Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №569/5071/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/5071/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді Бучко Т.М.

секретар судового засідання Дем`янчук Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації в особі Міністрества юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок агресії Російської Федерації проти України,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просять стягнути з держави Російська Федерація на їх користь майнову шкоду в розмірі 3587500 грн та моральну шкоду в розмірі 8968750 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що 24 лютого 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема м.Рубіжне Луганської області, де вони проживали з 2010 року та мали у власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,06 га. Окрім житлового будинку на ділянці знаходились літня кухня, гараж та господарчі споруди. Повномасштабна війна для родини почалася безпосередньо 24 лютого 2022 року, коли вони приїхали зранку роботу на підприємство ТОВ НВП «Зоря». Територія заводу обстрілювалась ракетами, оскільки підприємство відносилось до оборонного комплексу України та виготовляло спецпродукцію (тротил, промислову вибухівку). Обстріли несли небезпеку для їхнього життя, а за гіршого сценарію, усім працівникам заводу та жителям м.Рубіжне у разі детонації складів готової продукції. Старша донька ОСОБА_4 в цей час знаходилась на навчанні в м.Харків, де росія застосувала масовані ракетні удари по військовій та цивільній інфраструктурі. За допомогою небайдужих людей їй пощастило повернутися додому. На початку березня ворог наблизився до міста Рубіжне. З кожним днем ситуація погіршувалась: обстрілів і руйнувань ставало все більше. Через це постійно зривалася евакуація. Не було гуманітарного коридора. Покинути місто автівкою чи пішки було смертельно небезпечно. Вийти просто на вулицю було ризиковано. Ховалися в підвалі не маючи ніякої думки як вибратися в безпечніше місце. В місті один за одним зникали зв?язок, електрика, вода, газ. Руйнувались і горіли багатоповерхівки та будинки сусідів. Коли знаходилися в підвалі, земля здригалась від вибухів, усіх трусило від страху та холоду. 19 березня після чергового обстрілу їх засипало в укритті, ббито їх собаку, будинок, господарські приміщення, гараж з автомобілем - усе було понівечено. В будинок вже було не попасти, бо вхід був завалений, 20 березня будинок зайнявся після влучання. У чому були добігли до бомбосховища найближчої школи, взявши тільки документи. Довго переховуватись під школою не вийшло - вдах влучив снаряд і школа зайнялася. Потім ховались у підвалах багатоповерхівок міста. Майже два тижня без гарячої їжі, в холоді, в небезпеці. Помітно втратили вагу та зазнали погіршення загального стану здоров?я. Вибралися з міста з волонтерами та мирними людьми. Їхали колоною з білими ганчірками на дзеркалах та написами «люди-діти» через фронт. Спочатку дісталися до м.Дніпро, потім доїхали до ОСОБА_5 , зупинились вже в м.Рівне 12 квітня 2022 року, де проживають донині. Молодша донька ОСОБА_6 перенесла стрес, була позбавлена можливості закінчити учбовий заклад, де навчалась з 1-го класу, можливості спілкування з друзями, можливості відсвяткувати свій випускний вечір. ОСОБА_4 була позбавлена можливості якісного очного навчання в виші, який вона обрала ще у 2021 році. На новому місті після переїзду довелося пристосовуватись до нових життєвих умов, шукати роботу, житло, відновлювати прийнятний рівень життя, що безпосередньо відобразилось на матеріальному та моральному стані. Нині є пенсіонерами, але. перебуваючи в статусі ВПО, мали певні складнощі в оформленні пенсії, доводилось звертатися до суду, оскільки не мали можливості надати необхідні довідки про спецстаж зі зруйнованого підприємства на тимчасово окупованій території, а свої трудові книжки отримувати через треті-четверті країни. Четвертий рік винаймають житло, яке не йде ні в яке порівняння з їх власним будинком, який вони мали в мирний час. Сплачують орендну плату, яка щорічно зростає. З?являється розуміння, що вони не в змозі накопичити та купити власне житло. Звідси відчуття відчаю та розпачу, що в пенсійному віці залишились безхатьками. Попрано їх право на власність та спокійне мирне життя. Залишились без заробітку на декілька місяців. Надії на повернення додому немає, що лежить важким моральним тягарем на душі родини, а пережитий кошмар назавжди викарбувався в пам?яті. На весні 2014 року м.Рубіжне, в якому вони мешкали, опинилось під окупацією рф. Уже в той час літали снаряди. ОСОБА_7 їздила броньована техніка, були прильоти, за містом точилися бої, підривалися мости. Ще тоді вперше вони шукали порятунку в підвалі. Їх дітям на той час було 11 та 9 років, обидві набули статусу «діти війни». ОСОБА_8 (батько ОСОБА_2 ) проживав разом з ними. Не витримавши хвилювань за їх та своє життя та через раптове погіршення стану здоров?я (серцевого нападу) помер у віці 78 років. Щоб дістатися кладовища, треба було перетинати блокпост окупантів. Поховання проходило на тлі артилерійських канонад. Ця непоправна втрата рідної людини в таких умовах була врази болючішою. Втрата життя є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню.

Ухвалою від 09 березня 2026 року позовну заяву суд прийняв до розгляду та відкрив загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою від 12 травня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

В судовоиу засіданні представник позивачів позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином через оголошення на сайті суду. Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

За наявності передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України умов суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачів, показання свідків, з`ясувавши обставини та дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_9 перебувають у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 12 березня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області.

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішеннями виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області № 651 та № 652 від 06 квітня 2021 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, як такій, що зазнала психологічного насильства, моральних та психологічних страждань, що не потребують доведення, які вона перенесла внаслідок її проживання в місті Рубіжне Луганської області, віднесеному до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

ОСОБА_1 з 09 лютого 2010 року, а ОСОБА_2 з 30 березня 2010 року зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 12 серпня 1998 року Рубіжанським МВ УМВС України в Луганській області, та довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 4287 від 20 липня 2020 року, виданою Центром надання адміністративних послуг Рубіжанської міської ради Луганської області.

З 18 квітня 2022 року позивачі є внутрішньо переміщеними особами та проживають за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчать довідки № 5612-5001209665 від 18 квітня 2022 року та № 5612-5001209008 від 18 квітня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видані Департаментом соціальної політики Рівненської міської ради.

Позивачі є співвласниками (по 1/2 частці кожен) житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 72,2 кв.м, житловою площею 42,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу (жилого будинку) від 04 грудня 2009 року, посвідченого Рубіжанською державною нотаріальною конторою, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав № 431839654 від 18 червня 2025 року, № 431842235 від 18 червня 2025 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24931049 від 28 грудня 2009 року. Вартість житлового будинку на момент купівлі становила 108073 грн.

Співставленням знімків місця знаходження нерухомого майна позивачів підтверджєується знищення належного їм житлового будинку з надвірними спорудами станом на травень 2022 року.

Позивач ОСОБА_1 , допитаний як свідок, показав, що все, що було нажито за життя, було втрачено фактично за лічені дні. В 2009 році придбали приватний будинок та господарські будівлі (гараж, сарай, літня кухня), зробили ремонт в 2021 році (перекрили дах). Знищено також всю побутову техніку, комп`ютери, телевізори. Через влучання снаряду будинок повністю згорів, залишилася одна стіна. Переховувалися спочатку в підвалі, потім в школі, далі в покинутих квартирах. Нині винаймають квартиру в м.Рівне. І він, і дружина змушені працювати, щоб хоч якось забезпечити мінімальний рівень життя для себе та дітей. Після пережитих подій ще 2-3 місяці приходили в себе, тривожили головні болі, постійно відчувають страх за себе та дітей.

Позивач ОСОБА_2 , допитана як свідок, показала, що війна розпочалася для них зранку 24 лютого, як їхали на роботу, за територією заводу вже бачили дим. Вийшли з автобуса і знову прилетіло. Вона побігла в цех, подзвонити дитині, щоб ховалася. Чоловіка відпустили з роботи, а вона мусила допрацювати. З кожним днем активність обстрілів посилювалися, вони облаштували підвал, занесли диван, обігрівач. Думали це не надовго, запаслися продуктами. Але почали підходити війська. Дочка навчалася у Харкові і була якраз на сесії, їй дивом вдалося вибратися додому. Намагалися проводити евакуацію південної частини міста, але коридори зривалися. Спочатку чекали результату перемовин та припинення вогню, але розпочався наступ. Води, світла не було, тільки газ. Для технічних потреб збирали сніг. Переховувалися в школі, через два дні влетіло в школу. Зливали воду з батарей для технічних цілей. Проживали по різних вцілілих квартирах, ховалися по підвалах. Через загрозу життю мусили усе покинути. Від стресу схудли всі дуже. Мали собаку, кота, курей, речі домашнього вжитку - все знищено. В грудні 2009 року купили будинок. Поміняли опалення, вікна, кожного року ремонтували якусь кімнату. Коли чоловік отримав спадщину, то поміняли дах, вклали бруківку, гараж підняли, перекрили, зробили прибудову. Чоловік займався риболовлею, мав сарайчик, обладнання. Втратили всі особисті речі, фотографії, метрики, все. Машину довелося кинути, щоб не привертати увагу, йшли пішки. Діти пережили стрес, подорослішали раніше свого часу. Вона з чоловіком втратили робочі місця, прийшлось навчатися зовсім іншому. Мусять витрачати кошти на оренду житла.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто, вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває донині.

Загальновідомою обставиною, тобто такою, що не потребує доказування (ч.3 ст.82 ЦПК України), є те, що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію Російської Федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від Російської Федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 04 лютого 2026 року у справі № 572/4899/24 (№ 61-16314св25).

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За положеннями ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (ст.48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст.1192 ЦК України).

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За положеннями ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, серед іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії РФ проти України, слід враховувати те, що: дійсно внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець у ст.23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди; такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22, від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23, від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1, ч.2 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд встановив, що позивачам внаслідок очевидно протиправних дій відповідача завдано майнової шкоди у зв`язку зі знищенням належного їм майна.

Позивачі заявили вимогу про стягнення майнової шкоди в розмірі 3587500 грн, однак такий розмір майнової шкоди не обгрунтовано. Доказами підтверджується лише належність на праві спільної часткової власності позивачам житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу вказаного домоволодіння, вартість будинку становить 108073 грн. З урахуванням встановленого індексу інфляції, вартість знищеного майна станом на день ухвалення рішення становить 640349,08 грн.

За встановлених обставин з відповідача на користь позивачів належить стягнути 640349,08 грн у відшкодування майнової шкоди, а отже, вимога про стягнення майнової шкоди підлягає задоволенню частково.

Суд погоджується із доводами позивачів про те, що порушивши їх основоположні права і свободи, відповідач завдав їм моральні страждання та душевний біль, позбавив можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вони проживали до збройної агресії Російської Федерації проти України.

При визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує триваючий характер дій держави-агресора, характер вимушених змін у житті позивачів, які втратили майно, роботу та змушені були залишити місце постійного проживання, порушення їх нормальних життєвих зв`язків, застосування додаткових зусиль для організації життя в іншому місті, глибину їх фізичних та душевних страждань. З урахуванням обставин справи суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачів 20000 євро у відшкодування моральної шкоди, що за офіційним курсом Національного банку України до євро становитиме 2060968 грн.

Вимога про стягнення моральної шкоди на користь дітей задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не зазначені як позивачі у позовній заяві і станом на дату подання позову є повнолітніми, а відтак, вправі самостійно звернутися до суду з такими вимогами.

За правилами ч.1 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 3660,80 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 141, 258, 263-265, 273, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації в особі Міністрества юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок агресії Російської Федерації проти України задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 640349 (шістсот сорок тисяч триста сорок дев`ять) грн 08 коп та моральну шкоду в розмірі 2060968 (два мільйони шістдесят тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з держави Російська Федерація в дохід держави Україна судовий збір у сумі 3660 (три тисячі шістсот шістдесят) грн 80 коп.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачами до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони у справі:

позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;

позивач - ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач - держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: 119991, м.Москва, вул.Житня, буд.14.

Суддя