Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №138/3385/25 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/3385/25

Провадження №:2/138/396/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю: секретаря Бугери І.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу і договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, зокрема, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2025 року у справі №138/3150/24 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто грошові кошти у розмірі 102 859 гривень 09 копійок. Під час судового розгляду вказаної цивільної справи судом було встановлено ту обставину, що розписка, на підставі якої було стягнуто кошти з відповідача на користь позивача, писала саме відповідач ОСОБА_4 , а її мати лише підписала цю розписку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_4 , а тому всі права та обов`язки за вказаною розпискою перейшли до неї.

Після отримання документу про примусове виконання згаданого судового рішення, ОСОБА_3 звернувся до Приватного виконавця Тимощука В.В., виконавчий округ Вінницької області, з заявою про примусове виконання рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2025 року у справі №138/3150/24, однак листом від 08.09.2025, №19356 приватний виконавець Тимощук В.В. повідомив про неможливість виконання судового рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року у справі №138/3150/24 у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_4 будь якого майна, на яке могло б бути звернено стягнення.

Разом з тим, позивачу відомо, що ОСОБА_4 успадкувала від своєї покійної матері ОСОБА_9 земельні ділянки з кадастровими номерами 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428, та 0522686800:02:000:0174, площею 1,9429. При цьому, 12 січня 2024 року ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі продажу, посвідченого Анцут Л.М., приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області, за №26, продала належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172 площею 1,9428 покупцю – ОСОБА_5 , а 07 липня 2025 року ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі продажу, посвідченого Горбоконь О.Г., приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області, за №897, продала належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 0522686800:02:000:0174 площею 1,9429, покупцю – СТОВ «ПРОГРЕС».

За таких обставин, відповідач ОСОБА_4 мала на меті позбавитись наявного у неї майна, з метою уникнення подальшого стягнення з неї грошових коштів, а тому вказані договори купівлі-продажу вказаних вище земельних ділянок позивач вважав фраудаторними.

Крім того, при укладенні спірного договору купівлі продажу посвідченого 12 січня 2024 року, Анцут Л.М., приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області за №26, сторони визначили ціну земельної ділянки в розмірі 75 300 гривень 00 копійок, відповідно до п. 2.1. згаданого договору, які було перераховано покупцем на рахунок продавця. При цьому, згідно п. 2.3. згаданого договору, нормативно-грошова оцінка відчужуваної земельної ділянки складає 74 965 грн. 94 коп., згідно із витягу з технічної документації з нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, виданим Державним кадастровим реєстратором 09 січня 2024 року. Водночас, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 12.01.2024 №6-28-0.222-600/2-24, на виконання статті 289 Податкового кодексу України повідомила, що значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051. Крім того, вказаним листом повідомлено, що витяги, які були сформовані автоматично програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в період з 01 січня до 15 січня 2024 року, не містять коефіцієнтів індексації за 2023 рік, відповідно, значення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, зазначене в цих витягах, потребує перерахунку із застосуванням коефіцієнта індексації за 2023 рік.

Таким чином, зазначений вище договір купівлі-продажу порушує імперативну заборону визначену пунктом 22 Розділу X Перехідні Положення Земельного кодексу України, адже нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428 га, станом на дату посвідчення договору купівлі продажу згаданої земельної ділянки, становила 78 789,20 гривень (74 965,94*1,051).

Враховуючи викладене, позивач просив суд: 1) визнати недійним з моменту укладення Договір купівлі продажу укладений 12 січня 2024 року між ОСОБА_4 (Продавець за договором) та ОСОБА_5 , предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428, посвідчений Анцут Л.М., приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області, зареєстрованого в реєстрі за №26; 2) визнати недійним з моменту укладення Договір оренди землі укладений 12 січня 2024 року між ОСОБА_5 (Орендодавцем за договором) та ОСОБА_6 (Орендар за договором), предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428; 3) визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі продажу земельної ділянки укладений 07 липня 2025 року між ОСОБА_4 (Продавець за договором) та СТОВ «ПРОГРЕС» (Покупець за договором), предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0174, площею 1,9429, посвідчений Горбоконь О.Г., приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області, зареєстрованого в реєстрі за №897.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк 10 днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 05.12.2025. відкрито загальне позовне провадження у справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання.

