Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №359/4529/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/4529/26

провадження № 22-ц/824/11309/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Богдашкіної Дар`ї Олександрівни на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року в складі судді Чирки С. С.,

установив:

20.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 листопада 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою, складеною у м. Марібор, Республіка Словенія.

Відповідно до умов укладеного договору позики, позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 37 500,00 євро готівкою, які останній зобов`язався повернути не пізніше 31 грудня 2025 року. Факт отримання грошових коштів підтверджено особисто ОСОБА_2 та засвідчено його власноручним підписом у розписці.

Станом на 20.04.2026 ОСОБА_2 ухиляється від виконання прийнятих на себе зобов?язань, жодних виплат позивачеві здійснено не було. Сума боргу в розмірі 37 500,00 євро не повернута ані повністю, ані частково. Відповідач на неодноразові звернення не реагує, що свідчить про умисне ухилення від виконання зобов?язань за укладеним договором позики.

Таким чином, прострочення виконання зобов?язання складає понад три місяці з моменту настання строку повернення позики, що є грубим порушенням умов договору позики та вимог цивільного законодавства України.

Щодо солідарної відповідальності ОСОБА_3 зазначив, що вона є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями про спільне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 та декларацією, де ОСОБА_2 зазначений як чоловік ОСОБА_3 . Шлюб між відповідачами зареєстрований у встановленому законом порядку. У розписці від 01.11.2025 прямо зазначено, що кошти надавались «з метою закупівлі товарів та розвитку бізнесу». Позичені кошти у розмірі 37 500,00 євро були спрямовані на фінансування підприємницької діяльності ТОВ «ВІВАМАКС ГРУП», директором та єдиним бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 Підприємницька діяльність ТОВ «ВІВАМАКС ГРУП», у розвиток якої були вкладені позичені кошти, здійснювалась в інтересах сім`ї подружжя ОСОБА_4 , оскільки доходи від діяльності зазначеного товариства є джерелом матеріального забезпечення сім?ї.

Просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 37 500 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день виконання рішення суду.

Одночасно з поданням позовної заяви, на підставі статей 149-158 ЦПК України, позивач звернувся з клопотанням про забезпечення позову, оскільки існує реальна загроза невиконання або суттєвого ускладнення виконання майбутнього рішення суду.

Зазначив, що розмір боргу, який складає 37 500,00 євро, у гривневому еквіваленті становить суттєву суму, яка може бути виведена або прихована боржниками у разі невжиття заходів забезпечення.

ОСОБА_2 є директором та єдиним бенефіціарним власником ТОВ «ВІВАМАКС ГРУП», що надає йому необмежені можливості для виведення активів через юридичну особу шляхом здійснення правочинів, що формально відповідатимуть законодавству, але фактично спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення. Критичний фінансовий стан ТОВ «ВІВАМАКС ГРУП»: фінансові показники товариства свідчать про хронічні збитки та незадовільний фінансовий стан - чистий збиток за 2024 рік склав 216 200,00 грн, загальна сума зобов`язань товариства перевищує 1 116 700,00 грн.

Зазначені показники вказують на подальше погіршення майнового стану ОСОБА_2 та ризик неможливості виконання судового рішення без своєчасного вжиття заходів забезпечення. Відповідач підписував розписку перебуваючи за кордоном (м. Марібор, Республіка Словенія), що вказує на наявність у нього зав`язків та можливостей за межами України і свідчить про реальний ризик переміщення активів за кордон з метою ухилення від виконання зобов`язань та можливого судового рішення. Повна відсутність будь-яких дій з боку відповідача щодо погашення заборгованості протягом більш ніж трьох місяців після настання строку виконання зобов`язання, свідчить про умисне ухилення від виконання боргових зобов`язань та небажання добровільно погашати заборгованість.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , власник - ОСОБА_3 ;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:11:054:0012, площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- транспортний засіб - автомобіль Skoda Octavia, A7, державний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , 2018 року випуску, колір коричневий;

- грошові кошти на рахунках ТОВ «ВІВАМАКС ГРУП» в усіх банківських установах в межах суми позову;

- грошові кошти на особистих банківських рахунках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в усіх банківських та фінансових установах України в межах суми позову.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Висновок суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано жодних належних та достовірних доказів, які б свідчили про наміри відповідача вивести активи з товариства та відчужити належний ОСОБА_3 житловий будинок та земельну ділянку, транспортний засіб. Заявник не надав доказів вартості житлового будинку, земельної ділянки, транспортного засобу, тому суд позбавлений можливості визначити чи будуть вжиті заходи забезпечення позову співмірними до заявлених позовних вимог.

30.04.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Богдашкіна Д. О. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт у межах ціни позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував обставини, які мають преюдиційне значення для вирішення питання про забезпечення позову. У провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області раніше перебувала цивільна справа № 359/11685/25 за позовом іншого кредитора ОСОБА_5 до тих самих відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , також про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року у справі № 359/11685/25 заяву про забезпечення позову задоволено повністю та накладено арешт на те саме майно, щодо якого позивач у цій справі заявляє клопотання про забезпечення позову.

Вказана ухвала від 02.10.2025 додавалась позивачем до заяви про забезпечення позову, проте суд не надав їй жодної правової оцінки. Це є грубим порушенням принципу єдності судової практики та принципу правової визначеності.

Вказана ухвала встановлює зокрема, наявність у ОСОБА_3 на праві власності спірних об`єктів нерухомого та рухомого майна, а також підтверджує співмірність та достатність обраного позивачем способу забезпечення позову - арешту того самого майна у межах суми позову. Відмова враховувати ці обставини є неприпустимою.

В оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що аргументація заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника. Це твердження не відповідає дійсності та матеріалам справи. Позивач навів і підтвердив належними письмовими доказами таку сукупність конкретних фактичних обставин.

Фактичний бенефіціар та користувач спірного майна - ОСОБА_2 , проте формальне його оформлення на дружину дозволяє уникати звернення стягнення на майно за особистими боргами. У сукупності з обставинами укладення договору позики (підпис у Словенії, підприємницька мета, контроль над збитковим ТОВ) це створює об`єктивну та реальну, а не уявну, загрозу невиконання рішення суду.

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано 02.05.2023 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кузьміченко О. А. Тобто майно було перереєстроване з попереднього власника на дружину ОСОБА_2 саме у період активного нарощування боргових зобов`язань подружжя.

У 2025 році вже існувало щонайменше два невиконаних договори позики, за якими винесено рішення про забезпечення позову у справі № 359/11685/25. Наведена сукупність документально підтверджених обставин виключає кваліфікацію позиції позивача як «припущення». Таким чином, позивач навів конкретні, перевірені, документально підтверджені факти, що в сукупності утворюють обґрунтоване переконання у наявності реальної загрози невиконання рішення суду.

Суд дійшов помилкового висновку про недоведеність співмірності заходів забезпечення позову. Так, позивач у заяві про забезпечення позову прямо просив накласти арешт на грошові кошти на рахунках відповідачів та підконтрольного товариства виключно в межах суми позову. Це означає, що арешт за визначенням не може бути неспівмірним заявленим вимогам - він не перевищує ціну позову - 37 500 євро у гривневому еквіваленті, що становить близько 1 653 716,63 грн станом на дату подання позову.

Також, при накладенні арешту на нерухоме майно у забезпечення грошового позову суд не перевіряє точну ринкову вартість об`єкта, оскільки сам по собі арешт не призводить до автоматичного звернення стягнення на майно на повну його вартість. Звернення стягнення можливе лише в межах присудженої судом суми боргу - це прямо випливає з ч. 3 ст. 150, ст. 152 ЦПК України та законодавства про виконавче провадження.

Разом з тим, матеріали справи містять об`єктивні дані, що дозволяють орієнтовно встановити вартість майна.

ОСОБА_2 має необмежену юридичну та фактичну можливість у будь-який момент перерахувати кошти товариства на рахунки третіх осіб під виглядом виконання договірних зобов`язань без будь-якого контролю з боку інших учасників чи наглядових органів. За відсутності арешту такі дії неможливо буде скасувати у разі задоволення позову, оскільки кошти будуть виведені до моменту набрання рішенням законної сили.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та розгляд справи повідомлені належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі № 904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).

За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (див. постанову Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22).

Предметом судового розгляду в даній справи є вимога ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь суми боргу в розмірі 37 500 Євро.

При цьому позивач у справі, обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову посилався на те, що на час звернення до суду із вказаним позовом відповідачі не виконують зобов`язання по договору позики, після закінчення строку повернення позики грошові кошти повернуто не було.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки враховуючи предмету спору - вимога про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 37 500 Євро, що є значною сумою, обставини, на які посилається позивач - тривалий строк неповернення позики, існують обґрунтовані припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову, неправильно застосував положення ст.149, 150 ЦПК України, оскільки не врахував, що забезпечення позову має превентивний характер і спрямоване не на констатацію вже вчинених відповідачем дій щодо відчуження майна, а на недопущення утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Враховуючи, що предметом спору є стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 37 500 Євро, накладення арешту на належні відповідачам матеріальні активи у межах ціни позову є безпосередньо пов`язаним із предметом позову, співмірним заявленим вимогам та забезпечує досягнення мети інституту забезпечення позову - гарантування реального виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Дослідивши зміст позовної заяви ОСОБА_1 , фактичні обставини спору, характер заявлених майнових вимог, ціну позову, а також надані позивачем докази щодо наявності у відповідачів конкретного майна, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову щодо належного відповідачам нерухомого майна може істотно ускладнити виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Разом з тим, з огляду на предмет спору, а саме, стягнення заборгованості у розмірі 37 500 Євро, колегія суддів вважає, що накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:11:054:0012 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає критерію співмірності, передбаченому ст.150 ЦПК України, та спрямоване на забезпечення реального виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню частково.

Поряд із цим, перевіривши викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування додаткового заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортний засіб та грошові кошти, оскільки в межах цього спору належним, достатнім і співмірним заходом є накладення арешту на нерухоме майно відповідачів. Такий підхід відповідатиме принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з наведеного, ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року винесена з порушенням норм процесуального права: без належного аналізу ризиків; із порушенням принципів пропорційності та співмірності, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богдашкіної Дар`ї Олександрівни задовольнити частково.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 497654332105, власник - ОСОБА_3 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:11:054:0012, площею 0,1 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2728087132105, власник - ОСОБА_3 .

В іншій частині вимог заяви відмовити.

Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Боржник: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Строк пред`явлення постанови до виконання - три роки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.07.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук