Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №260/3231/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Іванчулинець Д.В.

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3231/25 пров. № А/857/14417/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Загрева М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 260/3231/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

29.04.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі – відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі – відповідач 2), в якому просила суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2025 року - 31 березня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

2) зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2025 року - 31 березня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2025 року - 31 березня 2025 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

4) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2025 року - 31 березня 2025 року на підставі ч.2, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2025 році - 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів;

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просила суд рішення першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог повністю.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 04 серпня 2003 року № 802/2003 позивача - ОСОБА_2 призначено на посаду судді Ужгородського міського суду Закарпатської області строком на п`ять років.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про зарахування у штат Ужгородського міського суду суддею ОСОБА_3 » від 01 вересня 2003 року № 45 позивача зараховано до штату Ужгородського міського суду з 01 вересня 2003 року.

Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов`язки голів цих судів» від 23 березня 2004 року №358/2004 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду.

Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про переведення суддів Ужгородського міського та районного судів Закарпатської області до Ужгородського міськрайонного суду» від 29 березня 2004 року №1 позивача переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з посадовими окладами згідно штатного розпису, днем 27 березня 2004 року.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18 лютого 2010 року №1910-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » від 15 березня 2010 року №18а позивача, яка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховано у штат Ужгородського міськрайонного суду, суддею безстроково.

Наказом в.о. начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за вислугу років ОСОБА_3 » від 03 вересня 2003 року №94 встановлено з 01.09.2003р. надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зміну прізвища» від 30.04.2008р. №45 відповідно до паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області 14.03.2008 р., суддю Ужгородського міськрайонного суду Писанець К.К. рахувати ОСОБА_1 .

Наказом начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за вислугу років ОСОБА_1 » від 04 липня 2008 року №45 з 06.07.2008р. встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді.

Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про надання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 » від 03 серпня 2009 року №176 надано оплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з 3 серпня 2009 року по 2 квітня 2012 року включно.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про продовження відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 » від 02 квітня 2012 року №65 продовжено відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 4-х років, з 03 квітня 2012 року по 02 квітня 2013 року включно.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про допущення до виконання обов`язків ОСОБА_1 » від 29 грудня 2012 року №138 ОСОБА_1 допущено до виконання обов`язків судді Ужгородського міськрайонного суду, днем 03 січня 2013 року.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 03 січня 2013 року №1 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу судді з 03.01.2013р.

Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 08 липня 2013 року №65 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу судді з 06.07.2013р..

Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » 05 липня 2018 року №211/02-06 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.07.2018р. становить 20 років 0 місяців 1 день.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 » від 26 листопада 2018 року №357/02-06 позивача зараховано до стажу роботи на посаді судді 3 (три) роки стажу роботи в галузі права, як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначалась законом та надавала право для призначення на посаду відповідної судді вперше. Встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.08.2018 року становить 20 років 1 місяць 1 день.

Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення доплати за науковий ступінь доктора філософії ОСОБА_1 » від 23 червня 2023 року ОСОБА_1 встановлено доплату за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15% посадового окладу з 23 червня 2023 року.

Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 05 липня 2023 року №21/02-06 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.07.2023р. становить 25 років 0 місяців 1 день.

За період з 01 січня 2025 року - 31 березня 2025 року обчислення суддівської винагороди ОСОБА_1 та допомоги на оздоровлення проведено у відповідності до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.

Вважаючи протиправними дії щодо обчислення суддівської винагороди за період з 01.01.2025р.-31.03.2025р. (включно) та матеріальної допомоги на оздоровлення, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн., а також протиправною бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення у спірний період у належному розмірі, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.130 Конституції України видно, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Як зазначено у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Із змісту ч.1-ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» видно, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму.

ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Таким чином, допомога на оздоровлення судді залежить на пряму від розміру посадового окладу.

Починаючи з 2021 року, в Законах України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020р. №1082-IX, «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021р. №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022р. №2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023р. №3460-IX, «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. № 4059-IX, разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб передбачений такий вид прожиткового мінімуму як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Наведені приписи вказаних законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абз.4 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу, як складової суддівської винагороди, було предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025р.).

В постанові від 24.04.2025р. у справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі, відступаючи від попередніх правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23 та ін., предмет спору в яких стосувався визначення розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, зазначила, що законами про державний бюджет не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність визначення посадового окладу працюючого судді з урахуванням приписів до абз.4 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які є чинними та не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалив постанову від 17.02.2026р. (справа №200/2309/25), в якій Судом, зокрема, зроблено такий висновок: для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки, які зроблені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №200/2309/25, не можуть бути застосовані у цій справі з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного адміністративного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що подібність правовідносин означає, насамперед, подібність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.

У справі №240/9028/24, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо законності застосування абз.4 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» при визначенні посадового окладу, як складової суддівської винагороди, працюючого судді.

Отже, правові висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/9028/24, безумовно стосуються і предмету спору, який розглядається в межах цієї справи.

Крім цього, приймаючи до уваги саме висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи вищеописаний ієрархічний принцип функціонування Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду фактично дійшли різних висновків в питанні визначення розміру посадового окладу, як складової суддівської винагороди.

Так, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що при визначення розміру посадового окладу працюючого судді підлягають застосуванню саме Закони України про Державний бюджет (ст.7), якими визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

У свою чергу, Верховним Судом зроблено висновок, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Оскільки визначення базового розміру посадового окладу є однаковим як для визначення розміру суддівської винагороди працюючого судді так і для визначення розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то вказані висновки ВП ВС та судової палати Касаційного адміністративного суду є протилежними за своїм змістом.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на те, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Верховного Суду у складі судової палати, та враховуючи зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що у визначений позивачем період для визначення базового розміру посадового окладу судді повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме: 2102,00 грн.

З наявних у справі доказів судом з`ясовано, що суддівська винагорода за спірний період обчислена, виходячи з приписів вказаного вище Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Допомога на оздоровлення позивачці надана з дотриманням положень ст.136 Закону України !Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, а саме: в розмірі посадового окладу, який правомірно визначено з урахуванням приписів Закону України про Державний бюджет України із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України діяли в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 260/3231/25.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 20.07.2026р.