Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №760/18589/23 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/18589/23 2/760/9273/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив стягнути із відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 99 325,50 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вказував, що 18.04.2023 о 18:00 у м. Києві на перехресті вул. Академіка Заболотного та вул. І. Сірка ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Acura», реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхав на регульоване перехрестя з вул. І. Сірка на заборонений червоний сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем «КІА» К5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався з вул. І. Сірка на зелений сигнал світлофору.

Це призвело до отримання обома транспортними засобами механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Тож відповідач порушив вимоги п. 8.7.3 ПДР України, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 752/8042/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищезгаданої ДТП та накладено адміністративне стягнення.

Зазначав, що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована у ПрАТ «СК «УНІКА». За цей страховий випадок він отримав страхову виплату у максимально дозволеному полісом про страхування розмірі, проте її недостатньо для відшкодування всієї шкоди, завданої відповідачем.

З огляду на це вважав, що він має право на відшкодування шкоди завданої його майну, а також на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача.

Посилався, що згідно з страховим актом/наказом № 9883-470491/1 від 12.05.2023 ПрАТ «СК «УНІКА» кваліфікувала ДТП як страховий випадок.

Згідно із цим актом: сума страхового відшкодування становить 160 000 грн (відповідно до договору страхування 212570835 від 20.12.2022), вартість відновлювального ремонту становить 847 808,38 грн, вартість транспортного засобу на момент пошкодження становить 435 160 грн, вартість транспортного засобу в пошкодженому стані становить 177 180,48 грн, франшиза 2 000 грн.

Стверджував, що страховою компанією на його користь здійснено виплату у розмірі 158 000 грн відповідно до платіжного доручення № 089068 від 15.05.2023.

Вказував, що ним у суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 замовлено звіт про визначення матеріального збитку, завданого власникові колісного транспортного засобу, та висновок про вартість пошкодженого транспортного засобу.

Відповідно до звіту про визначення матеріального збитку, завданого власникові колісного транспортного засобу № 41405 від 12.06.2023, вартість відновлювального ремонту становить 847 808,38 грн, вартість матеріального збитку становить 359 116 грн.

Згідно із висновком про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 41406 від 12.06.2023 ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу становить 108 790,60 грн, вартість не пошкодженого транспортного засобу становить 359 116 грн.

Зазначає, що він не визнає транспортний засіб фізично знищеним та станом на дату направлення цього позову до суду провів ремонт транспортного засобу.

Зокрема, вартість ремонту автомобіля «КІА» К5, державний номер НОМЕР_1 , відповідно до акту виконаних робіт № 3305 від 15.06.2023 становила 218 910 грн. Наразі транспортний засіб використовується ним на праві особистої приватної власності.

Стверджував, що оскільки він не вважає транспортний засіб фізично знищеним, надалі його використовує і не виявив бажання передати залишки транспортного засобу після ДТП у власність відповідача, то належним способом захисту порушеного права буде стягнення з відповідача різниці між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди за мінусом сплаченого страховою компанією страхового відшкодування.

Таким чином, з урахуванням звіту про визначення матеріального збитку, завданого власникові колісного транспортного засобу № 41405 від 12.06.2023 та висновку про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 41406 від 12.06.2023, розрахунок суми відшкодування виглядає так: (359 116,10 (вартість ТЗ до ДТП) - 108 790,60 (вартість ТЗ після ДТП)) - 158 000 грн (виплачене страхове відшкодування) = 92 325,50 грн.

Крім того, відшкодуванню також підлягає вартість послуг суб`єкта оціночної діяльності та вартість евакуації автомобіля з місця ДТП.

Оскільки необхідність проведення оцінки збитків пов`язана із протиправною поведінкою відповідача, вважав, що він має право на відшкодування послуг суб`єкта оціночної діяльності в сумарному розмірі 5 000 грн, що підтверджується рахунками та актами, які додаються до позовної заяви.

Крім цього, згідно із наданою інформацією ПрАТ «СК «УНІКА» розмір франшизи по договору страхування укладеного з відповідачем, становить 2 000 грн.

Отже, загальна сума збитків завданих відповідачем у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою становить 99 325,50 грн і складає: 92 325,50 грн - різниця між фактично встановленим розміром шкоди і страховою виплатою, 2 000 грн - розмір франшизи за договором страхування, 5 000 грн - витрати, пов`язані із оплатою послуг суб`єкта оціночної діяльності.

Крім цього, у зв`язку з ДТП він зазнав душевних страждань і переживань, а також зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна та виниклими незручностями, пов`язаними з необхідністю ремонту транспортного засобу та стягненню шкоди зі страхової компанії і безпосередньо з відповідача за завдані йому збитки.

Тому, у зв`язку із вчиненням відповідачем ДТП, йому завдано моральну шкоду, яка проявляється в душевних хвилюваннях, стресі і моральних стражданнях та яку він оцінює у розмірі 20 000 грн. Позивач вважає цей розмір відшкодування адекватним нанесеній моральній шкоді.

16.08.2023 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цю справу передано суді Шереметьєвій Л.А .

Ухвалою суду від 25.08.2023 у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.02.2024 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цю справу передано судді Усатовій І.А.

Ухвалою суду від 17.02.2025 розгляд справи призначено у судовому засіданні з повідомленням сторін.

09.07.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому вона зазначила, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Зазначила, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Вказувала, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Acura», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «СК «УНІКА», від якої у рахунок відшкодування збитків позивачем отримано страхове відшкодування у розмірі 158 000 грн.

На підтвердження розміру спричинених збитків в результаті ДТП позивачем надано звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 12.06.2023.

Водночас відповідач ОСОБА_2 не повідомлявся про дату, час та місце огляду пошкодженого транспортного засобу.

Згідно із цим висновком вартість відновлювального ремонту складає 847 808,38 грн, тоді як ринкова вартість непошкодженого автомобіля складає 359 116,10 грн.

Незважаючи на економічно необґрунтований ремонт пошкодженого транспортного засобу, позивач не вважає транспортний засіб фізично знищеним. Автомобіль відремонтовано та використовується, бажання передати залишки транспортного засобу у власність ОСОБА_5 позивач не виявив.

Зазначала, що до позовної заяви додано акт виконаних робіт № 3305 від 15.06.2023, складений СТО «AVservice» на замовлення ОСОБА_1 щодо автомобіля «KIA K5», державний номер НОМЕР_1 . Відповідного зазначеного акта вартість відновлювальних робіт з урахуванням запасних частин та матеріалів склала 218 910 грн.

Тому розмір відшкодування, яке може бути стягнуто на користь позивача, дорівнює 60 910 грн. (вартість відновлювального ремонту 218 910 грн - суму отриманого страхового відшкодування 158 000 грн).

Однак на підтвердження вартості відновлювального ремонту позивачем не надано належних та допустимих доказів. У матеріалах справи наявний лише акт виконаних робіт № 3305 від 15.06.2023, складений СТО «AVservices», складений на замовлення ОСОБА_1 .

Проте він не містить реквізитів та печатки з боку виконавця СТО «AVservices» і особистого підпису замовника ОСОБА_1 .

Водночас жодного доказу щодо фактичної оплати позивачем відновлювального ремонту пошкодженого, внаслідок ДТП автомобіля, до суду не надано.

Відповідач вважає, що наданий позивачем в якості підтвердження вартості відновлення пошкодженого автомобіля позивача акт виконаних робіт № 3305 від 15.06.2025 не є належним, достовірним та достатнім доказом у розумінні статей 76-80 ЦПК України.

Тож відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування матеріальної шкоди.

Крім цього, вказувала, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту отримання ним моральної шкоди.

Таким чином, з урахуванням обставин у цій справі та розподілу тягаря доказування, відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Зазначала, що позивачем у позовній заяві заявлений орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Ця сума сформована з урахуванням гонорару адвоката за збирання доказів, подання позову, складання процесуальних документів, участь у судових засідання (10 000 грн) та 1 000 грн на день, у разі надання послуг за межами міста Кропивницький.

Станом на 03.07.2025 представник позивача - адвокат Щедров О.Р. особисто не брав участь у жодному судовому засіданні та не надавав жодної послуги за межами міста Кропивницький.

Вважає заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Стверджувала, що необґрунтованими є вимоги про витрати, пов`язані з проведенням оцінки пошкодженого автомобіля у розмірі 5 000 грн, оскільки згідно із п.п. 34.2, 34.3 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Згідно матеріалів, долучених до позову, вбачається, що звіт про визначення вартості матеріального збитку складений на замовлення позивача, жодних пояснень щодо експертного висновку, зробленого страховою компанією, позивачем в позові не наведено.

Тому відсутні підстави для стягнення 5 000 грн вартості витрат на проведення оцінки вартості матеріальної шкоди, оскільки позивачем не був дотриманий порядок залучення експерта та відшкодування страховиком витрат за проведення такої експертизи, передбачений положеннями пунктів 34.2, 34.3 статті 34 Закону № 1961-IV.

16.07.2025 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що відзив не містить конкретних доводів щодо недоліків звіту № 41405 від 12.06.2023.

Також у відзиві не наведено відомостей про неповноту зазначеного звіту чи відсутність у ньому обов`язкових даних, передбачених Нацстандартом № 1. Крім того, сторона відповідача не зазначає, щодо яких саме складових звіту, на її думку, завищено вартість, та не надає жодних доказів на підтвердження таких тверджень.

Представник позивача зазначає, що у тексті позовної заяви позивач жодним чином не визначав звіт № 41405 від 12.06.2023 як експертний висновок.

У відзиві відповідач посилається на недопустимість та неналежність звіту № 41405 від 12.06.2023, обґрунтовуючи свої доводи постановою Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 348/897/21. Проте, на думку представника позивача, зазначена справа не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки стосувалася позову фізичної особи до Переріслянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Надвірнянського району Івано-Франківської області про відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих порушенням авторського права, у розмірі 2 261 374,00 грн.

Крім того, представник позивача зазначає, що відповідач помилково вважає, ніби відшкодування шкоди у даному випадку має обмежуватися вартістю відновлювального ремонту, визначеною в акті виконаних робіт № 3305 від 15.06.2023, оскільки правовою підставою заявлених позовних вимог є стаття 22 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Стверджує, що обраний позивачем відновлювальний ремонт може бути значно дешевшим за дійсні і реальні збитки завдані транспортному засобу. Позивач з метою найшвидшого відновлення його автомобіля має право обрати більш дешеві та менш якісні замінні деталі, обрати дешевшого майстра, тощо.

Водночас найперше і обов`язкове правило відшкодування збитків - привести сторін у той стан, який передував нанесенню винною стороною шкоди потерпілій стороні.

У звіті № 41405 від 12.06.2023 зазначено, що вартість відновлювального ремонту становить 847 808,38 грн, що є більше за вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди - 359 116,1 грн.

Крім цього, звіт № 41405 від 12.06.2023 не є єдиним доказом, який підтверджує вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача, оскільки відповідно до страхового акту/наказу № 9883470491/1 ПрАТ «СК «УНІКА» визначила вартість відновлювального ремонту у розмірі 847 808,38 грн, а вартість автомобіля до події - 435 160,00 грн.

Посилався, що саме на вартості транспортного засобу до аварії має ґрунтуватися розрахунок ціни позову з метою потенційного приведення сторін до стану, який передував нанесенню шкоди.

У іншому же випадку, за припущеннями відповідача, позивач мав обраховувати позов із дійсної вартості ремонту належними і якісними деталями, що становить 847 808,38 грн.

Зазначає, що відповідно до ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкоджень.

Стверджував, що посилання у відзиві на ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та п. 1.6. Методики від 24.11.2003 № 142/5/2092 про те, що відповідач має покрити виключно вартість відновлюваного ремонту, є невірним тлумаченням норм матеріального права, оскільки вищезазначені положення чинного законодавства стосуються страховика і страхувальника, а не потерпілого і винуватця дорожньо-транспортної пригоди.

Також посилався на висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 по справі № 761/14285/16-ц, відповідно до якої участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, а тому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди є безпідставними.

Вказував, що позивач не порушував порядку залучення експерта, оскільки судова (та будь-яка інша) експертиза в межах справи № 760/18589/23 не проводилася, однак позивач просить суд стягнути з відповідача вартість оплаченого звіту про колісного вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу вих. № 41405 від 12.06.2023 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, оскільки в призмі положення цієї статті ці витрати є збитками які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

18.07.2025 представник відповідача подала заперечення на відповідь в яких здебільшого зазначила ті ж самі доводи, що й у відзиві на позовну заяву.

08.09.2025 представник відповідача подала клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження.

19.11.2025 представником відповідача повторно подано клопотання про зупинення провадження у справі.

У матеріалах справи міститься клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням відповідача в зоні бойових дій. Вказане клопотання на обговорення учасників справи не ставилося. Суд, врахувавши попереднє вирішення аналогічного питання та наявні матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 05.09.2022 № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 15).

18.04.2023 о 18:00 у м. Києві на перехресті вул. Академіка Заболотного та вул. І. Сірка ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Acura», реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхав на регульоване перехрестя з вул. І. Сірка на заборонений червоний сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем «КІА» К5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався з вул. І. Сірка на зелений сигнал світлофору. Це призвело до отримання обома транспортними засобами механічних пошкоджень з матеріальними збитками.

Ці обставини встановлені постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 04.05.2023 (т.1а.с. 20). Постанова набрала законної сили 16.05.2023, що підтверджується відповідною відміткою на постанові.

Цією ж постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а також установлено його вину у настанні вищезгаданої ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу «Acura», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП, була застрахована у ПрАТ «СК «УНІКА», що визнається відповідачем. Ліміт відповідальності страховика 160 000 грн, франшиза - 2 000 грн.

Позивач зазначає, що з метою відшкодування завданих збитків він звернувся до ПрАТ «СК «УНІКА» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до страхового акта/наказу № 9883470491/1 від 12.05.2023 ПрАТ «СК «УНІКА» склало розрахунок суми страхового відшкодування: страхова сума - 160 000 грн; вартість відновлювального ремонту, визначеного на підставі звіту експерта - 847 808,38 грн; вартість ТЗ на момент пошкодження згідно звіту експерта - 435 160 грн; вартість ТЗ в пошкодженому стані згідно зобов`язуючої пропозиції - 177 180,48 грн; вартість матеріального збитку - 847 808,38 грн; франшиза - 2 000 грн; сума розрахунку страхового відшкодування - 158 000 грн (т. 1 а.с. 21).

Цим же актом подію кваліфіковано як страховий випадок та ухвалено рішення виплатити страхове відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 158 000 грн.

15.05.2023 ПрАТ «СК «УНІКА» здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 158 000 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 089068 від 15.05.2023 (т. 1 а.с. 23).

Вбачається, що позивачем укладено із ФОП ОСОБА_3 договір № 41405 від 31.05.2023 про проведення оцінки вартості матеріального збитку (т. 1 а.п. 99-100).

Відповідно до звіту про визначення матеріального збитку завданого власникові колісного транспортного засобу № 41405 від 12.06.2023, складеного ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 847 808,38 грн, вартість матеріального збитку становить 359 116 грн (т. 1 а.с. 24-91).

Також 31.05.2023 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір № 41406 про проведення оцінки вартості пошкодженого КТЗ (т. 103-104).

Згідно із висновком про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 41406 від 12.06.2023 ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 108 790,60 грн, вартість не пошкодженого транспортного засобу становить 359 116 грн (т. 1 а.с. 92-96).

Крім цього, позивачем проведено ремонт пошкодженого транспортного засобу та відповідно до акту виконаних робіт № 3305 від 15.06.2023 вартість ремонту автомобіля «КІА» К5, державний номер НОМЕР_1 , становила 218 910 грн (т. 1 а.п. 97, 98).

Наявність договору між винною у ДТП особою та страховою компанією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності на суму в межах страхового відшкодування, передбаченого в договорі, виключає відповідальність винної особи за спричинену шкоду в межах страхової суми.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

З формулювання статті 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 цього Кодексу.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Положення статей 33, 37 Закону № 1961-IV передбачає дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1статті 37 Закону № 1961-IV).

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема права на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи, взагалі та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону № 85/96-ВР).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу до Європейського Союзу, в зобов`язалась здійснити заходи щодо підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV)

Викладене знайшло відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Водночас у Законі № 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).

Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Раніше судом установлено, що ПрАТ «СК «УНІКА» здійснено виплату позивачу страхового відшкодування у межах повного ліміту відповідальності - 158 000 грн, а тому у разі перевищення ліміту відповідальності страховика розміром завданої шкоди, обов`язок сплатити різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування покладається на страхувальника, тобто на відповідача.

Недостатність розміру страхової виплати для покриття завданої шкоди не оспорюється відповідачем, проте останній фактично вказує про недоведеність заявленого розміру відшкодування, порядку його розрахунку.

Між сторонами виник спір щодо порядку розрахунку страхового відшкодування та відповідач вважає, що такий розмір має базуватися на фактичній вартості ремонтних робіт, які провів позивач.

Проте суд не погоджується із такими доводами, оскільки відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Як було встановлено раніше на підставі звіту про визначення матеріального збитку завданого власникові колісного транспортного засобу № 41405 від 12.06.2023 та висновку про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 41406 від 12.06.2023 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 847 808,38 грн, тоді як вартість транспортного засобу до ДТП становила 359 116 грн.

Крім цього, економічна необґрунтованість проведення відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зафіксована в акта/наказу № 9883470491/1 від 12.05.2023 за наслідками проведення досліджень ПрАТ «СК «УНІКА» в межах страхової справи.

Отже, у цьому випадку транспортний засіб вважається фізично знищеним, позаяк вартість відновлювального ремонту перевищує вартість транспортного засобу до ДТП, що робить його економічно необґрунтованим.

З огляду на це, на підставі досліджених доказів суд дійшов висновку про фізичне знищення транспортного засобу «KIA K5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за наслідками ДТП, а тому відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися з урахуванням цих обставин.

Доводи відповідача про те, що позивач не вважає транспортний засіб фізично знищеним не спростовують наведені вище обставини та зводяться до суб`єктивного бачення позивача, яке не узгоджується із вимогами п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961-IV та дослідженими доказами.

Відповідно до п. 30.2 ст. 30 Закону № 1961-IV якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто у цьому випадку позивачу має відшкодовуватися різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди (359 116 грн - 108 790,60 грн = 250 325,40 грн).

Стягнення саме різниці вартості транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, котра визначена у п. 30.2 ст. 30 Закону № 1961-IV, зумовлена тим, що у власності позивача залишаються залишки фізично знищеного транспортного засобу, котрі мають певну матеріальну цінність, яка має бути врахована.

Отже, небажання позивача передавати залишки фізично знищеного транспортного засобу відповідачу є обґрунтована та узгоджується з п. 30.2 ст. 30 Закону № 1961-IV, позаяк позивач заявив вимоги про різниці між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, за умови якої обов`язку передачі пошкодженого транспортного засобу у власність відповідача немає.

Та обставина, що позивач провів ремонтні роботи пошкодженого транспортного засобу, який є фізично знищеним, не впливає на наведені вище обставини, оскільки відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Тож у цьому випадку позивач наділений правом використати залишки фізично знищеного транспортного засобу на власний розсуд, зокрема відновити його до певного бажаного стану, чи використати їх для відновлення іншого транспортного засобу, проте це не будь-яким чином впливає на зобов`язання відповідача та порядок розрахунку завданої шкоди.

Будь-яких доказів на спростування твердження про фізичне знищення транспортного засобу відповідач не надав, а тому суд дійшов висновку про визначення розміру завданої шкоди відповідно до п. 30.2 ст. 30 Закону № 1961-IV.

Оцінюючи доводи відповідача про недопустимість акту виконаних робіт № 3305 від 15.06.2023, суд зазначає, що такий доказ не покладається в основу цього рішення, позаяк він не містять інформацію щодо предмета доказування.

Водночас відповідач одночасно вказує на неможливість використання цього доказу з огляду на його недопустимість та сам же посилається на нього в обґрунтування доводів про доцільність проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, що є суперечливим.

Як було встановлено раніше, внаслідок ДТП позивач має право на компенсацію завданої шкоди у розмірі 250 325,40 грн, з яких 158 000 грн йому відшкодовано ПрАТ «СК «УНІКА».

З огляду на це, відповідач зобов`язаний компенсувати різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування 92 325,40 грн (250 325,40 - 158 000 = 92 325,40).

Крім цього, позивач просив суд стягнути із відповідача додатково франшизу у розмірі 2 000 грн на що суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно із п. 36.6 Закону № 1961-IV страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Наведені норми вказують на обов`язок відповідача відшкодувати суму франшизи, позаяк така передбачена умовами договору та застосована під час визначення страхового відшкодування (2 000 грн).

Водночас у позовній заяві позивач нарахував франшизу окремо у розмірі 2 000 грн, чим фактично призвів до її подвійного нарахування, позаяк така була попередньо включена у суму 92 325,40 грн.

За своєю суттю франшиза не є додатковою сумою, яка виплачується потерпілому понад розмір завданої шкоди, а є сумою, котра вираховується зі страхового відшкодування, тобто обов`язок сплати якої зі страховика покладається на страхувальника (винуватця ДТП) у межах завданої шкоди.

У цьому випадку розмір завданої шкоди становить 250 325,40 грн та саме таку суму відшкодування має отримати позивач.

Визначаючи межі відповідальності страховика та страхувальника позивач у позовній заяві та суд у цьому рішенні враховував застосований розмір франшизи, а тому розподіл зобов`язань був таким (158 000 грн - страховик, 92 325,40 грн - страхувальник, що в сумі становить 250 325,40 грн).

Тож застосовуючи суму страхової виплати із виключеним розміром франшизи, на відповідача автоматично покладено обов`язок відшкодувати її розмір.

З огляду на це, суд погоджується із твердженням позивача про необхідність покладення на відповідача обов`язку відшкодувати розмір франшизи, проте відхиляє розрахунок позивача, позаяк у ньому розмір франшизи порахований двічі.

Крім цього, суд не погоджується із доводами позивача про те, що витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку є збитками відповідно до ст. 22 ЦК, позаяк у такому випадку під категорію цих збитків мають враховуватися усі судові витрати, які понесені позивачем для відновлення свого порушеного права.

Тож включення до розміру завданої шкоди витрат на проведення оцінки вартості матеріального збитку є необґрунтованим.

З огляду на це, суд приходить до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 92 325,40 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, закон зобов`язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1167 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, яка на відміну від загальних правил, відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц міститься правовий висновок, згідно якого, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Мотивуючи вимогу про стягнення моральної шкоди позивач зазначив, що у зв`язку з ДТП він зазнав душевних страждань і переживань, а також зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна та виниклими незручностями, пов`язаними з необхідністю ремонту транспортного засобу та стягненню шкоди зі страхової компанії і безпосередньо з відповідача за завдані йому збитки.

Тому у зв`язку із вчиненням відповідачем ДТП йому завдано моральну шкоду, яка проявляється в душевних хвилюваннях, стресі і моральних стражданнях та яку він оцінює у розмірі 20 000 грн.

Визначаючи розмір компенсації заподіяної позивачу моральної шкоди суд керується положеннями ст. 23 ЦК України та з дотриманням вимог розумності і справедливості вважає за можливе стягнути моральну шкоду у сумі 5 000 грн, оскільки внаслідок порушення відповідачем ПДР позивач був позбавлений можливості користуватися автомобілем, був змушений докладати зусиль для відновлення своїх порушених прав, тоді як відповідач добровільно завдану ним шкоду не відшкодував.

Тож позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За звернення до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1 217,13 грн (т. 1 а.с. 8), проте враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на корить позивача підлягає стягненню 992,73 грн відшкодування сплаченого судового збору, тобто пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З метою отримання відшкодування у повному розмірі ОСОБА_1 уклав із ФОП ОСОБА_3 договір № 41405 від 31.05.2023 про проведення оцінки вартості матеріального збитку (т. 1 а.п. 99-100).

На підставі цього договору був складений звіт про визначення матеріального збитку завданого власникові колісного транспортного засобу № 41405 від 12.06.2023, котрим позивач обґрунтовував свої позовні вимоги та котрий суд врахував під час ухвалення цього рішення (т. 1 а.с. 24-91).

Згідно із рахунком-фактурою № 41405 від 30.05.2023 вартість цих робіт складала 3 000 грн (т. 1 а.с. 101).

12.06.2023 ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі виконаних робіт, відповідно до якого замовник оплатив виконавцю вартість робіт у розмірі 3 000 грн (т. 1 а.с. 102).

Також 31.05.2023 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір № 41406 про проведення оцінки вартості пошкодженого КТЗ (т. 103-104).

На підставі цього договору був складений висновок про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 41406 від 12.06.2023, котрим позивач обґрунтовував свої позовні вимоги та котрий суд врахував під час ухвалення цього рішення (т. 1 а.с. 92-96).

Згідно із рахунком-фактурою № 41406 від 30.05.2023 вартість цих робіт складала 2 000 грн (т. 1 а.с. 105).

12.06.2023 ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі виконаних робіт, відповідно до якого замовник оплатив виконавцю вартість робіт у розмірі 2 000 грн (т. 1 а.с. 106).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної зокрема у постанові від 02.10.2019 у справі № 235/4338/16-ц, звіт про визначення матеріального збитку завданого власникові колісного транспортного засобу № 41405 від 12.06.2023 та висновок про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 41406 від 12.06.2023 по своїй суті є письмовими доказами.

З огляду на це, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 078,15 грн витрат на проведення оцінки вартості матеріального збитку та оцінки вартості пошкодженого КТЗ, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання витрат на правову допомогу наразі не вирішується, оскільки представник позивача заявив, що докази на підтвердження таких будуть подані відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279 ЦПК України, ст.ст. 11, 12, 13, 15, 979, 980, 999, 1167, 1187, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) 92 325,40 грн матеріальної шкоди, 5 000 грн моральної шкоди, 4 078,15 грн витрат на проведення оцінки вартості матеріального збитку та оцінки вартості пошкодженого КТЗ, 1 217,13 грн витрат на оплату судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 21.07.2026

Суддя І.А. Усатова