контролює відвідування онлайн уроків, цікавиться успіхами дитини, її стосунками з однокласниками, психоемоційним станом, самопочуттям, бере активну участь в класних батьківських зборах. /а.с.17/

До позовної заяви позивач додав копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, належного ОСОБА_2 . У паспорті останні візи проставлені про в`їзд автомобільним транспортом до Республіки Польща 13.01.2025 року та того ж дня про виліт із Польщі літаком і прибуття до аеропорту ОСОБА_5 /а.с.21-23/

Згідно з доданою до позовної заяви копією документа складеного англійською мовою ОСОБА_6 отримала тимчасовий захист в Ірландії. /а.с.24/

Також до позовної заяви додано копію документа складеного англійською мовою, датованого 01.06.2024 року, із загального змісту якого вбачається, що документ є угодою, на підставі якої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали право проживати в апартаментах за адресою: 3 The Flax Mill, Mill Lane, Navan, Co Meath, C15XA00, строком на 12 місяців з умовою здійснення щомісячної оплати в розмірі 1450 євро. /а.с.25-26/

З копії рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 09.10.2025 року убачається, що ОСОБА_1 в травні 2025 року звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 визначення з ним місця проживання дитини. Втім, у задоволенні позову суд відмовив, пославшись на передчасність заявлених вимог та відсутність спору між батьками. /а.с.52-53/

Органом опіки та піклування складено висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 27.03.2026 року №946 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У висновку висвітлено пояснення позивача ОСОБА_1 щодо залишення свого місця проживання відповідачкою та її ухилення щодо виконання своїх батьківських обов`язків.

Також, органом опіки та піклування досліджено інформацію закладу освіти та медичного закладу щодо здійснення догляду, виховання та лікування дитини батьком та бабусею – ОСОБА_7 .

03.03.2026 року спеціалісти служби у справах дітей обстежили житлово-побутові умови за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає позивач та малолітня ОСОБА_8 , встановлено задовільні умови проживання, наявність у дитини окремої кімнати та забезпечення її всім необхідним для повноцінного розвитку та зростання. На час візиту спеціалісті служби у справах дітей дитини вдома не було, за словами батька вона перебувала на навчанні.

10.12.2025 року та 20.01.2026 року за допомогою месенджера Viber орган опіки та піклування повідомив відповідачку ОСОБА_2 про розгляд у суді справи щодо позбавлення її батьківських прав.

22.01.2026 року ОСОБА_2 за допомогою месенджера Viber надіслала повідомлення про те, що вона не планує проживати в Україні, їй не потрібно телефонувати та турбувати її, їй відомо про всі вимоги колишнього чоловіка та вона погоджується з ними. Крім того, 26.01.2026 року ОСОБА_2 надіслала лист аналогічного змісту на адресу електронної пошти служби у справах дітей.

Враховуючи зібрані дані, дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутня інформація, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов`язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи питання про позбавлення батьківських прав, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав наведено у ст.164 СК України.

Зокрема, відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Суд враховує наступні висновки ВС наведені у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Також, суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висловлені у справі «Мамчур проти України» (№10383/09, § 100, від 16 липня 2015 року), згідно яких оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (див. рішення у справі Йохансен, зазначеній вище, п. 78; рішення у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France), заява № 35991/04, п. 79, від 10 січня 2008 року; та у справі Р. І Х., зазначеній вище, пп. 73 та 81). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року):

«136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».

У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання (див. рішення у справі К. і Т., зазначене вище, п. 173). Не може також бути виправданим захід, що роз`єднує сімейні зв`язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім`ї (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).

