Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №579/637/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №579/637/25

Номер провадження 22-ц/816/2334/26

Категорія - 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

у присутності прокурора Карпенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури

на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 05 березня 2026 року в складі судді Моргуна О.В., ухваленого в м. Кролевець, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 16 березня 2026 року)

у цивільній справі за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Державної екологічної інспекції у Сумській області, Сумської обласної ради до Кролевецької міської ради Сумської області, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анна Ігорівна, Комунальний заклад Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення про надання у власність, скасування рішення про державну реєстрацію прав, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі,

в с т а н о в и в :

21.03.2025 прокурор Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області, Сумської обласної ради звернувся до Кролевецької міської ради Сумської області, ОСОБА_1 з позовом, який мотивував тим, що прокуратурою виявлено порушення чинного законодавства при розпорядженні землями природно-заповідного фонду України. Так на виконання рішення 2 позачергової сесії 22 скликання Сумської обласної Ради народних депутатів «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» від 13.10.1994 розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації «Про розширення мережі природно-заповідного фонду» від 14.12.1995 №237 на площі 95857,9 га із земель Буринського, Конотопського, Кролевецького, Путивльського районів Сумської області утворено Регіональний ландшафтний парк «Сеймський». У вказаному рішенні визначено вичерпний перелік землевласників, земельні ділянки яких без вилучення включено до Регіонального ландшафтного парку «Сеймський».

Рішенням Сумської обласної ради від 27.04.2018 затверджено «Проект організації території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів». За результатами аналізу текстових і графічних матеріалів вказаного проекту, всупереч вимогам чинного законодавства, частина його території надана у власність фізичним особам, у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Зазначав, що землі природно-заповітного фонду не можуть передаватися в приватну власність. Кролевецька міська рада не мала повноважень приймати рішення про надання у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,8 га із земель природно-заповідного фонду без зміни її цільового призначення, переведення землі з однієї категорії до іншої. Цим рішенням міська рада неправомірно позбавила Кролевецьку міську територіальну громаду можливості використання ділянки природно-заповідного фонду.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасування рішення 18 сесії 8 скликання Кролевецької міської ради від 24.12.2021 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок громадянам у власність» у частині передачі ОСОБА_1 із земель Кролевецької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства;

- скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй А.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.01.2022 №63104884;

- усунути перешкоди власнику – органу місцевого самоврядування в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, шляхом її повернення органу місцевого самоврядування з незаконного володіння ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 05.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Сумська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що доведення недобросовісності набувача є предметом розгляду віндикаційного позову про витребування майна. Верховний Суд сформулював сталу правову позицію, відповідно до якої «зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких обставин земельна ділянка природно-заповідного призначення, яка не може передаватися в приватну власність і є обмеженою в цивільно-правовому обороті, не могла бути правомірно набутою відповідачем.

Крім того, висновки суду першої інстанції про відсутність доказів перебування земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202 у межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» не відповідають обставинам справи та спростовуються долученими прокурором до позовної заяви доказами.

Зазначає, що на сторінці 4 позову наведено перелік документів, якими підтверджуються такі обставини та їх опис. Зокрема, зазначено, що розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202 у межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» підтверджується графічною інформацію з сайту «Національна кадастрова система» https://nks.dzk.gov.ua станом на 22.02.2024; даними проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Камінь, Конотопського району (Кролевецького району), Сумської області, де в пояснювальній записці вказано про те, що при проведенні геодезичних вишукувань та візуального обстеження в натурі земельна ділянка, що пропонується до відведення у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на оголошеній території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», а також у Переліку обмежень у використанні земельної ділянки вказано на наявність території та об`єктів природно-заповідного фонду, а саме: Регіонального ландшафтного парку, площа обмеження – 0,8 га; довідкою ФОП ОСОБА_2 від 26.11.2024, згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202 відповідно до карти функціонального зонування Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» знаходиться в його межах.

Вважає, що ці докази безпідставно не взяті до уваги судом при прийнятті рішення. Твердження суду про ненадання прокурором графічної інформації з сайту «Національна кадастрова система» суперечить матеріалам справи, оскільки такий документ долучений як до паперового примірника позовної заяви і зазначений у додатку 7, так і до цифрової копії в підсистемі «Електронний суд» у файлі «7. графічна інформація з сайту «Національна кадастрова система».pdf».

Крім того, оскаржуване рішення суду не містить жодного аргументу про оцінку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , зокрема щодо відомостей з пояснювальної записки до нього. Взагалі залишився поза увагою суду факт встановлення обмежень щодо цієї ділянки, пов`язаний з її перебуванням у межах об`єкта природно-заповідного фонду. Викладені в цьому проекті відомості в сукупності з встановленими обмеженнями є одними з основних беззаперечних доказів розташування спірної земельної ділянки в межах території природно-заповідного призначення.

Звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні відсутні мотиви, на підставі яких суд дійшов висновку, що довідка ФОП ОСОБА_2 від 26.11.2024 не може підтверджувати факт розташування спірної земельної ділянки в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський». Також не вказано якими іншими засобами доказування може бути підтверджений вказаний факт. Не обґрунтована судом і характеристика карти функціонального зонування, долучена до вказаної довідки, як нечитабельна, адже такий документ містить доступний до прочитання друкований текст. Більше того в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції намагається аналізувати відмічені на карті написи, зокрема оцінює об`єктивність назви П-П С-П «Камінський», що було б неможливим у разі підтвердження тези про нечитабельність цього документа. Невірно оцінено судом і доказове значення вказаної карти функціонального зонування Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», яке полягає виключно в схематичному підтвердженні регіону розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного парку.

Крім цього, зазначає, що щодо статусу Державної екологічної інспекції у Сумській області як належного позивача суд посилається на те, що ним не встановлено порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, однак суд не врахував положень Закону України «Про прокуратуру» в частині врегулювання процедури здійснення прокурором захисту в суді інтересів держави. Прокурор звертається до суду не в разі порушення, невизнання або оспорювання інтересів державного органу, а з метою захисту порушених інтересів держави, які такий орган не захищає самостійно.

Також вказує, що таким же хибним є і висновок суду про Сумську обласну раду як неналежного позивача у вказаній справі, але судом не враховані наведені в позовній заяві доводи прокурора про порушення внаслідок незаконного набуття ОСОБА_1 у власність земель природно-заповідного призначення не тільки і не стільки речових прав, як інтересів держави в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Зазначає, що п. 2.2 положення про КЗ СОР РЛП «Сеймський» визначено основні завдання закладу, серед яких збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об`єктів; організація та здійснення науково-дослідних робіт; проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо. Відтак суспільна важливість питання захисту інтересів держави зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони і збереження територій природно-заповідного фонду, як національного багатства. Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного фонду, у тому числі й спірної земельної ділянки, що знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський».

Виконання таких зобов`язань відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікальних об`єктів екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткових за красою та різноманітністю природних комплексів. Означені інтереси є спільними для територіальних громад, у межах яких розташований регіональний парк, тому органом, який уповноважений державою представляти їх інтереси та здійснювати захист інтересів держави в цій сфері обґрунтовано є Сумська обласна рада. Акцентує, що наслідком поверхового з`ясування судом першої інстанції обставин справи є перекручення ним змісту пояснень прокурора, викладених у відповіді на відзив Кролевецької міської ради від 06.06.2025 №50/2-3643вих-25. Попри констатацію в рішенні, яке оскаржується, визнання прокурором того факту, що Державна екологічна інспекція у Сумській області та Сумська обласна рада не є належними позивачами в справі, таких тверджень документ прокурора не містить.

Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі зазначає, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Наголошує, що ці відомості щодо категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки суперечать її правовому режиму як такої, що належить до земель природно-заповідного фонду, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду. Наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права власності на неї, оскільки реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суперечить положенням Закону Україну «Про природно-заповідний фонд України» та Земельного кодексу України.

Звертає увагу суду, що доказами, доданими до позовної заяви, повністю підтверджується факт незаконної передачі Кролевецькою міською радою спірної земельної ділянки, сформованої за рахунок Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», у приватну власність. Наведене порушує інтереси держави, позбавляє її можливості розпоряджатися спірною земельною ділянкою, може призвести до знищення біорізноманіття, яке знаходиться на території ландшафтного парку, потребує невідкладного реагування шляхом звернення до суду з позовом. Позов з вимогою про визнання недійсним і скасування рішення Кролевецької міської ради відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень суб`єктів владних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Більше того, такий спосіб захисту прямо передбачений цивільним та земельним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.

