Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №940/510/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 940/510/26 Головуючий у суді першої інстанції - Мандзюк С.В.

Номер провадження № 33/824/2959/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі судді Яворського М.А., за участю секретаря судового засідання Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року щодо притягнення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №968818 від 19 березня 2026 року вбачається, що 08 лютого 2026 року приблизно о 09 годині в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив психологічне та фізичне насильство в сім`ї стосовно дружини ОСОБА_2 , а саме виражався у її адресу нецензурними словами та штовхнув, в результаті чого остання впала на землю та отримала тілесні ушкодження у вигляді синців.

Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень в дохід держави. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665,60 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою закрити провадження у справі відносно нього у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає, оскільки між ним та дружиною мав місце лише словесний конфлікт, під час якого вони випадково впали, коли він її обіймав, перечепившись через поріг. Стверджує, що фізичного чи психологічного насильства не вчиняв, а письмові пояснення, відібрані працівниками поліції, не відповідають дійсності.

Також посилається на те, що потерпіла звернулася до правоохоронних органів лише через десять днів після події, а довідка медичного закладу не є належним доказом заподіяння тілесних ушкоджень та не може замінити висновок судово-медичної експертизи.

Вважає, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються належними та допустимими доказами, а обставини вчинення ним психологічного та фізичного насильства ґрунтуються виключно на неправдивих твердженнях потерпілої, з якою він перебуває у неприязних стосунках. Просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 було заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року.

Вказане клопотання мотивоване тим, що після судового розгляду 14 квітня 2026 року він був госпіталізований та перебував на стаціонарному лікуванні до 23 квітня 2026 року, у зв`язку з чим не отримав постанову суду в день її ухвалення.

Зазначає, що поштовим зв`язком копія постанови йому не надходила, а її копію він отримав у суді лише 11 травня 2026 року, після чого подав апеляційну скаргу. Вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, зумовлених хворобою та несвоєчасним отриманням копії постанови.

В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, про день та час розгляду справи судом повідомлений у встановленому порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, доводи ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року, на думку апеляційного суду, є обґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 2026 року було винесено оскаржувану постанову (а.с. 36 - 39).

Належних та допустимих доказів вручення ОСОБА_1 копії судового рішення в день його проголошення матеріали справи не містять.

Відповідно до розписки про отримання копії постанови Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року вбачається, що останній її отримав 11 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу було подано 13 травня 2026 року безпосередньо до суду першої інстанції (а.с. 46 - 51).

Враховуючи зазначене, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції вважає за необхідне клопотання задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року як такий, що пропущений з поважних причин..

Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Постанова судді суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов до правомірного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.

Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжи, тощо) і це є обов`язковим.

Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Також складом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП є вчинення щодо потерпілої фізичного насильства, зокрема нанесення побоїв та заподіяння цим тілесних ушкоджень у вигляді гематом правого плеча та лівого передпліччя, та гематома лівого гомілки (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.

Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків», за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України», «Швидка проти України» та інших.

Аналіз диспозиції та санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію «кола адресатів» та критерію «мети та тяжкості наслідків». Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв`язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.

Забезпечення доведеності вини є складовою частиною однієї із засад кримінального провадження відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 7, ст. 17 КПК України та однією із засад судочинства відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 968818 від 19 березня 2026 року вбачається, що 08 лютого 2026 року приблизно о 09 годині в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив психологічне та фізичне насильство в сім`ї стосовно дружини ОСОБА_2 , а саме виражався у її адресу нецензурними словами та штовхнув, в результаті чого остання впала на землю та отримала тілесні ушкодження у вигляді синців. Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Крім того, в матеріалах справи містяться письмові пояснення ОСОБА_2 від 18 лютого 2026 року, відповідно до яких зазначено, 08 лютого 2026 року близько 09:00 год в неї виник конфлікт з чоловіком ОСОБА_1 , конфлікт виник на фоні побутових відносин, а саме чоловік прийшов в її кімнату, почав її обзивати словами нецензурної лайки та тягав за одяг на неодноразові зауваження припинити насильницькі дії відносно неї останній не припиняв, після чого він забрав її документи та не повертав надалі під час конфлікту наніс мені тілесні ушкодження у вигляді синців на лівій та правій нозі удари наносив руками та хватав за тіло. (а.с. 6)

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 від 16 березня 2026 року, які відібрані поліцейським офіцером громади відділення поліції № 3 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області майором поліції Хомюк О.В. зазначено, що за адресою їх проживання разом з дітьми, а саме з донькою та сином та його матір`ю. Раніше разом з ним проживала його дружина ОСОБА_2 , але так як сімейні стосунки в них склались, то на даний момент вони проживають окремо. Так, 08 лютого 2026 року близько 10:30 за місцем їхнього спільного проживання на побутовому грунті між ним та дружиною виник словесний конфлікт після якого, цілий день ОСОБА_3 перебувала у спальній кімнаті та ні з ким не контактувала. Того дня близько 20 год, він зайшов в спальню кімнату та зробив їй зауваження з приводу того, що вона пролежала цілий день та не приготувала дітям їсти. У відповідь дружина вкрилась одіялом та не реагувала на його зауваження. Після цього в них виник знов конфлікт під час якого він намагався її стягнути з ліжка, а саме брав за ліву руку та тягнув до себе, а вона в свою чергу мене відштовхувала ногами. Після цього все таки стягнув її але ОСОБА_3 почала від нього тікати на вулицю. Біля вхідних дверей будинку він її наздогнав та обома руками обійняв дружину намагаючись її затримати але так як знаходився ззаду неї і двері будинку відчинені то по інерції вони перечепились через поріг, в результаті чого впали, а саме випали на вулицю та вона отримала тілесні ушкодження, але які саме він не знає. Після цього, вони піднялись на ноги і він силоміць затягнув її до хати. Після цього конфлікт прожовувався і дружина намагалась йому нанести тілесних ушкоджень відкруткою, але ніяких ушкоджень йому не задіяно. Наступного дня дружина забрала речі та документи і поїхала у невідомому напрямку. Наданий час йому стало відомо про те, що дружина подала позов до суду про розірвання шлюбу. (а.с. 7-8).

Також в матеріалах справи міститься копія довідка № 243 видана Бородянською ЦРЛ від 18 лютого 2026 року, яка видана ОСОБА_2 про те, що їй надана допомога: діагноз гематома правого плеча та лівого передпліччя лівої гомілки. Обставини місце та час травмування травма нанесена 08 лютого 2026 року.

При вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, апеляційний суд зважає на те, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Так, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад правопорушення, який передбачений ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, зокрема вчинення ним психологічного та фізичного насильства по відношенню до своєї дружини та завданні тілесних ушкоджень у вигляді синців.

Доводи апеляційної скарги про те, що між ним та дружиною мав місце лише словесний конфлікт, під час якого вони випадково впали, спростовуються встановленими обставинами справи, а також долученими до матеріалів справи доказів, які підтверджують отримання останньою тілесних ушкоджень у вигляді отримання гематоми.

Посилання в апеляційній скарзі стосовно того, що обставини вчинення ним психологічного та фізичного насильства ґрунтуються виключно на неправдивих твердженнях потерпілої, з якою він перебуває у неприязних стосунках апеляційний суд оцінює критично.

Свобода від насильства це одне із основних прав людини. При цьому, для складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не має значення поведінка потерпілої сторони. Крім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості у законний спосіб захищати свої права та свободи, у разі порушення їх ОСОБА_2 ..

Апеляційний суд зауважує, шо насильство в родині, будь-якого характеру, відрізняється тим від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім`ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.

Отже, різниця між насильством та конфліктом полягає у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплених агресією і бажанням завдати шкоди.

Як встановлено під час розгляду справи потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді синців, що в свою чергу підтверджує, що останнім завдано фізичного насильства стосовно своєї дружини.

Отже, доводи апеляційної скарги мають формальний характер та спрямовані на ухилення від відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, а будь-яких інших даних щодо відсутності вини останнього у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що постанова Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Керуючись положеннями статті 284, 294 КУпАП, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тетіївського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Київського

апеляційного суду М.А.Яворський