Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №947/3362/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/3362/26

Провадження № 2/947/1998/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21.07.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Дімової Є.В.,

- представника позивача – ОСОБА_1 ,

- представника відповідачів – ОСОБА_2 ,

- третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань,

УСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У січні 2026 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернувся ОСОБА_4 (далі також – позивач), поданим в його інтересах представницею ОСОБА_1 до ОСОБА_5 (далі також – відповідач-1) та ОСОБА_6 (далі також – відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 (далі також – третя особа) про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань в розмірі 85 298,17 грн, з яких: 1 330,40 грн половини залишку неповернутого авансу, 12,14 грн половини 3% річних, 83 956,40 грн половини штрафу передбаченого попереднім договором, з кожного відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог представниця позивача – ОСОБА_1 зазначила, що у вересні 2025 року між позивачем та відповідачами укладено попередній договір, предметом якого є купівля земельної ділянки позивачем у відповідачів за посередництва ріелтора ОСОБА_3 . Попередній договір укладено у зв`язку з тим, що у відповідачів не був готовий повний пакет документів для оформлення угоди в нотаріуса. За вказаним договором в рахунок майбутнього укладення основного договору позивачем відповідачам сплачений аванс в розмірі 4 000 доларів США. У строк, визначений попереднім договором, основний договір не був укладений з вини відповідачів, оскільки останні так і не сформували весь пакет необхідних для угоди документів. На вимогу позивача відповідачі повернули розмір авансу у гривні за курсом НБУ, який мав місце на час сплати авансу. Позивач уважає, що аванс мав бути повернутий за курсом НБУ на час його повернення (курсова різниця становить 2 660,80 грн), а також 24,28 грн 3% річних та суму штрафу за невиконане зобов`язання з вини відповідачів в розмірі авансу, що за курсом НБУ на момент повернення авансу становить 167 912,80 грн, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

У відзиві на позов представник відповідачів – ОСОБА_2 повідомив, що позов не визнає в повному обсязі. На час укладення попереднього договору у продавців (відповідачів) були наявні всі правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Для нотаріального оформлення угоди не вистачало тільки звіту про грошову оцінку, який був виготовлений одразу ж після укладення попереднього договору. До визначеної дати укладення основного договору сторони не дійшли згоди щодо особи нотаріуса, в якого буде оформлюватися угода. У подальшому сторони також не дійшли згоди з цього питання, внаслідок чого відповідачами на вимогу позивача повернутий авансовий платіж за встановленим у попередньому договорі курсі гривні відносно долара США. Відповідачі до останнього не відмовлялися від продажу означеної земельної ділянки.

У відповіді на відзив представниця позивача зазначила, що відсутні докази того, що відповідачі надали позивачеві весь пакет необхідних для укладення основного договору документів. Нотаріус був визначений, але остання не влаштовувала відповідачів. Відтак відповідальність лежить виключно на відповідачах.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідачів підтвердив свої доводи, викладені у відзиві. Особа нотаріуса, запропонованого позивачем не влаштовувала відповідачів, які запропонували свого нотаріуса для посвідчення цієї угоди, на що позивач відмовився. Саме неузгодженість сторін щодо вибору особи нотаріуса стало підставою затягування в оформленні кінцевої угоди. Сторони домовилися продовжити консультації з цього питання, однак так і не дійшли спільної згоди. Так як строк укладення основного договору сплив, відповідачі запропонували врегулювати це питання шляхом укладення додаткової угоди до попереднього договору з визначенням іншої кінцевої дати оформлення основної угоди. Конкретної відповіді від позивача не надійшло. У подальшому, в листопаді 2025 року, він звернувся з вимогою про повернення авансу. Отже мала місце відмова позивача він укладення основного договору.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи

Ухвалою суду від 29.04.2026 клопотання представника відповідачів про допит свідків задоволено. Ухвалено викликати свідків у судове засідання, яким здійснюється судовий розгляд по суті.

Інших заяв та клопотань не надходило.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 03.03.2026 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 01.04.2026 та 29.04.2026.

Ухвалою суду від 29.04.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 21.05.2026 та 14.07.2026.

