Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №947/45079/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6318/26

Справа № 947/45079/25

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 17 березня 2026 року, повний текст якого складено 17 березня 2026 року та ухваленого під головуванням судді Малиновського О.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

09.12.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 79 108,77 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 17.05.2025 року між сторонами було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1553-7902 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 26 100,00 грн., зі сплатою зниженої процентної ставки 0,90% на день, стандартної процентної ставки 1,0% в день, сплатою комісії за видачу кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, строком кредитування 300 днів.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки, заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає заборгованість в розмірі 26 100,00 грн. - тіло кредиту, 36957,60грн. - нараховані проценти, заборгованість по комісії в розмірі 3001,17 грн., заборгованість по процентам на підставі ст.625 ЦК України в розмірі 13 050,00 грн., а всього в розмірі 79 108,77 грн.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 17.03.2026 року позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» були задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 26 100,00 грн., заборгованість по процентам в розмірі 13 050,00 грн., проценти за порушення виконання грошового зобов`язання за ст. 625 ЦК України в розмірі 13 050,00 грн., судовий збір в розмірі 1 600,24 грн.

В частині позовних вимог про стягнення комісії відмовлено (а.с.31-34).

В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» ставить питання про скасування рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 17.03.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.36-41).

Колегія суддів також звертає увагу, що інші учасники справи рішення суду не оскаржували, у тому числі в частині стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перерубуванням судді Громіка Р.Д. у відпустці та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, , а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, датою ухвалення цього судового рішення є 21.07.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.04.2026 року (а.с.54), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.55-56).

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем його проживання (а.с.24). Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.58-59).

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Одеським апеляційним судом 01.06.2026 року було розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про слухання справи в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, що в сенсі ст. 128 ЦПК України є належним повідомлення (а.с.60-61).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково та зменшуючи розмір відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена процентна ставка – 6024,98% річних, є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника. Крім того, відмовляючи у стягненні комісії, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.ч. 1-2 ст.11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування положення кредитного договору в частині обов`язку позичальника сплатити комісію, в даному випадку за надання кредиту, є нікчемними (а.с.31-34).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З матеріалів справи вбачається, що 17.05.2025 року між сторонами було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1553-7902 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 26 100,00 грн., зі сплатою зниженої процентної ставки 0,90% на день, стандартної процентної ставки 1,0% в день, сплатою комісії за видачу кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, строком кредитування 300 днів.

Звертаючись із даним позовом, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зазначало, що заборгованість відповідача становить у загальному розмірі 79 108,77 грн. , з яких 26 100,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 36 957,60грн. – заборгованість за процентами, 3 001,17 грн. – заборгованість по комісії, 13 050,00 грн. - заборгованість по процентам на підставі ст.625 ЦК України за порушення умов виконання договору.

Тобто, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами значно перевищує заборгованість за основним боргом.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч.ч.1-2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відсотків річних за користування кредитними коштами, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за користування кредитними коштами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.02.2025 року, у справі № 679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами до 50% від простроченої заборгованості за процентами, у саме у розмірі 13 050,00 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості за комісією за видачу кредиту у розмірі 3 001,17 грн.

Відповідно до п. 4.7. комісія за видачу кредиту становить 20 %.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, п. 4.7. кредитного договору в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 20% від суми виданого кредиту в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у позові в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 3 001,17 грн.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева