Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №462/6039/26 — Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/6039/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026141390000403 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Новосілки Самбірського району Львівської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, місце проживання якого зареєстроване та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

встановив:

ОСОБА_5 , 09.06.2026 року близько 10.15 год., перебуваючи в приміщенні АЗС «WOG», що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Городоцька 288, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, діючи таємно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом вільного доступу, викрав мобільний телефон марки «Apple iPhone 12 Pro», золотого кольору, ІМЕІ: НОМЕР_1 , вартістю 13481,33 грн., та чохлом чорного кольору, який не становить матеріальної цінності, який тримаючи в руках виніс за межі приміщення АЗС «WOG» та розпорядився викраденим на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 13481,33 грн. без ПДВ.

Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з`ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.185 КК України, визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, та дав суду показання, зазначивши зокрема, що він 09.06.2026 року у вказаний в обвинувальному акті час, перебуваючи в приміщенні АЗС «WOG», що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Городоцька 288, таємно викрав мобільний телефон марки «Apple iPhone 12 Pro», після чого, покинув приміщення АЗС «WOG» та пішов в напрямку свого автомобіля. Зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, просить суд його суворо не карати.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.4 ст.185 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов?язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання і конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).

Обставиною, що пом?якшує покарання ОСОБА_5 , є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, характеризується умисною формою вини та корисливим мотивом; конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, зокрема час і місце його вчинення та період вчинення, а саме під час запровадженого в країні воєнного стану; особу винного, який раніше не судимий (т.1 а.с.68-69), одружений, на обліку щодо узалежнень та в психоневрологічному диспансері не перебуває (т.1 а.с.70, 72), негативних характеризуючих даних щодо обвинуваченого за місцем його проживання судом не встановлено.

Крім цього суд бере до уваги позицію потерпілого ОСОБА_6 , викладену в поданій на адресу суду заяві від 08.07.2026 року, що у призначенні покарання він покладається на розсуд суду, а також враховує ту обставину, що обвинуваченим повністю відшкодовано заподіяну потерпілому шкоду.

Виходячи з наведеного, враховуючи конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення,суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.4 ст.185 КК України.

Разом з тим, суд, приймаючи до уваги наведену обставину, яка пом`якшує покарання, відсутність обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого,вважає за можливе застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік, який буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших кримінальних правопорушень. На переконання суду застосування відносно ОСОБА_5 звільнення від відбування покарання з випробуванням не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини та легітимна мета покарання.

Суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов`язки, передбачені п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Враховуючи, що у даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 15.06.2026 року було накладено арешт на речовий доказ – мобільний телефон марки «Apple iPhone 12 Pro», ІМЕІ: НОМЕР_1 , золотого кольору, у чохлі чорного кольору (т.1 а.с.85-86), суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна, тому накладений арешт слід скасувати, а вказане майно, яке передано на відповідальне зберігання потерпілому (т.1 а.с.94, 95) повернути ОСОБА_6 , як власнику.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З огляду на зазначене, із обвинуваченого ОСОБА_5 підлягають стягненню на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 400 грн., а саме: за проведення судовим експертом ОСОБА_7 судово-товарознавчої експертизи №976/26 від 16.06.2026 року (т.1 а.с.62), оскільки проведення вказаної експертизи було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, обраний обвинуваченому ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 18.06.2026 року, залишити до вступу вироку в законну силу.

Керуючись ст.100, 174, 181, 194, 368-371, 373-375 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п?ять років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку тривалістю один рік.

Зобов`язати ОСОБА_5 , відповідно до ст.76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Обраний обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання - залишити до вступу вироку в законну силу.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 440 грн.

Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 15.06.2026 року арешт на майно - мобільний телефон марки «Apple iPhone 12 Pro», ІМЕІ: НОМЕР_1 , золотого кольору, у чохлі чорного кольору, який переданий на відповідальне зберігання потерпілому, та повернути таке майно потерпілому ОСОБА_6 , як власнику.

Речовий доказ – DVD-R диск, об?ємом 4,7 Гб, на якому міститься відеозапис з камер внутрішнього та зовнішнього спостереження АЗС «WOG», що за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 288 (т.1 а.с.38), – залишити в матеріалах судової справи.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1