Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №489/2947/25 — Миколаївський апеляційний суд

14.07.26

22-ц/812/984/26

Справа №489/2947/25

Провадження № 22-ц/812/984/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Шурмою Є.М.,

за участі позивачки - ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - Бунчук О.М., третьої особи - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Інгульського районного суду м.Миколаєва від 25 лютого 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченком Г.С., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Миколаєві, її батьками є: батько - ОСОБА_5 , мати ОСОБА_7 , які перебували між собою у зареєстрованому шлюбі.

27 серпня 2014 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва батьки ОСОБА_8 розлучились. Позивачка завжди проживала зі своєю матірю та бабусею, всі вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2018 році матір ОСОБА_8 вийшла заміж вдруге та змінила прізвище на “ ОСОБА_9 ”. З моменту заміжжя мати позивачки почала жити в родині чоловіка, позивачка залишилась проживати з бабусею та братом по матері ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати ОСОБА_6 померла. Позивачка так і залишилась проживати з бабусею та братом.

Батька позивачка не знає, він ніколи не цікавився її життям, здоров`ям, матеріальним благополуччям, ніколи не приїздив до них у гості, він не спілкувався з нею телефоном або будь-яким іншим чином, ніколи не вітав зі святами, на день народження тощо.

Станом на 01 червня 2024 року ОСОБА_5 має заборгованість зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_6 у розмірі 68278,81 грн.

Аліменти припинили стягувати у зв`язку зі смертю матері позивачки, на користь якої стягувались кошти. Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Наразі всі питання щодо виховання вирішуються виключно бабусею без участі та підтримки з боку відповідача. Всі витрати, пов`язані з вихованням, навчанням, розвитком дітей здійснюються бабусею в межах сім`ї. До моменту смерті матері — вона в повній мірі брала на себе всі ці ролі, коли зростала дитина. Крім цього, дівчина завжди була під опікою бабусі, яка про неї всіляко дбала, допомагала у вихованні.

Посилаючись на викладене, позивачка просила позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; стягнути з ОСОБА_5 аліменти на користь дитини, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) ОСОБА_5 щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до досягнення повноліття дитиною, шляхом перерахунку грошових коштів на особистий рахунок дитини.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття.

Допушено негайне виконання рішення суду в частині вимог про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Попереджено відповідача ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у межах повноважень органу опіки та піклування.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із наявних у справі доказів судом встановлено, що після припинення спільного проживання батьків позивачки, остання залишилась проживати з бабусею та матір`ю, відповідач не приймав участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, яка після смерті матері залишилась проживати з бабусею.

У судовому засідання відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, посилаючись на те, що він хоче спілкуватись з донькою та брати участь в її вихованні, але цьому перешкоджає бабуся позивача. До того ж останній позбавлений об`єктивної можливості приймати активну участь у житті дитини у зв`язку з виконанням задач з оборони та захисту держави, з 15.02.2025 року і по теперішній час він перебуває на військовій службі по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 Збройних Сил України, про що надав довідку з військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2025 року про проходження військової служби по мобілізації з 15.02.2025 року та відповідна відмітка міститься у військовому квитку, копію його надана до матеріалів справи відповідачем. Відповідач має намір налагодити стосунки з донькою, брати участь у її вихованні.

Позивач в судовому засіданні пояснила, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків по утриманню дитини, її вихованню та спілкуванні з нею.

З висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд не погодився та вважав його таким, що з урахуванням встановлених обставин не відповідає найвищим інтересам дитини, так як орган опіки та піклування при його прийнятті обмежився лише доказами щодо умов проживання створених для дитини бабусею позивача, відомостями щодо участі батька у вихованні дитини наданих дошкільним закладом.

Крім того, органом опіки та піклування у висновку зазначено, що стосунки дитини з батьком є невизначеними, оскільки дитина досить тривалий час з ним не спілкується.

Враховуючи заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав, стосунки між сторонами, а також те, що в інтересах дитини буде збереження її зв`язків з батьком, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, те, що він самоусунувся від їх виконання та наявні підстави для застосування до останнього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав, а тому позов в частині позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягає.

Одночасно суд вважав за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків, у межах повноважень органу опіки та піклування.

Вимоги щодо стягнення аліментів суд першої інстанції, враховуючи положення статей 166 та 182 СК України, та те, що відповідач є працездатною особою, відомості щодо знаходження на його утриманні інших осіб в матеріалах справи відсутні, вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на ті ж самі обставини, які вказувала у позові, а також на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права,просить рішення районного суду в частині відмови у позбавленні батьківських прав ОСОБА_5 скасувати та ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Так вказує, що позивач обґрунтовано вважає, що позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно доньки відповідає принципу «найкращих інтересів дитини», який є визначальним при вирішенні даної категорії спорів.

Важливо також врахувати, що саме дитина виступила ініціатором звернення до суду, що свідчить про усвідомлену позицію та сформоване ставлення до батька. З огляду на фактичну втрату будь-яких емоційних, психологічних та соціальних зв`язків між батьком і дитиною, відсутність комунікації та довіри, існуючий формальний статус відповідача як єдиного законного представника дитини не відповідає її реальним інтересам та потребам. Навпаки, збереження такого статусу створює потенційні ризики порушення прав дитини, оскільки вона обґрунтовано не довіряє особі, яка протягом тривалого часу самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність винної поведінки відповідача, хоча докази і пояснення позивачки свідчать про наступне: про повну відсутність участі батька у її житті протягом тривалого часу, з дитинства; про відсутність спілкування батька з нею, будь-яких їх контактів як родичів, позивачка надала в суді пояснення, що ті одиничні випадки, коли вони спілкувались телефоном - батько був у нетверезому стані. Такі ж пояснення вона надала в ході проведення засідання комісії служби у справах дітей в присутності батька, який не зміг заперечити це; повна відсутність матеріальної підтримки, навіть після смерті матері, коли дитині була необхідна допомога і матеріальна, і моральна. Вище наведене є прямими ознаками свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, але суд не навів жодних переконливих мотивів, чому ці обставини не свідчать про ухилення, чому суд не врахував і не надав оцінки цим доказам.

Зауважує, що суд поклав в основу рішення лише твердження відповідача про бажання налагодити стосунки і про те, що служба в ЗСУ заважає це зробити, але при цьому: такі наміри відповідача не підтверджені жодними діями, доказами; заявлений намір спілкуватись з донькою з`явився у батька тільки під час розгляду цієї справи, хоча насправді жодних спроб спілкуватись з нею поза судовим процесом батьком не було вчинено; заявлені наміри батька налагодити відносини з донькою суперечать його багаторічній поведінці повного ігнорування наявності у нього дитини взагалі. Так, вважає, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу словам і намірам відповідача, залишивши реальні докази, свідчення позивачки без належної оцінки, вважаючи їх недостатніми.

Зазначає, що судом необґрунтовано відхилено доказ - висновок органу опіки та піклування, оскільки комісія з розгляду питання про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відкладалась кілька разів саме з причин неявки батька, його допуску у свою квартиру для проведення обстеження, неодноразово керівник служби у справах дітей Інгульського району виходила з ним на зв`язок для можливості збору повного переліку необхідних документів для вирішення питання на комісії, для з`ясування дійсних обставин відносин батька та дитини, однак відповідач не йшов на контакт, відповідав в грубій формі і відмовлявся приходити на комісію.

Звертає увагу, що в день прийняття рішення комісією відповідач прибув на комісію, але не зміг надати жодного доказу, який би свідчив про недоцільність позбавлення його батьківських прав, не міг надати пояснень чому стільки років не спілкувався з нею, не вважав за потрібне надавати матеріальну допомогу, не цікавився її життям. Комісією одноголосно було вирішено питання доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки.

Крім цього, у висновку зазначено, що Миколаївським міським центром соціальних служб був підготовлений висновок від 03 жовтня 2025 року, згідно якого встановлено, що ОСОБА_8 як свою сім`ю сприймає себе, матір, бабусю ОСОБА_11 , бабусю ОСОБА_12 , дядька ОСОБА_13 , сестру ОСОБА_14 , брата ОСОБА_15 та тітку ОСОБА_16 . Стосунки з батьком є невизначеними, оскільки дитина досить тривалий час з ним не спілкується. По відношенню до батька відчуває злість та образу через те, що він не приймає участі у її житті, не приходить, не виконує свої батьківські обов`язки. Має до нього неприязнь. З боку батька не відчуває піклування, підтримку, любов та захист.

Вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначено які саме положення висновку є необґрунтованими та які докази зі сторони відповідача його спростовують.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.

Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду бз змін.

Треті особи апеляційну скаргу визнали, не заперечували проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_6 . ЇЇ батьками є : батько - ОСОБА_5 , мати ОСОБА_7 , які перебували між собою у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.08.2014 року шлюб розірвано (а.с.12).

У 2018 році мати позивачки вийшла заміж вдруге та змінила прізвище на “ ОСОБА_9 ”.

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати ОСОБА_6 - ОСОБА_17 померла.

