Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №331/4987/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.07.2026 Справа № 331/4987/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1532/26 Головуючий у 1-й інстанції: Фісун Н.В.

Є.У.№ 331/4987/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Кочеткової І.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Салтан Л.Г.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа Приватний нотаріус Кукурудз Тетяна Юріївна, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім`єю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Запорізької міської ради, третя особа Приватний нотаріус Кукурудз Тетяна Юріївна, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім`єю.

Зазначала, що родина ОСОБА_2 та її родина були родичами. Чоловік ОСОБА_2 – ОСОБА_3 був рідним братом її матері- ОСОБА_4 / ОСОБА_5 .

У січні 2015 року за пропозицією родини ОСОБА_6 вона поселитися до них у квартиру АДРЕСА_1 та проживала разом із ними однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, спільно харчувалися. За їх спільні кошти вони зробили ремонт на кухні, в коридорі, змінили шпалери у кімнатах, для спільного користування купили телевізор, холодильник, мобільні телефони, сплачували комунальні послуги, тощо. В її обов`язки входило допомагати прибирати квартиру, готувати їжу, купувати продукти, медикаменти, сплачувати комунальні послуги, супроводжувати їх до медичних установ.

На підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого державним підприємством «Радіоприлад» 22.11.1999, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та її донькам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (до шлюбу ОСОБА_6 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . Після її смерті відкрилась спадщина на 1/3 частку вище вказаної квартири. Заповіту ОСОБА_7 не залишала. Спадкоємцем першої черги за законом згідно ст.1261 ЦК України була її мати ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 . Після її смерті відкрилась спадщина на 1/3 частку вище вказаної квартири. Заповіту ОСОБА_8 не залишала. Спадкоємцем першої черги за законом, згідно ст.. 1261 ЦК України була її мати ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Заповіту ОСОБА_9 не залишала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 . Заповіту ОСОБА_2 не залишала. Спадкоємців першої черги за законом згідно ст. 1261 ЦК України у неї не має.

Позивачка займалася похованням та несла усі витрати, пов`язані з похованням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , що підтверджується договорами про організацію та проведення поховання.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі того, що вона проживала із спадкодавцями однією сім`єю протягом п`яти років, вела спільне господарство, мала спільні витрати зі спільного бюджету як спадкоємець четвертої черги на підставі ст.1264 ЦК України 21 липня 2021 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю. із заявою про прийняття спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Кукурудз Т.Ю. від 16.09.2022 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не надано доказів її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`ять років до часу відкриття спадщини та запропоновано для доведення цього факту звернутися до суду із заявою про встановлення відповідного факту.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд встановити факт постійного проживання однією сім`єю більше п`яти років ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з січня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 .

Судове рішення мотивовано тим, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю з січня 2015 року до дня її смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що висновки суду про визнання довідки ТОВ «Місто для людей Запоріжжя» неналежним доказом є передчасним, оскільки вказана довідка є первинним документом, що підтверджує факт її проживання у спадковій квартирі. Крім того, поясненнями допитаних судом першої інстанції свідків було доведено, що вона проживала з ОСОБА_2 , доглядала її , купувала ліки, техніку, робила ремонт у квартирі. На думку апелянта, зібраних у справі доказів достатньо для доказування того, що вона проживала разом із ОСОБА_2 однією сім`єю, вела спільне господарство, приймали участь в утриманні житла, вони дбали один про одного, надавали взаємну допомогу, тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу Запорізька міська рада просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення районного суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Приватний нотаріус Кукурудз Т.Ю. надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши у судовому засіданні Представника позивачки адвоката Литвиненко Т.М., яка підтримала апеляційну скаргу і просила про її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого державним підприємством «Радіоприлад» 22.11.1999, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( а.с.12).