30.12.2025 до суду надійшов відзив на позов ОСОБА_5 , який мотивований тим, зокрема, що позов подано без належних доказів на підтвердження порушення прав позивача та фактично спрямовано на втручання у цивільній правовідносини третіх осіб. Відповідач, діючи правомірно та в межах наданих йому цивільних прав, з метою придбання земельної ділянки за ціною, узгодженою сторонами в установленому законом порядку, набув права власності на зазначену земельну ділянку шляхом нотаріально посвідченого та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору купівлі-продажу, а згодом уклав договір оренди з третьою особою, що підтверджує фактичне володіння та користування майном, вказане свідчить про те, що земельна ділянка була передана добросовісному набувачеві, а отже, будь-які претензії щодо її відчуження є необгрунтованими. Крім того, так як договір купівлі-продажу було укладено, ще до пред`явлення позовних вимог у справі №138/3150/24, відповідач не знав та не міг знати про наявність боргових зобов`язань, а отже за таких обставин існує втручання в мирне володіння майном, яке було правомірно отримано у власність. Тобто, відповідач є добросовісним набувачем. Враховуючи наведене вище, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

31.12.2025 до суду надійшов відзив на позов ОСОБА_10 , який мотивований тим, зокрема, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки передбачені законом підстави для визнання недійсним договору оренди відсутні. Позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами. Зважаючи на викладене, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2026 за клопотанням представника позивача, закрито провадження у справі в частині вимог до СТОВ «Прогрес».

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав з підстав зазначених у ньому.

Відповідач ОСОБА_4 в жодне судове засідання не з`явилась. Подала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити без її участі. Позовні вимоги визнала у повному обсязі. У своїй заяві також стверджувала ту обставину, що вона продала земельну ділянку площею 1,9428 га, кадастровий номер 0522686800:02:000:0172 ОСОБА_5 , оскільки бажала швидко позбутись земельної ділянки за дешевшу ціну.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Залокоцька В.Д. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позов. Представник додатково пояснила суду, що вважає цей позов штучним, оскільки інший договір, який оспорюється укладено між ОСОБА_4 та СТОВ «Прогрес», а позивач співвласником цього товариства.

Відповідач ОСОБА_5 в останнє судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце проведення такого судового засідання був повідомлений завчасно та належним чином, однак в ході судового розгляду реалу зав своє право на вступне слово та заперечував проти задоволення позовних вимог. Надав суду пояснення, зокрема, про те що земельна ділянка яку він придбав у ОСОБА_4 багато років перебувала у нього в оренді і він як обробляв її так і обробляє досі. Підтвердив ту обставину, що в день придбання, тобто того ж 12.01.2024, він уклав договір оренди цієї ділянки зі своєю дружиною, терміном на 10 років, а та в свою чергу уклала договір суборенди на цю ж ділянку з його матір`ю. Дані договори були укладені з метою заповнення відповідних розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоб до цього реєстру неможливо було внести жодні інші відомості у зв`язку із зайнятістю відповідних розділів, оскільки СТОВ «Прогрес» постійно підробляє якісь договори з метою отримання земельних ділянок. Тобто, ці дії були вчиненні з метою захисту вказаної земельної ділянки від СТОВ «Прогрес».

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена завчасно та належним чином. У своєму відзиві на позов просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилась. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена завчасно та належним чином. Правом на подання пояснень по суті спору не скористалась.

Крім того, в судовому засіданні 08.07.2026 головуюча суддя ухвалила перейти до стадії ухвалення судового рішення та відкласти ухвалення і проголошення судового рішення на 20.07.2026 – 15 год. 00 хв.

Заслухавши представника позивача та відповідача ОСОБА_5 , його представника, дослідивши зміст позову, відзиви на позов, матеріали справи суд, приходить до висновку про необхідність задоволення позову враховуючи таке.

Встановлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину №1608 виданого 27.11.2023 приватним нотаріусом Анцут Л.М. належала земельна ділянка 0522686800:02:000:0172 з площею 1,9428 га., однак уже 12.01.2024 таке право власності було припинено. Вказана обставина підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів №445941492 від 01.10.2025.

Як слідує з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право на спадщину №1608 виданого 27.11.2023 приватним нотаріусом Анцут Л.М. відповідач ОСОБА_4 отримала у власність земельну ділянку 0522686800:02:000:0172 з площею 1,9428 га у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 .

Відповідно до договору купівлі-продажу посвідченого 12.01.2024 тим же приватним нотаріусом Анцут Л.М. відповідач ОСОБА_4 відчужила належну їй земельну ділянку 0522686800:02:000:0172 з площею 1,9428 га ОСОБА_5 . Пунктом 2.1. вказаного договору визначено, що продаж земельної ділянки здійснюється за домовленістю сторін у розмірі 75300,00 грн., які були перераховані на рахунок ОСОБА_4 . Крім того, п.2.3. вказаного договору встановлено, що згідно довідки оціночної вартості об`єкта нерухомого майна, яка сформована станом на 09.01.2024, ринкова вартість земельної ділянки складає 43804,94 грн. Нормативно-грошова оцінка складає 74965,94 грн. згідно витягу з технічної документації земельної ділянки від 09.01.2024.

Згідно Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів №448285497 від 17.10.2025 право власності на вказану вище земельну ділянку 12.01.2024 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу.

Також, з вказаного вище витягу слідує, що того ж дня, 12.01.2024, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком дії до 12.01.2034. Крім того, 17.01.2024 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір суборенди земельної ділянки, строком дії до 17.12.2033. В матеріалах справи також наявні вказані договір оренди земельної ділянки та договір суборенди земельної ділянки.

Крім того, в матеріалах справи наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів №445941492 від 01.10.2025 з якого слідує, що вказана вище земельна ділянка ще з 01.02.2016 перебувала в оренді ОСОБА_5 на підставі договору оренди укладеного з ОСОБА_8 і, строк оренди становив 49 років з правом пролонгації. ОСОБА_4 , як орендодавець та ОСОБА_5 , як орендар 09.01.2024 розірвали вказаний договір, про що 11.01.2024 було внесено відповідні відомості до реєстру.

Тобто, відповідачі ОСОБА_5 та власники земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору були пов`язані довготривалими договірними правовідносинами відносно такої ділянки.

На підтвердження обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, представник позивача також надано до суду лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 №6-28-0.222-600/2-24 в якому зазначено про те, зокрема, що значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051. Крім того, вказаним листом повідомлено, що витяги, які були сформовані автоматично програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в період з 01 січня до 15 січня 2024 року, не містять коефіцієнтів індексації за 2023 рік, відповідно, значення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, зазначене в цих витягах, потребує перерахунку із застосуванням коефіцієнта індексації за 2023 рік.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Відділ №5 від 15.10.2025 0-2-0.3,15-668/14-25, згідно даних Державного земельного кадастру та технічної документації по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право приватної власності на землю членам сільськогосподарського підприємства «Прогрес» с. Суботівка по Суботівській сільській раді Могилів-Подільського району Вінницької області, рішення 6 сесії 23 скликання Суботівської сільської ради від 10.09.1999 «Про затвердження проекту організації території земельних часток (паїв)», додатку до рішення 6 сесії 23 скликання Суботівської сільської ради від 10.09.1999 «Список осіб, що мають право на земельну частку (пай) по КСП «Прогрес» с. Суботівка Суботівської сільської ради для складання державних актів на право приватної власності на землю» земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 площею -1,94 га на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (зараз земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172 з площею 1,9428 га яка належить ОСОБА_5 ) передано члену СП «Прогрес».

Разом з тим, відповідно до п.22 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України до 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428 га є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, виділеною в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю).

Згідно п. 2.3. оспорюваного договору, нормативно-грошова оцінка відчужуваної земельної ділянки складає 74 965 гривень 94 копійки, згідно із витягу з технічної документації з нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, виданим Державним кадастровим реєстратором 09 січня 2024 року.

Тобто, в даному випадку нормативно-грошова оцінка перевірялась не 12.01.2024, в день вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення оспорюваного правотчину і, ціна договору не відповідає вимогам закону, оскільки а період 2024 року вона становила 78 789,20 гривень (з розрахунку 74 965,94 нормативно грошова оцінка*1,051 коефіцієнт індексації).

Як зазначалось вище ціна оспорюваного договору становила лише 75300,00 грн.

Заперечення представника відповідача з приводу того, що розмір в 3489,20 грн. щодо різниці ціни договору та дійсної нормативно-грошової оцінки земельної ділянки є незначним, на переконання суду, не є підставою для того, щоб залишати таку обставину поза увагою, оскільки фактично будь-яка різниця між ціною договору та нормативно грошовою оцінкою відчужуваної земельної ділянки уже є порушенням вимог закону і, відповідно ціна договору є вочевидь такою, яка не відповідає як вимогам закону так і не відповідає актуальним ринковим цінам на такий вид майна, оскільки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки 0522686800:02:000:0172, загальною площею 1,9428 га, вартість такої ділянки, станом на 25.10.2025, становила 275765,00 грн.

Тобто, очевидно, що з січня 2024 року по жовтень 2025 року реальні ринкова вартість вказаної вище земельної ділянки не могла збільшитись в такому великому відсотковому значенні.

Згідно листа Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. №19356 від 08.09.2025, під час виконання зведеного виконавчого провадження №78950944 по виконанню виконавчих листів у справі №138/3150/24 від 21.05.2025, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 102859,09 грн., приватним виконавцем було проведено перевірку майнового стану боржника, однак за результатами перевірки було встановлено відсутність будь-якого нерухомого майна, на яке б могло бути звернено стягнення. Наявність вказаних зведених виконавчих проваджень також підтверджується Інформацією з Єдиного реєстру боржників.

Тобто, фактично на час вирішення спору в матеріалах справи наявна інформація щодо неплатоспроможності ОСОБА_4 , як боржника ОСОБА_3 та невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів, яке набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В Постанові від 02.02.2022 у справі №138/1883/20 Верховний суд вказав, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Є помилковими висновки судів попередніх інстанцій з приводу недоведеності недійсності оспорюваних договорів про відчуження нерухомого майна, оскільки договори були реально виконані. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Однією з підстав, які слід брати до уваги при вирішення питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може в повному обсязі відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. За висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Як у згаданій вище постанові Верховний суд так і, в даному випадку суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Також, суд зважає на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

ОСОБА_4 , як боржник (продавець), який відчужила майно своєму орендарю, з яким був чинний довгостроковий договір оренди на 49 років з 2016 року за ціною, яка вочевидь була не лише меншою за ринкову, але і меншою за нормативно-грошову оцінку цієї ділянки, що є прямим порушенням закону, враховуючи також зміст її пояснень, які вона зазначила в своїй заяві від 29.12.2025 щодо бажання швидко відчужити ділянку за невелику ціну (Т.1, а.с. 146) та зважаючи на пояснення покупця, який зазначив про укладення одночасно і договорів оренди і суборенди уже зі своєю дружиною та матір`ю з метою, щоб така ділянка не була будь-яким чином набута СТОВ «Прогрес», співвласником якого є позивач очевидно діяли недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

При цьому, як вказувалось у вказаній вище постанові Верховного Суду та у правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) та обставина, що правочин, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

В даному випадку відповідач відчужила своє майно за договором у той час як мала невиконане фінансове зобов`язання перед позивачем на більшу суму ніж ціна оспорюваного договору, ця сума в подальшому підтверджена та стягнена судовим рішенням, яке набрало законної сили і яке не виконано на час вирішення даного спору.

При вирішені спору суд враховує також те, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорений правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.

Оспорення правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорення правочину, рецисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використала / використали право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.

Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вказані вище висновки узгоджуються з актуальними висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.02.2026 у справі №910/6654/24) в якій також вказано, що застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

Враховуючи викладене суд вважає доведеною ту обставину, що право позивача, як кредитора порушено оспорюваним договором купівлі-продажу, а відтак його слід визнати недійсним, як і договір оренди, який було укладено новим власником зі своєю дружиною, з моменту їх укладення.

При вирішенні спору суд зважає також і на те, що Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи п.22 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 2, 3, 13,15,16, 202,203,215, 228, 234 ЦК України та керуючись ст. 12, 7-81, 263, 265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійним, з моменту укладення, договір купівлі продажу укладений 12 січня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428 га, посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Анцут Л.М, зареєстрованого в реєстрі за №26.

Визнати недійним, з моменту укладення, договір оренди землі укладений 12 січня 2024 року між ОСОБА_5 (орендодавцем за договором) та ОСОБА_6 (орендар за договором), предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:02:000:0172, площею 1,9428 га.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса листування: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Рішення суду ухвалено та проголошено 20.07.2026 – 15 год. 00 хв.

Суддя: Т.Б.Київська