ОСОБА_6 проживає однією родиною зі своєю бабусею, ОСОБА_4 , яка про неї дбає, матеріально забезпечує, займається її навчанням, оформленням всіх необхідних документів, цікавиться її навчанням, готує їсти, слідкує за її станом здоров`я, одягає та займається розвитком дитини, у них добрі взаємовідносини. Також з ними живе і брат позивачки, у них добрі взаємовідносини, брат також піклується про сестру, допомагає з навчанням тощо.

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики Миколаївської гімназії №26 Миколаївської міської ради Миколаївської області від 09.01.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 навчається в МГ№26 з першого класу. Мати - ОСОБА_17 померла. Батько - ОСОБА_5 - постійного місця роботи не має. Проживає за іншою адресою. Вихованням ОСОБА_8 займається бабуся, батько вихованням дитини не займається зовсім, не цікавиться її навчанням у матеріальному забезпеченні не приймає участі.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.12.2025 року за вих. №34408/02.02.01-22/04/14/25, орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_5 у відношенні доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Зі змісту вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були присутні на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради, яке відбулося 11.12.2025. ОСОБА_5 особисто зазначив, що він проти позбавлення батьківських прав та він хоче спілкуватись з дитиною та допомагати їй.

Аліменти припинили стягувати у зв`язку зі смертю матері позивачки, на користь якої стягувались кошти. Станом на 01 червня 2024 року ОСОБА_5 має заборгованість зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_6 у розмірі 68278,81 грн.

Із пояснень у судовому засіданні суду апеляційної інстанції дитини вбачається, що відповідач мав можливість виконувати свої батьківські обов`язки, однак після розірвання шлюбу із матір`ю позивачки та після смерті колишньої дружини не виявляв такого бажання. Тривалий час батька немає в її житті. Він не піклується про неї і не приділяє жодної уваги,тим більше після смерті матері. Добровільно матеріально батько не забезпечує. Заборгованість по аліментам, яка виникла не сплачена.Навіть під час розгляду справи в суді про позбавлення батьківських прав поведінка відповідача не змінилася. Він не намагається налагодити зв`язок з позивачкою та не цікавиться її життям. Позивачка, яка є дитиною висловила бажання про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, оскільки він тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо її виховання та утримання.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо її виховання та утримання, батько взагалі не цікавиться її життям, він не брав та не бере участі у її вихованні та догляді за нею. Вона перебувала на утриманні та забезпеченні матері, а після смерті останньої на утриманні та матеріальному забезпеченні бабусі та старшого брата.

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19,від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).

Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21).

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, суд виходив з того, що відповідач не втратив інтересу до дитини, оскільки він заперечував проти позбавлення його батьківських прав, а тому відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №459/3411/18 зазначено, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

У цій справі Верховний Суд зазначив, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.

На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.

ЄСПЛ, розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей (див. рішення у справах Sahin v. Germany [GC], № 30943/96, §§ 64-68, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96, §§ 62-64, ECHR 2003-VIII (витяги); C. v. Finland, № 18249/02, § 52, 09 травня 2006 року; та Z.J. v. Lithuania, № 60092/12, §§ 96-100, 29 квітня 2014 року).

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши системно сімейне законодавство та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наявні підстави для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_1 , оскільки він взагалі не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовкою до самостійного життя, взагалі не спілкується з нею, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Колегія суддів вбачає винну поведінку батька в цьому та свідоме нехтування ним своїми обов`язками.

Згідно з поясненнями позивачки відповідач не спілкується з нею.

Докази того, що він проявляв інтерес до спілкування з дитиною, у матеріалах справи відсутні. Відповідач не вчинив жодних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків.

Усе вищенаведене свідчить про свідому та винну поведінку ОСОБА_5 в ухиленні від виконання обов`язків щодо виховання дитини.

Така поведінка відповідача призвела до того, що був втрачений зв`язок між ним та донькою, яка після тривалого нехтування ним батьківськими обов`язками, висловила бажання про позбавлення його батьківських прав.

Посилання відповідача на небажання позбавлення батьківських прав колегія суддів сприймає критично, бо він крім висловлення заперечення проти цього, жодних дій на відновлення стосунків з донькою не здійснив.

Що стосується висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, то колегія суддів з ним погоджується, бо він є достатньо обґрунтованим. До такого висновку орган опіки та піклування дійшли з врахуванням зібраних доказів та пояснень дитини і батька. Враховуючи обставини справи та думку дитини, такий висновок не суперечить інтересам неповнолітньої ОСОБА_18 .

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів в апеляційному порядку не переглядалось. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги позивачки.

За такого оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимог про позбалення батьківських прав підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав.

Оскільки апеляційної інстанції задоволльнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , оскаржуване рішення суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, то відповідач на підставі ст.141 ЦПК України повинен відшкодувати державі судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 2270 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2026 року щодо вирішення вимог про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) батьківських прав щодо доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.