Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №161/12551/24 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12551/24

Провадження № 1-кп/161/239/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 21 липня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в колегіальному складі суді:

під головуванням судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря - ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5

захисника - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку, в порядку спеціального судового провадження, кримінальне провадження №22023030000000132 від 06.10.2023 про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сєвєродонецьк Луганської області, українця, громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), одруженого, зареєстрованого АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

-за ст.111 ч.2 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, маючи проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, керуючись ідеологічними мотивами, в умовах воєнного стану, надав невстановленому представнику іноземної держави – співробітнику федеральної служби безпеки російської федерації згоду здійснити шпигунство та надати допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України, тобто умисно вчинити державну зраду.

Так, у невстановлений органом досудового розслідування період часу, але не раніше 06.10.2023, в умовах ведення бойових дій рф на території України, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на надання допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України, шляхом збирання з метою передачі та передачі представнику іноземної держави – рф, з яким попередньо встановив агентурні відносини та отримав відповідне завдання, відомостей стосовно діючих військовослужбовців Державної прикордонної служби України, їх схиляння до співпраці, вербування та подальші агентурні відносини таких військовослужбовців з представниками спецслужб РФ з метою подальшого відпрацювання їм завдання на збирання та передачу відомостей про особовий склад підрозділів Державної прикордонної служби України, їх чисельність, укомплектованість та місцезнаходження, тощо.

В подальшому, обвинувачений ОСОБА_7 надав свою добровільну усну згоду на виконання вищевказаного завдання невстановленого представника спецслужб рф стосовно збору відомостей про військовослужбовців державної прикордонної служби України та передав йому наявну в своєму мобільному телефоні інформацію стосовно військовослужбовців, які на даний час продовжують проходити військову службу в підрозділах державної прикордонної служби України та мобільних телефонів, які перебувають в їхньому користуванні, тим самим посягнувши на державну безпеку України, оскільки така інформація становить державну таємницю. Зазначену інформацію ОСОБА_7 повинен був передавати невстановленим представникам спецслужб рф за допомогою попередньо обумовлених способів зв`язку.

Також, обвинувачений ОСОБА_7 з метою реалізації свого злочинного умислу направленого на надання допомоги представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи месенджери «WhatsApp» та «Telegram», які зареєстровані на абонентський номер телефону № НОМЕР_2 , з метою виконання завдання представника спецслужб рф з якими встановив агентурні відносини, телефонував діючим військовослужбовцям Державної прикордонної служби України для схиляння останніх до співпраці, вербування та подальших агентурних відносин з представниками спецслужб РФ, з метою відпрацювання завдання на збирання та передачу відомостей про особовий склад підрозділів Державної прикордонної служби України та місця їх знаходження.

Так, 14.11.2023, приблизно о 21:43 год., обвинувачений ОСОБА_7 , за допомогою месенджеру «WhatsApp», який зареєстрований на абонентський номер телефону № НОМЕР_2 , телефонував до військовослужбовця Державної прикордонної служби України ОСОБА_8 та під час розмови вчиняв вказані вище дії спрямовані на допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Зокрема, в ході телефонної розмови вказав останньому на необхідність за грошову винагороду, гарантії повернення до свого місця проживання та іншу допомогу на тимчасово окупованій території Луганської області співпраці з представниками рф, шляхом виконання відповідного завдання стосовно передачі необхідної їм інформації.

25.01.2024, приблизно о 19:07 год., 04.02.2024, приблизно о 21:31 год., та 10.02.2024, приблизно о 19:27 год., обвинувачений ОСОБА_7 , за допомогою месенджеру «WhatsApp», який зареєстрований на абонентський номер телефону № НОМЕР_2 , телефонував до військовослужбовця Державної прикордонної служби України ОСОБА_9 та під час розмови вчиняв вказані вище дії спрямовані на допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Зокрема, в ході телефонної розмови вказав на необхідність за грошову винагороду і гарантії повернення до свого місця проживання на тимчасово окупованій території Луганської області співпраці з представниками рф шляхом виконання відповідного завдання стосовно передачі їм інформації про своє місце перебування, кількість інших військовослужбовців державної прикордонної служби, які перебувають з ним в місці дислокації, та їх укомплектованість.

В подальшому, 09.02.2024, ОСОБА_7 , за допомогою месенджеру «Telegram», який зареєстрований на абонентський номер телефону № НОМЕР_2 , додатково надіслав військовослужбовцю Державної прикордонної служби України ОСОБА_9 голосове повідомлення, в якому наголошував на тому, що не потрібно втрачати можливість, якнайшвидше вийти на зв`язок з представниками спецслужб рф, розпочати спілкування та виконувати завдання з метою якнайшвидшого повернення на територію тимчасово окупованої території Луганської області.

30.01.2024, приблизно о 21:31 год. та 05.02.2024, приблизно о 19:49 год., обвинувачений ОСОБА_7 , за допомогою месенджеру «Telegram», який зареєстрований на абонентський номер телефону № НОМЕР_2 , надіслав військовослужбовцю Державної прикордонної служби України ОСОБА_10 повідомлення, в яких пропонував останньому вчиняти вказані вище дії спрямовані на допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, а саме вказав на необхідність за гарантії повернення до свого місця проживання на тимчасово окупованій території Луганської області співпраці з представниками рф шляхом виконання відповідного завдання стосовно передачі їм інформації про своє місце перебування, кількість інших військовослужбовців державної прикордонної служби, які перебувають з ним в місці дислокації, та їх укомплектованість.

Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру, у судові засідання не з`явився. На судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр» не прибував, без поважної причини, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Враховуючи неявку обвинуваченого у судові засідання, ухвалою колегії суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.03.2025 клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження було задоволено та кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, призначено до судового розгляду в порядку спеціального судового провадження, у тому ж складі суду, у відкритому судовому засіданні.

Дане кримінальне провадження здійснювалось за участю захисника – адвоката, ОСОБА_6 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_7 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійснені всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнього його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, вважає, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Захисник обвинуваченого у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати у нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 під час судового розгляду та висловив свою позицію з приводу недоведеності вини останнього у даному кримінальному провадженні та просив виправдати його підзахисного.

Колегія суддів дійшла до переконання, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю доведена та підтверджується зібраними в справі доказами, а саме:

-показами даними в судовому засіданні свідком ОСОБА_9 (в режимі відеоконференцзв`язку), який показав що познайомився із ОСОБА_7 під час проходження військової служби в м Новопсков Луганської області, Під час окупації ОСОБА_11 самовільно залишив військову частину та залишився на окупованій території. Також свідок повідомив, що на території окупованого міста, де проживав ОСОБА_11 , останній мав магазин. Наприкінці січня 2024 року до свідка зателефонував невідомий номер на месенджер « вотсап», чоловік який телефонував з російського номеру представився ОСОБА_7 , та почав запитувати де зараз свідок, як у нього справи та розказав, що якщо свідок погодиться з ним співпрацювати то він допоможе йому повернутися назад на окуповану територію. Бурдовіцин казав, що може познайомити свідка з керівниками окупаційної влади та армії, якщо він розповість про особовий склад української армії, позиції, командирів. Також ОСОБА_11 випитував де дислокується українська армія, та побратими свідка, до кого можна зателефонувати аби «переманити» на свою сторону, скільки є озброєння, техніки, які маршрути. Також, свідок повідомив, що це був саме ОСОБА_11 , оскільки впізнав його по голосу, манері спілкування, останній знав факти зі спільної служби, яку проходив разом із свідком. Згодом ОСОБА_11 перестав виходити на зв`язок;

-показами даними в судовому засіданні свідком ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв`язку), який показав, що разом із ОСОБА_7 проходили військову службу у Луганській області. Після початку повномасштабного вторгнення російської армії на територію України, ОСОБА_7 залишився на окупованій території. Пізніше свідок був переведений до інших областей на службу за станом здоров`я, та одного дня до нього на месенджер «вотсап» зателефонував не відомий номер, по голосу свідок впізнав ОСОБА_7 .. В телефонній розмові ОСОБА_11 запитував де зараз перебуває свідок та інші товариші з якими вони раніше служили. Дзвінки були постійними, з пропозицією співпрацювати, перевезти родину свідка на тимчасово окуповані території. Свідок доповів про ситуацію та телефонні розмови керівництву, які в подальшому супроводжували та контролювали все спілкування, дзвінки та пропозиції, які надходили від ОСОБА_11 . Останній наполягав аби свідок підтримував з ним зв`язок, в подальшому він дасть зв`язок із російськими службами, для подальшого проходження служби на окупованій території Луганської області. Бурдовіцин також прославляв російську окупаційну владу, армію, президента країни агресора, також казав, що «росія переможе», аби свідок повертався назад, і перевозив свою родину. Свідок припинив спілкування із обвинуваченим ОСОБА_11 , оскільки боявся впливу російської влади за власне життя та життя своїх близьких;

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.10.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 , вказав на особу під №3 ( ОСОБА_7 ),

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 , вказав на особу під №3 ( ОСОБА_7 ),

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 , вказав на особу під №3 ( ОСОБА_7 ),

-протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – аудіо-контроль особи від 01.01.2024;

-протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – аудіо-контроль особи від 27.03.2024;

-протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – аудіо, відеоконтроль особи від 27.03.2024;

-протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.03.2024;

-висновком експерта №57/15/6-390 від 20.06.2024 року;

-повідомленням про підозру від 06.06.2024;

-постановою про оголошення розшуку підозрюваного від 13.06.2024;

Колегія суддів вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Неможливість проведення допиту обвинуваченого жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і на переконання суду щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення.

Всі докази, досліджені безпосередньо судом, у своїй сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 усвідомлював характер своїх суспільно небезпечних дій і бажав настання суспільно небезпечних наслідків.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Суд також враховує, що дане кримінальне провадження розглядалось в порядку спеціального судового провадження, згідно вимог ст. 323 КПК України, за відсутності обвинуваченого (in absentia), що відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України, суд переконався, що стороною обвинувачення, під час здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia) були використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого. Також, суд пересвідчився, що існували процесуальні підстави для здійснення спеціального досудового розслідування та судового провадження, про що є відповідні рішення судів, в яких наведені належні мотиви і достатні обґрунтування.

Також, судом забезпечено публікацію повісток про виклик обвинуваченого в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а копії процесуальних документів, що підлягають врученню обвинуваченому були вручені його захиснику. З урахуванням чого суд та сторона обвинувачення дотрималась усіх гарантій, встановлених КПК України для забезпечення правосуддя у межах розгляду даного кримінального провадження.

Так, відповідно до вимог закону, обвинувачений ОСОБА_7 про час та дату всіх судових засідань повідомлявся у передбачений законом спосіб, через опублікування викликів у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр». Інтереси ОСОБА_7 захищав адвокат, як на досудовому слідстві так і в суді, що свідчить про те, що права обвинуваченого в ході досудового слідства, а також у судовому засіданні порушені не були.

Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Будь яких істотних порушень КПК України, під час досудового слідства, які б вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченого та поставили б під сумнів зібрані по справі докази, судом не встановлено.

Наведеними та проаналізованими судом доказами у їх сукупності спростовуються твердження сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 .. Доводи захисника про те, що докази є недопустимими, носять загальний характер та є необґрунтованими.

Зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судом враховується позиція Європейського суду з прав людини, відображені у п. 175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Отже, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, вислухавши пояснення свідків, оцінивши вищезазначені дослідженні у судовому засіданні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що події злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 мали місце, вина обвинуваченого в інкримінованому кримінальному правопорушенні, знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду і кваліфікує його дії за ст.111 ч.2 КК України, за кваліфікуючою ознакою: умисні протиправні дії, які виразились у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: шпигунстві та наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану.

Згідно ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У пункті 3 зазначеної постанови Пленуму ВСУ вказано, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї, його матеріальний стан, тощо.

При призначенні ОСОБА_7 певного виду та конкретної міри покарання в межах, встановлених у санкції ст.111 ч.2 КК України Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжкого злочину, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого та спричинені наслідки.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 та 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання слід ураховувати, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, іншими особами у тому числі.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність, - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його пост кримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи підвищену суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченим злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, яка посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави та дані про особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також роль кари як мети покарання, колегія суддів дійшла висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого, його ставлення до скоєного ним дають підстави призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна та застосуванням ст.54, 55 КК України, що належить йому на праві приватної власності, що відповідає меті покарання за ст. 50, 65 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 72, 100, 349, 367-368, 370-371, 373-376, 395, 532, 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч.2 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Запобіжний захід ОСОБА_7 залишити попередній – тримання під вартою.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного його затримання.

Відповідно до ст.54 КК України позбавити ОСОБА_7 звання «молодший сержант» військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави 26504,08 (двадцять шість тисяч п`ятсот чотири гривні вісім копійок) гривень витрат пов`язаних з проведення судових експертиз в даному кримінальному провадженні.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України колегія суддів обмежилася проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: