Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №367/813/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 367/813/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9575/2026

Головуючий у суді першої інстанції Я. В. Шестопалова

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

21 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий

центр»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 лютого 2026 року, ухваленеу складі судді Шестопалової Я.В. в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області,

в с т а н о в и в :

20.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі по тексту ТОВ «Споживчий центр», Товариство) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 28.06.2024-100002790 від 28.06.2024 року у розмірі 42 871,42 грн. та судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 28.06.2024 р. укладено Кредитний договір (оферти) № 28.06.2024-100002790. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000 грн., строком на 140 днів. Відповідно до Договору та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 15000 грн. строком на 140 днів, ОСОБА_1 28.06.2024 отримано кредитні кошти у розмірі 15000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 14.11.2024, утворилась заборгованість у розмірі 42871,42 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14788,29 грн., по процентам в розмірі 18817,24 грн., комісія 1 765,89 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 7 500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 лютого 2026 року позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 28.06.2024-100002790 від 28.06.2024 року у розмірі 20 605,53 грн. та понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1 164,21 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Зазначає, що враховуючи положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та аналізуючи вимоги позивача, а саме про стягнення з нього заборгованості за відсотками у розмірі 18 817,24 грн. з взятих ним 15 000,00 грн. є набагато завищеною (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором, як це вказано в Законі та позиції Верховного Суду. Вважає, що максимальна сума по сплаті ним процентів має бути не більше половини взятого кредиту, а саме не більше 7 500 грн., а суд стягнув 18 817 грн.

Звертає увагу апеляційного суду також на ту обставину, що суд незаконно стягнув з нього судовий збір у розмірі 1 164, 21 грн., оскільки він звільнений від сплати судового збору, так як має інвалідність другої групи.

Позивачем ТОВ «Споживчий центр», через представника Ларіонова К.О. подано до суду додаткові пояснення у справі. Зазначає, що загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось і такі позовні вимоги не заявлялись. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено подібне обмеження щодо розміру суми нарахованих процентів.

Зауважує, що норма, на яку посилається відповідач (частина 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування») регулює виключно розмір суми неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит. Отже, ця норма стосується встановлення саме міри відповідальності, за порушення умов кредитного договору.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 28.06.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28.06.2024-100002790 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Згідно із пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії (оферти) від 28.06.2024 року ТОВ «Споживчий центр» пропонував укласти відповідачу кредитний договір, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що розміщена на вебсайті кредитодавця, заявки, заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомлені на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до заявки кредитного договору № 28.06.2024-100002790 (кредитної лінії) позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн строком на 140 днів з дати його надання; процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка: 0,87 %.

Умовами договору передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту - 3 000,00 грн. Комісія за надання кредиту нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.

Також умовами договору передбачена неустойка - 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми не виконано/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 28.06.2024-100002790 (кредитної лінії), позичальником підтверджено, що ним однозначно та безумовно прийнято (акцептовано) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 28.06.2024-100002790 від 28.06.2024, з якими попередньо ознайомився.

Паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором Е615 (а.с. 14-21).

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 15 000 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №6-1401 від 14.01.2025 року. Видача коштів здійснювалася за допомогою системи iPay (а.с. 12).

Згідно із довідкою-розрахуноком про стан заборгованості за кредитним договором № 28.06.2024-100002790 від 28.06.2024, заборгованість позичальника ОСОБА_1 складає 42 871,42 грн, з яких: 14 788,29 грн - основного боргу; 18 817, 24 грн - проценти; 1 765,89 грн - комісії; 7 500,00 грн - неустойки. У довідці також вказано, що проценти по кредиту нараховані за період з 28.06.2024 по 14.11.2024 (а.с. 7).

Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» засновані та умовах укладеного договору, підписаного сторонами, обґрунтовані належними доказами та підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 28.06.2024-100002790 від 28.06.2024 у розмірі 20 605,53 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1 788,29 грн., заборгованість по процентам - 18 817,24 грн.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та " Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, 28.06.2024 ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28.06.2024-100002790, за умовами якого реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4323-35ХХ-ХХХХ-8925.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який був надісланий ОСОБА_1 на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 , на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є її безпосереднім підписом.

Також колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не заперечує факту підписання зазначеного кредитного договору.

Позивачем надано до суду лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №6-1402 від 14.01.2025, відповідно до якого 28.06.2024 21:07:06 було успішно перераховано кошти на суму 15 000 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 438365095, призначення платежу: видача за договором кредиту № 28.06.2024-100002790 (а.с. 12).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Свої зобов`язання ОСОБА_1 за договором належним чином не виконав. У зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість.

У змагальному процесі кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , посилаючись виключно на формальні заперечення щодо форми доказів позивача, не заперечує сам факт отримання ним грошових коштів на свій картковий рахунок.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором № 28.06.2024-100002790 від 28.06.2024 року за тілом кредиту.

Щодо процентів за користування кредитами колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Тобто, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що проценти за користування кредитом, які регулюються ст.ст. 1048,1056-1 ЦК України, та нараховуються протягом строку договору та компенсація (штраф, пеня) за невиконання зобов`язання за договором є різними поняттями та правовими категоріями, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами встановлено та погоджено сторонами.

Слід зауважити, що загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування.

Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

На твердження апелянта щодо законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору слід зазначити наступне.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Також, законом України «Про споживче кредитування», передбачено пункт 17 прикінцевих положень, який повністю спростовує доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки.

Розділ IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів -2,5 %; протягом наступних 120 днів -1,5 %.

Слід звернути увагу, що закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуюячи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною.

Щодо твердження апелянта, що максимальний розмір нарахованих процентів за кредитним договором не можуть у сумі перевищувати 50% тіла кредиту, слід зауважити, що діючим законодавством України не встановлено обмеження щодо розміру суми процентів за користування кредитом.

Так, частина 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» регулює виключно розмір суми неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит.

Отже, ця норма стосується встановлення саме міри відповідальності, за порушення умов кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 визначила, що за кредитним договором позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд розділяє поняття «проценти за користування кредитом» та «проценти за прострочення зобов`язання», перші з яких не є заходом цивільно-правової відповідальності боржника, а лише можливістю правомірно не сплачувати кошти протягом певного часу.

Слід визначити, що кредитним договором передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання апелянта на ч.3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому випадку є безпідставним.

Відмова суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за комісією та неустойкою не оскаржується, а отже рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 лютого 2026 року у цій частині не переглядається.

Однак, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині розподілу судових витрат.

Так, при зверненні до суду із позовом Товариствомбуло сплачено судовий збір у розмірі 2 422, 40 коп., який за рішенням суду пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача.

Однак, ОСОБА_1 до апеляційної скарги додає копію довідки МСЕК № 1 про присвоєння йому 21.11.2022 другої групи інвалідності довічно.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди II групи.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції не володів інформацією про інвалідність відповідача. ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи довічно, що підтверджується копією довідки МСЕК від 21.11.2022, то зважаючи на п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні підстави для стягнення з нього судового збору на користь позивача, а отже рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.02.2026 в цій частині підлягає скасуванню.

Виходячи із положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір, який відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України підлягав би стягненню з відповідача на користь позивача, слід компенсувати позивачеві за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати Товариства зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 164, 21 грн суд компенсує позивачеві за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 лютого 2026 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1 164, 21 грн судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 164, 21 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 лютого 2026 року в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна