Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №286/146/26 — Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/146/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І. ,

з секретарем судового засідання Щипською І.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), представника позивача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми позики, інфляційних втрат, процентів, неустойки (пені) , -

В С Т А Н О В И В:

08.01.2026 позивач ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся в Овруцький районний суд Житомирської області з позовом до відповідачів: 1. ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , в якому просить, стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору позики від 23.04.2025 в сумі 1244666,15 грн., з яких: сума позики (основний борг): 1045000,00 грн.; інфляційні втрати: 667,20 грн.; три проценти річних: 708,50 грн.; проценти за користування (облікова ставка НБУ 15,5% річних): 112090,45 грн.; неустойка (пеня) за договором (1% щоденно): 86200,00 грн., мотивуючи тим, що відповідач 1 у встановленому порядку та строки не виконує договірних зобов`язань щодо повернення позики за договором від 23.04.2025, укладеним з позивачем, внаслідок чого перед позивачем утворився борг; відповідачі, як подружжя солідарно відповідають за зобов`язаннями по договору позики, оскільки позика надавалася на сімейні потреби та для використання в інтересах сім`ї відповідачів, які відповідно є солідарними боржниками. Також позивачем заявлено про орієнтовну вартість понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 45000 грн.

13.03.2026 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить збільшити позовні вимоги та додатково до раніш заявлених позовних вимог стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 нараховані за період з 01.01.2026 по 19.03.2026: інфляційні втрати за період з 01.11.2025 по 19.03.2026 – 190 грн., три проценти річних за період з 01.01.2026 по 19.03.2026 – 64,11 грн., неустойка (пеня) за період з 01.01.2026 по 19.03.2026 – 69100 грн., проценти за користування позикою за період з 01.01.2026 по 19.03.2026– 33907,98 грн.

19.03.2026 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить залишити без розгляду позовні вимоги в частині вимог про стягнення: 1.інфляційні втрати (згідно ст.625 ЦК України): 667,20 грн.; 2.три проценти річних (згідно ст.625 ЦК України): 708,50 грн.; 3.неустойка (пеня) за договором (1% щоденно): 86200,00 грн.; 4.інфляційні втрати за період з 01.12.2025 по 19.03.2026 – 190 грн., 5.три проценти річних за період з 01.01.2026 по 19.03.2026 – 64,11 грн., 6.неустойка (пеня) за період з 01.01.2026 по 19.03.2026 – 69100 грн.

Представник відповідача 1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову по суті відмовити, виходячи зокрема з того, що умовами укладеного сторонами договору позики від 23.04.2025 встановлено порядок та строки повернення позики щомісячними платежами, кінцевий строк повернення позики – грудень 2028 року. Несвоєчасна сплата відповідачем 1 щомісячних платежів мала місце із-за обставин дії непереборної сили – воєнного стану. Відповідач 1 не відмовляється від виконання взятих на себе договірних зобов`язань і має намір виконати їх в повному обсязі до настання кінцевого строку повернення позики, а кінцевий строк повернення позики ще не настав. Відповідач 1 не заперечує наявність основної заборгованості за договором та вже розпочав її часткове погашення, що свідчить про добросовісність його поведінки та відсутність наміру ухилятися від виконання взятих на себе договірних зобов`язань. Зокрема після відкриття провадження у справі відповідач 1 сплатив позивачу в погашення заборгованості за договором позики 90000 грн. чергових платежів. Водночас договором позики сторонами не передбачено нарахування та сплати процентів за користування грошовими коштами, так як укладаючи договір сторони виходили з того, що надана позивачем відповідачу 1 позика має характер безвідсоткової фінансової допомоги, тому їх стягнення є необґрунтованим і не відповідає фактичним домовленостям сторін, просить суд, у разі задоволення позову, зменшити розмір нарахувань процентів до справедливого та співмірного рівня на розсуд суду, а також зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до розумного і справедливого розміру, виходячи з принципів справедливості, пропорційності та фактичних обставин справи. Також відповідачем 1 заявлено про орієнтовну вартість понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 45000 грн.

Відповідач 2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подала.

Ухвалою суду від 19.03.2026 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та неустойки (пені) - залишено без розгляду; щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення суми позики (в розмірі 1045000,00 грн.) та процентів за користування позикою (нарахованих по обліковій ставці НБУ 15,5% річних: за період з 23.04.2025 по 31.12.2025 в розмірі 112090,45 грн., за період з 01.01.2026 по 19.03.2026 в розмірі 33907,98 грн.) - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 26.05.2026.

Ухвалою суду від 26.05.2026 за клопотанням представника відповідача 1 судовий розгляд відкладався на 21.07.2026.

20.07.2026 від відповідача 1 ОСОБА_3 та 21.07.2027 від представника відповідача надійшли заяви про відкладення розгляду справи з причини неможливості прибуття відповідача 1 в судове засідання Овруцького районного суду Житомирської області 21.07.2026 у зв`язку з перебуванням його за межами області. Вказані клопотання відхиляються судом з підстав відсутності доказів про поважність причин неявки відповідача 1 та його представника в судове засідання.

20.07.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме приєднання до справи копій платіжних інструкцій від 19.03.2026 на суму 10000 грн. та від 04.05.2026 на суму 5000 грн., щодо сплати відповідачем 1 на користь позивача сум коштів. Вказане клопотання задоволено судом.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги про стягнення суми позики та процентів за користування позикою підтримали, наполягали на їх розгляді по суті у цьому судовому засіданні та просили їх задоволити, з мотивів, наведених в позові.

Відтак, суд, враховувавши те, що сторона відповідача висловила суду свою правову позицію по суті спору у відзиві на позовну заяву та подала наявні докази, зважаючи, що неявка відповідача та його представника не перешкоджає розгляду спору по суті, вбачає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомлених відповідача та його представника за наявними у справі доказами та матеріалами.

Таким чином, розглянувши позов в межах вимог про стягнення суми позики в розмірі 1045000,00 грн. та процентів за користування позикою, нарахованих по обліковій ставці НБУ 15,5% річних: за період з 23.04.2025 по 31.12.2025 в розмірі 112090,45 грн., за період з 01.01.2026 по 19.03.2026 в розмірі 33907,98 грн., доводи та заперечення сторін, викладені у заявах по суті спору, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

23.04.2025 між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем 1, як позичальником, укладено Договір позики, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу 1 в позику грошові кошти в сумі 1 045 000 грн. із зобов`язанням повернути не пізніше грудня 2028 року.

На підтвердження факту укладення договору позики відповідачем 1 надана позивачу розписка про отримання позики від 23.04.2025.

Пунктами 5.1 та 5.2 Договору позики визначено, що позичальник повертає позикодавцю позику щомісячними платежами, не пізніше 30 числа кожного місяця, починаючи з травня 2025 року, в сумі 10 000 грн в місяць, а починаючи з травня 2026 року в сумі 30 000 грн. в місяць.

Тобто з наведених умов договору слідує, що для повного погашення всієї суми позики 1045000 грн. відповідач 1 повинен сплатити на користь позивача: за період з травня 2025 року по квітень 2026 року 12 щомісячних платежів по 10000 грн. на зальну суму 120000 грн., а з травня 2026 року по грудень 2028 року 31 щомісячний платіж по 30000 грн. на загальну суму 930000 грн.

Відтак, у випадку належного виконання відповідачем 1 договірних зобов`язань щодо сплати щомісячних платежів у встановлені договором строки, станом на 08.01.2026 (дата подання позову до суду) відповідачем 1 мало б бути сплачено на користь позивача 80000 грн., а на поточний момент судового розгляду – ще 100000 грн. (всього 180000 грн.). Однак, докази належного виконання відповідачем 1 договірних грошових зобов`язань у встановлені договором строки в матеріалах справи відсутні та відповідачами суду не надані. Як вбачається із наявних у матеріалах справи копій платіжних інструкцій, відповідач 1 почав сплачувати заборгованість за Договором позики лише після відкриття провадження у справі, а саме 12.03.2026, 13.03.2026, 19.03.2026, 04.05.2026 сплатив на користь позивача суми 40000 грн., 20000 грн., 20000 грн., 10000 грн., 5000 грн., всього 95000 грн.

Тобто відповідач 1 встановлений Договором позики обов`язок з повернення позики частинами належно не виконав, чим прострочив виконання по укладеному договору.

Згідно з п.1.2 Договору позики позика отримувалась відповідачем 1 на сімейні потреби та для використання в інтересах сім`ї, під час перебування в шлюбі з відповідачем 2.

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст.1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договором позики встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням): щомісячними платежами, не пізніше 30 числа кожного місяця, починаючи з травня 2025 року («05.2025 р.»), в сумі 10000 грн в місяць.

Станом на дату подання позову відповідач взятих на себе зобов`язань з повернення позики частинами не виконав.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту.

Правова позиція щодо можливості пред`явлення позикодавцем вимоги до позичальника про повернення суми позики саме шляхом подання до суду відповідного позову у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 753/2362/17; від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц; від 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18; від 08 грудня 2021 року у справі № 522/24415/17; від 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18 та від 27 вересня 2023 року у справі № 753/23427/19.

Таким чином, оскільки відповідач не сплачує періодичні щомісячні платежі, позивач має право вимагати дострокового повернення позики.

Згідно з ч.1 ст.177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Згідно з ч.1 ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Стаття 192 ЦК України знаходиться в Главі 13 «Речі.Майно». Грошові кошти - різновид майна відповідно до гл.13 ЦК України (Постанова ВС від 6 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24).

Згідно з ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, гроші, отримані відповідачем за договором позики від 23.04.2025, є майном, яке отримане відповідачем 1 у власність.

Згідно з ч.1 ст.60 СК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останні, згідно з вимогами ст.ст.60, 61 СК України, стають об`єктом спільної сумісної власності подружжя, на спірні правовідносини поширюється правило про солідарну відповідальність подружжя.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, згідно якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (ч.1) Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3).

На підставі положень ч.1, ч.3 ст.11, ч.2 ст.509 ЦК та в силу положень ст.60 СК України в обох відповідачів виникли зобов`язання безпосередньо перед позикодавцем на підставі норм закону. Окрім того, як вже зазначалось вище, згідно з п.1.2 Договору, позика отримувалась позичальником на сімейні потреби та для використання в інтересах сім`ї.

Тому відповідати за невиконання зобов`язання, яке хоч і було укладене одним із подружжя – відповідачем 1 ОСОБА_3 , мають обидва з подружжя, в тому числі дружина ОСОБА_3 – відповідач 2 ОСОБА_5 , оскільки гроші за договором позики від 23.04.2025, як майно, були отримані ним у власність в період шлюбу. За таких умов, як відповідач ОСОБА_3 , так і його дружина ОСОБА_4 , мають солідарні зобов`язання за договорами позики, укладеними ОСОБА_3 в період шлюбу. Відтак, вимоги про дострокове повернення позики та сплату процентів обґрунтовано заявлено одночасно до обох відповідачів, які є подружжям, як солідарних боржників.

Згідно з ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі №703/2200/15-ц.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14: «За змістом ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов».

У рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022 у справі № 3-188/2020 (455/20) зазначено, керуючись принципом pacta sunt servanda (договорів слід додержувати), ураховуючи приписи частини першої статті 190, абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу, усталену судову практику національних судів щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період, яка не зазнавала змін протягом 2011-2017 років, Конституційний Суд України дійшов висновку, що як на момент укладення Кредитного договору, так і протягом строку кредитування Банк мав правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту, а відтак право вимоги Банку щодо сплати йому таких процентів є майном та відповідно об`єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України.

Таким чином, оскільки Договором позики не встановлений розмір процентів та цей Договір не містить в цій частині інших умов, позивач має право на одержання від відповідачів процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

З відкритих джерел встановлено, що згідно з рішеннями НБУ облікова ставка НБУ з 07.03.2025 по 29.01.2026 встановлена на рівні 15,5% річних, з 30.01.2026 до теперішнього часу – 15% річних.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи та доданих до позову розрахунків процентів за користування позикою, суми процентів, як плата за користування грошовими коштами, яку позивач просить стягнути з відповідачів, нараховані ним: за період з 23.04.2025 по 31.12.2025 в розмірі 112090,45 грн., виходячи з облікової ставки НБУ 15,5% річних; за період з 01.01.2026 по 29.01.2026 в розмірі 12867,59 грн., виходячи з облікової ставки НБУ 15,5% річних, за період з 30.01.2026 по 19.03.2026 в розмірі 21040,39 грн., виходячи з облікової ставки НБУ 15 % річних (всього 145998,43 грн.). Тобто розрахунки здійснено правильно.

А отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за сумою позики в розмірі 1045000,00 грн. та процентів за користування позикою в загальній сумі 145998,43 грн. є законними та обґрунтованими.

Проте, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій платіжних інструкцій, після відкриття провадження у справі відповідачем 1 сплачено 12.03.2026, 13.03.2026, 19.03.2026, 04.05.2026 на користь позивача в погашення заборгованості за договором позики суми 40000 грн., 20000 грн., 20000 грн., 10000 грн., 5000 грн., всього 95000 грн.

В судовому засіданні стороною позивача визнано, що відповідач 1 під час судового провадження у цій справі дійсно сплатив на користь позивача 95000 грн. Однак, сторона позивача вважає, що ці кошти слід спрямовувати у першу чергу на погашення процентів за користування позикою. Вказана позиція узгоджується із нормами ст.536 ЦК України, якою встановлено черговість погашення вимог за грошовими зобов`язаннями та передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Доказів сплати решти сум позики відповідачами не надано.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення солідарно з відповідачів основного боргу за сумою позики в розмірі 1045000,00 грн. та частини процентів за користування позикою в сумі 50998,43 грн. (145998,43 грн. - 95000 грн.).

Позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 16640,00 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 605,60 грн. Також позивачем понесено витрати на правничу допомогу в сумі 45000 грн., що підтверджується договором від 01.01.2026 та актом від 21.07.2026. У відзиві відповідачем було заявлено про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до розумного і справедливого розміру, виходячи з принципів справедливості, пропорційності та фактичних обставин справи, що враховується судом.

Тому керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 23.04.2025 в загальній сумі 1095998,43 грн., яка складається з основного боргу за сумою позики в розмірі 1045000 грн. та частини процентів за користування позикою, нарахованих по обліковій ставці НБУ за період з 23.04.2025 по 19.03.2026 в розмірі 50998,43 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 17245,60 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн.

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.07.2026.

Суддя: В. І. Вачко