Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №120/10534/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10534/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

21 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.07.2025 № 063550007024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 24.09.1990 по 22.02.1991 до страхового стажу та призначити їй пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04.07.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом не менше чотирьох років станом на 01.01.1993, що виключає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ.

Крім того, апелянт вказує, що період роботи позивача з 24.09.1990 по 22.02.1991 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки запис у трудовій книжці щодо наказу про прийняття на роботу виконано іншим чорнилом, а належних документів, які б підтверджували цей період роботи відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637, позивач не надав.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.11.1995 (категорія 4).

05.06.2025 позивач звернулася до сервісного центру № 11 в місті Ладижин Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким прийнято рішення від 09.07.2025 № 063550007024 про відмову у призначенні вказаної пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 роки станом на 01.01.1993.

Також у рішенні вказано, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 30 років 7 місяців 29 днів. Загальний період проживання на території радіоактивного забруднення згідно наданих документів становить 25 років 6 місяців 19 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 - 3 роки 6 місяців 19 днів. До періодів проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю не зараховано період навчання, оскільки відсутня адреса навчального закладу.

На переконання позивача, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулась до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган безпідставно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ, оскільки наданими доказами підтверджено її проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки, а посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи є належним документом, що підтверджує її статус та право на відповідні пільги.

Крім того, суд дійшов висновку про протиправність незарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки з 24.09.1990 по 22.02.1991 лише з підстав наявності формальних недоліків у записах трудової книжки, оскільки такі недоліки не можуть позбавляти особу права на зарахування підтвердженого стажу роботи.

У зв`язку з цим суд скасував спірне рішення відповідача, зобов`язав зарахувати спірний період роботи до страхового стажу та призначити позивачці пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку з 04.07.2025.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та обґрунтованості цього рішення виключно в межах оскарженої частини та доводів апеляційної скарги.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону № 1058.

В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, категорія 4.

Статтею 55 Закону визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац 5).

Згідно із приміткою до зазначено пункту, початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, аналіз статті 55 зазначеного закону свідчить про те, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абз.5 ч.2 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є факт постійного проживання та (або) праці такої особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення протягом 4 років до 01 січня 1993 року.

В межах даної справи спір фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки з реєстру територіальної громади, виданої відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області від 02.06.2025 № 23-14-124, позивач з 15.05.1980 по 24.09.1986, з 17.10.1986 по 19.07.1988 , з 16.10.1990 зареєстрована та постійно проживає по даний час в місті Ладижин Гайсинського району Вінницької області, яке відносилося до населених пунктів категорії № 4, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 по 31.12.2014.

Отже, наявні в матеріалах справи докази (відомості про реєстрацію місця проживання) свідчать, що позивач станом на 1 січня 1993 року проживала та у зоні посиленого радіологічного контролю, проміжок часу, необхідний для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбачене положеннями статті 55 Закону №796-XII, - не менше 4 років.

Частиною першою статті 65 Закону № 796-XII передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 статті 65 Закону № 796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок № 51).

Пунктом 2 Порядку № 51 передбачалося, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" іншими актами законодавства.

Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В (пункт 6 Порядку № 51).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 51 видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

При цьому особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).

У додатку № 7 до Порядку № 51 наведено форму довідки, у якій йшлося про підтвердження факту постійного проживання або постійної роботи на території зони посиленого радіоекологічного контролю особи, якій така довідка видається, із зазначенням про те, що станом на 01 січня 1993 р. така особа проживала або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років.

Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (далі Порядок № 22-1).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додається і документ, який засвідчує особливий статус особи, зокрема посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 599/564/17, від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17 та від 21.11.2019 у справі № 572/47/17.

Таким чином, посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, у тому числі на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.11.1995 року (категорія 4), позивач є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (категорія 4).

Разом з тим відповідачами не надано суду доказів того, що видане позивачу посвідчення визнане недійсним, а раніше присвоєний статус скасований.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт його проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років, що є необхідною умовою для реалізації права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам по собі факт навчання позивача у закладі освіти не свідчить про зміну ним постійного місця проживання та не спростовує обставин його проживання у місті Ладижин. При цьому відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували проживання позивача в іншому населеному пункті у спірний період.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії виконав вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1, надавши необхідні документи, зокрема посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідки органу місцевого самоврядування щодо періодів проживання на відповідній території.

За таких обставин саме на відповідача покладався обов`язок щодо перевірки достовірності поданих відомостей у разі виникнення сумнівів щодо їх правильності, однак доказів здійснення такої перевірки або встановлення недостовірності поданих позивачем документів матеріали справи не містять.

Також колегія суддів враховує, що на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку страховий стаж заявника становить 30 роки 7 місяців 29 день, про що зазначає сам відповідач. Період роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" 25 років 6 місяці 19 днів.

Окрім того вказаним рішенням позивачеві не зараховано до страхового стажу період працевлаштування з 24.09.1990 року по 22.02.1991 року, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 08.07.1988, оскільки наказ та дата наказу на прийнятті дописана іншим чорнилом.

Згідно ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Тож, трудова книжка заповнюється роботодавцем і на працівника не покладено обов`язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо правомірності незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.09.1990 по 22.02.1991 з підстав того, що запис про прийняття на роботу виконано іншим чорнилом. Такі недоліки оформлення трудової книжки самі по собі не спростовують факту перебування особи у трудових відносинах та не можуть бути підставою для позбавлення її права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи. При цьому обов`язок щодо належного ведення та оформлення трудових книжок покладається на роботодавця, а тому працівник не може бути позбавлений права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу через недоліки, допущені при внесенні записів до цього документа.

Правове значення для вирішення цього спору має встановлення факту здійснення позивачем трудової діяльності, а не бездоганне дотримання правил оформлення трудової книжки. Формальні неточності або особливості виконання окремих записів не можуть бути достатньою підставою для неврахування відповідного періоду роботи за відсутності доказів недостовірності відомостей, що містяться у трудовій книжці. Водночас відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про недійсність відповідного запису або спростовували факт роботи позивача у спірний період.

Колегія суддів також враховує усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої на особу не може покладатися тягар доведення достовірності відомостей, внесених до її трудової книжки, а недоліки її оформлення не можуть обмежувати конституційне право особи на пенсійне забезпечення.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач безпідставно відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.09.1990 по 22.02.1991, а тому оскаржуване рішення в цій частині не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України.

Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено наявність у позивача необхідних умов для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а із відповідною заявою вона звернулася у строк, встановлений пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, колегія суддів вважає правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права шляхом покладення на відповідача обов`язку зарахувати спірний період до страхового стажу та призначити позивачу пенсію з 04.07.2025.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення в тій частині, в якій воно переглядається, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.