Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №523/10827/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5407/26

Справа № 523/10827/25

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шелудько Оксана Олександрівна, на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2025 року, ухваленого під головування судді Аліної С.С., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі по тексту – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6860420від 20.10.2022, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що відповідач не виконав прийняті на себе зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього виникла перед банком заборгованість у розмірі зазначеному вище.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 03.02.2026 позовні вимоги задоволені в повному обсязі; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шелудько О.О., звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 18375,0 грн. стягнути з позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано здійснення нарахування кредитором процентів за користування кредитними коштами після закінчення 15-денного строку кредитування, передбаченого договором № 6860420 від 20.10.2022 та жодних доказів, що відбулась пролонгація по кредитному договору, відповідно до його умов, позивач не надав і матеріали справи таких відомостей не містять. Відповідач не вчиняв жодних дій, що свідчили б про його намір пролонгувати строк дії кредитного договору.

Апеляційна скарга також мотивована не врахуванням судом першої інстанції умови договору якими передбачено сплату комісійної винагороди за видачу кредиту, які є нікчемними та задоволенню не підлягають, оскільки комісія з надання кредиту не є послугою у визначені Закону України «Про захист прав споживачів».

Також скаржником стверджується, що жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач, а саме щодо погодження відповідачем умов, які передбачені кредитним договором матеріали справи не містять.

Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Однак оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає вказаний вимогам закону, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.10.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6860420, в порядку визначеному положеннями п. 1.1, згідно якого укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб- сайту/ІТС товариства.

Кредит надається товариством, в межах дії договору про надання коштів шляхом кредитування у безготівковій формі та перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки або іншої платіжної картки клієнта.

В подальшому 30.01.2023 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги.

Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своїх зобов`язань по поверненню кредиту не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість у вказаному позивачем розрахунку заборгованості, який не в свою чергу не спростовано, а тому підлягає стягненню в повному обсязі.

Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Окрім того, відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Факт укладення 20.10.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору №6860420 та наявність заборгованості за даним договором відповідачем по справ не заперечувалося та в судовому порядку не спростовано.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 стверджується про наявність здійснення позивачем нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами обумовленого сторонами строку кредитування, що становить 15 днів, з огляду на що колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що кредит надається загальним строком на 105 днів з 20.10.2022 року і складається з пільгового та поточних періодів.

Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 04.11.2022 року (рекомендована дата платежу) (п. 1.3.1).

Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 02.02.2023 року (дата остаточного погашення заборгованості) (п. 1.3.2).

Відповідно до п. 2.3.1 позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені цим п. 2.3 договору та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту, наведені у таблиці, згідно яких: строк продовження становить -3, 7 та 15 днів; максимальний розмір комісії % становить – 3.00, 6.00 та 10.00.

Тобто, положеннями п. 2.3.1 передбачено можливість позичальника продовжити строк дії саме пільгового періоду на 3, 7 або ж 15 днів, шляхом вчинення відповідних дій, в тому числі й сплати комісії за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Разом з тим, згідно п.. 2.3.2 договору після вибору доступних умов пролонгації або поновлення пільгового періоду, позичальник має направити кредитодавцю електронне звернення/повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається кредитодавцем до особистого кабінету позичальника або в смс-повідомлені та здійснити платіж передбачений цим п. 2.3 договору. Після здійснення позичальником зазначеного платежу, умови кредитного договору, що стосуються строку кредитування, зокрема тривалість пільгового періоду, дата кредитного договору, дата остаточного погашення, строку кредитування змінюються пропорційно строку пролонгації. Нові дати разом з актуальними даними щодо заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку № 1, і розміщується кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення (актуалізацію) та не потребують будь-якого іншого оформлення. Виконання позичальником лише частини дій передбачених попереднім абзацом цього пунктом не призводить до пролонгації.