Щодо тезису про збіг позивача і відповідача прокурор зазначає, що суд, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права в оскаржуваному рішенні, дійшов висновку, що прокурор, повертаючи земельну ділянку в комунальну власність, фактично звертається в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Кролевецької міської ради, а також і позивається до цього органу, висуваючи вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення від 24.12.2021. Тоді як предметом спору є земельна ділянка природно-заповідного фонду, яка розташована в межах території об`єкту природно-заповідного фонду – Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» у межах території Кролевецької міської ради. Спірна земельна ділянка до її передачі в приватну власність перебувала у власності Кролевецької об`єднаної територіальної громади. Спірна земельна ділянка повертається об`єднаній територіальній громаді як її власнику, а Кролевецька міська рада є виключно органом, уповноваженим діяти від імені цієї територіальної громади. У свою чергу міська рада як суб`єкт владних повноважень видала незаконне рішення, яке суперечить вимогам законодавства, чим сприяла незаконному відчуженню спірної земельної ділянки в приватну власність, у зв`язку з чим і є належним відповідачем у вказаній справі.

Крім того, у вказаній справі встановлені всі передумови, які вимагаються ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України, для висновку про обґрунтованість представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме: порушення інтересів держави; необхідність їх захисту; правові підстави звернення прокурора до суду; вказівка на органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

15.06.2026 Кролевецька міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення районного суду – без змін.

У судове засідання представники Сумської обласної ради, Державної екологічної інспекції, Кролевецької міської ради, державний реєстратор Фесенко (Ільтяй) А.І. не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (том 3 а. с. 5, 6, 10, 31). Подали клопотання про розгляд справи без їх участі (том 3 а. с. 16 зв., 21 – 22, 30, 33). Представник Державної екологічної інспекції позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі (а. с. 33).

Відповідач ОСОБА_1 , представник Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» у судове засідання також не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (том 3 а. с. 9, 32). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, прокурора, який доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації «Про розширення мережі природно-заповідного фонду» від 14.12.1995 №237 затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, які включаються до мережі природно-заповідного фонду і доповнено ними державний кадастр територій і об`єктів природно-заповідного фонду області. Зобов`язано землевласників і землекористувачів, землі яких заповідаються, додержуватися режиму їх охорони та використання згідно з чинним законодавством. Додатком до вказаного розпорядження є перелік цінних природних територій та об`єктів, які включаються до складу природно-заповідного фонду області, Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» площа 98857,9 га, місцезнаходження Кролевецький район Камінська сільська рада КСП «Присеймівський» - природні комплекси на схилах річкових долин та в заплаві річок Сейм і Клевень (том 1 а. с. 18 - 19).

Рішенням 7 сесії 7 скликання Сумської обласної ради від 07.10.2016 утворено ЗК СОР «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» (том 1 а. с. 20).

Відповідно до п. 1.1, 10.3, 10.3.3, 10.4 Положення КЗ СОР «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» заклад створений для управління територією об`єкта природно-заповідного фонду – Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», оголошеного розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації «Про розширення мережі природно-заповідного фонду» від 14.12.1995 №237 на площі 98857,9 га земель державної та комунальної власності Буринського, Конотопського, Кролевецького, Путивльського районів Сумської області без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у власників або користувачів.

Відповідно до функціонального зонування на території парку виділено три зони – заповідна зона, зона регульованої рекреації та господарська зона.

Господарська зона – в її межах проводиться господарська діяльність, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення Парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу Парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, передбачених Земельним, Водним, Лісовим кодексами України та іншими нормативно-правовими актами.

Режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» з урахуванням їх класифікації та цільового призначення (том 1 а. с. 21 - 27).

Рішенням 19 сесії 7 скликання Сумської обласної ради від 27.04.2018 затверджено проект організації території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів (том 1 а. с. 29).

29.06.2021 до ЦНАП Виконавчого комітету Кролевецької міської ради надійшла заява від ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. До заяви додана схема розміщення земельної ділянки (том 2 а. с. 18).

Рішенням 9 сесії 8 скликання Кролевецької міської ради від 09.07.2021 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 у с. Камінь для ведення особистого селянського господарства, площею 0,8 га (том 1 а. с. 65 - 66).

Рішенням 18 сесії 8 скликання Кролевецької міської ради від 24.12.2021 затверджено проект землеустрою та передано громадянам у власність земельні ділянки, зокрема ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га (том 1 а. с. 45 - 46).

25.01.2022 державним реєстратором Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Ільтяй А.І. внесено запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га (том 1 а. с. 31).

З довідки ФОП ОСОБА_2 від 26.11.2024 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, розташована в с. Камінь, Конотопського району відповідно до карти функціонального зонування Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» знаходиться в його межах (том 1 а. с. 35).

З проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Камінь, Конотопського району (Кролевецького району), Сумської області вбачається, що запропонована до відведення земельна ділянка площею 0,6449 га має обмеження щодо використання, а саме: 10.03 – регіональні ландшафтні парки. При проведенні геодезичних вишукувань та візуального обстеження в натурі, земельна ділянка, що пропонується до відведення у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на оголошеній території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» (том 1 а. с. 36 – 39).

З переліку обмежень у використанні земельної ділянки від 01.10.2021 №162 вбачається, що земельна ділянка площею 0,8 га, яка відводиться у власність ОСОБА_1 , має обмеження у використанні 10.03 – регіональні ландшафтні парки (том 1 а. с. 41 зв. – 44).

З листа міського голови Кролевецької міської ради від 29.11.2024 №01-29/4677 вбачається, що міська рада не ініціювала перед Кабінетом Міністрів України питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення (том 1 а. с. 48).

Листом від 27.11.2024 №3558/11-22 Державна екологічна інспекція у Сумській області повідомила Конотопській окружній прокуратурі, що інспекція не буде самостійно вживати заходів представницького характеру по скасуванню рішення 18 сесії 8 скликання Кролевецької міської ради від 24.12.2021 щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для складання позовної заяви. Одночасно просила прокуратуру вжити заходів представницького характеру по вказаному факту (том 1 а. с. 51).

Листом від 23.12.2024 №01-24/2251 Сумська обласна рада повідомила Конотопській окружній прокуратурі, що під час створення адміністрації Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» радою не вирішувалося питання виділення із земельних ділянок, а тому змін у його складі землекористувачів у зв`язку зі створенням Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» на його території з моменту утворення не відбулося. Протягом 2020 – 2024 років Сумською обласною радою не надавався дозвіл (згода) Кролевецькій міській раді, іншим органам державної влади та місцевого самоврядування на зміну меж Регіонального ландшафтного парку «Сеймський». Також Рада повідомила, що вона не є власником земельних ділянок, розташованих на території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», а тому в неї відсутні повноваження щодо вжиття заходів представницького характеру щодо цієї землі. Щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру, спрямованих на захист інтересів держави в судовому порядку, не заперечують (том 1 а. с. 53).

З листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 02.12.2024 №29171/0/2-24 вбачається, що Кабінетом Міністрів України не приймалося рішень про погодження зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202 (том 1 а. с. 55).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 порушив закон або брав участь у будь-яких неправомірних діях; визначені прокурором позивачі не є органами, уповноваженими державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах; заявлені в цій справі позовні вимоги не відповідають належному способу захисту. Позивач у позовній заяві та під час судового розгляду не зазначив, які перешкоди чинить ОСОБА_1 , не навів у позовній заяві і не надав доказів, які це підтверджують.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Таким є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абз. 1 – 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено наступне:

«76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

82. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

83. Якщо суд після відкриття провадження в справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 зазначено:

«прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Якщо після відкриття провадження в справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18».

У пунктах 6.41 - 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 вказано:

«у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає в необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі в комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому в Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

На підтвердження неналежного виконання покладених законом та умовами договору оренди повноважень з боку Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області прокурор як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що вказана сільська рада в грудні 2017 року самостійно зверталась до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, однак Господарський суд Волинської області ухвалою від 24.01.2018 у справі №903/981/17 указану позовну заяву повернув позивачу у зв`язку з несплатою судового збору. При цьому в подальшому орган місцевого самоврядування не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини».

У пунктах 36 - 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зазначено: «суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції в постанові звернув увагу на таке: Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси в безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (пункти 77-83))».

У пунктах 93 - 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 вказано, що «ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, пункт 35). Прокурор самостійно обґрунтував, що необхідність захисту інтересів держави в цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати в разі продажу права оренди на земельних торгах. При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Київрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №923/199/21 зазначено:

«8.14. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

8.15. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

8.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в підпунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, підпунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі №915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі №698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, підпункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20).

8.17. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

8.18. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц)».

