Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №473/3476/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3476/26

РІШЕННЯ

іменем України

"22" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судових засідань Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

03 липня 2026 року до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лукіянчин І. П., у якій просить встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 була рідною матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі на земельну ділянку площею 5,25 га, розташовану в межах Великосербулівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю.

Відповідно до заповіту, посвідченого 16 липня 2007 року секретарем Великосербулівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, ОСОБА_3 заповіла належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках.

Заяву обґрунтовує тим, що при зверненні до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, заявнику було роз`яснено, що неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки наданими документами не підтверджується родинний зв`язок зі спадкодавицею.

З огляду на наведені обставини, з метою захисту своїх спадкових прав та інтересів, заявниця звернутись з заявою до суду, оскільки в інший спосіб встановити такий факт немає можливості.

Ухвалою від 06 липня 2026 року заява прийнята до розгляду за правилами окремого провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та представник заявника ОСОБА_4 не з`явилися, проте надали заяву про розгляд без їх участі, вимоги заяви підтримали та просили задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, проте надав заяву про розгляд без його участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Зокрема, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 8)

Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі на земельну ділянку площею 5,25 га, розташовану в межах Великосербулівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю (а. с. 7).

Відповідно до заповіту, посвідченого 16 липня 2007 року секретарем Великосербулівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, ОСОБА_3 заповіла належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках (а. с. 16).

Однак при оформленні спадщини нотаріусом було виявлено розбіжності у документах щодо написання прізвища, імені та по батькові спадкодавця, а також даних, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та померлою.

Зокрема, у наданих документах наявні різні варіанти написання прізвища померлої та її родичів, а саме: « ОСОБА_5 », « ОСОБА_6 » та інші варіанти, що виникли внаслідок перекладу, транслітерації, ведення актових записів російською та українською мовами, а також технічних помилок у документах різних років.

Також державний нотаріус Вознесенської державної нотаріальної контори у листі від 21.05.2026 року №571/02-14 повідомив, що для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 необхідно встановити факт родинних відносин у судовому порядку, а саме, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Факт родинних зв`язків заявника зі спадкодавицею повністю підтвердився дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-копією свідоцтва про народження від 14.04.1933 року, на російській мові зазначено « ОСОБА_7 » і датою народження вказано « ІНФОРМАЦІЯ_4 »(а. с. 10);

-копією свідоцтва про одруження від 22.02.1952 року, на російській мові зазначено « ОСОБА_8 » і « ОСОБА_9 » і датою народження вказано « ІНФОРМАЦІЯ_5 » і прізвище обох після шлюбу « ОСОБА_10 »(а. с. 11);

-копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 22.02.1958 року, на російській мові зазначено батько « ОСОБА_8 » і мати « ОСОБА_11 »(а. с. 5);

-копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 (брата заявниці) від 28.01.1953 року, на російській мові зазначено батько « ОСОБА_8 » і мати « ОСОБА_11 »( а. с. 9);

-копією рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21.07.2010 року по справі №2о-91/2010 встановлено факт родинних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 12).

-копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.11.2010 року в якому зазначено що спадкоємцем майна ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , є його син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 16) ;

-копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.11.2010 року зазначено що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , є його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 і син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 15);

– іншими доказами в сукупності.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №638/15738/17 (провадження № 61-15921св19) зроблено висновок про те, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, у якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Окрім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки осіб. Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Оскільки виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, заявник вірно звернувся в суд зі заявою про встановлення факту, розгляд яких здійснюється за правилами окремого провадження.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням принципу «балансу вірогідностей», що підтверджують правдивість обставин, на які посилався заявник на обґрунтування своїх вимог, доказами, що знаходяться у матеріалах справи та обставинами, встановленими під час розгляду цієї справи, суд дійшов висновку про доведеність родинних відносин між заявницею та ОСОБА_13 .

Таким чином, враховуючи, що встановлення фактів має для заявниці юридичне значення, оскільки необхідно для реалізації спадкових прав, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 10-13, 18, 19, 76, 77, 81, 89, 256, 259, 263-265, 293, 294, 297, 315, 316, ЦПК України,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення –задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М. С. Булкат