Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №460/3264/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3264/26 пров. № А/857/32748/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 460/3264/26 (головуючий І інстанції Гресько О.Р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі по тексту – 4 ТВУЗ Держспецзв`язку, відповідач), в якій позивач просив суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні зі служби;

стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2021 по 18.01.2023 включно у розмірі 187445,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що на виконання судового рішення виплачені належні суми грошового забезпечення. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву. На обґрунтування заперечень зазначав, що розрахунок виплаченої відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення у спірні періоди проведений відповідно до вимог чинного законодавства. Просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 187094,62 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі №460/3264/26 в частині зобов`язання відповідача нарахування та виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що позивач звернувся з позовом у справі № 460/3264/26 майже через чотири роки після звільнення із служби, внаслідок чого збільшився період затримки проведення розрахунку та сума середнього заробітку; виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі №460/3264/26 в частині зобов`язання відповідача нарахування та виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені.

Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу скористався, у якому зазначив про те, що вважає, що апеляційну скаргу такою, що не підлягає щодо заявлених оскаржуваних вимог задоволенню, оскільки ґрунтується виключно на припущеннях та повністю дублює відзив на позовну заяву відповідача. Тобто по суті доводи скаржника в апеляційній скарзі є ідентичними тим, що були висловлені у відзиві на позов та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, проте інших обґрунтувань в апеляційній скарзі скаржником наведено не було. Більше того, апеляційна скарга 4 ТВУЗ Держспецзв`язку взагалі не містить обґрунтування підстав щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що підтверджує суто формальний підхід відповідача до виконання своїх процесуальних обов`язків та свідчить про явну неповагу до Суду апеляційної інстанції. Тому просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі №460/3264/26 – залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі №460/3264/26 – залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в 4 Територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в період з 01.01.2020 по 02.08.2021.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2025 у справі №460/15514/24, що набрало законної сили, зобов`язано 4 Територіальний вузл урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано 4 Територіальний вузл урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2020 та 2021 роки, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячний розмір грошового забезпечення за 2020 та 2021 роки в межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення відповідно до встановлених наказом Адміністрації Держспецзв`язку розмірів такої допомоги у 2020 та 2021 році, з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано 4 Територіальний вузл урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані 40 днів щорічної основної відпустки за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій за період з 2017 по 2021 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.08.2021, з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

На виконання вказаного рішення суду позивачу було здійснено перерахунок сум грошового забезпечення та 12.02.2026 виплачено кошти в розмірі 255744,71 грн.

Вважаючи, що він має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у спірному випадку врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Врахувавши правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладену у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, суд вирішив, що загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього, становить 187094,62 грн (122506,61 грн + 64588,01 грн).

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача звільнено зі служби 02.08.2021 і лише 12.02.2026 виплачено належне при звільненні грошове забезпечення у сумі 255744,71 грн на виконання рішення суду у справі №460/15514/24.

Суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до вимог статей 116 та 117 КЗпП України.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача (грошового забезпечення у належному розмірі).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 справа №810/451/17 провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, серед іншого, зазначено таке: 86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. 87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. 88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. 89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. 90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. 93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За текстом постанови Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №823/1823/18: 67. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З аналізу положень статті 116 КЗпП України вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Окрім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, Законом №2352-ІХ були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.

За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №440/6856/22 (постанова від 06.12.2024).

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що «з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX.

42. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).»

Окрім того, Судова палата звернула увагу, що «правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.» (……)»

« 46. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.

47. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

48. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

49. Отже спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

50. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

51. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.»

Окрім того, у згаданій справі Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц та яка допускала можливість зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, не може застосовуватися до нової редакції норми права (статті 117 КЗпП України) після 19.07.2022.

Проте, Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Відтак, суд апеляційної інстанції застосовує принцип пропорційності враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби перед звільненням (червень-липень 2021 року) становив 82704,80 грн (41352,40 грн х 2).

Кількість календарних днів за червень-липень 2021 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 1355,82 грн (82704,80 грн./61).

Водночас, при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідно визначати істотність частки виплаченого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання апеляційний суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі - Закон № 3248-IV) втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року має застосовуватися стаття 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то в такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які виникли у період до 19 липня 2022 року, регулюються згідно з положеннями статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати відшкодування у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року застосовуються норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями).

Отже, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 03.08.2021 по 18.07.2022, без обмеження виплати відшкодування за час затримки строком у шість місяців, та чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями.

Правова позиція з цього питання висловлена також Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 560/17619/24.

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 03.08.2021 по 18.07.2022, який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 350 календарних днів.

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 18.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 184 календарні дні.

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року (щодо періоду з 03.08.2021 по 18.07.2022), та чинної редакції статті 117 КЗпП України (щодо періоду з 19.07.2022 по 18.01.2023), становить 727007,88 грн (477537 грн (1355,82 грн х 350 календарний день) + 249470,88 грн (1355,82 грн х 184 календарних днів).

У порівнянні із розміром виплаченого позивачу грошового забезпечення (255744,71 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення (727007,88 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

Отже, з урахуванням викладеного вище та конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема вищевказаних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання при застосуванні судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, слід врахувати такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дії відповідача щодо її виплати, зокрема затягування із виплатою заборгованих коштів відповідачем та їх виплата лише після розгляду справи № 460/15514/24 через суд апеляційної інстанції та набранням судовим рішенням від 11.05.2025 законної сили 16.01.2026.

У цих спірних правовідносинах загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав суму 987772,98грн, з якої 532655,20грн - кошти виплачені під час звільнення + 67107,27грн - грошова компенсація за недоотримане речове майно під час звільнення + 71355,91грн – грошова компенсація за невикористану відпустку, передбачену як учаснику бойових дій на виконання судового рішення у справі № 460/13189/21 + 60909,89грн – виплата недоплаченої індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 460/2580/25 + 255744,71грн - кошти виплачені на виконання судового рішення № 460/15514/24, що підтверджується випискою з банківських рахунків позивача про виплату вищевказаних коштів.

Отже, питома вага несвоєчасно виплаченої суми грошового забезпечення відносно належного середнього заробітку склала 25,89% (255744,71грн х 100 : 987772,98грн).

Тобто, за період з 03.08.2021 по 18.07.2022 включно (350 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 122857,63грн (1355,82грн х 350днів х 25,89%).

До періоду з 19.07.2022 по 18.01.2023 крім обмеження нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, необхідно згідно до вищевказаних висновків Верховного Суду також застосовувати принцип пропорційності. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (включно) при обрахунку склав розмір 64588,01грн (1355,82грн х 184 дні х 25,89%)

Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно із якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, присудженої за рішенням суду, нараховуються роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відраховуються із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час його виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівникові на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків та зборів.

Варто зауважити, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення при вирішенні справи по суті, правильно дійшов висновків щодо часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.

У судовому рішенні, ухваленого по суті спірних правовідносин, окружний суд дійшов чіткого висновку про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 187094,62 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Водночас, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, припустився помилки при підрахунку періоду за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2021 по 18.07.2022, що становить 350 календарних днів, а не 349 календарних днів, як зазанчено судом першої інстанціі. В свою чергу це призвело до неправильного підрахунку загальної суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, втім, це не призвело до неправильного вирішення справи в цілому, тому судове рішення підлягає зміні.

Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції у підсумку дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Таким чином, апеляційна скарга 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України не підлягає задоволенню, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 460/3264/26 зміні його мотивувальної та резолютивної частин з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 460/3264/26 – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі №460/3264/26 змінити, виклавши третій абзац його резолютивної часини у такій редакції:

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 187445,64 (сто вісімдесят сім тисяч чотириста сорок п`ять) гривень 64 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

Судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 20.07.26