Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №460/841/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокуСправа № 460/841/26 пров. № А/857/19432/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року (головуючий суддя О.Р. Гресько, м. Рівне) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 26 грудня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення – 26 грудня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено повністю адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення – 26 грудня 2025 року; - зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 26 грудня 2025 року.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), а також практикою Верховного Суду та дійшов висновку, що основною умовою для виплати фізичній особі компенсації втрати частини доходів є порушення встановлених законом строків виплати нарахованих доходів. Нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в місяці виплати основної суми доходу та розраховуватися по день виплати. Оскільки грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а його виплату у належному розмірі позивачу було здійснено із порушенням установлених законом строків, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача підстав для виплати компенсації втрати частини доходів за весь період затримки виплати належного грошового забезпечення до дня фактичного проведення розрахунку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Стверджує, що позивач не звертався до військової частини із заявою про нарахування та виплату такої компенсації, а відповідач не приймав рішення про відмову у її виплаті, тому відмутні підстави для висновку про допущення ним протиправної бездіяльності. Крім того, апелянт зазначає, що заборгованість йому виплачена не була, тому немає підстав для нарахуванн компенсації.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції:

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 29.01.2020 по 20.05.2023 включно, що підтверджуєтьс військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі №460/15611/25, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

26.12.2025 військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу заборгованість з грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 у розмірі 200561,25 грн., що підтверджується випискою по картці рахунку АТ КБ «Приватбанк».

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до норм статей 3,4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до абзацу четвертого статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок - власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; - коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159. Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив із того, що у спірних правовідносинах наявні визначені Законом № 2050-ІІІ умови для виплати компенсації втрати частини доходів, а саме порушення строків виплати доходу, який не має разового характеру, у зв`язку з чим позивач набув право на отримання такої компенсації.

Аргументи апелянта фактично зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції щодо застосування положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 при визначенні права позивача на компенсацію втрати частини доходів і періоду, за який така компенсація підлягає нарахуванню.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються. Отже, спірним у цій справі є застосування положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 при визначенні підстав та періоду нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 такого змісту:

« 27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»

Відповідно до частини п?ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а також практики касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин, дає підстави вважати, що:

- основною умовою для виплати підприємством (установою, організацією) фізичній особі компенсації втрати частини доходів є порушення встановлених законом строків виплати нарахованих доходів;

- під доходами розуміють грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру;

- компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування підприємством, установою чи організацією (у цій справі – прикордонним загоном): самостійно (добровільно) чи на виконання судового рішення, яким зобов`язано провести нарахування/перерахунок доходу;

- нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в місяці виплати основної суми доходу та розраховуватися по день виплати, адже цей день є останнім днем періоду, за який нараховується компенсація;

- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць;

- невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Враховуючи наведене, аргументи апелянта про те, що позивач не звертався, а відповідач не відмовляв у здійсненні компенсації втрати частини доходів є безпідставними та спростовуються висновками Верховного Суду.

У цій справі суд встановив, що відповідач лише 26.12.2025 року виплатив позивачу належне грошове забезпечення за період із 29.01.2020 по 20.05.2023 на виконання рішення суду. Отже, підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів виникли саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, а період, за який підлягає нарахуванню така компенсація, обчислюється до дня фактичної виплати заборгованості, тобто до 26.12.2025.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеній практиці касаційного суду щодо застосування в аналогічних спорах положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159. З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що бездіяльність відповідача, що полягала в ухиленні від нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за весь час затримки виплати за період із 29.01.2020 року по дату фактичної виплати – 26.12.2025 року, є протиправною та призводять до порушення законних інтересів особи, за захистом яких вона звернулася до суду.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 460/841/26 – без змін.

Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 20.07.26