Вказана квартира була постійним зареєстрованим місцем проживання співвласників ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( а.с.91 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , 1956 року народження (а.с.83-84). Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй частку квартири. Заповіту ОСОБА_7 не залишала. Спадкоємцем першої черги за законом згідно ст. 1261 ЦК України була її мати ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 , 1952 року народження (а.с.77 зворот). Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй частку вказаної квартири. Заповіту ОСОБА_8 не залишала. Спадкоємцем першої черги за законом згідно ст. 1261 ЦК України була її мати ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 , 1928 року народження (а.с.76 зворот). Заповіту ОСОБА_2 не залишала.

21 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю. із заявою про прийняття спадщини як спадкоємиця четвертої черги (а.с.75).

Постановою приватного нотаріуса від 16.09.2022 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину як спадкоємцю четвертої черги за законом, оскільки не надано документів, що підтверджують факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 не менше п`яти років до дня відкриття спадщини (а.с.96-97).

Зареєстрованим місцем постійного проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_2 (а.с.86).

Відповідно до довідки ТОВ « Місто для людей Запоріжжя » від 06.11.2023 за адресою: АДРЕСА_3 з 2015 року проживала ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджують сусіди ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с.11).

Відповідно до Акту підтвердження фактичного проживання, підписаного сусідами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , за адресою АДРЕСА_3 з 2015 року проживала ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.25).

Згідно Договорів №351, №340 організацію і проведення поховання ОСОБА_8 та ОСОБА_2 проводила ОСОБА_1 (а.с.23-24).

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 підтвердили у суді, що позивачка підтримувала родинні стосунки з сім`єю ОСОБА_6 , проводили свята разом із ними, з 2015 році переїхала проживати у спірну квартиру, купувала ліки, продукти, отримувала пенсію, займалась похованнями.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи позивачки та подані нею докази, дійшов мотивованого і обґрунтованого висновку, що остання не довела належними, достатніми та допустимими доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю та ведення з нею спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов`язків більше п`яти років до моменту смерті спадкодавця.

Сам по собі факт надання допомоги померлій за її життя не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивача із спадкодавцем протягом п`яти років до відкриття спадщини.

Суд першої інстанції обґрунтовано віднісся критично до довідки про фактичне місце проживання № 719130 від 06.11.2023, посвідченої фахівцем центру обслуговування клієнтів ТОВ «МІСТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ ЗАПОРІЖЖЯ». Відповідно до відкритих даних з веб-сайту Youcontrol, юридична особа ТОВ «МІСТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ ЗАПОРІЖЖЯ», код ЄДРПОУ 41279924, була зареєстрована 12.04.2017, а отже дане підприємство ніяк не могло засвідчувати факт проживання гр. ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 з 2015 року та ведення нею спільного господарства з родиною ОСОБА_6 .

Крім того, фахівець центру обслуговування клієнтів ТОВ «МІСТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ ЗАПОРІЖЖЯ», який підписав довідку, не наділений повноваженнями складати подібні Довідки, адже для ствердження факту проживання однією сім`єю має вестись облік фактичного мешкання осіб без реєстрації. Складання подібних актів є наданням адміністративних послуг, а фахівець зазначеного центру не є суб`єктом надання адміністративних послуг.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №404/7153/20 з цього приводу зазначено, що в обов`язки житлово-експлуатаційних організацій не входить облік осіб, то проживають без реєстрації на території, яку вони обслуговують. У цій справі суд дійшов висновку, що акт спільного проживання та видана довідка не підтверджує обставин, на які посилається позивач.

Неналежним доказом у справі є і акт про підтвердження фактичного проживання, в якому фактичне проживання гр. ОСОБА_1 зі спадкодавцем засвідчується підписами сусідів. Даний акт не відповідає нормам щодо форми документів, а саме він ніким не посвідчений, не містить відомостей щодо особи, яка його склала, та дати його складання.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 показали, що позивачка ОСОБА_15 з 2015 року по день смерті ОСОБА_16 проживала разом у квартирі померлої, що ОСОБА_15 піклувалась про ОСОБА_16 , оскільки остання хворіла та потребувала сторонньої допомоги.

Показання свідків, допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції, носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вимоги заяви не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 22 липня 2026 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді О.З.Поляков

Л.Г.Салтан