Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №489/7279/25 — Миколаївський апеляційний суд

21.07.26

22-ц/812/1242/26

Провадження №22-ц/812/1242/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №489/7279/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Бондаренком Ігорем Олександровичем, на рішення, яке ухвалив Інгульський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Костюченка Геннадія Станіславовича у приміщенні цього суду 02 квітня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У вересні 2025 року Акціонерне товариство «МетаБанк» (далі – АТ «МетаБанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2006 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №622300000045, за умовами якого банк надав останньому кредит на споживчі цілі – для придбання транспортних засобів, у сумі 17024 доларів США на строк до 26 квітня 2013 року шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий у банку, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 15% річних. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань позивач звернувся до рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2012 року у справі № 2/1416/2388/2012 з відповідача на користь Банку стягнута заборгованість за кредитним договором №622300000045 від 06 листопада 2012 року у розмірі 108563 грн 40 коп., яка складається із заборгованості по кредитом - 98135 грн 24 коп., заборгованості за відсотками - 10428 грн. 16 коп., також було стягнуто судовий збір - 1082 грн 67 коп. Станом на день пред`явлення даної позовної заяви до суду зазначене рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором не сплачена, внаслідок чого у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат та 3% річних. Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних витрат та 3% річних за користування кредитом, що підлягає стягненню, відповідно до розрахунку заборгованості становить 41982 грн 09 коп., з яких: нараховані 3% річних 1487 грн 94 коп., втрати від інфляції 40494 грн 15 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість по сплаті інфляційних витрат та 3% річних за користування кредитом у розмірі 41982 грн 09 коп., а також 2422 грн 40 коп. судового збору.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2026 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «МетаБанк», 3% річних у розмірі 1487 грн 94 коп. та інфляційні втрати у розмірі 40494 грн 15 коп., за прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2012 р., що у загальному розмірі становить 41982 грн 09 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2012 року не виконане, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому у позивача наявне право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, а тому задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Бондаренко І.О. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позиція суду є однобічною, оскільки враховує виключно позицію позивача в частині розрахунків та суми заборгованості, при цьому не враховує, що окрім виконавчого листа 2013 року виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2012 року у справі № 2/1416/2388/2012 було включене до зведеного виконавчого провадження №52226129, у межах якого постановою про арешт коштів від 09 січня 2024 року на рахунки відповідача було накладено арешт та здійснюється примусове списання коштів, тоді як позивач не надав доказів, що кошти з рахунку не списувались, а сума заборгованості на дату подання позову складає первісну суму заборгованості й жодних сум не перераховувалось. Крім того, адвокат вказує, що органи державної виконавчої служби, списуючи кошти з рахунків самостійно без втручання ОСОБА_1 , здійснюють їх розподіл між кредиторами у зведеному провадженні, відповідно, вина ОСОБА_1 у непогашенні заборгованості перед позивачем відсутня та відсутні підстави вимагати стягнення 3% річних та інфляційних збитків. Представник також зауважує, що суд першої інстанції помилково не прийняв його доводи про пропущення строку позовної давності для звернення до суду та нарахування 3% річних та інфляційних витрат саме за період з травня 2017 року по січень 2022 року. Так, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі №2/1416/2388/2012 винесене 06 листопада 2012 року та набрало чинності 06 грудня 2012 року та саме з цієї дати у позивача виникає право стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦКУ (3 % та інфляційні збитки). Право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. 89. Під час дії карантину позовна давність була продовжена року до 30 червня 2023 року. На думку представник відповідача, позовна давність за заявленими вимогами (05.2017-01.2022 років), а не останні 3 роки з моменту подання позову (12.2022-09.2025), сплив у грудні 2015 року (3-річний строк з моменту виникнення права вимоги грудень 2012 року).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.

Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 26 квітня 2006 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є Акціонерне товариство «МетаБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 622300000045, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі - придбання транспортних засобів у сумі 17024,00 доларів США до 26 квітня 2013 року шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в банку, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 15 % річних.

Позичальник взятих на себе зобов`язань повністю не виконав.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2012 року у справі № 2/1416/2388/2012 стягнено з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 622300000045 у розмірі 108563,40 грн., яка складається: із заборгованості по кредиту - 98135,24 грн., заборгованості за відсотками - 10428,16 грн., а також було стягнуто судовий збір - 1082,67 грн. (а.с. 11-12).

Виконавчий лист, виданий на підставі зазначеного судового рішення, перебуває на примусовому виконанні в Інгульському ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 56-57).

Оскільки судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалось тривалий час, позивач вимагає стягнення з боржника сум інфляційних втрат та 3% річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до повного його виконання на підставі положень статті 625 ЦК України.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, не погашена заборгованість відповідача за кредитним договором № 622300000045 від 26 квітня.2006 року становить 108563,40 грн., сума нарахованих інфляційних втрат становить 40494,15 грн., а 3 % річних – 1487,94 грн., що загалом складає 41982,09 грн., за період з травня 2017 року по січень 2022 року (а.с. 13).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 5 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, тобто частина 5 статті 11 ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов`язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання зобов`язання, негативних наслідків.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи з відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (пункти 41, 64)).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 квітня 2018 року у справі №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18 про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

При цьому матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду від 06 листопада 2012 року у справі № 2/1416/2388/2012, тому суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність порушеного права АТ «МетаБанк» та наявність підстав для стягнення 3% річних (1487 грн. 94 коп.) та інфляційних втрат (40494 грн. 15 коп.), розрахованих на суму заборгованості – 108563 грн. 40 коп. за період з травня 2017 року по січень 2022 року.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними запереченням відповідача проти позову, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Щодо аргументу представника відповідача про пропущення строку позовної давності для звернення до суду та необґрунтованість нарахування 3% річних та інфляційних витрат саме за період з травня 2017 року по січень 2022 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша й абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 211) з 12 березня 2020 року на всій території України встановлений карантин.

Строк дії карантину уряд неодноразово продовжував, а відмінив о 24 годині 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року (далі - Закон № 540-IX), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12.

Згідно з цим пунктом під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року (далі - Закон № 2120-ІХ), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктами 18 і 19.

Пункт 18 передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно з пунктом 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

За змістом пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України саме у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Тому виключно до тих відносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, від 5 листопада 2025 року у справі № 754/9673/24).

На підставі Закону України від 8 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року (далі - Закон № 3450-ІХ), пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений у новій редакції.

Згідно з цими змінами у період дії воєнного стану в Україні, введеного указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 03 вересня 2025 року включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану.

Звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 2 квітня 2020 року (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (пункти 96-98, 154-155)).

За такого апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернувшись у вересні 2025 року за стягненням інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2017 року по січень 2022 року, АТ «МетаБанк» не пропустив позовну давність.

Посилання представника відповідача, що початок позовної давності у цій справі слід рахувати з 06 грудня 2012 року – дати набрання чинності рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва у справі №2/1416/2388, а її закінчення – у грудні 2012 року, ґрунтується на помилковому тлумаченні наведених вимог права та суперечить сталій судовій практиці Верховного Суду про те, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим порушенням, тому потерпіла особа має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь період невиконання зобов`язання.

Також колегія суддів не приймає аргумент апеляційної скарги про те, що примусове виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду, ухваленого у справі № 2/1416/2388/2012, відбувається в межах зведеного виконавчого провадження №52226129, у межах якого постановою про арешт коштів від 09 січня 2024 року на рахунки відповідача було накладено арешт та здійснюється примусове списання коштів, тоді як позивач не надав доказів, що кошти з рахунків не списувались, оскільки відповідач,який є боржником у виконавчому провадженні, у разі погашення за рахунок його коштів (іншого майна) заборгованості має надати відповідні докази.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно на підставі наявних у справі доказів встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку, правильно застосувавши норми матеріального права та дотримавшись положення процесуального закону, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для його скасування.

За такого колегія суддів приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Щодо розподілу судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для розподілу апеляційним судом судових витрат, які у цій справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписано його представником – адвокатом Бондаренком Ігорем Олександровичем, залишити без задоволення, рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_______________________________

Повна постанова складена 22 липня 2026 року