Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №643/17162/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

провадження № 1-кп/643/467/26

Справа № 643/17162/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221170000280 від 30.01.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Волгограда, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, який зареєстрований та мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 29.01.2025, приблизно о 14 год. 40 хв., керував технічно справним автомобілем «MITSUBISHI PAJERO», р.н. НОМЕР_1 , на якому рухався по лівому крайньому ряду просп. Льва Ландау у м. Харкові, зі сторони вул. Салтівське шосе в напрямку просп. Героїв Харкова.

Під`їжджаючи до регульованого світлофорами перехрестя з вул. Ахієзерів, ОСОБА_4 , діючи необережно, проявив неуважність, при поданні світлофором червоного сигналу, що забороняє рух, не зупинився перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), виїхав на перехрестя на червоний сигнал світлофора, який забороняв йому рух, та допустив зіткнення з автомобілем «DAEWOO LANOS»,

р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , який рухався у зустрічному йому напрямку та здійснював маневр лівого повороту на вул. Ахієзерів на зелений сигнал світлофора для свого руху, чим грубо порушив вимоги п. 8.7.3 «е» та п. 8.10 Правил дорожнього руху, згідно з якими:

- п. 8.7.3 «е»: «червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоні миготливі сигнали забороняють рух»;

- п. 8.10: «У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 «Місце зупинки», якщо їх немає — не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках — перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів».

Внаслідок дорожньо-транспортної події пасажир автомобіля «DAEWOO LANOS»

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 18.04.2025, отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини: підшкірна емфізема грудної клітини, пневмомедіастінум, перелом III-IV ребер справа, перелом середньої третини правої ключиці, забій серця, забій правої легені, правобічний гемопневмоторакс, які за критерієм небезпеки для життя належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Порушення ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху, згідно з висновками судових автотехнічних експертиз від 12.05.2025 та від 10.07.2025, перебувають у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, надав свідчення щодо обставин ДТП. Підтвердив, що в обвинувальному акті вірно вказані обставини скоєного ним кримінального правопорушення.

На запитання суду обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось.

Захисник обвинуваченого підтримав позицію свого підзахисного щодо повного визнання ним вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Відтак, судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст визнаних ним обставин, сумніви у добровільності позиції обвинуваченого у суду відсутні. Участь захисника у кримінальному провадженні забезпечила реалізацію права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одночасно обвинуваченому роз`яснено, що у разі визнання ним своєї вини без повного дослідження доказів він позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений у присутності захисника зазначив, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Потерпіла ОСОБА_7 через свого представника, адвоката ОСОБА_8 , надала до суду письмове клопотання, в якому повідомила, що не бажає брати участі під час судового розгляду вказаного кримінального провадження, не заперечувала проти розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Одночасно потерпіла підтвердила, що отримала від обвинуваченого грошові кошти в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, на підтвердження чого надала копію відповідної розписки.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи обставини даного кримінального провадження, позицію обвинуваченого та його захисника, думку прокурора та позицію потерпілої, суд визнав за можливе не досліджувати всі докази щодо обставин скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення та розглянути справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу.

Надаючи оцінку показанням ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, об`єктивно і в достатній мірі відображають обставини скоєного кримінального правопорушення, підстав для самообмови судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Дослідивши матеріали, що характеризують обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_4 вперше притягається до кримінальної відповідальності за законодавством України, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Також матеріали справи містять відомості про добровільне відшкодування обвинуваченим завданої потерпілій шкоди.

При цьому судом встановлено, що у вимозі про судимість щодо обвинуваченого міститься інформація про його засудження за законодавством російської федерації. Вирішуючи питання про правове значення цих відомостей, суд виходить із такого.

Визнання та врахування вироків, постановлених судами інших держав, а також взаємне визнання офіційних документів у кримінальних справах здійснюється на підставі чинних міжнародних договорів України. У відносинах з російською федерацією такі питання регулювалися Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненою у м. Мінську 22.01.1993, та Протоколом до неї.

Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 № 2783-IX дію зазначеної Конвенції та Протоколу до неї у відносинах з російською федерацією зупинено. За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Конвенції у відносинах з російською федерацією зупинено з 27.12.2022.

Отже, як станом на час вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення (29.01.2025), так і на час ухвалення цього вироку договірно-правова база, яка допускала б визнання та врахування судових рішень і офіційних документів російської федерації, не діє.

З огляду на це, відомості про засудження обвинуваченого за законодавством російської федерації, викладені у вимозі про судимість, не можуть бути покладені судом в основу будь-яких висновків, у тому числі щодо кваліфікації дій обвинуваченого, визнання наявності попередніх судимостей, повторності чи рецидиву, а також як обставина, що обтяжує покарання, чи обставина, що характеризує особу обвинуваченого на його шкоду.

Враховуючи наведене, суд не вбачає правових підстав для врахування інформації про засудження обвинуваченого за законодавством російської федерації при ухваленні цього вироку та вважає ОСОБА_4 таким, що раніше не судимий, у розумінні законодавства України.

Інших відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтуватися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі

№ 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).

Прокурор у судових дебатах просив призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права керування транспортним засобом; на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Захисник обвинуваченого просив застосувати до ОСОБА_4 положення ст. 69 КК України та вважав за можливе призначити своєму підзахисному покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік та, із застосуванням ст. 75 КК України, звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На обґрунтування клопотання захисник послався на наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття; відшкодування завданої шкоди; виконання обвинуваченим обов`язку з утримання та піклування про свою дитину з інвалідністю; проходження обвинуваченим у минулому військової служби. Одночасно захисник просив розстрочити сплату процесуальних витрат за проведення експертиз строком на один рік, посилаючись на тяжке матеріальне становище.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти призначення прокурором покарання не заперечував. Пояснив, що, з огляду на стан свого здоров`я, не вважає, що проживе тривалий час, у зв`язку з чим фактично не висловлював заперечень щодо виду та розміру покарання. При цьому будь-якої медичної документації на підтвердження свого стану здоров`я не надав.

Вирішуючи клопотання захисту про застосування ст. 69 КК України, суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

За усталеною практикою Верховного Суду, застосування ч. 1 ст. 69 КК України можливе лише за наявності двох сукупних підстав у їх єдності: наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а також даних, які позитивно характеризують особу винного. При цьому пом`якшуючі обставини мають настільки знижувати ступінь тяжкості вчиненого, що призначення покарання в межах санкції статті було б явно несправедливим (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 442/1887/16-к; постанова Верховного Суду від 02.12.2019 у справі № 664/425/16-к).

Оцінюючи наведені захистом обставини, суд враховує, що вони, хоча й пом`якшують покарання обвинуваченого, проте не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином, а протиправна поведінка обвинуваченого — проїзд на заборонний (червоний) сигнал світлофора з виїздом на регульоване перехрестя — свідчить про грубе нехтування вимогами Правил дорожнього руху та створення реальної небезпеки для життя і здоров`я інших учасників дорожнього руху. Наслідком стало заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя літній потерпілій.

З огляду на характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого, тяжкість наслідків та обставини їх настання, суд доходить висновку, що сукупність пом`якшуючих обставин у цьому провадженні не є достатньою для висновку про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого, а призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України не буде явно несправедливим. За таких умов правові підстави для застосування ст. 69 КК України відсутні, а тому клопотання захисту задоволенню не підлягає.

Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, наявність обставин, які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, визначеної ч. 2 ст. 286 КК України.

Водночас суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК України. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо.

Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відтак, на переконання суду, обране покарання відповідатиме принципам законності, гуманізму, а також сприятиме досягненню справедливого балансу між правами і свободами обвинуваченого та захистом інтересів потерпілої.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, суд зазначає, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає суду можливість як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи.

У судових дебатах прокурор просив не призначати такий вид додаткового покарання, як позбавлення права керування транспортним засобом, посилаючись на обставини кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого після ДТП та відшкодування ним завданої шкоди. Обвинувачений та його захисник також просили не позбавляти права керування транспортним засобом.

За наведених обставин, враховуючи думку учасників кримінального провадження, ухвалюючи вирок у цій справі, суд не вбачає підстав для призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Вирішуючи питання про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертиз, суд виходить із такого. Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Загальний розмір таких витрат у даному кримінальному провадженні становить 32090,40 грн.

Захисник обвинуваченого просив розстрочити сплату процесуальних витрат за проведення експертиз строком на один рік, посилаючись на майновий стан свого підзахисного.

Згідно з ч. 1 ст. 119 КПК України, суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпілого), за власною ініціативою або за її клопотанням має право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату процесуальних витрат на визначений строк. За змістом наведеної норми, розстрочення сплати процесуальних витрат є похідним від оцінки судом майнового стану особи, а отже потребує доведення відповідних обставин належними та допустимими доказами.

Проте захисник, заявивши клопотання про розстрочення сплати процесуальних витрат, не надав суду жодних доказів на підтвердження майнового стану обвинуваченого. При цьому за сучасного рівня діджиталізації надання адміністративних послуг отримання довідки про доходи чи інших документів, що підтверджують майновий стан, не становить будь-яких ускладнень і є доступним, зокрема, через відповідні електронні сервіси. Обвинувачений та його захисник такою можливістю не скористалися.

За таких обставин суд позбавлений можливості об`єктивно оцінити майновий стан обвинуваченого та встановити наявність підстав для розстрочення сплати процесуальних витрат, а тому клопотання захисту в цій частині задоволенню не підлягає.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 на стадії досудового розслідування та на стадії судового розгляду кримінального провадження запобіжний захід не обирався.

Керуючись ст. 349, 369-374, 394 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок відбування іспитового строку рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 22.07.2026.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь держави (код класифікації доходів бюджету 24060300) процесуальні витрати за проведення судових експертиз у загальному розмірі 32090,40 грн, а саме: за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-25/5881-ІТ від 25.04.2025 — 5348,40 грн; за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-25/6470-ІТ від 17.04.2025 — 5348,40 грн; за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-25/6469-ІТ від 17.04.2025 — 5348,40 грн; за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-25/9738-ІТ від 29.04.2025 — 5348,40 грн; за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-25/10932-ІТ від 12.05.2025 — 5348,40 грн; за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-25/17023-ІТ від 10.07.2025 — 5348,40 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Московського районного суду міста Харкова від 04.02.2025 у справі № 643/1695/25, на автомобіль «MITSUBISHI PAJERO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_9 .

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Московського районного суду міста Харкова від 06.02.2025 у справі № 643/1694/25, на автомобіль «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_5 , який належить на праві власності ОСОБА_10 .

Речові докази, а саме: автомобіль «MITSUBISHI PAJERO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 ; автомобіль «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_5 – повернути власникам після набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_11