Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №583/5908/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/5908/25

Номер провадження 22-ц/816/2326/26 Номер провадження 22-ц/816/2327/26

Категорія - 56

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Кудіна Олександра Михайловича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року в складі судді Семенової О.С., ухваленого в м. Охтирка, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2026 року)

та на додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 травня 2026 року в складі судді Семенової О.С., ухваленого в м. Охтирка, Сумської області (повний текст додаткового рішення виготовлено 05 травня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

10.12.2025 адвокат Котляревський С.О. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом, який мотивував тим, що її син ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у результаті поранення, яке отримав під час участі в бойових діях. У період з 01.03.2022 до 13.08.2026 син проживав з відповідачкою без реєстрації шлюбу, що встановлено рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24.07.2025. У листопаді 2021 року ОСОБА_3 придбав автомобіль ВАЗ 21063, 1986 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 та 20.11.2021 отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , вартість автомобіля складала 30915 грн. Автомобіль перебував за місцем проживання відповідача. Спадщину після смерті сина отримала позивачка як спадкоємець першої черги за законом, у тому числі й на вказаний автомобіль. Після смерті ОСОБА_3 у вересні 2023 року відповідачка передала автомобіль на потреби ЗСУ. У зв`язку з цим 05.11.2025 позивачка через свого представника зверталася із заявою про вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК України, до Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області, яка була зареєстрована за №18914. За наслідками перевірки заяви ознак вчинення кримінального правопорушення виявлено не було. Переоформити на своє ім`я автомобіль позивачка не має можливості через його відсутність. Вважає, що відповідачка заволоділа майном без достатніх правових підстав у той час, коли воно належало позивачці, повернути майно в натурі відповідачка не може, мотивуючи тим, що передала його до ЗСУ, тому повинна компенсувати їй його вартість, яка становить 30915 грн, оскільки ціни на автотранспорт зросли.

Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану суму та судові витрати.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24.04.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30915 грн та 1211 грн 20 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.05.2026 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Кудін О.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не врахування об`єктивних обставин справи, не надання належної оцінки доводам сторони відповідача, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та відповідно скасувати додаткове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка та ОСОБА_3 проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний побут, бюджет, взаємні права та обов`язки, а тому все майно, набуте під час шлюбу має статус спільного майна подружжя. Вказував, що подружжя займалося продажом сільськогосподарської продукції, а за отримані кошти купили автомобіль ВАЗ-2106, який використовували в інтересах сім`ї. Навіть страховий поліс був оформлений на ОСОБА_1 . Ці обставини ніким не оспорюються.

Вказує, що під час військової служби ОСОБА_3 неодноразово телефонував відповідачці і повідомляв, що він забере автомобіль для інтересів військової служби, оскільки він дуже потрібний його побратимам, а тому якщо приїдуть його забирати, щоб вона не сперечалась.

Після загибелі чоловіка ОСОБА_1 взагалі не знала і не здогадувалася про те, що мати чоловіка збирається оформити автомобіль на себе, про це дізналася, отримавши позов.

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили обставини, викладені відповідачкою.

Зазначає, що відповідачка пояснила суду, що транспортний засіб у зв`язку з особистим розпорядженням військовослужбовця ОСОБА_3 був забраний до ЗСУ. Вона його особисто не передавала, але й не чинила опір, так як знала про волю чоловіка. Автомобіль експлуатується ЗСУ без свідоцтва про реєстрацію, яке вона залишила в себе.

Крім того, вказує, що сторона відповідача звертала увагу суду на те, що в даній справі підлягає залученню в якості сторони Міністерство оборони України та військова частина, які повинні бути відповідачами. Якщо автомобіль знаходиться в чужому незаконному (чи законному володінні), потрібно звертатись з віндикаційним позовом до тієї фізичної чи юридичної особи, в кого перебуває майно, а якщо автомобіль знищено, потрібно звертатись з позовом до військової частини чи держави для компенсації витрат через відповідні процедури.

Адвокат вважає, що в даній справі ефективним способом захисту прав позивачки ОСОБА_2 буде витребування майна з чужого незаконного володіння, а не стягнення коштів з особи, яка не володіє транспортним засобом. Рішення суду першої інстанції про стягнення коштів з дружини загиблого військовослужбовця за автомобіль, який вона набула в шлюбі, втратила поза своєю волею, не отримала за нього ніякої компенсації чи відшкодування, являється незаконним та несправедливим.

23.06.2026 представник позивачки ОСОБА_2 – адвокат Котляревський С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якій апеляційну скаргу просить залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19, 77).

20.11.2021 на підставі договору купівлі-продажу №5943/2021/2934305 ОСОБА_3 придбав автомобіль ВАЗ, модель 21063, 1986 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_3 , за що сплатив 30915 грн (а. с. 16, 17).

У період з 08.05.2023 по 13.08.2023 ОСОБА_3 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Роботине, Запорізької області, де і загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6 - 7).

03.09.2024 ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з автомобіля ВАЗ 21063, реєстр. номер НОМЕР_4 , належного померлому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 20.11.2021 ТСЦ 5943 (а. с. 18).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24.07.2025 встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без реєстрації шлюбу в період з 01.03.2022 по 13.08.2023 (а. с. 8 - 15).

05.11.2025 представник позивачки - адвокат Котляревський С.В. подав до Охтирського РВП ГУНП в Сумській області заяву про вчинення злочину по факту незаконного заволодіння ОСОБА_1 автомобілем ВАЗ 21063, реєстр. номер НОМЕР_4 , власницею якого є ОСОБА_2 у порядку спадкування (а. с. 20).

З довідки про результати проведення перевірки інформації, викладеної в зверненні ОСОБА_2 , від 19.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 пояснювала, що в період часу з 2016 року по 2023 рік спільно проживала з ОСОБА_3 та за спільні кошти в 2022 році вони купили автомобіль ВАЗ 21063, реєстр. номер НОМЕР_4 , який весь час перебував на території її господарства за адресою: АДРЕСА_1 . Після загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у вересні 2023 року вона передала автомобіль військовослужбовцям ЗСУ. Поліцейський дійшов висновку про наявність між сторонами цивільно-правового спору, у зв`язку з чим перевірку припинив (а. с. 21).

Свідок ОСОБА_4 , допитаний у суді першої інстанції, пояснював, що у вересні - жовтні 2023 року автомобіль ВАЗ 21063 забрали військові. У телефонній розмові ОСОБА_3 повідомляв йому, що має намір забрати свій автомобіль на службу.

Свідок ОСОБА_5 дав аналогічні покази.

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка зберігала в себе автомобіль без відповідної правової підстави та розпорядилася ним на власний розсуд, чим порушила право власності позивачки. Оскільки відповідачка не повернула позивачці автомобіль, посилаючись на його відсутність, тому необхідно відшкодувати останній його вартість у сумі 30915 грн, що відповідає ціні, зазначеній у договорі купівлі-продажу та моніторингу інтернет-публікацій продажу аналогічних транспортних засобів.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 зроблено висновок, що за загальним правилом, кондикція в її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 у справі №925/642/19 зазначила, що позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, пункт 14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та, відповідно, негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі №6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21.11.2016 у справі №1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Наведений вище спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням останнім володіння майном.

Основоположним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У постанові Верховного Суду від 11.03.2024 у справі №757/6016/20-ц зроблено висновок, що вимоги про відшкодування вартості автомобіля можуть бути пред`явлені лише в разі його втрати або знищення, а автомобіль перебуває в розпорядженні військової частини, а тому правильним способом захисту для позивача як власника автомобіля було б витребування його з чужого незаконного володіння або зобов`язання володільця автомобіля повернути його, а не одержання його вартості.

У справі, яка переглядається, позивачкою не зазначено і не надано доказів неможливості повернення спірного автомобіля і судом не встановлено неможливість повернути автомобіль у порядку, передбаченому законодавством України.

Таким чином, установивши, що спірний автомобіль вибув з володіння позивачки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення вартості спірного автомобіля станом на дату його придбання, що з огляду на встановлені обставини не спрямовано на ефективне відновлення прав позивачки на спірне майно, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі №905/830/21 зазначив, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №911/132/14, від 06.12.2023 у справі №910/10294/22, від 21.01.2026 у справі №684/491/21).

Розглядаючи дану справу, колегія суддів, зважаючи на похідний характер оскаржуваного відповідачкою додаткового рішення суду першої інстанції, дійшла висновку про його скасування у зв`язку зі скасуванням первісного судового рішення районного суду.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідачки необхідно стягнути 1816 грн 80 коп. судового збору, сплаченого при звернення до апеляційного суду (а. с. 104).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Кудіна Олександра Михайловича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року та додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816 грн 80 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних