Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №591/11878/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м.Суми

Справа №591/11878/24

Номер провадження 22-ц/816/437/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Замченко А. О.

за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Публічне акціонерне товариство «СУМИХІМПРОМ»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 травня 2025 року, ухваленого в м. Суми в складі судді Клименко А.Я., повне рішення складене 19 травня 2025 року, -

в с т а н о в и в :

23 листопада 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (далі - ПАТ «СУМИХІМПРОМ») про стягнення 24879,74 грн нарахованої, але не виплаченої заборгованості по заробітній платі при звільненні, 81822,50 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 травня 2024 року до 22 листопада 2024 року та 2500 грн моральної шкоди, також просить поновити строк для звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 травня 2024 року заявницю було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. На день звільнення відповідач не провів повний розрахунок та не виплатив нараховану заробітну плату, борг склав 24879,74 грн. Також на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за шість місяців. Вважає, що неправомірними діями роботодавця через невчасний розрахунок позивачці завдана моральна шкода, розмір компенсації якої оцінює у 2500 грн. Вказує, що про розмір заборгованості позивач дізналася 12 листопада 2024 року.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 травня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 24879,74 грн (з урахуванням утриманих податків і обов`язкових платежів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 81822,50 грн з подальшим утриманням всіх податків і обов`язкових платежів, 1500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 1211,20 грн у рахунок повернення судового збору.

Стягнуто з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» на користь держави 1211,20 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ «СУМИХІМПРОМ» посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішень суду, просить рішення суду в частині стягнення боргу по заробітній платі скасувати і відмовити у задоволені цієї вимоги, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зменшити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачкою пропущений тримісячний строк для звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суму нарахованої заборгованості по заробітній платі, оскільки відповідне повідомлення було надане позивачці 21 травня 2024 року, тобто у останній робочий день перед звільненням. Позов подано до суду лише 23 листопада 2024 року, тобто з пропуском встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку. Крім того, судом неправильно визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також є завищеним порівняно з сумою боргу по заробітній платі.

В частині вирішених вимог про компенсацію моральної шкоди рішення суду не оскаржується, а тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 14 січня 2022 року ОСОБА_1 працювала апаратником розсіву 3 розряду в ПАТ «СУМИХІМПРОМ» (а.с. 16-18).

Наказом від 21 травня 2024 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з переїздом на нове місце проживання (зворот а.с. 44-45).

21 травня 2024 року роботодавець повідомив ОСОБА_1 , що сума, яка належить до виплати при звільненні становить 24879,74 грн (а.с. 42).

Згідно з довідкою про доходи від 12 листопада 2024 року сума, що належить до виплати ОСОБА_1 за період з грудня 2023 рік до травня 2024 року становить 24879,74 грн (а.с. 9).

Заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі на день звільнення 21 травня 2024 року також підтверджується розрахунковими листами (а.с. 10-11).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що заявлена сума нарахованого, але не виплаченого боргу по заробітній платі на день звільнення позивачки, яка становить 24879,74 грн, відповідачем не спростована, заперечень щодо боргу не подано, а тому ця позовна вимога задоволена. Також суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 81822,50 грн, взявши до уваги розрахунок позивачки.

Проте, колегія суддів апеляційного суду з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 83 КЗпП).

За таких обставин, оскільки роботодавцем не було проведено остаточного розрахунку з позивачкою у день її звільнення 21 травня 2024 року і доказів протилежного не надано, тому права позивачки дійсно були порушені.

Водночас, відповідно до ч.1, ч.2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідач виконав вимоги ст. 116 КЗпП України, повідомивши позивачку у день звільнення 21 травня 2024 року про суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а.с. 42). Проте, позивачка у межах тримісячного строку з дня одержання нею цього письмового повідомлення до суду не зверталась, тобто пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України строк.

Доводи позивачки про те, що про суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати вона дізналась з довідки про доходи від 12 листопада 2024 року є безпідставними та спростовують відповідним повідомленням роботодавця від 21 травня 2024 року, з яким заявниця ознайомилась особисто під підпис.

Отже, за відсутності поважних причин для поновлення пропущеного тримісячного строку для звернення до суду апеляційний суд відмовляє у поновленні строку для звернення до суду і відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 24879,74 грн заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі.

За затримку розрахунку при звільненні передбачена відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідачем не було проведено остаточного розрахунку з позивачкою у день звільнення.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ураховуючи конкретні обставини справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

У спірних правовідносинах нарахована, але не виплачена роботодавцем заробітна плата становить 24879,74 грн., ця сума боргу на день апеляційного перегляду судового рішення не виплачена, відповідач має значні борги перед колишніми працівниками. Фінансові проблеми містоутворюючого підприємства є загальновідомою обставиною, підтверджуються кількістю судових справ з приводу стягнення не лише заборгованостей по заробітній платі, але і передбачених ст.ст. 117, 235 КЗпП України виплат.

Заявлену до стягнення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – 81822,50 грн апеляційний суд вважає неспівмірною обсягу відповідальності роботодавця у виді компенсаційної виплати наслідкам правопорушення у виді несвоєчасної виплати заробітної плати позивачці. Наслідки несправедливого майнового тягаря компенсаційних виплат значній кількості працівників можуть унеможливити виконання роботодавцем зобов`язань з виплати заробітної плати. Зазначена причина також має братись судом до уваги при вирішенні питання про зменшення розміру середнього заробітку.

Беззаперечно трудові права позивачки роботодавцем були порушені, проте відповідальність роботодавця у зв`язку з таким порушенням не має призводити до безпідставного збагачення з огляду на відсутність доказів майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а також створювати реальну загрозу накопичення та збільшення заборгованостей підприємства перед працюючими.

Ураховуючи що у задоволенні основної позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі суд відмовляє, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям розмір відповідальності відповідача за невиконання вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні позивачки на рівні 30000 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги у зв`язку з пропуском позивачкою тримісячного строку для звернення до суду за захистом своїх трудових прав та відсутності поважних причин пропуску строку для звернення до суду з позовом.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині компенсації судових витрат на підставі ч. 4 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми середнього заробітку з 81822,50 грн до 30000 грн та зменшення суми компенсації судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат підлягає зміні.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольняються частково (на 37 %), з урахуванням того, що позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення боргу по заробітній платі, тому з відповідача на користь позивачки слід стягнути 448,14 грн за подання позову.

За подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1816,80 грн (150% від 1211,20 грн), тому новому розподілу підлягає судовий збір у розмірі 1144,58 грн (63% від 1816,80 грн). Відповідачу за рахунок позивачки слід компенсувати 763,06 грн судового збору за подання апеляційної скарги за вимоги про стягнення середнього заробітку. Також відповідачу за рахунок держави слід компенсувати 381,52 грн судового збору за подання апеляційної скарги за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми ід 19 травня 2025 року в частині вирішених вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 24879 грн 74 коп. заборгованості по заробітній платі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Качан Наталії Федорівни про поновлення строку для звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Відмовити в задоволенні позовної вимоги представника ОСОБА_1 – адвоката Качан Наталії Федорівни до Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заробітної плати.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми ід 19 травня 2025 року в частині вирішених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30000 грн з подальшим утриманням всіх податків і обов`язкових платежів.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми ід 19 травня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 448 грн 14 коп. судового збору за подання позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» 763 грн 06 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству «СУМИХІМПРОМ» 381 грн 52 коп. судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

А. О. Замченко