Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №173/2199/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/2199/25

Провадження №2/173/185/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини

ВСТАНОВИВ:

20.08.2025 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки загальною площею 0,1214 га, розташованої на території Верхньодніпровської міської ради, Кам`янського району, Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221055800:03:002:0056 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на цій земельній ділянці житловий будинок.

За життя дідусь позивача склав заповіт, про існування якого позивачу стало відомо лише на початку 2025 року. Зазначеним заповітом ОСОБА_3 заповів усе належне йому майно ОСОБА_1 .

17 травня 2025 року представник позивача за довіреністю звернулася до приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Тітовського С.І. за місцем відкриття спадщини із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Однак у вчиненні нотаріальної дії позивачу відмовлено у зв`язку з пропущенням строку, необхідного для прийняття спадщини.

Позивач зазначає, що на даний час проживає на території Республіки Польща та є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 21 серпня 2025 року прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2025 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Позивач надіслав до суду заяву, в які просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, на позовних вимогах наполягав. Від відповідача Верхньодніпровської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. Третя особа, ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Богачову Н.П. через підсистему «Електронний суд» надіслала до суду 20 липня 2026 року заперечення по суті позову, в обґрунтування яких зазначила, що після смерті ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилося спадкове майно, якє складається: з житлового будинку А-1 загальною площею 58, 7 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м, з прилеглими до нього будинками та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці – 0,1214 га, по фактичному користуванню, яку вона успадкувала за законом.

У лютому 2025 року третя особа вирішила відчужити належний їй на праві власності житловий будинок та знайшла покупця. Однак під час підготовки документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу успадкованого будинку, третій особі стало відомо, що до зазначеного житлового будинку без її відома та згоди як власника вселилися сестра та зять позивача – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Вказані особи, не маючи будь-яких законних підстав для проживання у спірному будинку, фактично зайняли його та створюють перешкоди власнику у здійсненні права володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є власниками чи співвласниками спірного житлового будинку, не набули у встановленому законом порядку будь-яких речових або зобов`язальних прав щодо нього, у тому числі права користування житловим приміщенням, а тому їх перебування у будинку є безпідставним.

В утриманні будинку, його ремонті, оплаті послуг за електроенергію та газ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 участі не приймали та не приймають, чим завдають Позивачеві значних матеріальних збитків.

Оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є членами сім`ї третьої особи, вселилися до належного їй житлового будинку без її відома та згоди як власника, не мають жодних передбачених законом підстав для користування зазначеним житлом та на вимоги власника добровільно звільнити будинок не реагують, вони створюють третій особі перешкоди у здійсненні її права володіння, користування та розпорядження належним їй майном.

З метою захисту своїх порушених прав третя особа була змушена звернутися до суду з позовом про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з належного їй житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений позов перебуває на розгляді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (справа № 173/3063/25).

Водночас позивач, який є рідним братом ОСОБА_4 , 01 серпня 2025 року звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. При цьому відповідачем у справі позивач визначив Верхньодніпровську міську раду Кам`янського району Дніпропетровської області, хоча достеменно знав, що на момент звернення до суду право власності на спірний житловий будинок вже було оформлено за третьою особою, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а тому саме її права та законні інтереси безпосередньо стосуються предмета заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померлим ОСОБА_3 складено заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, останній заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією відповідного заповіту, посвідченого секретарем виконкому Новомиколаївської селищної ради Креп Н.А., за реєстром № 44.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 113756989 від 13 лютого 2018 року на праві приватної власності ОСОБА_3 мав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1221055800:03:002:0056, площею 0,1214 га.

Згідно з копією постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виданої приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу, ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неприйняттям ним спадщини у встановлений законодавством строк, не надано документів, що підтверджують факт постійного проживання з померлим на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Листом від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

При цьому поважними причинами слід вважати об`єктивні, непереборні обставини, які стали на заваді спадкоємцю своєчасно звернутись із заявою про прийняття спадщини.

Причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини позивачем вказано обставини, при яких останній не знав про наявність складеного на його користь заповіту, оскільки посадова особа, яка посвідчила заповіт не повідомила про його наявність після смерті спадкодавця.

З матеріалів спадкової справи № 46/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що листом № 113 від 15 серпня 2024 року старости В.І. Зеленським повідомлено про те, що заповіти від ОСОБА_3 Новомиколаївською селищною радою не складалися.

Згідно із частиною третьою статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Більше того, за положеннями п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до копії спадкової справи 46/2022, що надійшла до суду 04 листопада 2025 року, після смерті ОСОБА_3 , до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину звернулася донька померлого ОСОБА_2 , після чого 08 листопада 2024 року отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку А-1, з прилеглими до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 0,1214 га.

За таких обставин належним відповідачем у даній справі має бути тітка позивача та донька померлого – ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем за законом та особою, права й законні інтереси якої безпосередньо можуть бути порушені у разі задоволення позовних вимог про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. Саме на неї покладаються правові наслідки можливого задоволення позову, оскільки рішення суду безпосередньо впливатиме на обсяг її спадкових прав та склад осіб, які набудуть право на спадщину.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Водночас позивачем не заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача належним, не порушено питання про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як належного відповідача, незважаючи на те, що саме її права та законні інтереси можуть бути безпосередньо порушені у разі задоволення позову.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не свідчать про існування об`єктивних, непереборних і істотних труднощів, які б перешкоджали йому своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, судом встановлено, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, тоді як належним відповідачем у даній справі є ОСОБА_2 – спадкоємець за законом, права та законні інтереси якої безпосередньо зачіпаються заявленими позовними вимогами. При цьому позивач не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача належним у порядку, передбаченому ст. 51 ЦПК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню як у зв`язку з недоведеністю поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини,оскільки заповіт відсутній, про що міститься інформація у спадковій справі, так і з огляду на пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Враховуючи, що вирішується питання про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд дійшов до висновку, що судові витрати, понесені позивачем під час розгляду справи, потрібно залишити за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 259, 263 - 265, 268, 273, 293 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах за позовною заявою ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити в повному обсязі.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Суддя О.А. Кожевник