Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №461/3361/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3361/26

Провадження №3/461/1386/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю представника митного органу Сліпенка С.В., особи відносно якої складено протокол - ОСОБА_1 , її захисника - Кривоноса А.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Львівської митниці Державної митної служби про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил

ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ,

за ч. 1 ст. 473 Митного кодексу України,

встановив:

згідно протоколу про порушення митних правил та відповідного подання митного органу, 20 квітня 2026 року в ході здійснення митного контролю міжнародних поштових відправлень, в зоні митного контролю ММПО СП «Росан» митного поста «Львів-поштовий» Львівської митниці, за результатами спрацювання СУР було проведено митний огляд МПВ за № CV949888115US та виявлено не задекларовані товари, які не відповідають даним зазначеним у товаросупровідних документах митної декларації форми CN23 № CV949888115US, відправником зазначеного МПВ, яке надійшло з США, виступає гр. ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , (НОМЕР_5), отримувачем: ОСОБА_4 , місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 , (НОМЕР_6). Згідно митної декларації форми CN23 № CV949888115US, відправник зазначив, що у міжнародному поштовому відправленні пересилає: power bank. Відповідно до частини першої статті 236 Митного кодексу України - декларування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, здійснюється оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником, одержувачем (відправником).

Згідно частини другої статті 236 Митного кодексу України - декларування товарів, зазначених у частині першій статті 234 цього Кодексу, здійснюється одержувачем (відправником) шляхом подання митної декларації за формою єдиного адміністративного документа чи іншого документа, що відповідно до законодавства може використовуватися замість митної декларації або її замінювати, у тому числі з використанням інформаційних технологій, або оператором поштового зв`язку чи експрес-перевізником шляхом подання реєстрів (тимчасових та/або додаткових) міжнародних поштових та експрес-відправлень.

Відповідно до частини першої статті 257 Митного кодексу України - декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Згідно абзацу 8 пункт 2 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450 (із змінами і доповненнями) товари декларуються шляхом подання митному органу митної декларації CN 22 чи CN 23 за формою, встановленою актами Всесвітнього поштового союзу. Відповідно до абзацу 6 пункт 9 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450 (із змінами і доповненнями) митна декларація CN 22 чи CN 23 подається оператором поштового зв`язку митному органу в електронній формі з використанням інформаційних технологій або в паперовій формі.

Під час огляду міжнародного поштового відправлення - посилки CN23 №CV949888115US, посадовими особами Львівської митниці було виявлено незадекларований товар, а саме: мобільний телефон з маркуванням Apple iPhone 17 pro max, Silver, 512 GB, MFXK4LL/A, model: НОМЕР_2 , serial № НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 , новий у заводській упаковці.

Виявлений товар знаходився в поштових відправленнях без будь-якого приховування.

Зазначені дії кваліфіковано митним органом як порушення митних правил, передбачене ч. 1 ст. 473 Митного кодексу України, а саме: дії направлені на переміщення через митний кордон України товарів, шляхом недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами.

ОСОБА_1 та її захисник - адвокат Кривонос А.І. в судовому засіданні факт вчинення правопорушення заперечили з підстав наведених у наданих суду письмових поясненнях. Зокрема, вказали наступне. 22 березня 2026 року на сайті ОСОБА_1 було замовлено портативний зарядний пристрій (повербанк) «Shargeek 170 (140W, 24K)» вартістю $98.10. 24 березня 2026 року на офіційному сайті apple.com також було замовлено мобільний телефон. Обидва замовлення мали бути доставлені на склад форвардингової компанії "Meest Shopping" у США для подальшої відправки в Україну.

Вказують про те, що 26 березня 2026 року о 15:00 ОСОБА_1 email повідомлено від apple.com про те, що доставка телефону очікується з 31 березня по 2 квітня. Однак, 1 квітня 2026 року о 15:44 отримано нове повідомлення від apple.com, у якому зазначалося, що доставка телефону переноситься на період з 7 по 9 квітня.

Того ж дня, 1 квітня 2026 року, приблизно о 20:00, в персональному кабінеті ОСОБА_1 на сайті "Meest Shopping" з`явилося повідомлення про надходження на склад нового незареєстрованого відправлення.

Так, ОСОБА_1 , пам`ятаючи офіційне повідомлення від Apple про те, що телефон затримується і приїде не раніше 7 квітня, була переконана, що телефон ще в дорозі та припустила, що на склад надійшло інше замовлення, а саме повербанк. Саме тому вона зареєструвала це відправлення в кабінеті Meest як «повербанк» із вартістю $98.10. Жодного умислу на приховування телефону у ОСОБА_1 не було, оскільки остання мала підстави вважати, що телефон туди ще фізично не доїхав.

Відтак, просять закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 473 МК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Представник митниці у судовому засіданні протокол підтримав.

Заслухавши доводи представника митниці, ОСОБА_1 та її захисника, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступних висновків, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ч. 1 ст. 486 МК України).

Частиною 1 статті 473 Митного кодексу України передбачена відповідальність за пересилання через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях товарів, наявність, найменування або назва, кількість яких не відповідає даним, заявленим у митній декларації або в інших документах, що відповідно до законодавства України з питань митної справи замінюють митні декларації, товаросупровідних та/або комерційних документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 Митного кодексу України, забороняється переміщення (пересилання) в міжнародних поштових та експрес-відправленнях:

1) товарів, заборонених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України відповідно до ввезення на митну територію України або вивезення з цієї території;

2) товарів, відправлених з порушенням митних правил;

3) товарів, щодо яких відсутні відповідні дозвільні документи, у разі застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

4) товарів, які за результатами проведення заходів офіційного контролю не можуть бути випущені у заявлений митний режим відповідно до мети їх ввезення в Україну;

5) товарів (одяг, взуття тощо), що були у використанні та перебувають у брудному стані, які за своїми ознаками можуть становити небезпеку для працівників поштового зв`язку, без документів про проведену фумігацію;

6) товарів, що класифікуються в 1-24 групах згідно з УКТ ЗЕД, що переміщуються (пересилаються) на адресу громадян або відправляються громадянами, крім харчових продуктів загальною вагою не більше 10 кілограмів в упаковці виробника;

7) алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів, що переміщуються (пересилаються) на адресу громадян або відправляються громадянами, незалежно від вартості.

Забороняється переміщення (пересилання) в міжнародних поштових відправленнях товарів, заборонених до пересилання відповідно до законодавства України та актів Всесвітнього поштового союзу, а також товарів, відправлених з порушенням вимог нормативно-правових актів з питань надання послуг поштового зв`язку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 236 МКУ, декларування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, здійснюється оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником, одержувачем (відправником). Кореспонденцiя, поштові листи та листівки, література для сліпих, друковані матеріали, міжнародні експрес-відправлення документарного характеру декларуються в уснiй формi на підставі товаросупровідних документів. Інші товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, підлягають письмовому декларуванню.

Декларування товарів, зазначених у частині першій статті 234 цього Кодексу, здійснюється одержувачем (відправником) шляхом подання митної декларації за формою єдиного адміністративного документа чи іншого документа, що відповідно до законодавства може використовуватися замість митної декларації або її замінювати, у тому числі з використанням інформаційних технологій, або оператором поштового зв`язку чи експрес-перевізником шляхом подання реєстрів (тимчасових та/або додаткових) міжнародних поштових та експрес-відправлень.

Згідно частини першої статті 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта. Особливості подання загальної декларації прибуття та декларації тимчасового зберігання визначені у главах 28 і 37 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450 (із змінами і доповненнями), товари декларуються шляхом подання митному органу:

митної декларації за формою єдиного адміністративного документа відповідно до додатка I до Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами 1987 року (далі - митна декларація за формою єдиного адміністративного документа);

або митної декларації М-16;

або письмової заяви за формою згідно з додатком 1;

або митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних з провадженням підприємницької діяльності;

або декларації транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей;

або тимчасового та/або додаткового реєстру міжнародних поштових та експрес-відправлень;

або митної декларації CN 22 чи CN 23 за формою, встановленою актами Всесвітнього поштового союзу;

або іншого документа, що відповідно до законодавства може використовуватись замість митної декларації або її замінює.

Відповідно до пункту 9 наведеного вище Положення про митні декларації, митна декларація за формою єдиного адміністративного документа та митна декларація М-16 виготовляються типографським способом або за допомогою комп`ютера.

Письмова заява за формою згідно з додатком 1 виготовляється за допомогою комп`ютера у разі її подання митному органу в паперовій формі.

Митна декларація М-16 у разі подання її митному органу в паперовій формі може заповнюватися власноручно.

У разі подання митному органу в електронній формі митної декларації за формою єдиного адміністративного документа, митної декларації М-16 або письмової заяви за формою згідно з додатком 1 використовуються інформаційні технології.

Тимчасовий та додатковий реєстри міжнародних поштових та експрес-відправлень подаються виключно оператором поштового зв`язку або експрес-перевізником митному органу в електронній формі з використанням інформаційних технологій.

Митна декларація CN 22 чи CN 23 подається оператором поштового зв`язку митному органу в електронній формі з використанням інформаційних технологій або в паперовій формі.

За твердженням митного органу той факт, що ОСОБА_1 вчинила інкриміноване правопорушення доводиться дослідженим в ході розгляду справи нижченаведеними доказами:

-протоколом про порушення митних правил № 0576/209000/2026 від 26.05.2026 року;

-митною декларацією форми CN 23 № CV949888115US, у якій задекларовано power bank;

-актом проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 21.10.2025;

-службовими записками представників митниці щодо обставин виявлення правопорушення;

- описом предметів від 20.04.2026;

- постановою про призначення експертизи від 22.04.2026;

- висновком Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №1420003400-0443 від 29.04.2026, згідно якого ринкова вартість товарів виявлених у справі про порушення митних правил №0576/UA209000/2026 станом на 20.04.2025 становить 70489,50 грн.

Вищенаведені докази містять відомості про переміщуваний товар, засвідчують порядок проходження митних процедур та факти подачі митному органу відповідних документів.

Фактично сам зміст відповідних документів поданих суду та порядок проходження митних процедур учасниками провадження не оспорюється. Розбіжності позицій митного органу та сторони захисту стосуються інтерпретації дій ОСОБА_1 в контексті наявності чи відсутності у її діях складу інкримінованого правопорушення.

Оцінюючи зазначені доводи учасників провадження у своїй сукупності, виходжу з наступного.

Безпосереднім об`єктом посягання при вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 473 МК України, є встановлений законодавством порядок переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, а також порядок здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів.

Об`єктивною стороною даного адміністративного правопорушення, зокрема, є дії, спрямовані на пересилання через митний кордон України у міжнародних поштових чи експрес-відправленнях товарів, наявність, найменування (назва) або кількість яких не відповідають відомостям, зазначеним у митній декларації чи інших документах, що відповідно до законодавства України з питань митної справи замінюють митну декларацію, а також у товаросупровідних та/або комерційних документах.

Згідно ч. 1 ст. 473 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Суб`єктивна сторона вказаного правопорушення, серед іншого, характеризується прямим умислом, тобто усвідомленням особою, яка його вчинила характеру незаконності дій та свідомого порушення порядку митного декларування товару.

Згідно положень ст. 488 МКУ, провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 486 МКУ, провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв`язку з оскарженням.

В силу вимог ст. 508 МК України, у справі про порушення митних правил процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення цієї справи, зокрема, опитуються особи, які притягаються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, інші особи; витребовуються документи, необхідні для провадження у справі про порушення митних правил, або належним чином завірені їх копії чи витяги з них; вчиняються інші процесуальні дії, під час яких складаються протоколи, форми яких встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція), притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Надточій проти України" від 15.05.2008.

Згідно ст.6 даної Конвенції:

«Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b)мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c)захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагати інтереси правосуддя;

d)допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

е) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею-одержувати безоплатну допомогу перекладача».

Крім цього, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ст.486 МК України).

У відповідності до ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак, висновок про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 508 МКУ та ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення. Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а фактично являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Водночас, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 8 МК України, державна митна справа здійснюється на основі принципів законності та презумпції невинуватості.

Стаття 6 Конвенції також встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, враховую те, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» у його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися у світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання.

Так, Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".

Процес у справі про адміністративне правопорушення цілком ув`язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема, і за порушення митних правил (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»).

Отже, адміністративні стягнення у даній категорії справ, мають каральний і стримуючий характер.

Водночас, розмір та вид стягнення у цій категорії справ інколи перевищує розмір покарань, зокрема штрафів, визначених санкцією окремих статей Кримінального кодексу України.

Таким чином, адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 статті 473 МК України може бути віднесене до «кримінального обвинувачення», у розумінні статті 6 Конвенції, із поширенням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудній (в даному випадку особа відносно якої складено протокол) вчинив правопорушення, яке йому ставиться у провину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні (в даному випадку на відповідних особах митного органу), і будь який сумнів має тлумачитись на користь особи стосовно якої вирішується питання про притягнення до відповідальності.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку митного органу) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення. Наявність таких обставин, яким версія митного органу не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву у доведеності вини особи.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (у даному випадку митний орган), був спростований фактами, встановленими на підставі належних та допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, встановлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.

Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень, у даному випадку митний орган в особі уповноважених на це осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Як встановлено в ході розгляду справи, факт, спосіб та обставини перевезення товару, зміст поданих митному органу документів, кількість та найменування товарів, що перевозились стороною захисту не заперечуються.

Судом встановлено також наступне.

22 березня 2026 року ОСОБА_1 оплачено 98.10$ за товар - power bank Ірфкпуул 170 (140Цб 24К) (FREE 240 W Cable), що підтверджується ордером №1157881223.

31 березня 2026 року ОСОБА_1 здійснено транзакцію на суму 61 891 грн 70 коп. (еквівалент 1 399 дол. США за курсом 44,2399) на користь одержувача APPLE.COM/US, що підтверджується квитанцією № ATAA-0194-E7PE-KA39 від 31.03.2026.

Згідно з наданими стороною захисту скріншотами електронних листів, отриманих з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо замовлення (Order) № W1600825967, встановлено таке:

- у повідомленні від 26.03.2026 зазначено, що замовлення на iPhone 17 Pro Max 512GB Silver очікується до доставки у період з 31 березня по 2 квітня 2026 року;

- у повідомленні від 01.04.2026 очікуваний строк доставки змінено на 7-9 квітня 2026 року;

- у повідомленні від 09.04.2026 - на 14-15 квітня 2026 року;

- у повідомленні від 16.04.2026 - на 20 квітня 2026 року;

- у повідомленні від 18.04.2026 - на 23-27 квітня 2026 року;

- у повідомленні від 25.04.2026 - на 1-5 травня 2026 року;

- у повідомленні від 04.05.2026 - на 8-12 травня 2026 року.

Водночас, відповідно до повідомлення про доставку відправлення №1Z586F5V0385149506, таке було доставлено 01.04.2026.

Із наданого скріншота особистого кабінету Meest Shopping вбачається, що за номером відстеження № 1Z586F5V0385149506 отримано товар «power bank» вартістю 98,10 дол. США, дата отримання - 31.03.2026.

Оцінивши наведені докази у їх сукупності, суд погоджується з доводами ОСОБА_1 та її представника про відсутність у її діях прямого умислу, спрямованого на переміщення через митний кордон України товарів шляхом їх недекларування.

Такий висновок ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 очікувала доставку двох окремих замовлень - мобільного телефону та power bank. Після отримання від компанії Apple повідомлення про перенесення строків доставки телефону iPhone 17 Pro Max 512GB Silver до 7-9 квітня 2026 року вона обґрунтовано вважала, що телефон ще не доставлено, а отримане відправлення містить саме power bank. За таких обставин помилкове зазначення у митних документах відомостей про товар було зумовлене об`єктивними обставинами та не свідчить про наявність умислу на приховування фактичного вмісту відправлення.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно та у встановленому порядку подала митному органу всі наявні у неї документи, необхідні для митного оформлення товару. Досліджені судом докази свідчать про те, що на момент декларування вона мала достатні та обґрунтовані підстави вважати, що у відправленні знаходиться саме той товар, який був зазначений у поданих митному органу документах.

Водночас, у ході розгляду справи не здобуто належних, допустимих і достатніх доказів, які б свідчили про свідоме подання ОСОБА_1 недостовірних відомостей щодо найменування, кількісних чи якісних характеристик товару або про її намір приховати від митного контролю фактичний вміст міжнародного поштового відправлення.

За таких обставин, за відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 умислу на переміщення через митний кордон України товарів шляхом їх недекларування, суд дійшов висновку, що підстав для кваліфікації її дій як порушення митних правил, передбаченого частиною першою статті 473 Митного кодексу України, не встановлено.

У цьому контексті суд відзначає, що наявність прямого умислу характеризується тим, що винний чітко розуміє та усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів, предметів і речовин з порушенням встановленого порядку.

За наведених обставин приходжу до висновку, що подані суду митним органом матеріали не доводять наявність у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони порушення митних правил.

Як зазначено у постанові від 08 липня 2020 року (справа №463/1352/16-а, адміністративне провадження №К/9901/21241/18) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Разом з тим, слід відзначити, що доводи ОСОБА_1 та її захисника щодо того, що протокол про порушення митних правил не складався інспектором Балагутою І.І. не знайшли свого підтвердження в судому засіданні та спростовані самим інспектором, який надав пояснення безпосередньо в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на те, що в ході розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів, які поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення, враховуючи вимоги закону щодо того, що усі сумніви мають трактуватись на користь особи, яка притягається до відповідальності, приходжу до висновку про відсутність у діях особи відносно якої складено протокол складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.527 МК України, у справі про порушення митних правил орган доходів і зборів або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов: 1) про проведення додаткової перевірки; 2) про накладення адміністративного стягнення; 3) про закриття провадження у справі.

З урахуванням наведених вище доводів та мотивів, приходжу до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 458, 459, 461, 485, 486, 527, 528 МК України,

постановив:

Провадження у справі про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 473 МК України закрити.

Постанова може бути оскаржена упродовж десяти днів з дня її винесення.

Суддя Стрельбицький В.В.