Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №483/671/26 — Миколаївський апеляційний суд

20.07.26

22-ц/812/1589/26

Справа №483/671/26 Доповідач апеляційного суду Т.Б. Кушнірова

Провадження №22-ц/812/1589/26

Постанова

Іменем України

20 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінським І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Соловйовим А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 04 червня 2026 року, під головуванням судді Шевиріної Т.Д., у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и л а:

У червні 2026 року ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , зазначивши третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Одночасно із позовною заявою ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення тимчасового порядку фактичного проживання (перебування) дитини на період розгляду справи, а саме:

-з 15 червня 2026 року по 15 липня 2026 року - разом із матір`ю, ОСОБА_2 ;

-з 15 липня 2026 року по 15 серпня 2026 року - разом із батьком, ОСОБА_1 ;

-надалі почергово по одному календарному місяцю з кожним із батьків до набрання законної сили рішенням суду у справі;

-зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у передачі дитини матері та забезпечувати виконання встановленого судом тимчасового порядку спілкування та перебування дитини з матір`ю;

-визначити, що незалежно від зазначеного порядку, у разі фактичної неможливості особистого здійснення відповідачем щоденного догляду за дитиною протягом більше ніж 7 календарних днів поспіль, у тому числі у зв`язку з виконанням трудових обов`язків за межами місця проживання дитини, малолітня дитина тимчасово перебуває разом із матір`ю до моменту фактичного повернення батька та відновлення можливості особисто здійснювати батьківські обов`язки.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову, на час розгляду справи, може призвести до зміни фактичних умов проживання малолітньої дитини, без погодження з іншим із батьків, ускладнити виконання можливого рішення суду та негативно вплинути на стабільність середовища проживання дитини. Вказувала, так як відповідач працює моряком, характер його трудової діяльності передбачає регулярне та тривале перебування у морських рейсах, за межами місця проживання дитини, що об`єктивно ускладнює можливість здійснення відповідачем постійного особистого догляду за сином.

У період фактичної відсутності батька дитини, проживання дитини разом із матір`ю найбільшою мірою відповідатиме її інтересам та забезпечить безперервність батьківського піклування.

За відсутності судового врегулювання спірних правовідносин існує ризик виникнення правової невизначеності щодо фактичного здійснення батьківських обов`язків стосовно малолітньої дитини, що може негативно вплинути на стабільність та передбачуваність умов її проживання.

04 червня 2026 року ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області частково задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Забезпечено позов шляхом визначення часу спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за фактичним місцем проживання дитини на час розгляду спору, а саме: не менше п`яти годин щотижня особисто або за допомогою відеозв`язку.

Зобов`язано батька дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання дитини на визначений цією ухвалою час (не менше п`яти годин щотижня сумарно) або за вибором матері дитини забезпечити в такому самому обсязі (не менше п`яти годин щотижня сумарно) відеозв`язок дитини з матір`ю – з моменту постановлення даної ухвали до набрання законної сили рішенням суду по суті спору.

В ухвалі суду зазначено про негайне направлення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову для виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що застосування саме такого виду забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам, відповідатиме обсягу, достатньому для реалізації прав батьків і дитини до вирішення справи судом. Зазначив, що забезпечення позову у спосіб зазначений позивачкою, фактично є вирішенням спору по суті і не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Тому, врахував характер спірних правовідносин, предмет заявленого позову, який зачіпає інтереси малолітньої дитини і права суб`єктів правовідносин на повагу до сімейного життя, а також необхідність забезпечення збереження емоційного зв`язку між матір`ю та малолітньою дитиною, в межах забезпечення позову, шляхом встановлення тимчасового порядку їх спілкування через зустрічі, що відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Суд також взяв до уваги місце проживання матері дитини в зоні активних бойових дій, що є загальновизнаним фактом і не потребує доведення та перебування дитини з батьком за кордоном, тобто у більш безпечному місці. Посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до переривання або втрати зв`язку між матір`ю та дитиною.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2026 року в частині задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у її задоволенні.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення заяви у визначений спосіб.

Вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки суд вийшов за межі правової природи інституту забезпечення позову, встановив фактичний порядок реалізації батьківських прав сторін, чим частково вирішив спір по суті до ухвалення остаточного рішення у справі, що не відповідає принципам змагальності, рівності сторін та пропорційності заходів.

Вказував, що суд фактично сформував новий порядок реалізації батьківських прав сторін, що є предметом самостійного розгляду у справі про визначення місця проживання дитини.

Ухвала постановлена без належного врахування істотних обставин справи та доказів, які підтверджують фактичні умови проживання та виховання дитини, а також наявність конфліктної ситуації між сторонами, що потребує повного та всебічного дослідження виключно під час розгляду справи по суті із залученням компетентних органів опіки та піклування.

Застосований захід є непропорційним заявленим позовним вимогам, передчасним та таким, що створює ризик порушення балансу інтересів сторін і може негативно вплинути на стабільність та визначеність правовідносин щодо дитини.

Також, посилався на те, що суд розглянув заяву про забезпечення позову у його відсутність, без належного та своєчасного повідомлення про її розгляд, що в свою чергу позбавило можливості на подання до суду відповідних заперечень, доказів, клопотань та взяття безпосередньої участі у розгляді заяви.

Доводи відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Вбачається, що у червні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини з нею.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином сторін у справі.

В позові зазначала, що до лютого 2026 року дитина постійно проживала разом із позивачкою. Відповідач, у зв`язку з роботою на суднах закордонного плавання, значну частину часу перебував у рейсах та був відсутній за місцем проживання сім`ї. У лютому 2026 року дитина залишилася разом із батьком тимчасово, на підставі досягнутих між сторонами домовленостей на період працевлаштування позивачки та вирішення майнових питань. Після виїзду позивачки до України відповідач почав чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною, обмежувати можливість телефонного та відеозв`язку, не повідомляв місце перебування дитини та не сприяв організації особистих зустрічей матері із сином.

Посилаючись на те, що вжиті заходи щодо позасудового врегулювання спору не призвели до його вирішення, позивачка змушена звернутися до суду і просила про задоволення позову.

Одночасно, 02 червня 2026 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що позивачка позбавлена можливості спілкуватися з сином, оскільки відповідач перешкоджає їй у цьому.

У відповідності до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність забезпечення на час вирішення даного спору.

При цьому спільне проведення часу матері та дитини є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини.

Водночас, суд помилково у резолютивній частині поклав обов`язок на батька передавати малолітню дитину матері за місцем проживання дитини на визначений цією ухвалою час (не менше п`яти годин щотижня сумарно), а також за вибором матері дитини забезпечити в такому самому обсязі (не менше п`яти годин щотижня сумарно) відеозв`язок дитини з матір`ю.

Вказані висновки за наявності конфлікту між сторонами призведуть до суперечок та неможливості виконання судового рішення.

Крім того, в суді апеляційної інстанції встановлено, що між позивачкою та батьком дитини під час контакту дитини з матір`ю, відбуваються конфлікти через непорозуміння, внаслідок чого дитина перебуває під стресом та психологічним тиском зі сторони матері, яка намагається сформувати негативне відношення дитини до батька.

Соціальною службою Румунії здійснюється соціальний супровід сім`ї, в якій проживає дитина на даний момент, хлопчик отримує психологічну підтримку. Через зафіксовані випадки знаходження позивачки в стані алкогольного сп`яніння, остання притягувалась до відповідальності на території Румунії (а.с.42-43).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою убезпечити дитину від конфліктів, цивільний суд Румунії видав тимчасовий захисний ордер, яким заборонив ОСОБА_2 наближатися та контактувати з дитиною протягом шести місяців.

Дана обставина не спростована стороною позивачки.

Тому, з метою недопущення незаконної самостійної зміни матір`ю місця проживання малолітнього сина сторін, погіршення його психоемоційного стану, зважаючи на вік дитини та враховуючи характер роботи відповідача, яка передбачає регулярні тривалі виїзди у морські рейси, колегія суддів вважає, що найкращим для дитини буде те, щоб спілкування матері з нею відбувалось у присутності працівника соціальної служби Румунії, де на даний час проживає дитина.

За такого, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини ухвали суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що під час постановлення оскаржуваної ухвали суд вийшов за межі правової природи інституту забезпечення позову та частково вирішив спір по суті до ухвалення остаточного рішення у справі, є помилковими.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність причин, що обмежують право на таке спілкування, а також врахувавши ту обставину, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, і саме під час вирішення цього спору підлягають доведенню твердження позивачки за її позовом про необхідність визначення місця проживання сина з нею, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

За наведеного, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд фактично сформував новий порядок реалізації батьківських прав сторін, що є предметом самостійного розгляду у справі про визначення місця проживання дитини, є безпідставними.

Доводи апелянта про те, що оскаржувана ухвала постановлена без належного врахування істотних обставин справи та наявності конфліктної ситуації між сторонами, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.

Твердження апелянта про те, що застосований захід є непропорційним заявленим позовним вимогам може негативно вплинути на стабільність та визначеність правовідносин щодо дитини, є помилковими, оскільки спілкування матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

У свою чергу відповідач не навів у апеляційній скарзі обґрунтованих доводів про те, що спілкування дитини із матір`ю за фактичним місцем проживання дитини протягом встановленого судом часу, можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати позивачка, позовним вимогам та врахував, що спілкування матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина буде сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатиме інтересам як матері, так і дитини, та зможе усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява про забезпечення позову розглянута судом першої інстанції у відсутність апелянта, без належного та своєчасного повідомлення про розгляд справи, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Частиною першою, третьою, четвертою статті 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Отже, зазначеною нормою закону передбачено розгляд заяв про забезпечення позову без повідомлення учасників справи, що не є порушенням їх процесуальних прав.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 504/1028/16-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що «метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Тому саме для досягнення вказаної мети учасники справи, в першу чергу відповідач, не повідомляються судом про розгляд заяви про забезпечення позову, адже тільки так може бути забезпечене реальне виконання рішення суду чи ефективне запобігання можливим зловживанням з боку відповідача».

З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом даної справи у суді апеляційної інстанції не проводиться, оскільки повинен здійснюватися тим судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2026 року змінити, виключивши з її резолютивної частини покладення судом обов`язку на ОСОБА_1 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_2 за місцем проживання дитини на визначений цією ухвалою час (не менше п`яти годин щотижня сумарно) або за вибором матері дитини забезпечити в такому самому обсязі (не менше п`яти годин щотижня сумарно) відеозв`язок дитини з матір`ю.

Спілкування дитини з матерію проводити у присутності працівника соціальної служби Румунії.

В іншій частині ухвалу без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 21.07.2026 р.