Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №953/13760/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/13760/25

н/п 2/953/1132/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Лисиченко С.М.,

за участю: секретаря судових засідань – Кот Я.А.,

представника відповідача - Моісеєнко О.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Мойсюка А.М., звернулася до Київського районного суду м.Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 , відповідно до якої просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь в якості відшкодування моральної шкоди – 50000,00 гривень, відшкодування судових витрат покласти на ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вироком Київського районного суду м.Харкова від 23.05.2025 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.

Заявлений цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням 10 000 грн.

У подальшому, ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.10.2025 вирок Київського районного суду м.Харкова від 23.05.2025 стосовно ОСОБА_2 - скасовано. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі ст.49 КК України, а кримінальне провадження - закрито.

Підставою позовних вимог позивачка зазначає факт завдання їй моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а саме вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, в результаті якого їй було заподіяно легкі тілесні ушкодження та порушено звичний ритм її життя, оскільки тимчасова втрата зору, фізичний біль та подразнення очей суттєво обмежили її можливість вільно пересуватися, здійснювати повсякденні справи та належним чином доглядати за своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 .

Також позивачка зазначає, що їй було завдано душевних страждань, які проявилися у переживаннях, страху та хвилюванні як за власне життя і здоров`я, так і за життя та здоров`я своєї малолітньої доньки, яка на момент події перебувала на задньому сидінні автомобіля. Позивачка усвідомлювала, що дії відповідача могли спричинити дорожньо-транспортну пригоду та створили реальну загрозу заподіяння шкоди здоров`ю її дитини. Застосування відповідачем газового балончика призвело до тимчасової втрати позивачкою зору, спричинило їй фізичний біль та різке подразнення очей. Опинившись на проїзній частині без можливості орієнтуватися в навколишній обстановці, вона відчувала реальну небезпеку настання тяжких наслідків як для себе, так і для своєї доньки. Усвідомлення того, що в такому стані вона не може контролювати ситуацію та надати необхідну допомогу своїй дитині, спричинило їй додаткові моральні страждання.

Крім того, позивачка зазначає, що наслідки протиправних дій відповідача, який не поніс жодної відповідальності за свої дії, негативно вплинули на її психоемоційний стан, викликали почуття тривоги, страху та незахищеності, що тривалий час позначалося на її повсякденному житті.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 справа розподілена головуючій судді - Муратовій С.О.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 23.12.2025 ОСОБА_4 заявлено самовідвід по розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м.Харкова від 24.12.2025 справа розподілена головуючій судді -Лисиченко С.М.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 26.12.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

12.01.2026 до суду засобами електронного зв`язку від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що не притягнення його до кримінальної відповідальності у встановлені законом строки, що стало підставою для закриття кримінального провадження, саме по собі не може бути підставою для стягнення з нього моральної шкоди.

Крім того, відповідач вважає такими, що не відповідають дійсності, твердження позивачки про те, що він не вчиняв жодних дій, спрямованих на примирення, не висловлював вибачень, не демонстрував наміру усунути наслідки своїх дій та проявляв зневажливе ставлення до неї. Зазначає, що неодноразово особисто телефонував позивачці, вів з нею переговори, просив вибачення, а також пропонував різні варіанти примирення та врегулювання конфлікту.

Також відповідач указує, що не мав можливості особисто зустрітися з позивачкою, оскільки остання перебувала за кордоном. У зв`язку з цим вважає, що наведені у позовній заяві обставини є перекрученням фактичних даних з метою стягнення з нього 500 000 грн як відшкодування моральної шкоди та безпідставного збагачення.

13.01.2026 на адресу суду електронним шляхом представником позивачки - ОСОБА_6 подано відповідь на відзив. Зі змісту якого вбачається, що позивачка не заперечує законність застосування норм кримінального закону, не ставить під сумнів принцип верховенства права та не оспорює сам механізм звільнення відповідача від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. У позовній заяві описується суб`єктивний психологічний стан, який виник у позивачки як у потерпілої особи внаслідок того, що особа, яка була визнана судом першої інстанції винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, була звільнена від кримінальної відповідальності в суді апеляційної інстанції.

Крім того зазначає, що протягом двох років відповідач не робив реальних кроків, а «показове» повідомлення ввечері напередодні суду мало на меті не лише створення штучного доказу «бажання примиритися» для подальшого використання у цивільному процесі. Фраза «закінчити без образ» за менш ніж добу до того, як він уникне реального покарання, не може свідчити про щире каяття. Від відповідача не надходило жодних реальних пропозицій щодо відшкодування завданої шкоди в добровільному порядку.

Сторона позивачки у судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Представником позивачки – ОСОБА_6 подано заяву про розгляд справи без участі позивачки та її представника, позовні вимоги прохає задовольнити.

Представник відповідача – ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилаючись на підстави, зазначені у змісті письмових заяв по суті справи.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м.Харкова перебувало кримінальне провадження №12023226130000532 від 01.09.2023 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, справа № 953/45/24.

Вироком Київського районного суду м.Харкова від 23.05.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.

Заявлений цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням 10 000 грн. В іншій частині в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що 08.09.2023 приблизно о 13.00 год., ОСОБА_1 , рухаючись по проїжджій частині по вул.Весніна у м.Харкові на своєму автомобілі «PEUGEOT 107» д.р.н. НОМЕР_1 , разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 , 2022 року народження, та під`їжджаючи до перехрестя з вул.Пушкінською у м.Харкові, маючи намір перелаштуватись з лівого ряду дорожнього руху праворуч, увімкнувши при цьому сигнал світлового покажчика повороту, переконалась, що нема ніяких перешкод, почала виконувати вказаний маневр перебудови на невеликій швидкості.

В подальшому, перебуваючи у лівій смузі у заторі, поблизу буд. №3Б по вул. Матюшенко у м. Харкові, ОСОБА_1 , побачивши перед собою автомобіль «SMART» д.р.н. НОМЕР_2 , за кермом якого перебував раніше не знайомий їй ОСОБА_2 , вийшла зі свого автомобілю, підійшла до водійських дверей вказаного автомобіля і зробила зауваження останньому за його зухвалі дії на проїжджій частині, виражені у недотриманні ним, на її думку, правил дорожнього руху, внаслідок яких вона, будучи наляканою за своє життя та життя своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , 2022 року народження, та щоб уникнути ДТП, мала швидко перебудуватись в лівий ряд.

ОСОБА_2 , діючи з раптово виниклим прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і свідомо бажаючи їх настання, дістав зі своєї сумки газовий балончик «Тризуб-4», тобто засіб, який має сльозогінну та дратівну дію та, тримаючи його у своїй руці, через відкрите водійське вікно свого автомобілю розпорошив газ в ділянку очей ОСОБА_1 .

В результаті протиправних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 спричинені тілесні ушкодження, а саме: хімічний опік рогівки 1 ст. кон`юнктиви 1ст. шкіри повік 1ст. обох очей. Міопія слабкого ступеню обох очей, який міг виникнути в результаті дії хімічного агенту. Хімічний опік рогівки 1 ст. кон`юнктиви 1 ст. шкіри повік 1 ст. обох очей - викликав незначні скороминущі наслідки, тривалість не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.10.2025 апеляційну скаргу прокурора зі зміненими доводами – задоволено. Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 – залишено без задоволення. Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності – задоволено.

Вирок Київського районного суду м.Харкова від 23.05.2025 стосовно ОСОБА_2 - скасовано. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі ст.49 КК України, а кримінальне провадження - закрито.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені потерпілою в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені потерпілою в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 400 грн.

Колегією суддів роз`яснено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, та закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України, не є реабілітуючою підставою, а тому потерпіла ОСОБА_1 не позбавлена процесуальної можливості звернутися до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.

За клопотанням сторони позивачки судом було досліджено матеріали справи №653/45/24, зокрема, висновок експерта КЗОЗ Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації №09-1329/2023 від 12.09.2023, згідно якого вбачається, що згідно наданої медичної документації, на момент звернення 08.09.2023 о 14.10 год. до КНП «МКЛ №14» ХМР, де після клінічного, лабораторних та інструментальних обстежень, у гр-ки ОСОБА_1 , 1988 року народження, було встановлено діагноз (клінічний, мовою оригіналу): «Хімічний опік рогівки 1ст. кон?юктиви 1ст. шкіри повік 1ст. обох очей. Міопія слабкого ступеню обох очей», який міг виникнути в результаті дії хімічного агенту та в строк вказаний з медичній документації. Встановлений у гр. ОСОБА_1 , 1988 р.н., хімічний опік рогівки, кон`юктиви та шкіри повік обох очей - викликав незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень. Встановлений у потерпілої гр. ОСОБА_1 , 1988 р.н., хімічний опік не міг бути отриманий в наслідок одноразового падіння з висоти власного зросту, навіть із прискоренням. Показання потерпілої ОСОБА_1 , викладені у наданому протоколі проведення слідчого експерименту від 09.09.2023, в цілому не суперечать об`єктивним судово-медичним даним в частині терміну та механізму утворення встановлених у неї тілесних ушкоджень.

Із дослідницької частини висновку експерта КЗОЗ «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації № 09-1329/2023 від 12.09.2023 вбачається, що на дослідження було надано медичну карту амбулаторного хворого № ур1310 КНП «МКЛ № 14» ХМР від 08.09.2023, відповідно до якої під час огляду ОСОБА_1 зафіксовано гіперемію шкіри повік, сльозотечу, блефароспазм, набряк повік та поодинокі дефекти епітелію рогівки.

Судом досліджено надану стороною відповідача переписку шляхом обміну SMS- повідомленнями, зі змісту якої вбачається, що відповідач звертався до позивачки з пропозиціями щодо примирення та врегулювання конфлікту, тоді як позивачка повідомила про необхідність подальшого вирішення всіх питань через її представника – адвоката.

Відповідно до ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із роз`яснень, викладених у п.1 постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 20.02.2004 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ»» вбачається, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

У пункті першому постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе в разі вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст. 44 КК України, а саме, у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Таким чином, обов`язковою передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного злочину, незалежно від того, є він закінченим чи незакінченим, а так само вчинення такого злочину одноособово чи у співучасті.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе лише за згодою особи на відповідну підставу закриття кримінального провадження.

Питання про звільнення від кримінальної відповідальності суд вирішує у формі ухвали.

Незважаючи на те, що зазначений вид судового рішення, за правилами кримінального процесуального закону, не передбачає визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, усе ж зазначена підстава для звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання такої особи чи визнання її невинною, а визначені в КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.

Отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі застосування строків давності не може свідчити про не вчинення особою злочину, звинуваченою у ньому. З огляду на це особа, яка вважає себе невинуватою у вчиненні злочину або вина якої у вчиненні злочину не доведена, вправі вимагати не застосування строків давності, а постановлення виправдувального вироку або постановлення ухвали про відсутність події та складу злочину в діях такої особи. Лише такі процесуальні рішення носять реабілітуючий характер та звільняють особу від усіх звинувачень у вчиненні протиправного караного діяння.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/4225/15, від 03.10.2018 у справі №463/1380/15-ц.

Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з ч.1,2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Абзац другий ча.3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Відповідно до ч.3,4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальною нормою ЦК України передбачено, зокрема: відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, яка відшкодовується одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, та завдана смертю фізичної особи, яка відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживала з нею однією сім`єю; відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Тлумачення ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особі.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 496/1691/19.

Суд зазначає, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

При цьому, у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою особи (постанова Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст.41 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», №12868/05, рішення від 10.12.2009; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У межах розгляду справи судом встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачці було заподіяно легкі тілесні ушкодження, а саме: хімічний опік рогівки І ступеня, кон`юнктиви І ступеня та шкіри повік І ступеня обох очей, а також міопію слабкого ступеня обох очей.

Зазначені протиправні дії були вчинені під час конфлікту, що виник між відповідачем та позивачкою після того, як остання зробила відповідачу зауваження щодо його поведінки на проїжджій частині, яку вона вважала такою, що не відповідала вимогам Правил дорожнього руху. А саме, внаслідок дій відповідача позивачка, яка перебувала в автомобілі разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 , 2022 року народження, будучи наляканою за своє життя та життя дитини, з метою уникнення дорожньо-транспортної пригоди була вимушена терміново перебудуватися в ліву смугу руху.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та врахувавши правила розподілу тягаря доказування, суд доходить висновку, що позивачкою доведено факт заподіяння їй моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, яка полягала у фізичному болю, душевних стражданнях, а також вимушених змін у її звичному способі життя, спричинених заподіянням тілесних ушкоджень. Суд також вважає доведеною наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та заподіяною моральною шкодою. Відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини, свідчили про правомірність його поведінки або підтверджували відсутність його вини.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, умисну форму вини відповідача, характер та тривалість фізичних і душевних страждань позивачки, а також вимушені зміни у її звичному способі життя.

Так, суд бере до уваги, що внаслідок застосування відповідачем газового балончика позивачка протягом декількох днів зазнавала фізичного болю, тимчасового погіршення зору та подразнення очей, що обмежувало її можливість керувати транспортним засобом, здійснювати повсякденні справи та належним чином піклуватися про малолітню доньку. Крім того, суд враховує, що протиправні дії були вчинені у присутності малолітньої дитини позивачки, а тимчасове погіршення зору об`єктивно посилило її переживання за життя і здоров`я дитини.

Разом із тим суд враховує, що заподіяні позивачці тілесні ушкодження віднесені до категорії легких, не спричинили тривалого розладу здоров`я, а їх наслідки мали тимчасовий характер- незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше шести днів.

З огляду на наведене, керуючись принципами розумності, виваженості і справедливості, суд доходить висновку, що справедливим розміром відшкодування моральної шкоди є 10 000 грн., що є підставою для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір ставок судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 211,20 грн та не більше 15 140 грн. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 складає 3028 гривень.

Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1 , ціна даного позову становить 50000 гривень.

Таким чином, при подачі даного позову позивачкою мав бути сплачений судовий збір за заявлену вимогу майнового характеру в розмірі 1211,20 гривень, оскільки 1 відсоток ціни позову (500 гривень) є меншою, аніж мінімальна ставка судового збору за подання даного позову.

Разом із цим, відповідно до п.6 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог п.6 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а рішенням суду присуджено до стягнення на корить позивачки 10000 грн, що становить 20 % від ціни позову, суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 242,24 (1211,20/100*20=242,24), а інша частина компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст.. 4,10-13,76-82,89,133- 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням 10 000 (десять тисяч ) грн.

В задоволені іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 242 (двісті сорок дві ) грн 24 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя - С.М. Лисиченко