Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №640/24732/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/24732/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Прасов О.О.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника відповідача: Сусло Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач) в якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.07.2021 за №1179-К «Про звільнення ОСОБА_2 »;

2) визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.07.2021 за №1188-К «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 27 липня 2021 року №1179-К»;

3) поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, з 02.08.2021;

4) стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 02.08.2021 по день фактичного виходу на роботу, виходячи із середньоденного розміру заробітку, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.07.2021 за №1179-К «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.07.2021 за №1188-К «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 27 липня 2021 року №1179-К».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, з 03.08.2021.

Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 02.08.2021 по 18.06.2025 у сумі 430 785 грн. 84 коп., з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 9250 грн. 00 коп. рішення звернуто до негайному виконання.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з`явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу ОСОБА_1 , проходив державну службу на посаді заступник начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальник відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області.

Державною службою України з безпеки на транспорті винесено наказ №1179-К від 27.07.2021 «Про звільнення ОСОБА_2 »..

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.07.2021 за №1188-К внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 27 липня 2021 року №1179-К (далі по тексту - оскаржувані накази).

Підставою звільнення позивача з посади стала службова записка начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Миколи Грибана від 26.07.2021 № 45508/21/18-21; листки непрацездатності АКА № 758961 від 10 лютого 2021 року; АДТ № 404948 від 25 лютого 2021 року; AЛB № 410091 від 22 березня 2021 року; АЛВ № 410211 від 12 квітня 2021 року; АЛВ № 410374 від 11 травня 2021 року та AЛB № 446207 від 10 червня 2021 року.

Вважаючи протиправними оскаржувані накази, а своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані накази є такими, що не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки станом на момент видання оскаржуваних наказів, ОСОБА_1 був відсутній на службі 123 календарних дні, що є меншим ніж 150 календарних днів, які передбачено чинним законодавством.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції в цій частині, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, проте, вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення користь позивача середнього заробітку, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є встановлення правомірності прийнятих відповідачем наказів про звільнення позивача з посади, та як наслідок, поновлення законних прав позивача шляхом поновлення останнього на посаді заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, починаючи з 03.08.2021, та стягнення на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, до моменту фактичного поновлення на службі.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Згідно з частинами першою та другою статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно зі статтею 51 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі по тексту - Закон №889-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до частин 2-3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 87 Закон №889-VIII регламентовано, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою звільнення ОСОБА_1 з посади стала службова записка начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Миколи Грибана від 26.07.2021 за №45508/21/18-21, у якій останнім повідомлено Голову Державної служби України з безпеки на транспорті про тривалу відсутність на робочому місці ОСОБА_1. - заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області.

Також, у службовій записці вказано, що ОСОБА_1 , призначений на посаду заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, з 07 грудня 2020 року. За період роботи на робочому місці: - у 2020 році 18 робочих днів; - у 2021 році 23 робочих дні (з 11 січня 2021 року по 09 лютого 2021 року); з 10 лютого 2021 року по 26 червня 2021 року ОСОБА_3 перебував на лікарняному (листки непрацездатності: АКА № 758961 від 10 лютого 2021 року з 10.02.2021 по 24.02.2021; АДТ № 404948 від 25 лютого 2021 року з 25.02.2021 по 21.03.2021; АЛВ № 410091 від 22 березня 2021 року з 22.03.2021 по 09.04.2021; АЛВ № 410211 від 12 квітня 2021 року з 12.04.2021 по 10.05.2021; АЛВ № 410374 від 11 травня 2021 року з 11.05.2021 по 28.05.2021 та АЛВ № 446207 від 10 червня 2021 року з 10.06.2021 по 26.06.2021). З 31 травня 2021 року по 09 червня 2021 року перебував у щорічній додатковій оплачуваній відпустці. Після якої з 10 червня 2021 року по теперішній час, з його слів, він перебуває на лікарняному. Тривала відсутність працівника управління не сприяє ефективному, оперативному та якісному виконанню покладених на відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області завдань, обов`язків та функцій. Враховуючи вказану вище інформацію запропоновано розглянути питання стосовно звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, відповідно до пункту 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» (Т.1 а.с.16).

У свою чергу, ОСОБА_1 було подано до Державної служби України з безпеки на транспорті 8 лікарняних листів, які підтверджують його відсутність на роботі, а саме:

- згідно листка непрацездатності АКЛ № 758961, з 10.02.2021 (середа) по 24.02.2021 (середа) (відсутній 15 календарних днів), стати до роботи 25.02.2021 (четвер) (Т.1, а.с.72);

- згідно листка непрацездатності АДТ № 404948, з 25.02.2021 (четвер) по 21.03.2021 (неділя) (відсутній 25 календарних днів), продовжує хворіти (Т.1, а.с.67);

- згідно листка непрацездатності АЛВ № 410091, з 22.03.2021 (понеділок) по 09.04.2021 (п`ятниця) (відсутній 19 календарних днів), стати до роботи 10.04.2021 (субота) (Т.1, а.с.68);

- згідно листка непрацездатності АЛВ № 410211, з 12.04.2021 (понеділок) по 10.05.2021 (понеділок) (відсутній 29 календарних днів), продовжує хворіти (Т.1, а.с.69);

- згідно листка непрацездатності АЛВ № 410374, з 11.05.2021 (вівторок) по 28.05.2021 (п`ятниця) (відсутній 18 календарних днів), стати до роботи 29.05.2021 (Т.1, а.с.70);

- згідно листка непрацездатності АЛВ № 446207, з 10.06.2021 (четвер) по 26.06.2021 (субота) (відсутній 17 календарних днів), стати до роботи 27.06.2021 (неділя) (Т.1, а.с.71);

- згідно листка непрацездатності АЛВ № 410646, з 29.06.2021 (вівторок) по 23.07.2021 (п`ятниця) (відсутній 25 календарних днів) продовжує хворіти (Т.1, а.с.73);

- згідно листка непрацездатності АЛВ № 410793, з 24.07.2021 (субота) по 02.08.2021 (вівторок) (відсутній 4 календарні дні по день звільнення (27.07.2021), а загалом 10 календарних днів), стати до роботи 03.08.2021 (Т.1, а.с.74).

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Правовідносини з приводу наявності підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у зв`язку із нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання визначені нормами статті 87 Закон №889-VIII .

Так, законодавець установлює, що для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення державний службовець повинен не з`являтися на службі більш як 150 календарних днів протягом року саме через тимчасову непрацездатність, що, у свою чергу, повинна підтверджуватися листком тимчасової непрацездатності.

Таким чином, суб`єкт призначення (роботодавець) повинен приймати рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення державного службовця із наведених вище підстав лише після отримання листків тимчасової непрацездатності останнього.

Аналогічні правові висновки викладені Верховим Судом у постанові від 16.10.2019 у справі № 826/472/18.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , у період з 31.05.2021 по 09.06.2021, перебував у щорічній додатковій оплачуваній відпустці.

В оскаржуваному Наказі Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.07.2021 за №1179-К «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказі Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.07.2021 за №1188-К «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 27 липня 2021 року № 1179-К» зазначено лише про 6 листків непрацездатності ОСОБА_1 .

У свою чергу, відповідно до зазначених 6 листків непрацездатності, станом на дати видання оскаржуваних наказів, ОСОБА_1 був відсутній на службі 123 календарних дні.

При цьому, на день видання оскаржуваних наказів від 27.07.2021 за №1179-К «Про звільнення ОСОБА_2 » та від 29.07.2021 за №1188-К «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 27 липня 2021 року № 1179-К» у Державної служби України з безпеки на транспорті були відсутні у наявності 2 листки непрацездатності, а саме: листок непрацездатності АЛВ № 410646; листок непрацездатності АЛВ № 410793. Зазначене є порушенням вимог ч. 2 ст. 87 Закон №889-VIII та не спростовано відповідачем, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, в межах розгляду даної справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Державною службою України з безпеки на транспорті не була дотримана процедура звільнення ОСОБА_1 , відповідно до норм чинного законодавства, що має наслідком скасування оскаржуваних наказів про звільнення позивача.

Так, правовими положеннями ч.1 ст. 235 Кодексу законів про працю України регламентовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на висновок суду про протиправність звільнення позивача з посади заступника начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.07.2021 за №1179-К «Про звільнення ОСОБА_2 », ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено, починаючи з 03.08.2021.

Частиною 2 ст.235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до абзацу четвертого Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У даному випадку, судом першої інстанції зазначено, що враховуючи відсутність розрахункового періоду, з огляду на перебування позивача протягом розрахункового періоду у відпустці та його тимчасову непрацездатність, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати посадовий (місячний) оклад позивача, відповідно до довідки про середньоденну заробітну плату №04/153 від 29.09.2021, середньоденна заробітна плата позивача складає 440,48 грн, виходячи з посадового окладу 9 250,00 грн.(Т.1 а.с.78).

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, зазначає, що питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято судом першої інстанції з порушенням вимог чинного законодавства, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Так, на виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2026 року, відповідачем надано довідку від 23.06.2026 №10/43 про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становить 1035,90 грн., середньомісячна - 21 235,95 грн.

Розрахунок здійснено з урахуванням розміру заробітної плати ОСОБА_1 за останні два повних місяці роботи відпрацьованих перед звільненням, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», із зазначенням середньоденної заробітної плати, із зазначенням відомостей про тривалість робочого тижня (календарних та робочих днів).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, кількість днів вимушеного прогулу з дня звільнення позивача та до дня ухвалення судом першої інстанції рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку - з 03.08.2021 (дня наступного за днем звільнення) по 18.06.2025 (ухвалення судом рішення) - складає 1007 робочих днів.

З урахуванням середньоденної заробітної плати позивача 1035,90 грн. та 1007 днів вимушеного прогулу, середній заробіток за час вимушеного прогулу дорівнює 1 043 151,30 грн., який підлягає стягненню на користь позивача з відрахуванням відповідачем з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, у зв`язку з помилковими висновками суду першої інстанції в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, яка підлягає стягненню на користь останнього, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 317 КАС України).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, відповідно апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - змінити у резолютивній частині та викласти у такій редакції:

Абзац п`ятий:

«Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 03.08.2021 по 18.06.2025, в розмірі 1 043 151, 30 грн. (один мільйон сорок три тисячі сто п`ятдесят одна грн. 30 коп.), з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.».

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 20.07.2026 року