Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №344/11739/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11739/26

Провадження № 2/344/6237/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання – Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В:

23 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Рубцова Камілія Вячеславівна звернулася до суду через систему «Електронний суд» з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначає, що 31 серпня 2021 року зареєстрував шлюб з відповідачем по справі. Під час шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Спільне життя у сторін не склалося через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, Подружні відносини між сторонами припинено. Спільного господарства сторони не ведуть, тривалий час разом не проживають. Шлюб носить формальний характер. Примирення між сторонами неможливе.Спорів з приводу визначення місця проживання дитини у сторін станом на сьогоднішній день немає. Дитина після розірвання шлюбу залишається проживати з матір`ю. Позивач вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить її інтересам. За таких обставин позивач просить розірвати шлюб (а.с. 1-2).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2026 року дану справу розподілено головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 14).

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 15-16).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, однак представником позивача – адвокатом Рубцовою К.В. подана до суду заява про слухання справи за відсутності сторони позивача, заявлені вимоги про розірвання шлюбу підтримує, просить також вирішити питання про залишення дитини проживати з матір`ю (а.с.18, 19-20).

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, проте представник відповідача – адвокат Сахненко Л.В. надала до суду заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача, проти задоволення позову не заперечувала (а.с.40).

Учасники справи у судове засідання, призначене на 20 липня 2026 року, не з`явилися, тому суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.

З урахуванням приписів частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи за відсутності учасників справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, 31 серпня 2023 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а.с. 8).

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 (а.с.7).

Суд, з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини припинення сімейних стосунків, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - це одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 Сімейного кодексу України). Шлюб припиняється внаслідок його розірвання (частина друга статті 104 Сімейного кодексу України). Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 Сімейного кодексу України).

Згідно частини другої статті 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Судом встановлено, що причина розладу подружніх відносин між сторонами є справжньою, глибинною, подружжя фактично припинили спільне проживання і сімейне життя з поважних причин.

Суд дійшов висновку, що у даний час шлюб носить формальний характер, подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому вважає, що шлюб між сторонами необхідно розірвати.

Згідно частини другої статті 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У порядку частини другої статті 115 Сімейного кодексу України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Щодо позовної вимоги про залишення проживати неповнолітню дитину з матір`ю, що була визначена позивачем у заяві про розгляд справи без участі віл 20 липня 2026 року, то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2021 року. Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сімейні стосунки між сторонами припинено і вони проживають окремо.

Згідно частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно статті 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

У статті 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої-четвертої статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами першою-четвертою статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Стаття 161 Сімейного кодексу України встановлює, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Отже, за даною нормою, батьки самостійно визначають місце проживання дитини і тільки за наявності спору звертаються щодо захисту прав до суду чи органу опіки та піклування.

Звертаючись 23 червня 2026 року з позовом про розірвання шлюбу, позивач у позові одночасно з вимогою про розірвання шлюбу не просив суд фактично констатувати, з ким залишиться проживати дитина після розірвання шлюбу.

При цьому позивач у позові зазначив наступне: «Спорів з приводу визначення місця проживання дитини у сторін станом на сьогоднішній день немає. Дитина після розірвання шлюбу залишається проживати з матір`ю».

За відсутності спору між батьками щодо місця проживання дітей та незаявлення вимоги щодо вирішення такого, суд позбавлений можливості дотриматися положень статті 161 Сімейного кодексу України та врахувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків; особисту прихильність дитини до кожного з них; вік дитини, стан її здоров`я; особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При цьому у такому випадку, в тому числі за поданою заявою відповідача про визнання позову, відсутні підстави для участі у справі органу опіки та піклування і суд не наділений правом збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідачем у проживанні дитини з матір`ю як до дати пред`явлення позову, так і під час розгляду справи, і сторони таких доказів до справи не надавали.

Крім того, такі вимоги заявлені саме позивачем, а не відповідачем по справі.

Зважаючи на те, що сторони не позбавлені звернутися із вимогою про визначення місця проживання дітей у разі наявності спору до суду або ж до органу опіки та піклування, що відповідатиме вимогам статті 161 Сімейного кодексу України, а наявність спору з даного приводу на даний час жодними доказами не підтверджено, то позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладеного, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 24, 110, 112, 113, 114 Сімейного кодексу України, керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 31 серпня 2021 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис за № 1955 від 31 серпня 2021 року, - розірвати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 21 липня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.