У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що листами від 25.11.2024 №50/2-7640вих-24, №50/2-7638вих-24 Конотопська окружна прокуратура звернулася до Державної екологічної інспекції у Сумській області та Сумської обласної ради, в яких повідомила, що Кролевецькою міською радою передано в приватну власність земельну ділянку природно-заповідного фонду, яка не може відчужуватися в приватну власність, чим порушено інтереси держави. У цих же листах прокуратура просила повідомити чи звертатиметься Інспекція і Рада до суду з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, яка знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський».

Листом від 27.11.2024 №3558/11-22 Державна екологічна інспекція у Сумській області повідомила Конотопській окружній прокуратурі, що інспекція не буде самостійно вживати заходів представницького характеру по скасуванню рішення 18 сесії 8 скликання Кролевецької міської ради від 24.12.2021 щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для складання позовної заяви. Одночасно просила прокуратуру вжити заходів представницького характеру по вказаному факту (том 1 а. с. 51).

Листом від 23.12.2024 №01-24/2251 Сумська обласна рада повідомила Конотопській окружній прокуратурі, що вона не є власником земельних ділянок, розташованих на території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», а тому в неї відсутні повноваження щодо вжиття заходів представницького характеру щодо цієї землі. Щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру, спрямованих на захист інтересів держави в судовому порядку, не заперечують (том 1 а. с. 53).

Листами від 19.03.2025 №50/2-1813вих-25, №50/2-1814вих-25 Конотопська окружна прокуратура повідомила позивачів, що прокурор самостійно звернеться до суду з позовною заявою, оскільки Державна екологічна інспекція і Сумська обласна рада цього не зробили.

У позовній заяві прокурор обґрунтував у чому полягає порушення інтересів територіальної громади, необхідність її захисту, послався на неподання відповідним органом позовної заяви, письмово повідомив позивачів про здійснення ним представництва в даній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про неправомірне безоплатне передання земельної ділянки в приватну власність (реєстрацію права приватної власності в реєстрі) із земель природно-заповідного фонду, розташованої на території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», а тому прокурором у повній мірі підтверджено наявність достатніх правових підстав для здійснення захисту інтересів держави.

Щодо ефективного та належного способу судового захисту прав та інтересів держави в разі протиправного зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, розташована в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», вибула з володіння постійного землекористувача без її вилучення у встановленому законом порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункт 14)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити в спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 43, 44, 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 7, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, а також про встановлення, скасування та зміну охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами (ч. 3 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на положення п. «г» ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати в приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду з комунальної власності було можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Подібні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц.

Встановлені в даній справі обставини підтверджують той факт, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5922684400:01:001:202, яка була передана у власність ОСОБА_1 , знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду України. Зокрема, вказаний факт підтверджується:

- довідкою ФОП ОСОБА_2 від 26.11.2024, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, розташована в с. Камінь, Конотопського району відповідно до карти функціонального зонування Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» знаходиться в його межах (том 1 а. с. 35);

- проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Камінь, Конотопського району (Кролевецького району), Сумської області, з якого вбачається, що запропонована до відведення земельна ділянка площею 0,6449 га має обмеження щодо використання, а саме: 10.03 – регіональні ландшафтні парки. При проведенні геодезичних вишукувань та візуального обстеження в натурі, земельна ділянка, що пропонується до відведення у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на оголошеній території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» (том 1 а. с. 36 – 39);

- переліком обмежень у використанні земельної ділянки від 01.10.2021 №162, згідно з яким земельна ділянка площею 0,8 га, яка відводиться у власність ОСОБА_1 , має обмеження у використанні 10.03 – регіональні ландшафтні парки (том 1 а. с. 41 зв. – 44);

- листом міського голови Кролевецької міської ради від 29.11.2024 №01-29/4677, відповідно до якого міська рада не ініціювала перед Кабінетом Міністрів України питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення (том 1 а. с. 48).

Протилежного відповідачами не доведено.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16 зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно в разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника в цих випадках є негаторний позов.

Верховний Суд у постановах від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, від 26.02.2020 у справі №911/3315/17, від 07.10.2020 у справі №910/2323/18, від 16.09.2022 у справі №752/3090/19, від 15.02.2023 у справі №734/1560/20, від 27.09.2023 у справі №621/394/20, від 23.07.2024 у справі №621/1372/20, від 17.09.2024 у справі №910/10049/22, від 09.10.2024 у справі №621/989/20 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 30.04.2025 у справі №743/1087/23 зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно в разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. Водночас, нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки в приватній власності.

Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі №734/1560/20 дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки в державну власність саме собою не є правовою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з цим у разі задоволення негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку є такою, що також відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 18.02.2026 у справі №190/1152/21, від 11.02.2026 у справі №179/835/24.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, не врахував зміст заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому судом першої інстанції не враховано, що на момент передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, яка розташована в с. Камінь, Конотопського району, у приватну власність ОСОБА_1 , ця ділянка відносилася до земель природно-заповідного фонду, знаходилася в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», а тому вона підлягає поверненню у володіння держави.

Жодних рішень про зміну меж, площ, категорії земель чи скасування статусу Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства не приймалося, доказів вилучення зі складу парку будь-яких земельних ділянок на території с. Камінь суду надано не було.

Спірна земельна ділянка передана в приватну власність неправомірно, оскільки вона відносяться до земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» і не могла бути передана в приватну власність.

Передача органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства з визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як землі сільськогосподарського призначення призвела до протиправної зміни цільового призначення земель та фактичного зменшення меж Регіонального ландшафтного парку «Сеймський».

Факт перебування спірної земельної ділянки в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» підтверджується належними та допустимими доказами і не було спростовано відповідачами.

У постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №676/76/22 зроблено висновки про те, що належним та ефективним способом захисту права власності на землі природно-заповідного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.58)).

Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 11.10.2023 у справі №734/1560/20, від 18.02.2026 у справі №190/1152/21, від 11.02.2026 у справі №179/835/24, позовні вимоги про повернення земельної ділянки та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку необхідно задовольнити.

Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення міської ради в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння майном (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (пункт 180).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц зазначено, що вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено, не призводять до відновлення порушеного права територіальної громади.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №347/783/21).

Оскільки на підставі рішення Кролевецької міської ради від 24.12.2021 державним реєстратором Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Ільтяй А.І. 25.01.2022 внесено запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, тому зазначене рішення в частині передачі ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки вичерпало свою дію виконанням і його скасування не відновить порушених прав територіальної громади.

З огляду на викладене вказана вимога задоволенню не підлягає.

Оскільки суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, але помилився з мотивами відмови, тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині необхідно змінити.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2026 у справі №456/252/22 щодо відповідності позовних вимог належному способу захисту, а саме: «110. Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, в який він вбачає можливим їх усунути…[…]… 115. Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права)».

Відповідно до ст. 3, 10, абз. 4 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Об`єктами Державного земельного кадастру є: землі в межах державного кордону України; землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць, землі в межах територій територіальних громад; обмеження у використанні земель; меліоративні системи, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративних систем, складові частини меліоративних мереж; земельні ділянки.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.12.2021 у справі №158/1653/18, від 08.07.2026 у справі №752/8911/24.

Встановивши, що відповідач фактично користується спірною земельною ділянкою, створюючи перешкоди в її користуванні власнику (територіальній громаді), колегія суддів дійшла висновку, що дана позовна вимога також підлягає задоволенню.

Щодо оцінки пропорційного втручання держави в право на мирне володіння майном

Верховний Суд у постанові від 03.06.2026 у справі №752/8908/24 вказав, що суди встановили, що відповідач (ОСОБА_1) мав можливість дізнатися про правовий режим спірної земельної ділянки, а повернення спірної земельної ділянки в комунальну власність територіальної громади м. Києва не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідача.

Частиною 3 ст. 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України).

Згідно з ч. 3 ст. 1 ЗК України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави в право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи в довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання в право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Вукушіч проти Хорватії», №69735/11, від 31.05.2016; «Бєнаровіч та інші проти Литви», №70520/10, 21920/10, 41876/11, від 12.06.2018).

За усталеною практикою ЄСПЛ, при скасуванні помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (рішення в справах «Кривенький проти України» №43768/07, від 16.02.2017, «Рисовський проти України», №29979/04, від 20.10.2011).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Тож лише в разі дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави в права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси в безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частина перша статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статті 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та інші).

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання в мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Колегія суддів встановила, що предметом спору є повернення в комунальну власність земельної ділянки природно-заповідного фонду.

Земельна ділянка, про яку йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з негаторним позовом до ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі в користування громадянину земель природо-заповідного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

Ураховуючи положення статті 82 ЦПК України, встановлено, що ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав і повинен був знати про те, що ділянка перебуває в межах Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», відноситься до земель природо-заповідного фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.

