Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №712/306/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1595/26Головуючий по 1 інстанції

Справа № 712/306/26 Категорія: на ухвалу Пономар В. О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,

секретар: Любченко Т.М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом – ОСОБА_1 ;

відповідачі за первісним позовом – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

треті особи за первісним позовом – приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Висоцька Світлана Іванівна, ОСОБА_4 ;

позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2 ;

відповідачі за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ;

третя особа за зустрічним позовом – приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Руслана Валентинівна,

особа, яка подає апеляційну скаргу – представник ОСОБА_1 – адвокат Семенюк Ольга Григорівна;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семенюк Ольги Григорівни на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2026 року про забезпечення позову у справі за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Висоцька Світлана Іванівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Руслана Валентинівна про визнання договору дарування житлового будинку і земельної ділянки удаваним та фактично укладеним договір купівлі-продажу, поділ спільного сумісного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Висоцька С.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.

ОСОБА_2 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Р.В. про визнання договору дарування житлового будинку площею 93,5 кв.м та земельної ділянки із кадастровим номером 7110136400:03:013:0365 площею 0,0312 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , від 28.01.2025, удаваним, фактично укладеним договір купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

ОСОБА_2 29.05.2026 до суду першої інстанції подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив накласти арешт на житловий будинок площею 93,5 кв.м та на земельну ділянку із кадастровим номером 7110136400:03:013:0365 площею 0,0312 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 28.01.2025 шляхом заборони органам державної реєстрації та особам, на яких покладаються функції державного реєстратора вносити записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на будь-яку особу стосовно виникнення, переходу або припинення прав на житловий будинок.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення зазначав, що під час підготовки відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 було встановлено, що 28.01.2025 остання на підставі договору дарування отримала право власності на житловий будинок площею 93,5 кв.м та земельну ділянку із кадастровим номером 7110136400:03:013:0365 площею 0,0312 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно отримано нею у власність під час перебування у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 , який рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.01.2026 у справі № 711/11662/25 розірвано.

Ураховуючи вказані обставини, ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 навмисно вжито заходів для зміни правового режиму спільного майна подружжя, оскільки вказане нерухоме майно фактично придбано в період шлюбу за спільні кошти подружжя. Оскільки нерухоме майно набуте ОСОБА_1 у власність на підставі договору дарування і таке набуття у власність не потребує згоди іншого з подружжя, є вірогідність подальшого відчуження спірного майна до розгляду справи по суті та унеможливлення виконання майбутнього рішення суду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на житловий будинок з мансардою А-2 огорожею № 1,5 воротами з хвірткою № 2 вигрібною ямою № 6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку із кадастровим номером 7110136400:03:013:0365 площею 0,0312 га, які на праві власності належать ОСОБА_1 .

В іншій частині заяви відмовлено.

Мотивуючи прийняту ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що арешт житлового будинку та земельної ділянки включає в себе заборону відчуження житлового будинку та земельної ділянки, яке є способом розпорядження майном і полягає у правомочності визначати долю майна. Крім того, наявність зареєстрованого обтяження нерухомого майна у виді його арешту є підставою для відмови у вчиненні реєстраційних дій щодо нерухомого майна. Тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок є достатнім заходом забезпечення позову.

У частині вимог заяви про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження належних їй житлового будинку та земельної ділянки слід відмовити, оскільки таке матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що суперечить наведеним вимогам закону щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Враховуючи предмет спору у цій справі, суд дійшов висновку, що саме накладення арешту як спосіб забезпечення позову буде співмірним для ефективного захисту прав позивача.

Не погодившись з ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 – адвокат Семенюк О.Г. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застовування норм процесуального права, просила вказану ухвалу скасувати та постановити нову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не навів жодної конкретної обставини, яка б свідчила про існування реальної загрози відчуження спірного майна або утруднення виконання можливого рішення суду. Фактично висновок про необхідність накладення арешту ґрунтується лише на наявності спору між сторонами та припущенні про можливість відчуження майна у майбутньому.