Натомість, будь-яких відомостей щодо вибору позичальником доступних умов пролонгації та відповідно подальше вчинення дій, спрямованих на продовження строку дії пільгового періоду, шляхом внесення грошових коштів та звернення до позичальника із електронним зверненням/повідомленням щодо наміру пролонгації визначеного строку пільгового періоду, матеріали справи не містять, що в свою чергу частково підтверджує доводи апеляційної скарги в частині не вчинення відповідачем дій, спрямованих на пролонгації обумовленого сторонами строку дії пільгового періоду.

Матеріали справи в тому числі не містять відомостей й щодо погашення виниклої заборгованості у визначений строк пільгового періоду, що становить 15 днів, а тому, враховуючи викладене, вказаний строк позичальником не продовжувався та відповідно після спливу такого наступив поточний період, що складає 90 днів (згідно п. 1.3.2) та закінчується 02.02.2023 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги в частині здійснення позивачем нарахування процентів поза межами строку кредитування є необґрунтованими, виходячи з того, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Мілоан» здійснювався розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом в межах обумовленого сторонами загального строку, що становить 105 днів і складається з пільгового та поточного періодів.

Окрім того, згідно даного розрахунку, заборгованість відповідача за процентами по кредиту розраховувалася у відповідності до положень п.п. 1.5.2 та 1.5.3, згідно яких проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 3375,0 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; та 40500,0 грн – проценти за користування кредитом протягом поточного періоду, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Будь-якого альтернативного розрахунку заборгованості відповідачем по справі не надано.

При цьому, слід зауважити, що безпосередньо положеннями укладеного між сторонами кредитного договору визначений розмір заборгованості за процентами за користування кредитом, розрахований за пільговий та поточний період, а тому відповідач була обізнана щодо істотний умов кредитування, в тому числі й щодо розміру процентів за користування наданими кредитними коштами, оскільки ознайомилася та погодилася з такими, шляхом підпису даного договору, факт укладення якого відповідачем не заперечувався.

При цьому, слід зауважити, що згідно п. 1.5 кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування становить 60375,0 грн. Однак, звертаючись до суду із позовними вимогами, позивачем заявлено загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 58575,0 грн.

Таким чином, з огляду на викладене, за відсутності доказів на підтвердження факту повного/часткового погашення заборгованості за кредитом, судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо наявності правових підстав для стягнення наявної заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині нарахування комісії за оформлення кредиту у розмірі 1500,0 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, за наведених обставин справи, колегія суддів вважає неправомірним стягнення банком коштів за надання банківських послуг, а саме щодо стягнення комісії за оформлення кредиту у розмірі 1500,0 грн та її віднесення позивачем до розміру заборгованості за кредитним договором. Однак наведені обставини не враховано судом першої інстанції під ухвалення оскаржуваного рішення, з огляду на що розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача підлягає зменшенню на розмір нарахованої та стягненої банком комісії за оформлення кредиту.

Відповідно, заявлений позивачем розмір заборгованості підлягає зменшенню на 1500,0 грн та становить 57075, грн.

Таким чином, з огляду на викладене в своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , змінивши визначений судом першої інстанції розмір заборгованості з 58575,0 грн на 57075,0 грн.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9883 від 21.05.2025.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується квитанцією 0714-9435-6171-7667.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням висновків суду про наявність підстав для задоволення апеляційної скарг та зміни оскаржуваного рішення в частині розміру заборгованості (97,44 % від заявлених позовних вимог), судовий збір, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 становить 2501,20 грн (2594,20 грн – 93,0 грн).

З огляду на викладене, зважаючи на зміну розміру задоволених позовних вимог, враховуючи положення ст.ст. 131, 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 за результати розгляду справи становить 6820,80 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шелудько Оксана Олександрівна – задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2025 року – змінити в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»(ЄДРПОУ 35234236, 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28) заборгованість за кредитним договором в розмірі 57075 (п`ятдесят сім тисяч сімдесят п`ять) грн 00 коп.

В іншій частині залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»(ЄДРПОУ 35234236, 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28) сплачений судовий збір у розмірі 2501 (дві тисячі п`ятсот одна) грн 20 коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 6820 (шість тисяч вісімсот двадцять) грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 липня 2026 року.

Головуючий О.С. Комлева

Судді М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда