Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №690/213/26 — Багачевський міський суд Черкаської області

Справа № 690/213/26

Провадження № 1-кп/690/85/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Багачеве

Багачевський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Багачевського міського суду Черкаської області кримінальне провадження № 12026250360000231 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ладижин Вінницької області, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , освіта повна середня, розлучений, не працевлаштований, військовозобов`язаний, паспорт НОМЕР_1 , виданий 28.07.2016 року Ладижинським МС УДМС України у Вінницькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , раніше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , будучи обізнаним з тим, що постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 21.03.2025 року в справі № 135/252/25, яка 01.04.2025 року набрала законної сили, його визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на підставі ч. 3 ст. 30 КУпАП, накладено адміністративні стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 9 років 7 місяців 21 день, діючи умисно з метою її невиконання в частині позбавлення права керування транспортним засобом, маючи можливість утриматися від керування транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, керуючись особистими мотивами, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання фізичними особами на всій території України, 22.02.2026 року о 15 год. 30 хв. керував автомобілем BMW, н.з. НОМЕР_3 , по просп. Незалежності в м. Багачеве Звенигородського району Черкаської області.

Таким чином, ОСОБА_3 22.02.2026 року умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 348 КПК України суд встановив, що обвинуваченому ОСОБА_3 зрозуміла суть обвинувачення, він визнає свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, щиро розкаюється у вчиненому, бажає давати показання.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.03.2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, – дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

З огляду на вказане, враховуючи те, що обвинуваченим ОСОБА_3 визнано свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в повному обсязі, він погоджується з кваліфікацією вчиненого нею діяння, учасники судового провадження, які з`явились у судове засідання, не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження всіх доказів щодо обставин справи, що підтверджують вину обвинуваченої і ніким не оспорюються, та вирішив обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , дослідженням відповідних письмових доказів, які підтверджують: обставини щодо події кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення; місцезнаходження речових доказів, а також матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого з метою з`ясування наявності обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обтяжують чи пом`якшують його покарання.

Також суд роз`яснив учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити обставини, які не досліджувались судом у судовому засіданні, в апеляційному порядку.

Обвинувачений ОСОБА_3 надав суду показання за змістом яких за станом здоров`я йому важко ходити пішки та пересуватись у громадському транспорті. 22.02.2026 року він у власних справах на автомобілі BMW, н.з. НОМЕР_3 , який належить його знайомій, яка не знає про відсутність у нього посвідчення водії та рішення судів, якими його позбавлено права керувати транспортними засобами, поїхав у м. Багачеве Звенигородського району Черкаської області, де був зупиненим працівниками поліції. Також вказав, що посвідчення водія він ніколи не отримував, а також знав про неодноразове позбавлення його права керувати транспортними засобами на підставі постанов Ладижинського міського суду Вінницької області. Додатково вказав, що адміністративні штрафи ним на даний час не сплачено, в зв`язку з скрутним матеріальним становищем та блокуванням його платіжних карток.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні 22.02.2026 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, крім його визнавальних показань, також підтверджується іншими доказами, які судом визнані належними та допустимими, та безпосередньо досліджені в судовому засіданні за участю сторін кримінального провадження:

?протоколом огляду місця події від 22.02.2026 року та фото таблицею до нього відповідно до змісту яких зафіксовано на узбіччі проїжджої частини, поблизу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , припарковано автомобіль BMW 520D, н.з. НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

?постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 21.03.2025 року в справі № 135/252/25, яка 01.04.2025 року набрала законної сили, якою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні 15.02.2025 року адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на підставі ч. 3 ст. 30, ст. 36 КУпАП накладено адміністративні стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 40 800 грн., та позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 9 років 7 місяців 21 день, без оплатного вилучення транспортного засобу;

?протоколом огляду предмету від 26.02.2026 року відповідно до якого на DVD-R диску з відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції, зафіксовано факт зупинки 22.02.2026 року о 15 год. 30 хв. автомобіля BMW сірого кольору з номерним знаком НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , перевірки документів водія в ході якої встановлено, що він позбавлений права керувати транспортними засобами та обізнаний з цим.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ судами, як і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, застосовується як джерело права, а саме у рішенні «Коробов проти України», вказано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що в ході судового розгляду кримінального провадження винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена в повному обсязі, та сумніви в суду щодо вказаного, як і підстави для визнання досліджених доказів недопустимими, відсутні.

Діяння обвинуваченого ОСОБА_3 , вчинене ним 22.02.2026 року, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, яка набрала законної сили.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

При цьому, суд критично оцінює щирість каяття ОСОБА_3 , оскільки щире каяття це не лише формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та вжиття заходів до усунення негативних наслідків своєї протиправної поведінки. Водночас вказаного судом у поведінці ОСОБА_3 не відмічено.

Обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

За місцем проживання ОСОБА_3 негативно не характеризується.

Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Відповідно до змісту досудової доповіді, складеної Гайсинським районним сектором № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області, ОСОБА_3 має середні рівні ризику небезпеки для суспільства та вчинення повторного кримінального правопорушення, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Також вказано, що зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення у разі звільнення судом його від відбування покарання з випробуванням, доцільним є покладення обов`язків, передбачених п. 2) ч. 3 ст. 76 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд, крім висновків досудової доповіді, також враховує: суспільну небезпеку, характер, обставини та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке класифікується як нетяжкий злочин; особу винного, який є неодноразово притягувався до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху – ст. 124, ч. 3 ст. 126, ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 130 КУпАП, а також його скрутне матеріальне становище; позиції прокурора про призначення покарання у виді позбавлення волі та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, а також обвинуваченого, який просив призначити йому мінімальне покарання.

З урахуванням вказаного та принципу індивідуалізації покарання, суд призначає обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком наближеним до мінімального та на підставі ч.ч. 1, 4 ст. 75 КК України вважає за доцільне звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку мінімальною тривалістю та покладенням на нього обов`язків, з переліку, передбачених ч. 1, п. 2) ч. 3 ст. 76 КК України, вважаючи, що подальше його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, можливе без ізоляції від суспільства, а також, що саме така міра покарання з урахуванням обставин даної справи буде достатньою та справедливою, оскільки не становитиме надмірного тягаря для нього.

При цьому, суд вважає, що більш м`яке покарання у виді штрафу буде суттєвим майновим тягарем для обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, та ще не сплатив значні суми адміністративних штрафів.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, процесуальні витрати в справі відсутні.

Питання щодо речових доказів, відомості про наявність яких надано суду, вирішується відповідно до п. 7) ч. 9 ст. 100 КПК України.

При цьому, автомобіль BMW, н.з. НОМЕР_3 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 17.11.2021 року ТСЦ № 0542, належить ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), та яким 22.02.2026 року керував обвинувачений ОСОБА_3 , у ході досудового розслідування в даному кримінальному провадженні речовими доказами не визнавались.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, підстави для їх застосування до набрання даним вироком законної сили відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 50, 51, 53, 65-67, 382 КК України, ст.ст. 100, 349, 368, 370, 373, 374, 395, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні 22.02.2026 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавленням волі на строк 1 (один) рік 3 (три) місяці.

Звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ч.ч. 1, 4 ст. 75 КК України, з встановленням іспитового строку 1 (один) рік, який рахувати з часу проголошення вироку.

На підставі ч. 1, п. 2) ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази, а саме: DVD-R диск з відеозаписами з нагрудних боді-камер працівників поліції залишити в матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати в справі відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, підстави для їх застосування до набрання даним вироком законної сили відсутні.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Багачевський міський суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1