Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №577/7600/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/7600/25

Номер провадження 22-ц/816/2173/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

представника відповідача – Мельниченко Надії Миколаївни (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2026 року, ухвалене у м. Конотоп, у складі судді Логіна Є.В., повне рішення складено 25 березня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаною позовною заявою, яку обґрунтував такими обставинами.

Пропрацювавши на посаді машиніста тепловоза виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця АТ «Українська залізниця» 39 років, 12 серпня 2025 року він звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

У порушення вимог статті 116 КЗпП України відповідач не провів з ним остаточний розрахунок в день його звільнення, оскільки не виплатив кошти, гарантовані колективним договором, який закріплює соціальні гарантії та пільги, зокрема і для тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України.

Зазначав, що при звільненні мав право на виплати, які визначені трудовим законодавством та колективним договором, та входять до структури заробітної плати, а саме:

одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію (абзац перший пункту 8.7) у розмірі 143 158,8 грн, що становить п`ять середньомісячних заробітків (28 631,76 грн х 5);

додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи з 35 до 40 років (абзац другий пункту 8.7) у розмірі 114 527,04 грн, що становить чотири середньомісячних заробітків позивача (28 631,76 грн х 4);

матеріальну допомогу на оздоровлення (пункт 3.9) за 2023 рік у сумі 16 104 грн та за 2024 рік у сумі 18 168 грн, у загальному розмірі 34 272 грн.

Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, уточнивши позовні вимоги (а.с. 74), доводив наявність підстав для стягнення з товариства середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 145 838,88 грн, за період із 13 серпня 2025 року по 12 лютого 2026 року (за 132 робочі дні), при середньоденній заробітній платі 1104,84 грн.

Просив стягнути з відповідача на свою користь вказані суми коштів.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу в сумі 143 158,80 грн, додаткову матеріальну допомогу в сумі 114 527,04 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16 104,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 145 838,88 грн, а всього 419 628,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Суд установив, що на момент звільнення позивач мав право на ряд виплат, передбачених як законодавством, так і колективним договором, який є обов`язковим для сторін трудових відносин. Оцінюючи доводи відповідача щодо призупинення виплат у зв`язку з воєнним станом, суд виходив із принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та встановив, що рішення АТ «Укрзалізниця» про призупинення таких виплат було прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а отже не може ґрунтуватися на його положеннях. Крім того, суд урахував правову позицію Верховного Суду, якою відповідне рішення про призупинення виплат визнано незаконним. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про безпідставність невиплати позивачу передбачених колективним договором сум.

Також встановлено порушення відповідачем обов`язку провести повний розрахунок у день звільнення, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд виходив із принципу пропорційності та обмеження шестимісячним строком, дійшовши висновку про обґрунтованість нарахування середнього заробітку за відповідний період.

Окремо досліджено питання дотримання строків звернення до суду та встановлено, що за відсутності у повідомленні про нараховані та виплачені позивачу при звільненні суми від 12 серпня 2025 року відомостей про дату його вручення, строк звернення до суду не пропущено.

Суд відмовив у стягненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у сумі 18 168 грн, оскільки на момент виникнення у позивача права на цю виплату дія відповідного положення колективного договору (п. 3.9) була законно зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01 липня 2024 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.

Зазначає, що місцевий суд не застосував статті 1, 11 та пункт 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та не звернув уваги на те, що на період дії воєнного стану за ініціативою роботодавця може бути зупинено дію окремих положень колективного договору. Зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, є тимчасовим заходом, оскільки у працівників зберігається право на їх отримання, а реалізація цього права відкладається до припинення правового режиму воєнного стану або до прийняття правлінням АТ «Укрзалізниця» окремих рішень.

Пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, який визнано незаконним та скасовано судом у справі № 211/7338/23 не діє, оскільки втратив чинність на підставі пункту 9 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року і з 01 липня 2024 року товариством не застосовувався. Цим же рішенням правління, починаючи з 01 липня 2024 року, зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому немає правових підстав для стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у зв`язку із зупиненням положень колективного договору на цей час.

Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог відповідно до колективного договору, не порушував права на ці виплати, лише відтермінував їх реалізацію. Виходячи із послідовності передбачених графіків, позивачу обов`язково буде сплачено одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію. Суд першої інстанції не дослідив наданих відповідачем рішень про призупинення спірних виплат, передбачених колективним договором, що було здійснено не лише на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а і на підставі інших рішень.

Вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати, не залежать від виконаної роботи та її результатів, не передбачені чинним законодавством, а визначені тільки колективним договором підприємства.

Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а зумовлена обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджується з розміром стягнутого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважаючи його надмірним і непропорційним розміру простроченої заборгованості. Посилаючись на середньозважену ставку за кредитами в національній валюті за даними НБУ за 2025–2026 роки (35,1 %), вважає, що пропорційний розмір середнього заробітку становить 34 754,06 грн (273 789,84 грн ? 35,1 % / 365 днів ? 132 роб. дні). Зазначає, що суд має право зменшувати розмір середнього заробітку залежно від обставин конкретної справи. Також посилається на постанову Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 757/1997/20-ц, у якій визнано можливим стягнення середнього заробітку у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги, хоча на той час в Україні не діяв воєнний стан, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» не зазнавала таких руйнувань.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні наслідків пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду. Зазначає, що позивач із заявою про поновлення цього строку не звертався, а сам у позовній заяві пов`язував порушення своїх прав із днем звільнення – 12 серпня 2025 року, від якого й обчислював період затримки розрахунку. На думку апелянта, позивач свідомо не звертався до суду, очікуючи виплати коштів, унаслідок чого пропустив строк звернення до суду, який закінчився 13 листопада 2025 року. Посилається також на пояснення позивача в суді першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску цього строку, що, на думку апелянта, є самостійною підставою для відмови в позові.

Судове рішення в частині відмови у стягненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, в апеляційному порядку сторонами не оскаржується та відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Наказом від 17 липня 2025 року № 60/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено 12 серпня 2025 року за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП (а.с. 9).

Цим наказом постановлено компенсувати за невикористані дні основної відпустки та передбачені види додаткової відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену пунктом 8.7 розділу 8 колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року за 2023 та 2024 роки, відповідно до пункту 3.9 вказаного колективного договору, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

17 липня 2025 року позивач ознайомився із наказом про звільнення, що засвідчив власноручним підписом (а.с. 9).

Згідно із повідомленням виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» про нараховані та виплачені працівникові при звільненні суми від 12 серпня 2025 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітну плату в розмірі 20 000 грн. Водночас матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем зазначеного повідомлення (а.с. 12).

Відповідно до довідки виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 11 листопада 2025 року №355 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за червень-липень 2025 року становить 1104,84 грн (а.с. 11).

Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати, наданого виробничим підрозділом «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 20 листопада 2025 року № 354, середня зарплата ОСОБА_1 за період серпень 2024 року – липень 2025 року становить 28 631,76 грн (а.с. 10).

У 2006 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2006-2010 роки, пролонгований на 2011-2025 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 16-18).

Вказаний Колективний договір передбачає наступне:

пункт 3.9 – надання працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви;

пункт 8.7 – при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати залежно від стажу роботи на залізничному транспорті.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі в галузі, зокрема, для чоловіків при стажі понад 35 років – 4 середньомісячних заробітки.

Пунктом 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 39).

Листом від 06 вересня 2022 року за №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 за підписом голови правління АТ «Укрзалізниця» та професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, повідомлено всіх керівників АТ «Укрзалізниця», що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити вищевказане рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить (а.с. 42).

Пунктами 13.1, 13.2 протокольного рішення №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого по грудень 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 40).

Пунктом 26.1 протокольного рішення № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 38).

Пунктом 1.1 протокольного рішення № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року

Відповідно до пункту 9 цього протокольного рішення з 01 липня 2024 року втратив чинність пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення виплат матеріальної допомоги (а.с. 36).

Листом члена правління АТ «Укрзалізниця» Л. Гриценко від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 повідомлено керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», листом заступника директора філії з управління персоналом та соціальної політики регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Р. Островерха від 10 квітня 2025 року № Ц3К-49/371 повідомлено головного бухгалтера регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та начальників виробничих підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про призупинення, починаючи з 01 квітня 2025 року до окремого рішення керівництва, виплати матеріальних допомог залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 41, 42 зв.).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вбачається, що право на отримання позивачем матеріальних допомог та їх розмір відповідач не оспорює. Однак товариство вважає, що мало право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Протокольним рішенням засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Зі змісту цього рішення убачається, що ним з 01 липня 2024 року зупинено дію положень колективних договорів лише в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і не стосується таких виплат за попередній 2023 рік, не містить положень про зупинення виплати іншої матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором, зокрема у зв`язку з виходом на пенсію та/або за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Колегія суддів також не бере до уваги лист члена правління АТ «Укрзалізниця» Л. Гриценко від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 та лист заступника директора філії з управління персоналом та соціальної політики регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Р. Островерха від 10 квітня 2025 року № Ц3К-49/371 щодо призупинення з 01 квітня 2025 року виплати відповідних матеріальних допомог, оскільки такі листи не є належними доказами зупинення дії положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Указані листи, на відміну від рішень правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, не є рішеннями правління товариства та лише містять посилання на протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Водночас відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, яке має бути оформлене рішенням виконавчого органу АТ «Укрзалізниця». Згідно з пунктом 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) таким органом є правління товариства, а не штаб з ефективності.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 дійшов висновку, що АТ «Укрзалізниця» безпідставно призупинило виплату матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором, оскільки рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т було ухвалене до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року. Тому на момент прийняття цього рішення законодавство не передбачало права роботодавця в односторонньому порядку зупиняти дію положень колективного договору. Застосування до такого рішення положень статті 11 зазначеного Закону суперечить статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що роботодавець, всупереч вимогам Закону України «Про колективні договори і угоди», не ініціював внесення змін до чинного колективного договору щодо призупинення чи зміни строків виплати матеріальної допомоги. Такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, тоді як відповідач фактично змінив умови колективного договору в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Отже, саме по собі посилання відповідача на підпункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не створює правових наслідків для працівників, оскільки це рішення було ухвалене за відсутності належного нормативного регулювання, а також із порушенням порядку внесення змін до колективного договору. Із огляду на це зазначене рішення не може вважатися належною та достатньою правовою підставою для зупинення чи невиплати матеріальної допомоги.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідач безпідставно відтермінував виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність спірних сум матеріальної допомоги до обов`язкових виплат, що підлягають виплаті працівникові в день звільнення

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці зазначена норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Із викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, за сумлінну працю на залізничному транспорті, а також на оздоровлення, не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те, чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідач, заперечуючи порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України, посилається на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла висновку, що належним доказом форс-мажорних обставин є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, на який посилається відповідач, не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини.

Отже вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

Щодо доводів про надмірність суми стягнутого середнього заробітку

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Розмір середнього заробітку визначено судом першої інстанції з урахуванням кількості робочих днів за період затримки розрахунку із 13 серпня 2025 року по 12 лютого 2026 року (132 робочі дні) станом на день ухвалення рішення та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 1104,84 грн, що становить 145 838,88 грн (132? 1104,84 грн).

Оцінюючи співмірність стягнутої на користь позивача суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує розмір заборгованості, не виплаченої ОСОБА_1 у день звільнення, який становив 273 789,84 грн (143 158,80 грн + 114 527,04 грн + 16 104 грн) та перевищує суму стягнутого середнього заробітку – 145 838,88 грн. З урахуванням щоденних майнових втрат позивача внаслідок інфляційних процесів визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку не суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц) є безпідставним, оскільки викладений у ній правовий висновок не встановлює загального правила про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у кожній справі.

Верховний Суд лише зазначив про можливість застосування такого підходу у виняткових випадках, коли з урахуванням конкретних обставин справи існує очевидна неспівмірність між розміром невиплачених при звільненні сум та розміром відповідальності роботодавця.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП строку звернення до суду

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, є трудовим спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, коли працівник за загальним правилом дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Однак матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що позивач взагалі отримував письмове повідомлення про нараховані суми у день звільнення.

Наявне у матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 12 серпня 2025 року, не містить інформації про дату його отримання ОСОБА_1 , зокрема, у визначеній графі відсутні дата вручення такого повідомлення та підпис про це позивача (а.с. 12).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду із вказаним позовом не пропущено, і колегія суддів погоджується із таким висновком.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, а висновки суду узгоджуються з критеріями законності та обґрунтованості, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині – без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому в силу положень частини першої та другої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 21 липня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко