Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №287/421/26 — Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/421/26

провадження 2/287/1363/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Нижника Г.П.,

за участю секретаря судового засідання Вернигорової К.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що 06.08.2011 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Олевського районного управління юстиції Житомирської області зареєстровано шлюб між сторонами. Від спільного проживання у шлюбі сторони мають неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачем та знаходяться на її утриманні. При цьому відповідач ухиляється від добровільного утримання дитини, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини заробітної плати (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше встановленого Законом мінімуму. Також, позивач просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Нижника Г.П.

На запит Олевського районного суду Житомирської області надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 07.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або за власною ініціативою суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила, що на даний час проживає лише з молодшим сином, оскільки старший син відмовився проживати разом із нею та мешкає у будинку батьків відповідача. Підтвердила, що відповідач систематично надавав грошову допомогу на утримання дітей, однак зазначила, що кожного разу така допомога надавалася лише після її звернення, у зв`язку з чим вона втомилася постійно просити про матеріальну підтримку. Вважає, що, оскільки вона є матір`ю дітей, старший син у майбутньому може повернутися до спільного проживання з нею, а тому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання обох дітей.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що старший син ОСОБА_5 проживає разом із ним у будинку його батьків та перебуває на його повному утриманні. Також зазначив, що систематично надає позивачці матеріальну допомогу на утримання молодшого сина. За його словами, у період з 11.05.2025 по 10.07.2026 він перерахував позивачці 114 870,37 грн. Крім того, відповідач зазначив, що не відмовляється надавати й іншу допомогу, зокрема забезпечувати перевезення позивачки та дитини, а також виконувати інші її прохання.

Заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. п. 1, 3 частини 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що сторони з 06.08.2011 перебувають у шлюбі, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Олевського районного управління юстиції Житомирської області за актовим записом № 60 (а.с.4).

ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Олевськ. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 його батьком вказаний ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 5).

ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Житомир. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 його батьком вказаний ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 6).

Як вбачається із копії Акту обстеження фактичного проживання особи від 28.10.2025, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають з матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Згідно копії Акту обстеження фактичного проживання особи від 09.07.2026, що син ОСОБА_3 дійсно проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 20).

Відповідно до інформації Олевської міської ради Житомирської області за № 1564 від 07.04.2026 відповідач зареєстрований в АДРЕСА_2 (а.с. 15).

Згідно копій платіжних інструкцій платника ОСОБА_2 , останнім у пероід з 11.05.2025 по 10.07.2026 перераховано на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_3 , 37 грн (а.с. 21-47).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Зі змісту ч. 3 ст. 11 вказаного Закону вбачається, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-1V суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, а в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54).

Згідно ч. 1 ст. 182 СК України - при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України - розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд враховує, що відповідно до статей 141, 180 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі та чи проживають спільно. Кожен із батьків зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання цього обов`язку визначаються за домовленістю між ними або, за відсутності такої домовленості, за рішенням суду.

Судом встановлено, що між сторонами відсутня домовленість щодо способу та розміру участі відповідача в утриманні дітей, а договору про сплату аліментів вони не укладали. За таких обставин спір щодо виконання відповідачем обов`язку з утримання дітей підлягає вирішенню судом.

Разом із тим, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що на час розгляду справи старший син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично постійно проживає разом із відповідачем за адресою його проживання та перебуває на його утриманні. Такий висновок підтверджується, зокрема, актом обстеження фактичного проживання від 09.07.2026, поясненнями відповідача та самої позивачки, яка в судовому засіданні підтвердила, що син добровільно проживає разом із батьком. При цьому посилання позивачки на можливість повернення сина до спільного проживання з нею в майбутньому ґрунтуються лише на припущеннях і не підтверджують існування такого факту на момент вирішення спору.

Відтак суд дійшов висновку, що позивачка не довела належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили про проживання ОСОБА_5 разом із нею та перебування його на її утриманні на час розгляду справи. За таких обставин підстави для стягнення на її користь аліментів на утримання ОСОБА_3 відсутні.

Водночас судом встановлено, що молодший син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Отже, відповідач як батько відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України зобов`язаний брати участь у його матеріальному забезпеченні.

Доводи відповідача про те, що він добровільно та систематично перераховував позивачці грошові кошти на утримання дітей, самі по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Добровільне надання матеріальної допомоги свідчить про виконання відповідачем батьківського обов`язку, однак не підтверджує досягнення сторонами домовленості щодо порядку та розміру утримання молодшого сина і не позбавляє позивачку права звернутися до суду за вирішенням спору про стягнення аліментів.

Визначаючи розмір аліментів, суд враховує вимоги статті 182 Сімейного кодексу України, інтереси дитини, матеріальне становище сторін, відсутність доказів неможливості відповідача сплачувати аліменти, а також те, що на його утриманні перебуває старший син сторін.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Із відповідача слід стягнути на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на користь позивачки на утримання ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки на час розгляду справи дитина фактично проживає разом із відповідачем та перебуває на його утриманні.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, оскільки позовні вимоги задоволено частково, то згідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 665,60 коп.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України та ст.ст. 180, 182, 183, 191 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/6 частки від всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за вимогу про стягнення аліментів, від сплати якого позивач був звільнений на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у розмірі 665,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий 27.09.2011 Олевським РС УДМС України в Житомирській області, РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Г. П. Нижник