Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №400/8080/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8080/25

Категорія 106030000Головуючий у суді І інстанції: Лісовська Н.В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що він звільнений з військової служби 09.10.2020 р. При звільненні відповідачем не виплачені грошове забезпечення за період 01.02.2020 по 09.10.2020, допомога на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 р. та вихідна допомога при звільнені зі служби. 27.06.2025 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі № 400/7960/24 відповідачем виплачено позивачу 37710,96 грн. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.10.2020 року по 18.07.2022 року, з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року за шість місяців у сумі 75309,06 грн., з відрахуванням податків та зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту, оскільки такі правовідносини врегульовані зазначеними вище Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Крім того в разі застосування до позовної заяви про нарахування та виплату середнього заробітку з дня звільнення позивача по день фактичного розрахунку, то за попередніми розрахунками середній заробіток буде перевищувати нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення, шо в свою чергу суперечить принципу співмірності майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач в період з 01.09.1993 року по 09.10.2020 рік проходив військову службу в у 1 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.

Підчас проходження військової служби І Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області з 01.09.1993 року по 09.10.2020 року, на всіх видах забезпечення в тому числі фінансовому перебував цій же частині.

Після реорганізації у 2021 році 1 Державної пожежно-рятувальної частини її правонаступником став 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Миколаївській області.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 року у справі 400/7960/24 зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 01.02.2020 року по 09.10.2020 року грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020 рік та вихідну допомогу при звільненні зі служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

27 червня 2025 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 року у справі 400/7960/24 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області було виплачено 37710,96 гривень.

Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що загальна сума, яка виплачена позивачу на виконання судового рішення, є меншою, ніж кошти, які фактично виплачені позивачу при звільненні в неоспорюваній сумі, однак, середній заробіток, з урахуванням визначеної частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і це зумовлено тим, що позивач зволікав зі зверненням до суду з позовом про стягнення не нарахованих та не виплачених йому відповідачем при звільнення сум, та звернувся до суду зі спливом більше трьох років після звільнення, а тому, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 75309,06 грн., що складає 16,5% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

З огляду на викладене безпідставними є доводи апелянта, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту, оскільки такі правовідносини врегульовані зазначеними вище Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За наведеного правового регулювання, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки, грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.10.2020 року, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020 рік та вихідну допомогу при звільненні зі служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 10.09.2020 року по 27.06.2025 року з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.

Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного.

У даній справі необхідно застосовувати до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби.

В постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 09.10.2020 року.

Виплата грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.10.2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік та вихідну допомогу при звільненні на виконання судового рішення у справі №400/7960/24 здійснена 27.06.2025 року у сумі 37710,96 грн.

Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є: з 09.10.2020 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ), з 19.07.2022 року по 27.06.2025 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки наданої Відповідачем на виконання ухвали суду від 19.01.2026 року про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню з військової служби, позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 33463,32 грн. (за серпень 2020 року 16731,66 грн., за вересень 2020 року 16731,66 грн.), кількість днів служби за період серпень-вересень 2020 року становить 61 календарних днів, тобто, середньоденна заробітна плата позивача складає 548,58 грн. (33463,32 грн./61день).

Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду, період затримки розрахунку при звільненні з 09.10.2020 року по 18.07.2022 року складає 648 календарних дні, з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (шість місяців) складає 184 календарних дні, тобто, загалом 832 календарних дні.

З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 09.10.2020 року по 18.07.2022 року за 648 к.д. складає 355479,84 грн., з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (184 к.д.) 100938,72 грн., загальний розмір 456418,56 грн.

В свою чергу, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Суд враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі №340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022 року.

Водночас, суд вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону №2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі №340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22.

Так, Верховний Суд у вказаних справах звернув увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».

Отже, ВС зазначив, що обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.

Верховний Суд вказав на те, що протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

ВС зазначив, що у згаданому рішенні суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших, разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.

Крім того, ВС звернув увагу на те, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Викладене, за позицією Верховного Суду не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-IX.

Загальний розмір середнього заробітку з 09.10.2020 року по 18.07.2022 року за 648 к.д., з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (184 к.д.) складає 456418,56 грн.

Згідно довідки, що надана відповідачем на виконання вимог ухвали суду про витребування, розмір належних позивачеві при звільненні виплат, який був виплачений, складає 190581,00 грн.

В свою чергу, виплата індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №400/7960/24 здійснена на рахунок позивача 27.06.2025 р. на загальну суму 37710,96 грн.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 228291,96 грн. (190581,00 +37710,96 грн.)

Тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 16,5%.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Враховуючи викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, суд вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини:

- позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 09.10.2020 р.;

- з позовом щодо перерахунку грошового забезпечення за 2020 рік позивач звернувся до суду лише у серпні 2024 року, тобто, зі сплином більше трьох років після виключення зі списків на той час 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області;

- судове рішення у справі №400/7960/24, на виконання якого нараховано грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.10.2020 року, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020 рік та вихідну допомогу при звільненні зі служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням га додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленою Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року па відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, за затримку виплати якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 13.05.2025 р.;

- виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі №400/7960/24 здійснена 27.06.2025р.;

- загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 228291,96 грн.;

- частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 16,5%;

- загальний розмір середнього заробітку з 09.10.2020 року по 18.07.2022 року за 648 к.д., з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (184 к.д.) складає 456418,56 грн.

Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції вірно зазначив, що загальна сума, яка виплачена позивачу на виконання судового рішення, є меншою, ніж кошти, які фактично виплачені позивачу при звільненні в неоспорюваній сумі, однак, середній заробіток, з урахуванням визначеної частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, а тому справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 75309,06 грн., що складає 16,5% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року по справі № 400/8080/25, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький