Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №562/1295/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 562/1295/26 пров. № А/857/33028/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 червня 2026 року (головуючий суддя Ковалик Ю.А., м. Здолбунів, час ухвалення 11:59, дата складання повного тексту 03.06.2026) у справі № 562/1295/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматичному режимі.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 червня 2026 року задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі вказує, що із дослідженого відеозапису з нагрудних камер працівників поліції вбачається лише спілкування останніх із позивачем та повідомлення ОСОБА_2 про нібито керування автомобілем позивачем. Водночас сам факт руху транспортного засобу, перебування позивача за кермом чи момент зупинки транспортного засобу на відеозаписі відсутні. Позивач не керував транспортним засобом, транспортний засіб працівниками поліції не зупинявся, а тому висновок суду про доведеність факту керування ґрунтується виключно на припущеннях та непрямих відомостях. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчиненого позивачем правопорушення.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Також в порядку частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для відкладення розгляду справи оскільки будь-яких доказів поважності неявки в судове засідання представника позивача немає.

Представник позивача, який заявив клопотання про участь у режимі відеоконференції, яке було задоволене судом, не з`явився для участі у судовому засіданні.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що 15 квітня 2026 інспектором поліції Гальцовим О.В. Відділення поліції №6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області винесено постанову серії ЕНА №7032135, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400 грн.

З оскаржуваної постанови вбачається, що 15 квітня 2026 року о 22:00 год. в м. Здолбунів, вул. П. Чубинського, 14А, водій керуючи транспортним засобом не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, не мав при собі реєстраційних документів на даний транспортний засіб, не мав при собі поліса обов`язкового страхування цивільної правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.1.б, п. 2.1.г Правил дорожнього руху, чим порушив п.2.1.а Правил дорожнього руху – керування транспортним засобом, яка немає права керування таким транспортним засобом, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Суд першої інстанції встановив, що 15 квітня 2026 року о 22:00 год. у м. Здолбунів по вул. П. Чубинського, 14А, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz (д.н.з. НОМЕР_1 ), не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційних документів на цей транспортний засіб, а також поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чим порушив вимоги п. 2.1.а, п. 2.1.б та п. 2.1.г ПДР України

Так, суд зазначив, що з оглянутого судом відеозапису з бодікамер працівників поліції Відділення поліції №6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області слідує, що ОСОБА_2 повідомляє працівників поліції, що її чоловік ОСОБА_1 керуючи автомобілем здійснив зіткнення з її автомобілем. В подальшому позивач в агресивній формі, використовуючи ненормативну лексику категорично відмовився надати працівникам поліції посвідчення водія. В судове засідання до суду першої інстанції викликалися та не з`явилися свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , причину неявки суд не повідомили. Представник позивача адвокат Ярмольчук В.С. не заперечував, щодо розгляду справи без вказаних свідків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме порушення п. 2.1.а, п. 2.1.6, п. 2.1.г ПДР, що свідчить про обгрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7032135 від 15 квітня 2026 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (ч. 2 ст. 126 КУпАП).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого другою і четвертою статті 126, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП), виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України регулюється Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України та іншими нормативними актами.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.24 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Згідно з ч. 2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.

Отже, приписами ч. 2 ст. 317-1 КУпАП чітко встановлено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом на певний строк після набрання законної сили відповідного рішення суду про позбавлення цього права.

Водночас п. 4 ст. 291 КУпАП передбачено, що постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, визначеного цим Кодексом, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті.

Так, перевіряючи доводи апелянта про те, що позивач не керував транспортним засобом, колегія суддів на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів справи зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з рапорту реєстрації в Журналі ЄО №3410 від 15.04.2026, ініціатором виклику поліції була безпосередньо дружина позивача - ОСОБА_2 . Остання о 22:14 год зателефонувала на лінію « 102» та повідомила, що її чоловік, ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за кермом автомобіля Mercedes-Benz (д.н.з. НОМЕР_1 ), здійснив наїзд на її припаркований автомобіль Mitsubishi Colt (д.н.з. НОМЕР_2 ), після чого покинув транспортний засіб та втік.

В подальшому, прибувши на місце події, працівники поліції здійснювали фіксацію обставин за допомогою бодікамер. З досліджених апеляційним судом відеофайлів (зокрема, NOR-000000-000000-20260415222730.AVI, NOR- 000000-000000-20260415223230.AVI) чітко встановлено, що ОСОБА_2 під час спілкування з патрульними у вільній формі, без будь-якого психологічного тиску чи підказок з боку поліцейських, підтвердила свій виклик. Вона детально описала обставини події, зазначивши, що її чоловік керував автомобілем у нетверезому стані, вчинив ДТП, при цьому вказала, що він «своїм бампером почав чавити її машину». Також свідок повідомила поліцейським, що після зіткнення чоловік заховав свій автомобіль за будинком і пішов.

З відеозаписів також вбачається, що сам позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на місці події, категорично заперечував факт керування транспортним засобом, поводив себе агресивно.

У ході розгляду справи судом першої інстанції з метою повного та об`єктивного з`ясування обставин було викликано свідків події ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказані особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак до суду для надання свідчень не з`явилися.

Натомість, 01.06.2026 через канцелярію суду ОСОБА_2 подала документ під назвою «Письмові пояснення свідка», у якому змінила свою первинну позицію. У заяві вона зазначила, що нібито через сімейну сварку та перебуваючи в стані емоційного збудження викликала поліцію, а її чоловік автомобілем не керував, натомість підійшов до її авто як пішохід і вдарив ногою по бамперу. Свої первинні пояснення працівникам поліції вона просила до уваги не брати, мотивуючи це стресом та підписанням бланків без їх прочитання.

Колегія суддів критично оцінює вказані письмові пояснення від 01.06.2026 та зазначає, що зміна показів ОСОБА_2 є очевидним намаганням допомогти своєму чоловікові (позивачу) уникнути адміністративної відповідальності.

Версія, викладена у письмових поясненнях, повністю спростовується первинними, об`єктивними та послідовними діями самої ОСОБА_2 у день події її особистим дзвінком на лінію « 102» із повідомленням саме про факт керування автомобілем та вчинення ДТП, а також її усними показами на місці події, зафіксованими на нагрудні камери поліцейських.

Крім того, апеляційний суд наголошує, що у разі дійсного наміру спростувати надані раніше пояснення та довести існування інших обставин події, ОСОБА_2 мала б особисто прибути у судове засідання суду першої інстанції для надання показів під присягою та після попередження про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Подання письмової заяви без особистої явки позбавляє суд можливості перевірити правдивість нових тверджень свідка шляхом безпосереднього допиту.

Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що ані позивач, ані його представник у ході розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанцій не надали жодних логічних пояснень щодо того, яким чином транспортний засіб Mercedes-Benz (д.н.з. НОМЕР_3 ) опинився за будинком біля місця паркування автомобіля дружини, та звідки на ньому утворилися механічні пошкодження, характерні для описаної свідком дорожньо- транспортної пригоди.

Водночас, перевіряючи наявність у позивача права керування транспортними засобами станом на день події, колегія суддів бере до уваги долучені до матеріалів справи відповідачем відомості (клопотання від 12.05.2026). Згідно з цими матеріалами, постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16.08.2023 у справі № 562/2301/23 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

У цьому контексті апеляційний суд наголошує, що закінчення строку позбавлення права керування не означає його автоматичного поновлення. Відповідно до пункту 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, особам, позбавленим права на керування транспортними засобами за керування у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, посвідчення водія повертається (а право керування поновлюється) виключно після обов`язкового проходження позачергового медичного огляду та успішного складення теоретичного і практичного іспитів у територіальному сервісному центрі МВС.

Як встановлено судом з відомостей інформаційної підсистеми «ГСЦ Посвідчення водія», попереднє посвідчення водія позивача (серії НОМЕР_4 ) було вилучене на підставі складеного протоколу та скероване до ТСЦ. Хоча строк позбавлення права керування сплинув ще у серпні 2024 року, позивач не виконав визначених законодавством імперативних вимог: не пройшов медичний огляд, не склав відповідні іспити та не отримав посвідчення водія. Жодних доказів зворотного матеріали справи не містять, і стороною позивача суду не надано.

Отже, позивач станом на 15 квітня 2026 року є особою, яка не має права керування транспортними засобами будь-якої категорії. Встановлення факту безпосереднього керування ним автомобілем за таких обставин беззаперечно свідчить про наявність у його діях повного складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Кваліфікація дій правопорушника інспектором поліції є абсолютно правильною та обґрунтованою.

За сукупності вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом Mercedes-Benz (д.н.з. НОМЕР_1 ) 15 квітня 2026 року о 22:00 год. у м. Здолбунів є доведеним належними, допустимими та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи.

Щодо доводів апелянта про те, що працівниками поліції фактично не перевірялася наявність у позивача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та поліса обов`язкового страхування, колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки судом встановлено факт керування транспортним засобом, у позивача виник безальтернативний обов`язок, передбачений п. 2.4 Правил дорожнього руху, пред`явити зазначені в п. 2.1 ПДР документи на законну вимогу поліцейського. Як зафіксовано на відеозаписах з місця події, позивач поводив себе зухвало та категорично відмовився пред`являти будь-які документи.

За усталеною практикою Верховного Суду, відмова водія пред`явити документи через його суб`єктивну незгоду з фактом порушення ПДР не звільняє такого водія від обов`язку мати ці документи при собі та пред`являти їх на вимогу поліції. Категорична відмова пред`явити документи прирівнюється до їх непред`явлення, що цілком правомірно зафіксовано в оскаржуваній постанові.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що зазначення інспектором у фабулі постанови фрази «не отримував посвідчення водія» (за наявності інформації про попередньо видане, але вилучене посвідчення) скасовує склад правопорушення. Деяка термінологічна неточність поліцейського при описі об`єктивної сторони не змінює суті встановленого юридичного факту: станом на момент перевірки ОСОБА_1 не мав чинного права керування транспортними засобами, оскільки не пройшов процедуру його поновлення після позбавлення. Відтак, його дії повністю утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції принципу презумпції невинуватості та перекладання тягаря доказування на позивача колегія суддів відхиляє. У даній справі суб`єктом владних повноважень виконано обов`язок, передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України, та надано сукупність належних, допустимих і достовірних доказів (відеозаписи, рапорт, відомості з баз даних), які у своєму взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводять правомірність притягнення позивача до відповідальності. Усі обґрунтовані сумніви у цій справі були повністю усунуті під час судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 червня 2026 року у справі № 562/1295/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 21.07.26