За таких обставин повернення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202 від ОСОБА_1 у власність територіальної громади не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідача.

Крім того, слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 19.03.2026 у справі «Галина Степанівна Нога проти України» (заява №45763/20). У цій справі суд дійшов висновку, що повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави переслідувало легітимну мету забезпечення дотримання принципу верховенства права і відповідало суспільним інтересам, а заявниця, придбавши таку ділянку, не проявила належної обачності та свідомо прийняла ризики, пов`язані з її придбанням.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, ЄСПЛ не встановив порушення справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами.

Надаючи оцінку дотриманню принципу пропорційності, з огляду на обставини справи, практику ЄСПЛ, Суд дійшов висновку, що незважаючи на відсутність перспективи отримання компенсації за вилучене майно, заявниця не проявила належної обачності та свідомо прийняла ризики, пов`язані з придбанням спірної земельної ділянки, а тому підстав для висновку про порушення справедливого балансу інтересів у цій справі немає.

Колегія суддів констатує, що повернення спірної земельної ділянки, яка є землею природно-заповідного фонду, у власність територіальної громади переслідуватиме легітимну мету забезпечення дотримання принципу верховенства права і відповідатиме суспільним інтересам, а ОСОБА_1 , отримавши таку ділянку, не проявив належної обачності та свідомо прийняв ризики, пов`язані з її набуттям.

Повернення земельної ділянки від відповідача, на переконання колегії суддів, є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не суперечить принципу «належного урядування» та не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до Кролевецької міської ради Сумської області

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 01.07.2026 у справі №922/1414/20 аналізуючи питання захисту інтересів територіальної громади внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування, дійшла висновків, що відповідачем має бути виключно особа, яка є набувачем майна за незаконним договором. Незаконні дії міської ради в минулому є предметом доказування та підставою позову, але не роблять її відповідачем у майновому спорі про повернення майна громаді.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.07.2026 у справі №752/8911/24.

У п. 10.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 зроблено висновок: «Якщо прокурор вважає, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився майном, яке належить державі, і внаслідок такої дії (рішення, правочину) органу місцевого самоврядування майно було відчужено особі, то держава в особі уповноваженого органу (або у виняткових випадках прокурор за відсутності такого органу або якщо орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів і виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру») захищає права власника, витребовуючи відповідне майно у власність держави. Особа, яка набула відповідне майно і від якої воно витребовується, є відповідачем за таким позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження в справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог до Кролевецької міської ради Сумської області необхідно відмовити, оскільки вона є неналежним відповідачем у даній справі.

Щодо належного позивача

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (пункти 116, 117) вказала, що в процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості в задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Прокурор у даній справі звернувся з позовом до Кролевецької міської ради як до одного зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується, тому прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Кролевецьку міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради, отже позов заявлено в інтересах належного позивача.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову до Кролевецької міської ради та в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Кролевецької міської ради, але помилився з мотивами відмови, тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури 7267 грн 20 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції (2422 грн 40 коп. х 3 задоволені позовні вимоги х 0,8) (том 1 а. с. 67) та 10900 грн 80 коп. судового збору за апеляційний перегляд (3028 грн х 150% х 3 задоволені позовні вимоги х 0,8) (том 2 а. с. 176, 176 зв.), а всього 18168 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 05 березня 2026 року в частині позовних вимог Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області, Сумської обласної ради до Кролевецької міської ради Сумської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію прав, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 05 березня 2026 року в частині позовних вимог Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області, Сумської обласної ради до Кролевецької міської ради Сумської області, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анна Ігорівна, Комунальний заклад Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський», про скасування рішення про надання у власність змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 05 березня 2026 року в частині позовних вимог Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області, Сумської обласної ради до ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анна Ігорівна, Комунальний заклад Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію прав, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі скасувати та ухвалити нове.

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,8 га, кадастровий номер 5922684400:01:001:0202, що розташована в с. Камінь, Конотопського району, Сумської області, проведену за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анни Ігорівни від 27 січня 2022 року №63104884.

Повернути від ОСОБА_1 на користь держави в особі Кролевецької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га.

Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5922684400:01:001:0202, площею 0,8 га, здійснену 25 січня 2022 року Виконавчим комітетом Кролевецької міської ради Сумської області, із закриттям Поземельної книги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сумської обласної прокуратури 18168 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 липня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних