Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №499/1011/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 20 липня 2026 р.

Справа: №499/1011/25

Суддя: Сегеда С. М.

Номер провадження: 22-ц/813/5874/26

Справа № 499/1011/25

Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Денисов Микола Сергійович, на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2026 року, повний текст якого складено 11 березня 2206 року та ухваленого під головуванням судді Кравчука О.О., у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

02.09.2025 року ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 13.05.2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 373792325, згідно умов якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 18 000,00 грн., строком на 1826 днів, зі сплатою відсотків у розмірі: дисконтна процентна ставка – 3,65% -766,50% річних, індивідуальна процентна ставка – 383,25% - 766,50%, базова процентна ставка – 766,50%, після закінчення дисконтного періоду – 1087,70%.

Позивач також зазначав, що 28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло, зокрема, право вимоги до відповідача за кредитним договором № № 373792325 від 13.05.2023 року.

У п. 2.1 Розділу 2 вказаного Договору факторингу № 28/118-01 від 28.11.2018 року зазначено, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с.67-70).

28.11.2019 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали додаткову угоду № 19, згідно якої строк дії договору було продовжено до 31.12.2020 року (а.с.72зворот).

31.12.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118/-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/111801 від 28.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 року та №28/1118-01 (а.с.73-76).

31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.78).

31.12.2022 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023 року (а.с.78зворот).

31.12.2023 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року (а.с.79).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 240 від 18.07.2023 року договору факторингу № 28/118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до № 373792325 від 13.05.2023 року (а.с.65зворот).

27.05.2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 27/524-01, відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № 373792325 від 13.05.2023 року. Згідно п. 2.1 вказаного договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.59-62).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 27.05.2023 року до договору факторингу № 27/524-01 від 27.05.2024 року, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» отримало право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 966695384 від 09.02.2023 року. Згідно п. 2.1. вказаного договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.57зворот).

04.06.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю року. Згідно з п.1.1. договору фактори зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити фактору право грошової вимоги до боржників. Перелік боржників зазначений у реєстрах боржників (а.с.51-54).

Згідно з витягу реєстру боржників до договору факторингу від 04.06.2025 року до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги, у тому числі за кредитним договором № 373792325 від 13.05.2023 року (а.с.49).

Тобто, позивач вважає, що перехід права вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» встановлено належними на допустимими доказами.

Внаслідок неналежного виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 81 683,60 грн., з яких: 18 000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 63 683,60 грн. – заборгованість за відсотками.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року позовну заяву ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість у загальному розмірі 36 000,00 грн.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості в розмірі 45 683,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» сплачену суму судового збору в розмірі 1 067,61 грн. (а.с.184-192).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Іванівського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.197-98).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.222-233).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перерубуванням судді Громіка Р.Д. у відпустці та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, датою ухвалення цього судового рішення є 21.07.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.04.2026 року (а.с.219), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.220-221).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов`язання та внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору, виникла заборгованість за кредитним договором. Крім того, зменшуючи розмір відсотків за користування кредитом до розміру основного боргу, суд першої інстанції виходив із принципів справедливості та розумності (а.с.184-192).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступних підстав.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).

Так, згідно матеріалів справи, 13.05.2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 373792325, згідно умов якого відповідач отримала кредитні кошти 18 000,00 грн., строком на 1826 днів, зі сплатою відсотків у розмірі: дисконтна процентна ставка – 3,65% -766,50% річних, індивідуальна процентна ставка – 383,25% - 766,50%, базова процентна ставка – 766,50%, після закінчення дисконтного періоду – 1087,70%.

Крім того в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, який також містить усі умови кредитування (а.с.20-29).

Договір підписаний позичальником одноразовим електронним ідентифікатором (а.с.30).

Заявник апеляційної скарги зазначає, що не укладала кредитного договору із первісним кредитодавцем.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 цієї статті Закону).

Згідно з ч. 6 вказаної статті Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст.11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який остання і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Крім того, грошові кошти у розмірі 18 000,00 грн. були 13.05.2023 року зараховані на картковий рахунок позичальника, а саме картку НОМЕР_1 , номер якої ОСОБА_1 власноруч зазначила під час укладання договору (п.5.1. кредитного договору). Належність зазначеної банківської картки саме ОСОБА_1 також підтверджується листом та банківською випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.171-172).

Отже, посилання в апеляційній скарзі апелянта на те, що ОСОБА_1 не укладала із ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісним кредитором) договору, не знайшли свого підтвердження.

Само по собі лише посилання позичальника на те, що вона не укладала такого договору, не може бути підставою для відмови у позові.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України).

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не є належним позивачем у справі, оскільки не підтвердив переходу до нього права вимоги до відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло, зокрема, право вимоги до відповідача за кредитним договором № № 373792325 від 13.05.2023 року.

Отже, перехід права вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» встановлено належними на допустимими доказами.

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені договори факторингу та реєстри боржників у встановленому законом порядку не спростовані та є дійсними. Таким чином, колегія суддів вважає зазначені посилання апеляційної скарги також є безпідставними.

Як вже зазначалось, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Підписуючи кредитний договір, відповідачка погодилася з його умовами, у тому числі зі сплатою відсотків за користування кредитом. За правилами договору, розмір відсотків становить: дисконтна процентна ставка – 3,65% -766,50% річних, індивідуальна процентна ставка – 383,25% - 766,50%, базова процентна ставка – 766,50%, після закінчення дисконтного періоду – 1087,70%.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи з відповідача на користь позивача відсотки за користування кредитом у розмірі 18 000,00 грн. що дорівнює розміру основного боргу, суд першої інстанції правильно виходив із принципів розумності та справедливості.

Отже, посилання заявника апеляційної скарги на необґрунтованість стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, також не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Денисов Микола Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua