Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №564/2259/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2259/26

21 липня 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Костопільського районного суду Рівненської області кримінальні провадження №62025240030009445 від 08.09.2025 та №62023050010002355 від 25.07.2023 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Харалуг, Корецької ТГ Рівненського району Рівненської області, українець, громадянин України, із середньою освітою, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, солдат резерву 4-го взводу резерву рядового складу 6-ї роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 старший матрос, раніше не судимий

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.407 Кримінального кодексу України

за участю:

прокурора – ОСОБА_4

обвинуваченого – ОСОБА_3

захисника – ОСОБА_5 (дистанційно)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Військово-Морських Сил Збройних Сил України, проходячи військову службу на посаді механіка-водія-гранатометника зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 , перебуваючи у відрядженні у військовій частині НОМЕР_3 з місцем дислокації в АДРЕСА_2 , у порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за відсутності поважних причин, 18 травня 2023 року без дозволу командування самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_3 , з місцем дислокації в АДРЕСА_2 та відправився до місця свого проживання, в АДРЕСА_3 , де проводив час на власний розсуд та обов`язки військової служби не виконував до 12.06.2025 року коли повернувся із самовільного залишення військової частини для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) чим припинив вчинення кримінального правопорушення.

Також, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, проходячи військову службу на посаді солдата резерву 4-го взводу резерву рядового складу 6-ї роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.11, 16, 128, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, близько 19 год. 00 хв. 21.07.2025 (точніше досудовим розслідуванням не встановлено, однак саме в цей час виявлено його відсутність на службі самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_4 , після чого перебуваючи поза межами вказаної військової частини, проводив службовий час на власний розсуд, не пов`язаний із проходженням військової служби до 26.05.2026, коли самостійно повернувся на службу до військової частини НОМЕР_1

Отже, своїми умисними діями, які полягали у самовільному залишенні військовослужбовцем військової частини тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч.5 ст.407 КК України.

У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину визнав, надав показання на підтвердження обставин, викладених в обвинувальному акті.

У судовому засіданні прокурор, враховуючи, що обвинувачений визнає свою вину та всі встановлені обставини справи, просить суд визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Обвинувачений не заперечив щодо визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Враховуючи думку учасників судового провадження, які не заперечували щодо застосування ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, також роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин, суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України

Відповідно до ст.65 Кримінального кодексу України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.12 Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України кваліфікується як тяжкий злочин.

Обставинами, які відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_3 , є щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину.

Обставиною, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_3 , є вчинення злочину повторно.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_3 виду та розміру покарання, суд приймає до уваги те, що обвинувачений на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується загалом позитивно.

Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Санкція ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Беручи до уваги особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про призначення покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції ч.5 ст.407 КК України.

Кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди не завдано, цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати по даному кримінальному провадженню та речові докази відсутні.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, суд зважає на таке.

Ухвалою Корецького районного суду Рівненської області від 28.05.2026 щодо обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

Відповідно до вимог статей 177, 178, 374 КПК України, суд зобов`язаний оцінити наявність ризиків, які спроможні перешкодити виконанню вироку суду.

Призначаючи покарання у виді реального позбавлення волі, суд констатує об`єктивне існування ризику переховування засудженого від органів правосуддя та виконання вироку, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Усвідомлення неминучості відбування тривалого й суворого строку ізоляції від суспільства є самостійним та вагомим стимулом для спроби засудженого ухилитися від відбування покарання.

Крім того, сама суть вчиненого кримінального правопорушення полягає у самовільному залишенні місця служби та тривалому ігноруванні встановленого законом правопорядку. Це свідчить про низький рівень соціальної відповідальності обвинуваченого, схильність до ухилення від виконання своїх обов`язків перед державою та законами України в період збройної агресії.

За таких обставин, застосування будь-яких інших м`якших запобіжних заходів, суд вважає недостатніми та неефективними. Вони не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку засудженого і повністю нівелювати ризик його втечі до моменту звернення вироку до виконання.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Вемхофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), згідно з якою ризик переховування обвинуваченого від правосуддя значно збільшується після ухвалення вироку через суворість передбаченого покарання.

На підставі наведеного, з метою забезпечення виконання даного вироку, суд вважає за необхідне залишити без змін стосовно ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.118, 124, 129, 349, 369-374 КПК України, суд-

ЗАСУДИВ:

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 /п`ять/ років.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з дня його фактичного затримання, тобто з 28 травня 2026 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в межах даного кримінального провадження з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з дня його фактичного затримання – 28 травня 2026 року до дня набрання вироком законної сили включно.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили – залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяОСОБА_1