Суд враховує результати опитування в судовому засіданні малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На запитання суду дівчинка розповіла, що проживає з батьком і не знає де мати. Востаннє бачила матір рік тому. На запитання пов`язані з матір`ю дівчинка переважно відповідала «не знаю» та «не пам`ятаю». Так, ОСОБА_4 відповіла, що не знає до якої країни вони виїжджали разом матір`ю, не пам`ятає де там проживала та як вони проводили час. Однак, за власною ініціативою повідомила, що їй там не сподобалося і вона попросила її забрати, згодом за нею приїхала бабуся і забрала назад до України. Також, на запитання суду як звати її маму, дівчинка відповіла, що не пам`ятає. На поставлені запитання повідомила, що мати до неї жодного разу не приїздила та не телефонувала, не вітала з днями народження. Разом з тим, на запитання чи сумує дівчинка за мамою та чи хотіла б її побачити, дитина відповіла ствердно.

Суд дещо критично розцінює такі показання дитини, оскільки враховуючи характеристику закладу освіти, дитина має гарну пам`ять, легко запам`ятовує навчальний матеріал і має високі розумові здібності. За таких обставин, той факт, що дівчинка не пам`ятає імені матері (хоча з огляду на свій вік дитина мала знати відповідь на таке просте питання) та нічого не пам`ятає про своє перебування за кордоном (попри тривалий період – щонайменше два роки), викликає певну недовіру і може бути наслідком навіювання з боку дорослих членів сім`ї.

Крім того, судом з`ясовано, що відповідачка невдовзі після початку повномасштабного вторгнення разом з малолітньою ОСОБА_4 виїхала за межі України, до Ірландії (про що вказав сам позивач в судовому засіданні). Щодо дати повернення дитини до України точні відомості відсутні. Згідно пояснень позивача приблизно через рік дитину привезла назад бабуся, і близько двох з половиною років матір не спілкується з дитиною. Однак, як вже зазначалося, наданий договір оренди апартаментів в Ірландії, де мешканцями зазначені відповідачка та дитина, датований 01.06.2024 року. Тобто щонайменше станом на вказану дату дитина продовжувала проживала разом з матір`ю. Це спростовує твердження позивача про те, що матір самоусунулася від виконання батьківських обов`язків 2,5 роки тому, і підтверджує, що дитина проживала з матір`ю значно довше, ніж стверджує батько. Крім того, сама дитина вказала на те, що бачила матір рік тому і відповіла, що сумує за нею, зрештою продемонструвавши цим прихильне ставлення до матері.

Наведені неузгодженості викликають у суду сумнів щодо заявленого у позові нехтування відповідачкою впродовж тривалого часу батьківськими обов`язками.

В період перебування дитини в Україні обов`язки щодо її утримання, виховання, розвитку та навчання виконує батько.

Як вже зазначалося, відповідачка повідомила у відзиві про відсутність наміру повертатися до України, а також про відсутність фінансової можливості допомагати в забезпеченні дитини та можливості виховувати її.

Однак, відповідачка нічого не повідомила про байдуже ставлення до дитини та власне небажання займатися її вихованням.

Сама по собі згода відповідачки із позовом не є безумовною підставою для задоволення позову з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини відповідно до частини третьої статті 155 СК України. Подання заяви про визнання позову не є підставою для звільнення позивача від обов`язку довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилалася як на підставу своїх вимог. Вказаний висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 539/2458/24.

Однак, сам факт того, що відповідачка припинила спільне проживання з позивачем і виїхала за межі території України не свідчить про її байдуже ставлення до дочки, та не може свідчити про злісне ухилення від участі у її вихованні, свідоме нехтування своїми обов`язками. При цьому, цілком очевидно, що проживаючи окремо, в іншій країні, на значній відстані від дитини, на правах особи, яка отримала прихисток, матір не може виконувати весь обсяг звичних обов`язків щодо доньки. Зазвичай основна частина таких обов`язків припадає на того з батьків, з ким залишається проживати дитина.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який призведе до розриву зв`язків дитини із матір`ю, яка не є явно неблагополучною, не становить загрози для дитини.

Відтак, неможливо стверджувати, що за встановлених обставин існують підстави для позбавлення матері батьківських прав, і що це відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав слід відмовити.

Керуючись ст.ст.4-13, 141, 174-181, 209-250, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Алексашина Н.С.