Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №369/6063/26 — Київський апеляційний суд

Справа № 369/6063/26 суддя в І-й інстанції Оленіч Ю.В.

Провадження № 33/824/3511/2026 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.

Категорія: ст. 124 КУпАП

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2026 року м. Київ

Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 10 червня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за ст. 124 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 17 березня 2026 року серії ЕПР 1 №616975, 17 березня 2026 року о 08 год. 50 хв. на а/д М06 25 км., водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «RENAULT MEGAN», д.н.з. НОМЕР_2 , при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності маневру та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «VOLVO ES90», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вказаними діями, водій ОСОБА_1 порушив п. 10.1. ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 10 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665,60 грн.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, місцевий суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову місцевого суду, закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення; протокол про адміністративне правопорушення визнати неналежним та недопустимим доказом, схему місця ДТП визнати також, що складена з порушенням вимог Інструкції №1395; матеріали справи направи до Департаменту патрульної поліції для оформлення матеріалів щодо дій водія автомобіля марки «VOLVO ES90», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_2 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що водій ОСОБА_1 «скоїв зіткнення». У розділі «Пояснення» схеми ДТП прямо вказано: «Volvo» ударив у ліву задню частину «Renault». Тобто, активним суб`єктом удару є водій «Volvo» ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 . Протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини. Схема місця ДТП є дефектним та внутрішньо суперечливим документом, який грубо порушує Інструкцію МВС № 1395. Поліцейський відобразив схему дзеркально, що є не правильною орієнтацією схеми ДТП: ліворуч позначено «м. Житомир», праворуч - «м. Київ», що є «перевернутим» зображенням відносно реального географічного розташування автодороги М- 06 (Е40). На схемі взагалі не зафіксовано лінійну відстань, яку подолав автомобіль «Renault» від точки виїзду з другорядної дороги до безпосередньої точки зіткнення. У схемі не заповнено таблицю дорожніх знаків. Крім того, поліцейським внесено суб`єктивні висновки про вину водія ОСОБА_1 . У день ДТП, водій ОСОБА_1 здійснював виїзд з під`їзної дороги з боку с. Дмитрівка на автодорогу М-06 «Київ-Чоп» (25 км). Водій призупинив транспортний засіб, увімкнув покажчик повороту. Упевнившись, що рух транспортних засобів по головній дорозі відсутній, виїхав на смугу розгону, після чого ввімкнув лівий покажчик повороту та проконтролював ситуацію в дзеркало заднього виду - автомобілів не було. Послідовно здійснив перешикування: смуга розгону (приблизно 15 м), перша (права) смуга (приблизно 10 м), друга (ліва) смуга (приблизно 15 м). Загальна відстань руху по головній дорозі до моменту зіткнення складає 40-50 метрів. Через 2-3 секунди після виходу на другу смугу отримав удару задню ліву частину з послідуючим зміщенням в ліву передню частину автомобіля від удару автомобіля «Volvo». Після такого удару автомобіль «Renault» став не керованим та почав зміщатись по ходу руху автомобілів праворуч на відстань 26,0 м. та ударився в відбійник, по якому проїхав 5 м. та зупинився через 31 м. від місця зіткнення. Автомобіль «Volvo» не зупинився та проїхав після удару 147,0 м. + 26,0 м. = 173,0 м. та зупинився. Подолання відстані в 30-50 м. автомобілем «Renault» на низькій швидкості розгону тривало щонайменше 5-7 секунд. Це свідчить про те, що в момент початку маневру автомобіль «Volvo» перебував на значній відстані (понад 160-230 метрів) і поза зоною аварійної небезпеки. Водій ОСОБА_1 повністю виконав вимоги п. 10.1,10.3 ПДР та знаку 2.1, після чого пріоритет «Дати дорогу» втратив юридичну силу, а безпека руху перейшла під контроль водія автомобіля «Volvo», який рухався позаду. Водій ОСОБА_2 визнав, що рухався зі швидкість 120 км/год. та не встиг загальмувати. На ділянці дороги, де сталась ДТП, допустима швидкість 90 км/год. Також ОСОБА_2 порушив п. 13.1 ПДР України, а саме, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, оскільки удар у задню ліву частину автомобіля, що завершив маневр, є ознакою порушення дистанції. Водій ОСОБА_1 правомірно розраховував на дотримання водієм «Volvo» вимог ПДР. Перевищення швидкості на 30 км/год. є первинною причиною ДТП. Крім того, подання калькуляції вартості ремонту або експертизи збитків до моменту встановлення судом вини особи у вчиненні ДТП є формою психологічного тиску на суддю.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Панченка В.М., вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до вимог статей 245, 280, 256 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Необхідно також встановити, чи вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для справи. Наявним у матеріалах справи доказам, суд повинен дати належну оцінку.

За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Згідно зі ст. 245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною сьомою статті 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. 1.4 Правил дорожнього руху кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Згідно п. 2.3 б) Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно положень п. 10.1 ПДР України, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

З п. 10.3 ПДР України вбачається, що разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.

Статтею 124 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Тобто, обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП є спричинення пошкодження об`єктів, зазначених у цій статті.

Чинне законодавство України та нормативно-правові акти покладають обов`язок на водіїв не лише знати та безумовно виконувати правила Правил дорожнього руху, а також враховувати особливості та технічний стан транспортного засобу.

Умовою відповідальності за вказаними нормами є сукупність наступних обставин: встановлення факту порушення особою Правил дорожнього руху, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, причинно-наслідковий зв`язок між порушенням Правил дорожнього руху і виявленими пошкодженнями.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002, які з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

З матеріалів справи, а саме, схеми місця події та пояснень учасників ДТП вбачається, що 17 березня 2026 року о 08 год. 50 хв. на а/д М06 25 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «RENAULT MEGAN», д.н.з. НОМЕР_2 , при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності маневру та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «VOLVO ES90», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

При цьому, водій ОСОБА_1 грубо порушив ряд пунктів правил дорожнього руху, серед яких і п. 10.1 ПДР України, який зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

В даному випадку, саме водій ОСОБА_1 , з метою здійснення розвороту, не маючи переваги в русі, виїхав на смугу руху, по якій рухався автомобіль марки «VOLVO ES90», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 , який мав перевагу у русі відносно автомобіля «RENAULT MEGAN», д.н.з. НОМЕР_2 .

Отже, місцевий суд дійшов вірного висновку в частині, що водій автомобіля «RENAULT MEGAN» ОСОБА_1 порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України, що є наслідком виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Вимоги п. 10.1 ПДР в частині, що перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, кореспондується з вимогами п. 10.3, відповідно до якого водій ОСОБА_1 зобов`язаний був надати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.

Зі змісту даних пунктів правил, вбачається, що обов`язок надати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку водій має намір перестроїтися, є безумовним і не залежить від швидкості руху транспортного засобу у смузі, на яку мав намір перестроїтися ОСОБА_1 .

Посилання водія ОСОБА_1 на перевищення водієм ОСОБА_2 дозволеної швидкості руху, як на дії, що призвели до ДТП, є безпідставними, оскільки даний автомобіль рухався в своїй смузі руху в дозволеному напрямку, мав абсолютну перевагу в русі і у відповідності до п. 1.4 ПДР мав повне право розраховувати, що жоден з учасників дорожнього руху не створить йому перешкод.

Іншими словами, водій ОСОБА_1 повинен був надати дорогу автомобілю марки «VOLVO ES90», д.н.з. НОМЕР_3 не залежно від швидкості руху останнього.

При цьому, водій ОСОБА_1 , у відповідності до п. 1.4 ПДР, не мав права розраховувати, що будь-який водій, який рухається прямо по своїй смузі руху, надасть йому дорогу тільки тому, що він виявив намір здійснити маневр розвороту, ввімкнув лівий поворот та розпочав перестроювання.

Вина ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху, передбачених п. 10.1, а відтак і у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, є очевидною.

Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 та могли б бути підставою для скасування або зміни постанови суду в апеляційній скарзі не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

З зазначених підстав постанова місцевого суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 245, 280, 294 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення виготовлене 21 липня 2026 року.

Суддя В.О. Фінагеєв