У судовому засіданні 14.07.2026 представниця позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Представник відповідачів та третя особа у позові просили відмовити.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Судом установлено, що відповідно до попереднього договору від 13.09.2025 № 05-1, укладеного між відповідачами – ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (продавці) та позивачем ОСОБА_4 (покупець), Протопопенки зобов`язуються продати, а ОСОБА_4 купити земельну ділянку з кадастровим № 5123755800:01:003:3547, загальною площею 1,6028 га, за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1 попереднього договору).

Сторони зобов`язуються підписати нотаріальний договір купівлі-продажу зазначеної в цьому договорі нерухомості не пізніше 30.09.2025 (п. 3 попереднього договору).

Продаж буде здійснено за 9 501 990 грн, що в еквіваленті становить 230 000 доларів США за курсом НБУ (100 доларів США – 4 131 грн) (п. 4 попереднього договору).

Продавці – ОСОБА_5 і ОСОБА_6 одержали від ОСОБА_4 у рахунок майбутнього продажу зазначеної в цьому договорі нерухомості грошову суму в розмірі 165 252 грн, що в еквіваленті становить 4 000 доларів США за курсом НБУ (100 доларів США – 4 131 грн) (п. 5 попереднього договору).

Сторони попереджені про те, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору купівлі-продажу, передбаченого цим договором, зобов`язана сплатити іншій стороні збитки, штрафні санкції, а саме:

- у разі, якщо продавець відмовляється продати зазначене майно, то грошова сума в розмірі, зазначеному в п. 5, продавцем повертається покупцеві, а також продавець сплачує штраф у розмірі 100% від суми, зазначеної в п. 5 цього договору;

- у разі, якщо покупець відмовиться придбати зазначене майно і виплатити грошову суму в розмірі, зазначеному в п. 4, у зазначені строки, то грошова сума, зазначена в п. 5, визнається штрафом за односторонню відмову від укладення договору та продавцем покупцеві не повертається (п. 9 попереднього договору).

Витрати, пов`язані з укладенням договору купівлі-продажу зазначеної в договорі нерухомості, зобов`язується оплатити: покупець – послуги нотаріуса, послуги агентства нерухомості; продавці – послуги оцінки майна, держмито (п. 13 попереднього договору).

10.11.2025 позивачем направлено відповідачам претензію про повернення авансу в розмірі 167 912,80 грн за курсом НБУ станом на дату виставленої претензії та штрафу в розмірі 167 912,80 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 27.11.2025 ОСОБА_5 на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 перераховані кошти в розмірі 165 252 грн, що відповідає розміру авансу сплаченому 13.09.2025 за курсом НБУ відповідно до умов попереднього договору.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 23.04.2013 індексний № 2768425 підтверджено право власності ОСОБА_5 на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим № 5123755800:01:003:3547, загальною площею 1,6028 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Означений факт також підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.04.2013 № 2769950.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 23.04.2013 індексний № 2768522 підтверджено право власності ОСОБА_6 на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим № 5123755800:01:003:3547, загальною площею 1,6028 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Означений факт також підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.04.2013 № 2770062.

Згідно зі Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 15.09.2025 № 02АІ-250915-002, проведену на замовлення ОСОБА_6 ТОВ «Ай Ді Груп», ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим № 5123755800:01:003:3547, загальною площею 1,6028 га за адресою: АДРЕСА_1 , становить 39 037 грн (без ПДВ).

Допитаний як свідок ОСОБА_7 (знайомий позивача) повідомив, що підставою на якій зупинився процес укладення кінцевої угоди було визначення особи нотаріуса. Аванс передавався через ріелтора ОСОБА_3 в розмірі 4 500 доларів США.

Допитана як свідок ріелтор ОСОБА_3 повідомила, що у вересні 2025 року позивачеві на місці показано земельну ділянку, що підлягала продажу, а також укладено попередній договір відповідно до якого позивач сплатив аванс в розмір 4 000 доларів США по курсу НБУ, зафіксованому в попередньому договорі. У подальшому все було готово до угоди, однак сторони не дійшли згоди щодо особи нотаріуса, оскільки нотаріус наданий позивачем уважав за необхідне сплати додаткових податкових платежів з продавців. Водночас нотаріус, запропонований відповідачами, вважав, що їх сплата не є обов`язковою. У кінці вересня 2025 року нею організовано дві он-лайн зустрічі між сторонами, однак спільної думки останні не дійшли та домовилися продовжити узгодження особи нотаріуса та форми розрахунків. Позивач хотів основну суму сплачених коштів оформити договором позики, що звичайно, не влаштовувало продавців.

Аналогічні показання по суті дала допитна як свідок помічник ріелтора ОСОБА_8 .

Допитаний як свідок позивач ОСОБА_4 повідомив, що на час укладення попереднього договору документи, що підтверджують право власності відповідачів на означену земельну ділянку, йому не показували. Зазначили лише кадастровий номер земельної ділянки. Не вистачало тільки оцінки. Аванс передав в розмірі 4 000 доларів США, який повернутий відповідачами в розмірі 165 252 грн за курсом НБУ на час його надання. Хотів у договорі купівлі-продажу земельної ділянки вказати її ринкову вартість відповідно до звіту про оцінку, а іншу суму оформити як позику, на що відповідачі не були згодні.

Допитаний як свідок юрист ОСОБА_9 повідомив, що до нього за консультацією звернулися відповідачі. У відповідачів були наявні усі документи, необхідні для укладення кінцевої угоди. Не було домовленості тільки відносно особи нотаріуса та форми розрахунку, оскільки позивач основну суму коштів хотів оформити як договір позики. Відповідні юридичні наслідки він роз`яснив відповідачам. Після відмови позивача від купівлі означеної земельної ділянки, остання була продана іншій особі.

Застосовані норми права

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частина перша ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК України).

Частиною першою ст. 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ч. 1, 2 ст. 570 ЦК України)

Аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна зі сторін ухиляється від його виконання.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

У постанові Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12 зроблено висновок про те, що внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана відповідачу грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Мотиви прийнятого рішення

У справі, що розглядається, відповідачі отримали кошти від позивача в розмірі 4 000 доларів США готівкою в рахунок майбутнього продажу земельної ділянки, який сторони домовилися укласти у термін до 30.09.2025.

Відповідно до п. 4 попереднього договору продаж буде здійснено за 9 501 990 грн, що в еквіваленті становить 230 000 доларів США за курсом НБУ (100 доларів США – 4 131 грн). Пункт 5 попереднього договору щодо сплати авансу також має прив`язку до курсу НБУ на дату укладення попереднього договору.

Отже сторони узгодили, що купівля-продаж земельної ділянки та сплата авансу вчиняються за фіксованим курсом на дачу укладення попереднього договору. Іншого умовами договору не передбачено.

Відтак вимога позивача щодо повернення авансу за курсом, який мав місце за час повернення авансу є безпідставною, оскільки суперечить умовам попереднього договору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню та зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

У цій справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відмови відповідачів від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки позивачеві.

З наданих доказів та показань свідків логічно випливає, що на час укладення попереднього договору в наявності у відповідачів були усі правовстановлюючі документи на означену земельну ділянку. Звіт про її ринкову вартість наданий 15.09.2025, тобто через 2 дні після укладення попереднього договору. Незгоду позивача з особою нотаріуса, запропонованого відповідачами та намагання оформити частину оплати за вказану земельну ділянку як позику відповідачам, суд кваліфікує як недобросовісну поведінку позивача, що виключає вину в діях відповідачів у неукладенні основного договору.

Оскільки сплата штрафу та платежів в порядку ст. 625 ЦК України є акцесорними (додатковими) зобов`язаннями, а порушення умов попереднього договору відповідачами позивачем не доведено, підстав для стягнення штрафу та платежів в порядку ст. 625 ЦК України також не вбачається.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010).

Отже суд, надавши відповідь на основні аргументи сторін, які відноситься до предмета спору, та обґрунтувавши прийняте рішення, не вбачає за необхідне надавати відповідь на кожний детальний аргумент, указаний в заявах по суті справи, які не стосуються предмета спору.

Висновки суду

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

При оцінці доказів у цивільній справі суд застосовує такий стандарт доказування як «перевага більш вагомих доказів» (баланс ймовірностей), коли висновок про існування cтверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним (переконливим), аніж протилежний. Натомість, застосування у цій справі надмірного стандарту доказування буде мати ознаку свавільності судового рішення, що може призвести до порушення права на справедливий суд.

Отже, проаналізувавши доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами факт неукладення основного договору з вини відповідачів, та необхідність повернення коштів (авансу) з прив`язкою до курсу НБУ на час його повернення.

Щодо судових витрат

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 49, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К. А. Цирфа