Водночас, ОСОБА_1 не вчиняла та не вчиняє жодних дій, які могли б свідчити про намір відчужити спірний житловий будинок чи земельну ділянку. Спірне майно використовується нею для власного проживання, а будь-які докази підготовки до його продажу, дарування, обміну, передачі в іпотеку чи іншого відчуження відсутні.

01.07.2026 до Черкаського апеляційного суду від представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 – адвоката Наполової Т.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. Вважає, що районний суд правомірно взяв до уваги твердження заявника, що договір дарування житлового будинку та земельної ділянки укладено ОСОБА_1 в період шлюбу з ОСОБА_2 та без згоди і відома останнього. Така форма правочину була обрана дружиною, щоб уникнути надалі поділу майна, яке в дійсності придбане за спільні кошти, тобто за оплатним договором.

03.07.2026 до Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 – адвоката Грачової Т.Г. надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що вжиті судом заходи забезпечення позову, є необхідними та співмірними заявленим вимогам. Арешт майна жодним чином не погіршує законних прав ОСОБА_1 , але виключає загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення по суті спору.

Заслухавши доповідача, учасників справи та їх представників, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Мета забезпечення позову – це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише має запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд встановлює у кожній конкретній справі з урахуванням фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22).

З іншого боку, Верховний Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, застосування заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися виключно на припущеннях заявника щодо можливого недобросовісного здійснення іншою стороною своїх прав. Сам лише факт існування між сторонами спору про право чи пред`явлення позову не є достатньою підставою для забезпечення позову. Особа, яка звертається із відповідною заявою, повинна навести належні та допустимі докази існування реальної, а не гіпотетичної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Як убачається зі змісту заяви про забезпечення позову, ОСОБА_2 обґрунтовував необхідність накладення арешту тим, що спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, який, на його думку, є удаваним, а тому існує ймовірність подальшого відчуження цього майна до вирішення спору по суті.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій, спрямованих на відчуження спірного житлового будинку чи земельної ділянки, підготовку до такого відчуження або інше розпорядження зазначеним майном.

Посилання заявника виключно на те, що ОСОБА_1 як власник майна має можливість у будь-який момент ним розпорядитися, є лише припущенням, яке саме по собі не може вважатися достатньою підставою для застосування такого обмежувального заходу, як накладення арешту на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, в яких зазначено, що забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях заявника про можливість невиконання рішення суду, а існування відповідних ризиків має підтверджуватися конкретними обставинами та належними доказами.

Посилання у відзивах на апеляційну скаргу, на те, що у межах розгляду первісного позову застосовано заходи забезпечення позову до належного ОСОБА_2 майна, а тому накладення арешту на майно ОСОБА_1 є співмірним процесуальним обмеженням, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Так, відповідно до статті 149 ЦПК України питання про забезпечення позову вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від фактичних обставин справи, доведеності ризиків утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення та співмірності обраного заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що у межах первісного позову необхідність забезпечення позову обґрунтовувалася тим, що ОСОБА_2 вже здійснив відчуження спірного майна шляхом укладення договору дарування на користь своєї дочки без згоди позивача, яка вважає це майно спільною сумісною власністю. Отже, необхідність забезпечення первісного позову обґрунтовувалася конкретними фактичними обставинами, які на думку заявника і суду, свідчили про існування ризику подальшого відчуження спірного майна.

Натомість, у межах розгляду заяви про забезпечення зустрічного позову, як вже зазначалось, заявником не наведено та матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 вчиняла або має намір вчинити будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного майна чи інше розпорядження ним з метою унеможливлення виконання можливого рішення суду.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заявником не доведено наявності передбачених статтею 149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність накладення арешту на спірне майно. Відтак, окаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семенюк Ольги Григорівни задовольнити.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2026 року про забезпечення позову скасувати та постановити нову.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.

Судді: Ю.В. Сіренко

О.В. Карпенко

Л.І. Василенко